Публікації

Пост в блог на “Українській правді” директорки ІСП Альони ГетьманчукНа початку грудня 2016 року, у день чергової річниці підписання славнозвісного Будапештського меморандуму, Інститут світової політики оприлюднив дослідження “Безпека перехідного періоду. Як протидіяти агресії з обмеженими ресурсами”. Одна з п’яти безпекових моделей, проаналізованих у дослідженні, – озброєний нейтралітет. Оскільки з усіх боків різноманітного штибу миротворці знову почали промотувати нейтралітет для України як найефективніше та найтриваліше заспокійливе для Путіна, ми в ІСП вирішили зробити і презентувати ще й мемо з цього приводу. Нижче публікую основні висновки щодо наслідків реалізації саме такої моделі безпеки.\
Від себе лише додам, що, по-перше, пропонувати відмову від інтеграції в НАТО, це те саме, що заявити про відмову піти на вечірку, на яку тебе ніхто не запрошував. Чи відмовитись виходити заміж за того, хто тобі й не збирався робити пропозицію. І Путін, мабуть, теж ще не настільки з”їхав з глузду, щоб вірити в членство України в НАТО і ЄС в осяжній перспективі.

По-друге, для України, у випадку якої модернізація армії стала екзистенційним питанням, інтеграція до НАТО – це не просто про членство, як спрощено намагаються донести світу прихильники нейтралітету. Це про те, які стандарти переймати, від чиїх інструкторів і радників досвід переймати і чиї озброєння купувати. І тут достатньо відповісти на питання: ми хочемо армію російського штибу з російським озброєнням, чи таку, як в провідних країнах-членах НАТО? Потрібно визначитась, нейтральними бути не вийде ніяк. По-третє, якщо досвід України з позаблоковістю нічого не навчив сучасних українських реалістів (чи реалістів-ілюзіоністів), то могли б уважно вивчити досвід Молдови, де нейтралітет прописаний навіть в Конституції (здавалось би, ну чого ще хотіти Москві), але Росії і цього виявилось замало, хочуть ще закон і купу різних речей як бонус.

І нарешті: жодний запропонований Україною нейтралітет не спроможний заспокоїти агресора, допоки його політика щодо України чітко підпорядковуватиметься одній простій формулі: “Або Україна існуватиме в тих параметрах, в яких її бачить Путін, або Путін зробить все можливе, щоб вона не існувала зовсім”. І мені просто цікаво: чи дійсно старо- та новоспечені реалісти вважають, що нейтралітет – це єдиний параметр, на якому грунтується бачення України Путіним? І що цього параметру буде достатньо для того, щоб після проголошення нейтралітету ВВП залишив Україну в спокої?

Більше того, я чомусь думала, що прихильники нейтралітету виявляться більш винахідливими та прагматичними, бо якщо вже й пропонувати якийсь варіант нейтралітету, то варто було б а) спочатку доступно аргументувати, яким саме чином нейтралітет відповідає інтересам українського суспільства, а не Росії чи Путіну (не виключаю, що українці з їхніми схильностями до ізоляціонізму і самі б почали з часом симпатизувати моделі нейтралітету, якби його так демонстративно не нав”язувала Росія) б) якщо нейтралітет України такий бажаний для Путіна, то чому цей переговірний лот не можна виставити по максимальній ціні (з поверненням Криму, і тд тп), а не пропонувати Росії ледве не задарма і ще до оголошення будь-якого аукціону з цього приводу?

Це так, думки вголос, без претензії на жодний програмний документ.

Текст мемо доступний тут.