Публікації

Стаття перешого заступника директора Інституту світової політики Сергія Солодкого для “Главкома”50-річний ювілей Барака Обами український Президент використав не лише для того, аби поздоровити американського колегу та побажати йому «міцного здоров’я, невичерпної енергії та нових звершень», а й для того, щоб здійснити давню мрію та запросити сьогоднішнього ювіляра до України. Закінчилося це прогнозованою невдачею. Проте чи були у Віктора Федоровича бодай теоретичні шанси добитися згоди Обами на візит до Києва?\

Президент Янукович чекає свого американського колегу в гості давно – фактично від часу обіймання президентської посади. Зустріч з Обамою для Януковича завжди носила до певної міри сакральний характер: мовляв, дивіться, зі мною зустрічається керівник США, а це означає підтримку. Згадаймо, як команда регіоналів раділа привітанню Обами, коли Віктор Федорович переміг на виборах! Інтерес Януковича цілком зрозумілий: зустріч із Обамою – своєрідний карт-бланш або ж, у нинішній ситуації, індульгенція. Логіка очевидна: у той час, коли всі волають про згортання демократії в Україні, кричать про те, що Янукович – небажаний гість в Вашингтоні, головний поборник демократичних цінностей у світі взяв і зустрівся б із українським лідером.

Головне: вдалося дати відсіч усім тим експертам-спостерігачам, які вже зачинили двері Білого дому перед українським лідером. У цьому смислі показовою є стаття колишнього посла США в Україні Стівена Пайфера в Kyiv Post, котрий упевнений, що нинішній стан справ в Україні звів до нуля можливість Януковича отримати запрошення відвідати Вашингтон.

Але на цю ситуацію можна подивитися і з іншої точки зору. Власне, в чому полягав би інтерес у візиту до Києва з боку самого американського керманича? Погляньмо на історію візитів американських Президентів до України за останні 20 років. Буш-старший приїхав до Києва для того, щоб відмовити українську владу від сепаратизму, виходу з Радянського Союзу (з одного боку, глава Білого дому у такий спосіб демонстрував підтримку друга Горбачова, а з іншого – переслідував зрозумілий інтерес: західні країни боялися, що ядерний арсенал України може опинитися в непередбачуваних руках). Клінтон зустрічався з українськими Президентами, коли йшлося про ядерне роззброєння або ж про закриття ЧАЕС.

Буш-молодший узагалі чути не хотів про Леоніда Кучму, який спершу викликав гнів поставками зброї до Македонії, в якій йшла громадянська війна; а потім опинився в переліку авторитарних правителів. Леонід Данилович заслужив увагу (чи точніше сказати – рукостискання) Буша лишень тоді, коли приєднався до коаліції сил, що підтримали операцію США спочатку в Кувейті, а потім в Іраку. Але до України Кучми Буш-молодший так і не завітав.

Навіть Віктор Ющенко, який отримав право звернутися до американського народу в стінах Конгресу (що у принципі є виявом особливої довіри до закордонного політика), довго не міг добитися приїзду Буша-молодшого до Києва. Американці боялися, що такий візит може бути інтерпретований як втручання у внутрішні справи України (Вашингтон це вважав особливо недоречним в час парламентських передвиборчих кампаній – 2006 року, а потім 2007 року). Потім США просто розчарувалися в помаранчевих керівниках. Буш навідався до України фактично в статусі «кривенької качки», у 2008 році. Тоді він уже нічого не вирішував. І саміт НАТО в Бухаресті, який відбувся одразу після київського вояжу Буша, це довів: усі намагання Президента США вибороти для України План дій щодо членства в Альянсі не увінчалися успіхом.

Тому запитаймо самі у себе ще раз: який інтерес у Барака Обами відвідати Україну зараз – особливо в період політичних і фінансово-економічних струсів в самих США? Приїхати задля того, аби ховати очі і не могти знайти відповідь на запитання: чи доречним є візит глави США в той період, коли Януковича відверто уникає увесь демократичний світ? І це все фактично за рік до президентських виборів у самих США! Це було б можливим, якби офіційний Київ запропонував щось, що змусило б американці не звертати увагу на демократичні негаразди в Україні (така собі «відмова від збагаченого урану-2»).

Звісно, можна б було обійтися меншою кров’ю, звернувши на шлях істинної демократії і реформ. Привід для візиту Президента США в такому разі у принципі міг би бути: 20 років незалежності України. Проте для цього Віктор Янукович мав би продемонструвати, що Україна зробила величезний крок за ці два десятки років, що Україна може бути взірцем для всього світу. У контексті революцій у країнах Північної Африки це могло б бути доволі демонстративним. Заодно Обама відвідав би і Молдову, якою зараз зачаровані на Заході. Але чи здатен зробити Янукович за пару тижнів те, що руйнував півтора року?

У візит Обами віриться досить слабо, так само, як і в зустріч між Обамою і Януковичем на нейтральній території. Президентові України або доведеться змінитися і змінити ситуацію в Україні, або призвичаюватися до того, що з ним зустрічатимуться в кращому випадку деякі глави держав СНД, Африки чи Південної Америки. Віктор Янукович за півтора року дійшов до того рівня несприйняття на Заході, до якого Леонід Кучма йшов цілий президентський строк. Ще, звичайно, не все втрачено, однак настав той час, коли годувати західні уряди простими запевненнями в вірності демократичним цінностям уже не можна – час змінювати меню запевнень. І краще, аби це меню складалося з реальних справ, а не обіцянок.

Власне, офіційна реакція Посольства США в Україні лише підтверджує вище наведені аргументи. Прес-аташе американської дипмісії Джеймс Вульф досить ємко заявив: «Візит Президента в цей час неможливий взагалі». Якісь пояснення потрібні?

Варто зауважити, часу на узгодження цієї заяви з Держдепом у дипломата фактично не було. Його коментар з’явився практично миттєво після того, як було оприлюднено вітання-запрошення Януковича. І це ще раз доводить: навіть для найнижчого рівня представників американського дипкорпусу зрозуміло – Обамі не до Януковича; і особливо не до ТАКОГО Януковича.