Публікації

b-00000068-a-00000045
Щоденник євроатлантиста. Бухарестський саміт. Таємна вечеря

12:56 2-4-2008

Першим сьогоднішній день Бухарестського саміту можна назвати з натяжкою. Впродовж дня до румунської столиці продовжували прибувати ключові персони країн-членів НАТО. У тому числі й такі важливі для України персонажі як Ангела Меркель та Ніколя Саркозі.Коли готувався цей матеріал, глави держав якраз збирались на робочу вечерю – перший спільний захід в рамках саміту. У кулуарах подейкують, що власне вже на ній і будуть прийняті деякі політичні рішення, включно з тим, як реагувати на українську та грузинську заявку стосовно приєднання до Плану дій щодо членства в НАТО. Саме українську та грузинську – всі мої співрозмовники на саміті підтвердили, що рішення по цим двом країнам прийматиметься в пакеті. Чому я на цьому акцентую увагу? Та тому, що Київ, знову ж таки за думкою співрозмовників з натівських країн, мав би куди більше шансів отримати ПДЧ, якби його бухарестський «запит» був розведений з грузинським. Проте, такі вже в НАТО правила гри.\
Якщо говорити про формалізацію рішення, то цей момент, швидше за все, наступить вже завтра після засідання Північно-Атлантичної Ради, офіційне відкриття якої заплановане на восьму тридцять ранку (румунський час збігається з українським). Отож, може статись так, що на Комісії «Україна-НАТО», яка відбудеться у п’ятницю, Віктор Ющенко буде говорити з натівськими колегами, відштовхуючись вже від того чи іншого вердикту. До останнього в кулуарах саміту побутувала думка, що в цьому випадку час грає на руку Києву: у прихильників приєднання України до ПДЧ, яких нині уособлює Джордж Буш, є більше можливостей донести свої аргументи до Ангели Меркель як в двосторонньому форматі, так і в більш широкому колі. Зустріч американського президента та німецького канцлера, за наявною інформацією, відбувалась, якраз коли я писала цей щоденник, і, судячи з не досить веселого виразу обличчя, з яким заокеанський гість приїхав на офіційну вечерю, була нелегкою.

А ще в першій половині дня складалось враження, що в Бухаресті відбувається саміт Джорджа Буша. З учорашнього вечора (його кортеж пронісся по центру міста, в кількох десятках метрів від автора цих рядків, близько дев’ятнадцятої години) він був беззаперечним об’єктом загальної уваги. Після перегляду румунського телебачення мене навіть переслідувало відчуття, що, крім візиту американського президента, більш нічого серйозного в столиці Румунії і не відбувається.

Енергетичний заряд Джорджа Буша здавався невичерпним: учора ввечері він обговорив з румунським президентом і генсеком НАТО останні деталі підготовки до саміту (так, неначе Сполучені Штати були третьою стороною-організатором події). Сьогодні із самого ранку виступив на Бухарестській конференції – заході, зорганізованому Фондом Маршалла, який вже традиційно проводиться перед самим самітом і допомагає зрозуміти, в якому руслі відбуватимуться дискусії безпосередньо на зустрічі в верхах. Після того відбув на узбережжя в Константу, де провів переговори з Траяном Басеску, і безпосередньо на березі Чорного моря дав спільну з румунським колегою прес-конференцію.

