Публікації

b-00005356-a-00000994
Путін почав дипломатичну фазу війни

15:08 5-3-2014

Коментар директора Інституту світової політики Альони Гетьманчук для газети “День”Прес-конференція президента РФ Володимира Путіна 4 березня була спрямована для російського і російськомовного населення пострадянського простору. Оскільки для людей, які отримують інформацію з інших джерел, почали виникати питання, наскільки доцільною була ця компанія (вторгнення російських військ до України. — Ред.).\
Нещодавно було опитування ВЦИОМ (Всероссийского центра исследования общественного мнения), яке показало, що 73% росіян вважають, що Росія не повинна втручатися в конфлікт між владою і опозицією в Україні. Путіну було необхідно показати російськомовному населенню, що він мав достатньо аргументів, щоб застосувати військову інтервенцію.

У мене склалося враження, що Путін виступав не як президент Російської Федерації, а як піарник і речник Віктора Януковича. Єдиний сенс для цієї конференції полягав у тому, щоб донести месиджі, які вже озвучувалися представниками РФ, особисто. Очевидно, Путін зрозумів, що його красномовність переконує більше, ніж його «золоте мовчання». Сподіваюсь, що він також зрозумів, що військовий шлях не досяг бажаного ефекту й необхідно повертатись у рамки дипломатичної та інформаційної війни.

Я вважаю, що інформаційну війну Путін виграв лише в Росії, серед власного населення. Але на Заході він її абсолютно програв. Як і війну дипломатичну. Хоча ми розуміємо, що це — тактичний програш, і нова виснажлива війна нас чекає попереду. Але це не обов’язково буде за допомогою танків. Цією конференцією Путін почав нову дипломатичну (чи, точніше, піарівську) фазу війни.

Моє відчуття, що у Росії ще немає чіткого бачення, як діяти в українському питанні. І в цьому немає нічого дивного: ще кілька тижнів тому там спокійно готувались до президентських виборів 2015 року. Швидше за все, наразі відбувається своєрідне тестування. Поки що воно виявилось неуспішним, оскільки Україна, незважаючи на завищений емоційний фон, продемонструвала завидну витривалість, не піддалась на жодну провокацію, а місцеве населення не зустрічало російські збройні сили із хлібом і сіллю, як визволителів і великих миротворців. Якщо їх і зустрічали, то це були, в основному, їхні ж громадяни, пере направлені з російської території для збурення мас (у Харкові. — Ред.).

Складається враження, що Путін і його оточення недостатньо точно відчувають ситуацію в Україні і досить однобічно поінформовані. На мій погляд, після невдалої спроби військової агресії вони почнуть діяти іншими методами на впровадження ідеї федералізації України. Це робиться для того, щоб деякі регіони були своєрідним «якорем» для інтеграції України в ЄС і, можливо, в НАТО.

Взагалі, Путін давно заслуговує на титул Містер «Подвійний стандарт». Якщо ж серйозно, то, думаю, Помаранчева революція дечому все ж навчила Путіна. А саме — що не можна зациклюватись лише на одному політику. Тим більше, що Янукович у сприйнятті Росії сьогодні — це політичний труп (Путін фактично сам це підтвердив на прес-конференції), а не політичний важковаговик, як у 2004-му.

Думаю, Путін бажає залишити, якщо не вікно, то хоча б кватирку для комунікації з новою владою України, аби, по-перше, не мати зіпсованого телефону у вигляді Заходу, а, по-друге, мати можливість для проведення двосторонніх торгів без третього зайвого. Адже уявлення російської еліти про світ не змінилося. Воно базується на формулі: «гроші вирішують все». Якщо не вирішують гроші, то вирішують «дуже великі гроші».

Думаю, що військова агресія була спрямована не тільки і, можливо, не стільки на нове керівництво України, як і на керівництво ЄС. Таким чином росіяни намагались довести ЄС, що підписання Угоди про асоціацію може дестабілізувати весь регіон і тому наразі варто від нього відмовитись.

У 2008 році, коли Німеччина відмовила Україні у підписанні ПДЧ з Україною, одним з основних аргументів була саме дестабілізація регіону. Росіяни грають на те, щоб Німеччина і Франція використали цей аргумент і зараз. Заявили, що немає сенсу поспішати з підписанням Угоди, оскільки існує серйозний ризик для дестабілізації цілого регіону і європейській безпеці загалом.