Публікації

Автор дискусійної записки Олена Бетлій, аналітикиня Інституту світової політикиПовний текст дослідження доступний тут \
ЗМІСТ

1. Вступ
2. Інтереси України щодо Литви та Литви щодо України
2.1. Назад до минулого: Велике князівство Литовське як простір спільної історичної спадщини
2.2 ЄС як орієнтир двосторонньої співпраці: реформи, інвестиції, енергетична незалежність
2.3. Розбудова безпекової та оборонної співпраці
3. Хто є хто? Групи інтересів і впливу
4. Наявні ризики і потенційні виклики
5. Рекомендації

1. ВСТУП
1887 року біля містечка Рахів на Закарпатті географічне товариство Австро-Угорщини поставило кам’яний знак. До сьогодні він відомий серед українців як позначка географічного центру Європи. 2004 року у селищі Пурнушкес, недалеко від Вільнюса, постав пам’ятник, який також позначає центр Європи. Така негласна змагальність за місце центру європейського континенту між Україною та Литвою сповнена глибокого символізму. З одного боку, вона підкреслює прагнення належати до європейської цивілізації, з іншого, вказує на однакову траєкторію руху до Європи. Це, своєю чергою, також означає позиціонування себе частиною Центральної Європи і нагадує про неросійське минуле цих теренів.
Розуміння відносин між Україною та Литвою неможливе без заглиблення в позбавлене російського впливу минуле, адже своїм корінням контакти між країнами сягають далекого XIV ст. Успішні процеси державотворення в рамках Великого князівства Литовського (ВКЛ) заклали фундамент, який дозволяє розбудовувати сучасні відносини між державами на основі спільної історичної спадщини, що об’єднує, а не роз’єднує обидві сторони. Водночас, ХХ століття збагатило історичний досвід новим спільним контекстом – створенням незалежних держав і втратою, з великим проміжком у часі, державності; боротьбою з СРСР; пережитими репресіями і терором; поновним виборюванням незалежності; трансформаційними змінами на шляху до ЄС. Попри те, що сьогодні Україна пов’язана з ЄС лише Угодою про асоціацію, а Литва понад 12 років є повноправним членом ЄС, переживання однакових процесів у минулому дотепер створює ланцюг єднання між Києвом та Вільнюсом. Водночас, якщо пам’ять про часи ВКЛ живе завдяки працям істориків та збереженим пам’яткам тієї доби, то взаємодопомога при відновленні державності — це складова живої пам’яті. Це і співпраця литовського руху «Саюдіс» та українського Народного Руху, і налагодження контактів між спочатку громадськими, а згодом політичними діячами. Литовці не забули, як підтримували їх українці при штурмі литовського парламенту радянськими танками в січні 1991 року. Відсилка до цієї події є стартом розмови із литовцями про відносини між державами. Своєю чергою, українці пам’ятають про підтримку, яку отримували від литовців під час революцій 2004 та 2013/2014 років, і високо цінують допомогу і підтримку Литовської Республіки за часів російської агресії. 26 листопада 2013 року, коли доля Угоди про асоціацію з ЄС все ще залишалася невідомою, а Євромайдан тільки-но збирав прихильників євроінтеграції, спікер Сеймасу Литви Лорета Граужінене офіційно підтримала європейський вибір українців. Це був не тільки перший чіткий сигнал українській владі від країни-ЄС, а й сигнал українським громадянам про те, що Вільнюс завжди підтримуватиме рух України до Європи. Попри те, що уже наступного дня МЗС України викликав для пояснень тоді уповноваженого міністра, а тепер Надзвичайного і Повноважного Посла Литовської Республіки в Україні Марюса Януконіса, подальша історія відносин між державами показала, що взаємопідтримка та обстоювання європейських цінностей — це те, що є справжньою основою розвитку двосторонніх відносин між Україною та Литвою.