Що ж стосується дискусій – в тому числі й з українського питання – то вони відбувались сьогодні в Бухаресті виключно у рамках вищезгаданої Бухарестської конференції – своєрідній преамбулі до зустрічі в верхах. (Від України з помічених нами осіб в ній приймали участь Олег Рибачук, Костянтин Грищенко, Борис Тарасюк, Олександр Сушко). Хоча захід проходив під умовним гаслом «подалі від журналістських очей», інформація звідти все ж просочувалась. І це стосується не лише виступів Джорджа Буша чи Генсека НАТО Яап де Хооп Схеффера, з заявами яких читачі «Главреду» можуть ознайомитись в інформаційних стрічках. Отож, якщо підсумувати все, що вдалось дізнатись автору цих рядків безпосередньо від учасників цього поважного заходу, то можна зробити висновок, що українські та грузинські амбіції викликали чи не найзапекліші дискусії впродовж всього зібрання. Ще вчора пізно ввечері, у присутності грузинського президента Міхаїла Саакашвілі, було закладено початок запеклій дискусії між прихильниками приєднання України та Грузії до ПДЧ, яких наші співрозмовники «виміряли» у 70% присутніх на конференції, та опонентами. Як і на загальному міжнародно-політичному рівні, позицію табору опонентів уособлював представник Німеччини. Більше того – член ХДС, начебто близький до Ангели Меркель. У групі найактивніших прихильників українського та грузинського приєднання – представники Сполучених Штатів, Польщі та країн Балтії. Зокрема, досить активно себе вели президенти Естонії та Латвії. Останній без особливих дипломатичних тонкощів начебто заявив, що у випадку України існує лише дві відповіді на Бухарестському саміті: «так» чи «ні». Німці ж наполягали, що це не так, і питання у цьому випадку зводиться не до слова «чи», а до слова «коли». Кажуть, коли він це озвучив весь зал дружно запитав: «так коли?». Відповіді не прозвучало.

На Бухарестській конференції були також озвучені три міркування, з яких виходить Німеччина у формуванні своєї остаточної позиції щодо запрошення України до виконання ПДЧ. По-перше, чи буде цей крок позитивним для України. По-друге, чи стане таке рішення позитивним для НАТО. І, по-третє, чи буде це рішення позитивним з точки зору впливу на безпекову ситуацію в регіоні. Так от, представник Німеччини визнав, що відповідь на перше і друге питання, з їхньої точки зору, має звучати «так», а на третє – «ні». Саме визнання того, що і для України, і для Альянсу запрошення Києва до приєднання ПДЧ є позитивним кроком вже налаштовує на оптимістичний лад. Проте, третя причина, в якій, насправді, дуже чітко проглядається російський фактор, судячи з усього, настільки міцно закріпилась у мізках керівництва деяких європейських країн, що вони готові забути про вищезгадані плюси не тільки для України, а й, найголовніше, для Альянсу.

Таким чином, на момент, коли глави країн-членів НАТО починали з’їжджатись на робочу вечерю (це особливо відчувалось в районі шостої години вечора, коли весь центр Бухаресту опинився фактично паралізованим від кортежів, в яких автору цих рядків вдалось зблизька роздивитись лише прем’єр-міністра Гордона Брауна, який, на відміну від захованої за тонованим склом «Мерседесу» Ангели Меркель, з неприхованою цікавістю розглядав, що відбувається навколо), в румунській столиці обговорювались такі варіанти рішень по Україні та Грузії. Перший – найпесимістичніший – коли не буде прийнято жодного конкретного рішення: країни-члени НАТО обмежаться загальним мессиджем про відкриті для України двері Альянсу. Другий – коли країни-члени НАТО дійдуть згоди запропонувати таке запрошення для України та Грузії на наступному саміті Альянсу в Берліні, що відбудеться навесні 2009 року (якщо, звісно, ситуація в цих країнах відповідатиме такому кроку). Третій – перенести обговорення питання ПДЧ для України і можливе прийняття позитивного рішення з нього на найближчі зустрічі міністрів закордонних справ країн-членів НАТО, що зробить можливим досягнення консенсусу ще до кінця цього року.

Єдине, що на даний момент не викликає фактично жодних сумнівів у присутніх на саміті представників країн-членів НАТО – це те, що консенсус на основі рішення, яке до останнього лобіювали Сполучені Штати, навряд чи можливий. Отож Вашингтону, швидше за все, доведеться піти на певні поступки. Ходять чутки, що американська делегація готова в найгіршому випадку розглядати варіант, який би заключався у запрошенні України до ПДЧ на наступному саміті Альянсу. У часових рамках – це один рік. Однак, пропоную дочекатись завтрашнього дня.