Публікації

b-00000508-a-00000224
Щоденник євроатлантиста. Росія вже сама проситься в НАТО?

12:20 21-7-2010

Блог директора Інституту світової політики Альони Гетьманчук на «Українській правді»Давно вже, відверто кажучи, не реагую на те, що говорить російський посол при НАТО Дмітрій Рогозін. Але остання його стаття, написана в дуеті з моїм добрим знайомим, колишнім міністром оборони Фолькером Рюе, та опублікована в німецькій Sueddeutsche Zeitung, явно заслуговує на увагу. У публікації під начебто безневинною назвою «Зближення Росії та НАТО – веління часу» насправді акуратно проводиться ідея членства Росії в Північно-Атлантичному Альянсі. Чорним по білому так прямо і написано: «Сьогодні треба розпочати процес створення умов для ПОВНОГО ЧЛЕНСТВА Росії в НАТО – з усіма правами й обов`язками, що випливають з цього кроку» (виділено автором).\
Ідея членства Росії в НАТО, як мені вже доводилось якось згадувати, впродовж останнього року-двох, встигла стала таким собі модним супроводом всіх більш-менш серйозних міжнародних форумів з питань безпеки. На цьогорічній без пековій конференції в Мюнхені, пам`ятаю, хтось з учасників прямо запитував Сергія Лаврова про те, чи Росія хотіла б вступити до НАТО. Як справжня акула дипломатії Лавров дуже акуратно з`їхав з теми. Хоча жодних здивованих (не те що обурених) реплік на кшталт «Яке НАТО?» з його вуст не прозвучало. На той момент росіяни вже звикли до подібного питання. Його ще раніше на всі лади обкручував не лише той же Фолькер Рюе, а й, наприклад, Александер Кваснєвські.

Проте останні кілька місяців символічні тим, що ідея членства Росії в НАТО вирвалась із європейської оболонки. Підтримка цієї ідеї чи не вперше знайшла відображення з боку американських експертних умів. В останньому Foreign Affairs вийшла стаття Чарльза Купчана, де він всіма можливими силами доводив корисність такого кроку для Москви. А тепер в одній з провідних німецьких газет вже офіційний (!) представник Росії – зауважте, не незалежний експерт чи оглядач – розповідає про «створення умов для повного членства Росії в НАТО». Та й Дмітрій Медвєдєв останнім часом не втомлюється виправляти тих своїх закордонних колег чи журналістів, які не зовсім уважно читали нову Військову доктрину РФ. А саме – постійно згадують, що в цьому документі НАТО значиться як загроза для Росії. Насправді ж, такою загрозою у доктрині фігурує РОЗШИРЕННЯ НАТО на Схід. А саме – за рахунок Грузії та України.

У випадку з Росією зрозуміло інше: вона хоче одночасно грати на глобальному і регіональному рівні не лише в питаннях міжнародної торгівлі (паралельно вступаючи у СОТ на глобальному і розвиваючи Митний Союз на регіональному рівні), а й питаннях безпеки (паралельно розбудовуючи ОДКБ на регіональному, ініційовуючи Договір з європейської безпеки та заграючи з НАТО га глобальному). Російським апетитам можна позаздрити: їй хочеться бути всюди і відразу. Без жодної, здається, чіткої стратегії. За принципом: «може щось і вигорить».

Зараз такі ігри в Росії стало вести легше, враховуючи «малину» в російсько-американських відносинах. Як результат – спад антиамериканської істерії, котра безпосередньо відбивалась на ставленні росіян не лише до Штатів і до НАТО, а й до Заходу загалом. Це Євросоюз не викликав жодних болючих реакцій в росіян, бо асоціювався з культурою Західної Європи…

А тепер до наших баранів. Показово, що стаття Рогозіна та Рюе вийшла якраз тоді, коли Янукович підписував Закон з відомою від інтеграції до НАТО України. Тобто, як тільки Україна на всіх рівнях і з небаченою твердолобістю нинішніх правителів закінчила процес інтеграції до НАТО, Росія вустами свого посла в Альянсі пропонує його почати. Символічно, чи не так?

Рогозін з Рюе у своїй статті теж згадують Україну. І дуже в цікавому контексті. Мовляв, у Європі все більше думають над тим, як укріплювати зв`язки між Україною та Євросоюзом. Саме Євросоюзом, зауважте, не НАТО. А в продовження думки розмірковують про те, що НАТО відкриває свої двері для країн, які для членства не дозріли, внеску в регіональну стабільність і безпеку не робитимуть, і для НАТО будуть лише «обузою». Інша справа, напрошується, з їхнього аналізу – Росія.

Якщо ж дещо абстрагуватись від статті, то в цій історії є й інші, не менш цікаві моменти для України. Наприклад, те, що членство Росії в Альянсі є чи не найкращим тестом на те, скільки українських прихильників НАТО хочуть просто в НАТО, а скільки хочуть в НАТО проти Росії. Непотрібно бути великим провидцем, аби передбачити: якщо в НАТО йтиме Росія, то якась кількість прихильників членства України в НАТО може легко зміститись із Заходу країни на Схід. Наприкінці минулого року один харківський експерт демонстрував мені результати соціологічних опитувань, проведені в його рідному регіоні. Вони дуже добре ілюстрували, як змінюється думка про членство в НАТО залежно від того, чи Україна сама має намір туди вступати, чи з Росією. Як не складно здогадатись, в останньому випадку підтримка різко зростала. Отож, будь-який флірт між Росією та НАТО, швидше за все, піде на користь громадській підтримці Альянсу в Східній Україні. А от нинішні прихильники членства України в Альянсі повинні будуть чесно собі відповісти: чи хотіли вони бачити б Україну в НАТО, якщо там була і Росія? Чи справді реально бути за членство в НАТО і не бути антиросійським? І, можливо, найцікавіше питання:: чи зможе будь-яка країна Східної Європи стати коли-небудь членом НАТО без членства в Росії в цій організації? І чи справді найбільша проблема розширення НАТО на Схід не в тому, що воно підійшло до російських кордонів, а в тому, що воно на них зупинилось?