Синтезом спільного досвіду боротьби за власну незалежність та відмінного від Росії шляху розвитку стала пісня на слова української поетеси Анастасії Дмитрук, виконана хором музичного театру Клайпеди «Никогда мы не будем братьями» у 2014 році. У період, коли українське суспільство оговтувалося від вбивств на Майдані, російської окупації в Криму та поринало у війну з російськими спецназівцями на Донбасі, така підтримка литовців була неоціненною. Подальший розвиток подій показав, що Литва — це не просто надійний союзник України. Вона має тверду і послідовну позицію щодо ситуації в Україні. Президент Литовської Республіки Даля Грібаускайте стала правдивою борчинею за територіальну цілісність та європейське майбутнє України. Згідно з експертним опитуванням, вона була визнана топ-лобісткою України у світі у 2014 році. Міністр закордонних справ Литовської Республіки Лінас Лінкявічюс належить до кола західних політиків, які значною мірою впливають на зміцнення міжнародних та безпекових позицій України. Не меншу підтримку отримують українці і від литовського суспільства. Відчувається велика симпатія та людська солідарність. Окрім того, нещодавні події стали поштовхом для тіснішої співпраці між неурядовими організаціями та волонтерами, що розпочалася ще з часів Майдану. Власне, саме Литва стала однією з перших держав, яка запропонувала медичну допомогу пораненим на Майдані протестувальникам. Пізніше ж литовський уряд підтримав чимало ініціатив, спрямованих на надання допомоги постраждалим у війні категоріям населення. Зокрема, уже восени 2014 року з ініціативи Посольства Литви при співпраці з Дніпропетровською ОДА 15 школярів із родин вимушених переселенців поїхали на навчання до Литви. Проект триває уже третій рік. Його особливість полягає у тому, що це, по-перше, довготривале навчання (протягом академічного року), по-друге, що, навчаючись у Литві в російськомовній школі, діти водночас не переривають вивчення української мови. З цією метою з ними їде викладач.
Тож Україна є важливою для Литви геополітично та емоційно. Вільнюс розуміє, що без України Росія ніколи не буде імперією. А тому для Литви сильна прозахідна Україна не менш важлива, аніж членство Литви в НАТО. Це розуміння визначає характер двосторонньої співпраці сьогодні. Адже важить не тільки те, що Литва є адвокатом України в ЄС, де підтримує її в усіх інституціях. Не менш важливо, що литовські політики, урядовці та експерти безпосередньо заанґажувалися в процеси реформування України. З одного боку, вони є хорошими фахівцями від України (допомагає знання менталітету і брак мовного бар’єру), з іншого, вони з власного досвіду знають, як перетворити пострадянську республіку на успішну країну в ЄС. А отже, основою співпраці в сфері реформ є розуміння — «ми були в такій самій ситуації», «ми ще пам’ятаємо злиденність перших років незалежності», «ми не забули наш досвід європеїзації». А тому, всупереч навіть поширеному у Литві прислів’ю — «ви можете вчитися на помилках інших, але тільки ваші власні чогось вас навчать» — литовці терпляче намагаються пом’якшити процес набиття українцями гуль під час імплементації УА з ЄС. Позатим, відзначається, що успіх литовських консультантів безпосередньо залежить від того, чи в Україні, нарешті, почне існувати інституційна спадковість. Адже часта зміна урядових команд і плинність кадрів призводить до того, що литовцям щоразу доводиться починати свою роботу заново. Українській стороні час зрозуміти, що уряд це не університет, де урядовці прийшли повчитися і пішли далі з отриманим багажем знань. Кожна урядова команда має подбати про передачу отриманого досвіду. Тільки тоді можна буде забезпечити безповоротність реформ.
Київ цінує надану Вільнюсом підтримку. Під час зустрічі з президентом Литви Далею Грібаускайте 2 грудня 2015 року президент України Петро Порошенко, зокрема, підкреслив: «Європейська інтеграція для України сьогодні є національною ідеєю, яка об’єднує країну так, як 25 років тому, починаючи з 13 січня, ця ідея об’єднувала всю Литву. Ці реформі ви започаткували 25 років тому, і нам надзвичайно корисний ваш досвід, ваша допомога радниками, передачею цього досвіду у багатьох сферах, про які ми сьогодні говорили». Україна також завжди підкреслює особливий характер двосторонніх відносин. 12 грудня 2016 року за участі президента України Петра Порошенка та президента Литовської Республіки Далі Грібаускайте в українській столиці відзначатиметься 25-річчя становлення дипломатичних відносин між двома державами. Україна визнає, що Литва — це активний прибічник руху українців до ЄС, з яким немає ментальних розбіжностей і цивілізаційних протилежностей. Українська сторона також підкреслює значення України в такому союзницькому контексті співпраці, позиціонуючи себе як ключова держава на східному порубіжжі Європи, як відновлений форпост Європи. При цьому віддається належне тому, що саме Литва першою обрізала пуповину, що поєднувала з Радянським Союзом. Тож значною мірою Вільнюс є прикладом для наслідування в обох процесах, що тільки-но по-справжньому розпочалися в Україні, — декомунізації та європеїзації. Водночас, Україна вдячна за те, що може завжди покладатися на Литву як на стратегічного партнера, щирого друга і відданого союзника. Тут не забувають, що Литва жорстко і послідовно обстоює потребу продовження санкцій проти Росії, відстоює територіальну цілісність України та підносить питання захисту прав кримських татар на міжнародній арені. Українські дипломати також відзначають особливо плідну співпрацю з литовськими колегами в Раді безпеки ООН у 2014-2015 роках, коли завдяки злагодженій роботі вдавалося домагатися скликання засідання Радбезу або ухвалення відповідних резолюцій. Окрім того, для української сторони важливо, що двостороння співпраця охоплює не лише традиційний формат міждержавного спілкування (візити на найвищому рівні, підтримка нацменшин, розвиток договірно-правової бази двосторонніх відносин тощо), а й регіональний та багатосекторальний формати, включаючи культурну, освітню, спортивну, молодіжну тощо складові.
