Публікації

Я безмежно рада, що Євросоюз розповсюдив на Україну «Східне партнерство», а Ющенко з Тимошенко підписали з ЄС декларацію про модернізацію української ГТС в Брюсселі.Рада не тому, що це якийсь страшенний прорив (особливо перше), а тому, що, можливо, хоча б після російської реакції на ці події скептики України в НАТО зрозуміють: Росію дратує не лише рух Києва до Альянсу, але й до будь-якої інтеграційної структури, котрою не заправляє Кремль. Іншими словами, я розглядаю обидві події як чудовий тест на терпимість Росії до інтеграції України в ЄС. \
Коротко поясню суть питання. Після того, як союзники НАТО не досягли консенсусного рішення з приводу ПДЧ для України на минулорічному саміті Альянсу в Бухаресті, і після того, як ці ж союзники не на жарт перелякались вовчого оскалу Кремля після російсько-грузинської війни, цілі зграї європейських експертів, радників, дипломатів, політиків та іншого не менш важливого люду вивели для України (як і Грузії) нову формулу: «Більше ЄС, менше НАТО». Це означало, що «старі європейці» мають намір відкласти питання, пов’язані з конкретною інтеграцією України в НАТО вбік, і зробити пару широких жестів руками Євросоюзу. «В ЄС нема американців, які так виводять із рівноваги росіян в НАТО, тому вони нічого проти наших дій на пострадянському просторі не матимуть», – пояснювали автору цих рядків у Берліні, Парижі, Брюсселі.

Особливо мені пригадується минулорічна розмова з одним поважним брюссельським експертом, офіс якого завішаний плакатами Тимошенко (їх начебто презентував «друг Григорій Немиря»). Так от, вже з порогу цей пан повідомив: «Ми тут у Брюсселі вважаємо, що з Україною має «працювати» ЄС, а НАТО відійти в бік». На моє уточнююче питання, чи це через Росію, він ствердно кивнув головою. А потім ще добрих хвилин десять косився на мене, поки я ділилась думкою про те, що Росія не протестує проти зближення ЄС і України, оскільки воно носить декларативний характер, але як тільки Брюссель займеться Києвом впритул – здійметься жахливий галас. Як приклад, я навела ситуацію з НАТО часів Леоніда Кучми: у Кремлі чудово розуміли, що жодного членства в Альянсі Києву не світить, поки президент шарахається від одного вектора до іншого. Істерика в Москві розпочалась лише тоді, коли на українському горизонті реально замаячив План дій щодо членства – остання сходинка на шляху до дверей НАТО. Поважний експерт зі мною, звісно, не погодився, і сказав, що йому невідомо про жодну негативну реакцію з російського боку на ініціативу ЄС розвивати програму «Східного партнерства». Ваша ж покірна слуга з того моменту постійно задавалась питанням: чи видні аналітики Євросоюзу дійсно не можуть спрогнозувати реакцію Москви на те чи інше зближення України з ЄС, чи просто створюють вигляд, що страшніше України в НАТО нічого бути не може…

І що ж вийшло? Сергій Лавров вже на весь голос розповідає Євросоюзу, що «Східне партнерство» – не що інше, як спроба ЄС розширити свою «сферу впливу» в пошуку вуглеводнів, і можна тільки уявити, що ми ще почуємо з вуст російських високопосадовців до саміту зі «Східного партнерства» 7 травня у Празі. А уповноважені російські дипломати, за інформацією «Главреду», вже на повну потужність проводять підривну діяльність серед деяких учасників цієї програми. Наприклад, з вкрай вразливою перед парламентськими виборами Молдовою. До речі, через керівництво цієї країни росіяни в свій час вже «підривали» діяльність ГУАМ, так що нового колеса до велосипеду вигадувати не треба… Ну а по реакції Москви на двосторонні домовленості навколо модернізації ГТС – самі бачите, що робиться…

І хоча як «Східне партнерство», так і підписана в Брюсселі декларація, небезпеки для Росії не становлять жодної, зрозуміло одне: будь-яке просування західних цінностей та правил гри на територію пострадянського простору, котру, як відомо, Росія продовжує ілюзорно вважати своєю зоною впливу, буде викликати шалений протест у тамтешнього керівництва. Більше того, припущу, що процес інтеграції України до ЄС для Москви може бути набагато небезпечніший, ніж вступ Києва до НАТО. Оскільки, по-перше, при вступі до ЄС країна втрачає частку свого суверенітету на користь Брюсселю (чого зовсім нема при вступі в НАТО), по-друге, під час інтеграції до ЄС відбуваються набагато глибші реформи в країні, котрі зможуть наблизити її за стандартами життя до інших країн-членів Євросоюзу. А отже – зроблять з неї привабливу модель і для багатьох громадян Росії, що, зрозуміло, для тамтешнього керівництва «смерті подібно».

І в цьому контексті мені цікавий й інший момент: якщо членство в ЄС стане реальністю, а Росія продовжуватиме нагнітати ситуацію навколо «Східного партнерства», як вона почала це робити зараз, як будуть поводити себе прихильники політики Кремля в Україні – відмовляться за наводкою з Москви від Євросоюзу, так само як у свій час зреклись від інтеграції в НАТО? І який рівень підтримки буде членства України в ЄС після того, як «регіонали» та їм подібні будуть рвати на собі сорочку, захищаючи російські інтереси, що, власне, вони роблять в контексті підписаної у Брюсселі декларації?