Публікації

b-00000121-a-00000098
Щоденник євроатлантиста. Українсько-російський «тлумачний словник» (частина перша)

10:44 30-9-2009

Так уже склалося, що як тільки заходить мова про намір України рухатись у європейському напрямку (неважливо, ЄС чи НАТО), на поверхню спливають якісь усталені словесні шаблони, які часто не мають нічого спільного з реальністю або взагалі цю реальність спотворюють.І що цікаво – одними й тими самими формулами оперують в офіційних заявах як російські заправляли та їхні вірні «путінці» в українській політиці, так і звичайні люди за кухлем пива в якомусь середньостатистичному пабі.\
Зізнаюсь, якби йшлося просто про звичайні словесні ярлики, які не заважали б рухатись Україні вперед, – Бог із ними, але річ у тім, що подібними висловлюваннями чи зворотами деякі майстри від політики нахабно намагаються змістити акценти в дискусії на користь однієї зі сторін (здогадайтесь, якої). Я спробувала класифікувати подібні вислови. Оскільки більшість із них в оригіналі звучить російською мовою, вирішила їх так і залишити. А почнемо сьогодні з безперечного хіта – висловлювання «братские народы».

«Братские народы»

Те, що український та російський народи – «братские», настільки відклалось у свідомості ще радянських громадян, що ніхто з них насправді й не замислюється, звідки ноги ростуть у такої дивної словесної «скрепки», якою досі намагаються з’єднати дві незалежні країни. І з’єднати, що особливо показово, у свідомості тих, хто про часи спільного перебування під дахом Союзу пам’ятає дуже й дуже смутно. А відповідно – будь-якого моменту може поцікавитись: а на якій підставі українці та росіяни «братские»?

Ідея з постійним накручуванням «братськості» начебто зрозуміла – ті, хто це робить, намагаються донести до українців просте повідомлення: такі братські народи, як російський і український, не можуть бути розлучені жодними чужими і не братськими країнами чи альянсами. А саме – якщо Росія надалі збирається ностальгувати й оплакувати «найбільшу геополітичну катастрофу XX століття» (як Путін назвав розпад Радянського Союзу), значить, і Україна має не смикатись у бік нормальної компанії країн Євросоюзу та НАТО, а сидіти й оплакувати разом зі своїми «браттями» Сталіна та мріяти про відновлення «російської імперії», щоб американці та весь цивілізований світ тремтів від страху і навіть не смів спокушати «братів» достойними заробітними платами чи безвізовими подорожами.

Оскільки тема, погодьтесь, досить делікатна, я вирішила не займатись самодіяльністю і звернулась до двох істориків – українського та російського, аби вони пояснили, наскільки поняття братського народу коректне, чи має воно хоч якесь відношення до історії, а чи просто є суто політично-ідеологічним ярличком.

Отже, український історик Олександр Майборода, який працює заступником директора Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені Кураса в Національній Академії Наук України, на наше прохання класифікував це словосполучення (терміном його язик не повертається назвати) як «радянський пропагандистський штамп». Він, за словами експерта, був потрібний Кремлю для того, аби «пояснити використання інших, не російських, народів, для виключно російських цілей». «Це поняття було запроваджено, щоб використання інших народів виглядало природним з історичної точки зору: народи братні – вони й діють однаково». Він визнає, що йдеться тут про речі ідеологічні та політичні, адже існує ж насправді інше поняття – «культурно споріднені народи, народи, у яких близькі мови, культури, традиції». А от «братские народы», як ваша покірна слуга і підозрювала, використовують для того, аби «якимось чином легітимізувати спільний курс, спільні союзи та альянси». «Вважається, – пояснює історик, – що почуття братнього народу допомагає згуртувати такого роду союзи».

Російський колега Майбороди, заступник директора базованого в Москві Інституту загальної історії Віктор Іщенко також не сумнівається, що поняття «братських народів» – виключно політичне. Більше того, навіть припускає, коли вперше воно могло виплисти на поверхню. А саме – у 1954 році, коли гучно святкувалось 300-річчя Переяславської Ради: «У період цих святкувань пропагандисти-ідеологи, напевно, і ввели його в політичний словник, у словник преси». Історик, хоч і мешкає в Білокам’яній, не приховує, що розкручуванням поняття «братские народы» займались ідеологічні відділи ЦК КПРС («Там сидели далеко не глупые люди», – каже він.). А робили вони, знову ж таки за словами експерта, це для того, аби Радянський Союз існував як єдина, монолітна держава, яка не роздиралась би етнічними протиріччями та конфліктами.

Ну і, нарешті, пан Іщенко визнає – якщо перевести такий вислів у міжнародний контекст, то подібне словосполучення звучатиме щонайменше дивно: «Я дуже сумніваюсь, що, наприклад, у Німеччині мешканці Саксонії, Баварії чи інші німецькі народи називали б себе братськими».

Що ж, дорогі друзі, як бачимо, братський народ із нас ліпили довго, свідомо і з конкретною метою. Може, вже настав час почати відходити від нав’язаних радянськими ідеологами штампів?