Важливо, що одним з основних форматів розвитку таких приязних і стратегічних відносин між державами є інститут Ради Президентів України та Литовської Республіки. Статут про її заснування підписали президенти Леонід Кучма та Валдас Адамкус у Вільнюсі 2002 року. Відтоді відбулося уже вісім засідань Ради Президентів. З невеликою перервою у 2011-2013 роках зустрічі президентів України та Литовської Республіки відбуваються по кілька на рік у рамках офіційних візитів або ж на полях міжнародних самітів. Значно збільшилася кількість зустрічей президентів протягом 2014-2016 років. У грудні 2016 року має відбутися 9-те засідання Ради Президентів у рамках візиту Президента Литовської Республіки Далі Грібаускайте до Києва.
Активно розвиваються й інші формати двосторонньої співпраці — Українсько-Литовська постійна комісія з питань європейської інтеграції, Міжурядова українсько-литовська комісія з питань торговельно-економічного та науково-технічного співробітництва, Українсько-Литовська ділова рада тощо. Унікальним є досвід співпраці в рамках Міжпарламентської асамблеї Верховної Ради України, Сейму Литовської Республіки, Сейму та Сенату Республіки Польща. При цьому Литва виступає й рупором інших балтійських країн. Зокрема, на 7-ій сесії Асамблеї, що відбулася 30 травня 2016 року, спікер Сейму Литовської Республіки Лорета Граужінене зазначила: «Делегація парламенту Литви завжди готова до співробітництва для захисту наших спільних інтересів. Голови парламентів Балтійських країн вітають впровадження реформ у вашій державі. У реалізації цих реформ важливий парламентський компонент… Потрібно, щоб більше Європи було в Україні, а України в Європі».
Визнаючи розвиток двосторонньої співпраці в рамках зміцнення територіальної цілісності та проєвропейського курсу України основним обопільним інтересом обох держав серед інших інтересів можна визначити такі:
України щодо Литви:
підтримка України на міжнародній арені (в ЄС, НАТО, ОБСЄ, ООН);
сприяння в остаточній ратифікації УА з ЄС, в отриманні безвізового режиму з ЄС та в інших форматах співпраці Україна-ЄС;
розширення співпраці в оборонній та безпековій сферах;
зміцнення економічної, енергетичної та інфраструктурної співпраць;
вихід українського бізнесу на ринки Литви та ЄС, отримання кредитів бізнесом від міжнародних та литовських банків;
розширення регіональної співпраці.
Литви щодо України:
реформування України та виконання ухвалених у рамках імплементації УА України з ЄС законів;
покращення бізнес-клімату в Україні;
зростання економічної співпраці;
розвиток проекту «Viking» зі збільшенням привабливості його послуг у регіоні та усуненням перешкод для інтенсифікації транзиту товарів на митниці;
відновлення історичної спадщини ВКЛ в Україні;
збільшення співпраці неурядових організацій та розвиток обміну студентів;
зміцнення багатосторонньої регіональної співпраці;
вихід на нові проекти співпраці у сферах енергетики, екології, IT-сектору.
Тож у 25-ту річницю становлення дипломатичних відносин Україна та Литва направду можуть пишатися рівнем досягнутої довіри та взаємодії. Символічним зміцненням такої співпраці стане поява скверу «Литва» навпроти Софійської площі у Києві. Відповідне рішення було ухвалене Київською міською радою 10 листопада 2016 року. За повідомленням Посольства Литовської Республіки в Україні у Вільнюсі з’явиться площа «Україна» . Нагадаємо, що українська сторона висловлювала побажання, щоб так було названо площу, на якій розміщено пам’ятник Тарасу Шевченку (при вулиці Усіх Святих). Поява у міському просторі місць, названих на честь інших держав, — це нова практика для Києва та Вільнюса. Про інші практики двосторонньої співпраці йтиметься в основній частині цієї дискусійної записки, яка є спробою неупередженого аналізу відносин між країнами та пошуком нового потенціалу для розвитку подальшого співробітництва між Україною та Литвою.

Публікацію підготовлено у рамках проекту Інституту світової політики «Аудит зовнішньої політики України» за підтримки Посольства Литовської Республіки в Україні.
Зміст дослідження є винятково відповідальністю Інституту світової політики та не обов’язково відображає погляди уряду Литви.