Публікації

Те, що президент Обама зробив свій вагомий внесок у легітимацію президента-Януковича, є фактом очевидним. Привітавши його одним з перших, він не лише показав гарний приклад своїм європейським колегам, а й поставив у не досить зручне становище Юлію Володимирівну.З моменту визнання Януковича сильними світу цього, її закиди на адресу сфальшованих виборів є, до певної міри, і звинуваченнями на адресу американського президента, німецького канцлера, керівників Євросоюзу в підтримці «фальсифікаторів».Звісно, для багатьох така оперативна реакція американського президента стала несподіванкою. А в діаспорних колах, які вимушено вболівали за «ікону» Помаранчевої революції – навіть викликала помітне розчарування. Мовляв, для чого було так поспішати? Відповідь на це питання лежить не так у самому Білому Домі, як на вулиці Юрія Коцюбинського в Києві, де знаходиться кабінет посла США в Україні Джона Теффта. Саме начебто за його рекомендацією, як не складно здогадатись, президент Обама став одним з перших, хто привітав Януковича. Таким чином пан Теффт лише підтвердив своє реноме як дипломата, котрий любить діяти швидко і достатньо незалежно від «центру».

На перший погляд, швидкість президента Обами може дивувати і навіть вражати. Як це так, президент країни, яка є уособленням демократії в світі, вітає такого антидемократичного героя, не дочекавшись навіть кінця судової епопеї імені Юлії Тимошенко? Причому, героя, якому приписують бандитський бекграунд. І героя, який навряд чи може бути лояльним до будь-яких порад Вашингтона, як зараз з сумом зауважують деякі американські оглядачі.

Але насправді нічого особливо дивного в цьому нема.По-перше, не будемо забувати, що президент Обама сформувався і політично стартував у Чикаго – місті, м`яко кажучи, зі специфічною репутацією. І хто як не він та наближені до нього вихідці з цього міста добре обізнані з таким феноменом, як «чиказька політична машина» (Chicago political maсhine). Якщо коротко, то суть цього феномену полягає в тому, що люди, яких в свій час підозрювали у зв`язках з мафією або навіть самі безпосередньо брали участь в подібного роду угрупуваннях, потім посідали вагомі політичні пости у місті й виявлялись гарними менеджерами (в українському варіанті – господарниками). У результаті – навіть найбільш критично налаштовані мешканці цього чудового мегаполісу закривали очі на минуле своїх очільників. Отож, якщо Янукович та його «професіонали» дійсно покажуть, що при них економіка здатна працювати, як годинник, а спроможність підтримувати політичну стабільність – це взагалі їхня ключова фішка, «чиказька політична машина» може знайти своє продовження в Україні у вигляді «донецької політичної машини». Власне, судячи з моїх розмов з американськими експертами та дипломатами, вони десь приблизно на це і сподіваються.

Що ж стосується лояльності українського президента до думки Вашингтона, то й тут не все так просто. Незважаючи на «американську бірку», причеплену до Ющенка ще задовго до його обрання президентом, кожен, більш-менш поінформований зі справжнім станом справ у відносинах все ще діючого президента з колишніми та нинішніми колегами з Білого Дому, може підтвердити: Віктор Андрійович ніколи не вирізнявся особливою чуйністю до порад з Вашингтону. Для цього достатньо порахувати лише кількість дзвінків та розмов, в яких перші особи США по-дружньому рекомендували Ющенку припинити війну з Тимошенко. Так що, у Януковича є всі шанси якось «не словом, а ділом» віддячити американського колегу за більш ніж вчасне привітання…