Публікації

28126104_1609648069124290_530106983_o
“Залізна” Меркель та її обеззброєні солдати

12:51 22-2-2018

Експерти вважають, що станом на сьогодні німецькі війська не здатні оборонятись. Країна-лідер ЄС недооцінює загрозу з боку Росії?

Початок 1950-х. Пам’ять про руйнування і жертви внаслідок дій Третього рейху іще надзвичайно свіжа. Проте США, не зважаючи на заперечення Франції, активно просувають ідею переозброєння нещодавно створеної Федеративної республіки Німеччина і її приєднання до НАТО. Причина проста і банальна – за розрахунками американських військових Північноатлантичному альянсу критично необхідні потужні збройні сили ФРН для протидії можливому наступу СРСР. Як наслідок, вже в 1955 році ФРН стала новим членом НАТО. Протягом Холодної війни західна Німеччина витрачала щороку не менше 3,3% ВВП на оборону, тим самим будучи відповідальним членом Альянсу.

Проте із 1991 року ситуація почала змінюватися не в кращий бік. На сьогодні ФРН є головним об’єктом критики із боку США як країна із найбільшим розривом між економічним і військовим потенціалом. Така критика сприяла тому, що витрати ФРН на оборону протягом 2016-2018 років виросли із 1,06% до 1,26% ВВП. Окрім того, Збройні сили Німеччини (Бундесвер) склали основу багатонаціонального батальйону НАТО, який розгорнули в Литві в 2016-2017 роках. Нещодавно стало відомо про те, що до 12 тисяч німецьких солдат мають цього року долучитися до навчань НАТО, а це в 3 рази більше порівняно з минулим роком. Зрештою, нова коаліційна домовленість щодо формування правлячого уряду до 2021 року передбачає збільшення витрат на оборону. Хоч між німецькими партіями на сьогодні немає єдності щодо того, чи доцільно доводити витрати на оборону до мінімально необхідних 2% ВВП до 2024 року, як передбачає рішення Уельського саміту НАТО 2014 року.

Та демонструють інші новини, загальна ситуація в Бундесвері не дає приводу для оптимізму. Перш за все, минулого тижня видання Die Welt повідомило, що відповідна бригада збройних сил ФРН не зможе в 2019 році очолити Об’єднану оперативну групу підвищеної готовності (VJTF) на ротаційній основі. Солдатам 9-ої танкової бригади в Мюнстері не лише не вистачає танків (лише 9 із 44 в бойовій готовності), немає в достатній кількості й більш базових речей – приладів нічного бачення, зимового одягу, бронежилетів. Ліквідувати прогалини планують за рахунок інших частин. Проте внутрішня оцінка Міністерства оборони ФРН, як повідомило інше німецьке видання, показує неспроможність вийти на необхідні показники по базовому оснащенню до 2021 року. При цьому, як виявилося в процесі, німецькі парламентарі фактично не знають повною мірою про ситуацію щодо озброєння і оснащення Бундесверу, що ставить питання щодо ефективності німецької моделі цивільного контролю над сектором безпеки і оборони.

Тож виникає питання: наскільки ефективно 8 тисяч німецьких солдат (фактично до 2 бригад) зможуть прийняти участь в багатонаціональних навчаннях НАТО восени 2018 року, якщо в ФРН виникають проблеми навіть щодо повного забезпечення однієї бригади?

У 2015 році в Бундесвері вже був випадок, коли для участі батальйону в навчаннях Північноатлантичного альянсу в Норвегії необхідно було запозичити в 56 інших з’єднань збройних сил більше 14 тисяч одиниць спорядження і техніки для повної комплектації. Тож виникають сумніви, що подібний трюк вдасться виконати стосовно двох бригад.

Проте на сьогодні мова йде не лише про проблеми в Сухопутних силах і танкових військах – криза бойової готовності і оснащення охопила всі без виключення роди військ Бундесверу. Навесні 2017 року видання Zeit публікувало статистику щодо того, скільки відповідних систем озброєння перебуває в готовності, а також про те, як змінювалась динаміка їх кількості в 2014-2017 роках. Ця статистика особливого оптимізму не викликає.

Проте, як показали пізніші публікації, ситуація із тими ж танками Leopard 2 ще гірша, ніж повідомляло видання Zeit. У листопаді 2017 року стало відомо, що лише 95 із 244 танків Leopard 2 перебувають в повній бойовій готовності, а 86 танків не мають запасних частин, а отже не працюють.

Ситуація на флоті теж далека від ідеальної. В лютому 2018-го уповноважений Бундестагу із справ військовослужбовців Ханс-Петер Бартельс виступив із вимогою припинити участь військово-морських сил ФРН в операціях НАТО, ЄС і ООН через нестачу суден. Цього ж місяця уповноважений в щорічній доповіді повідомив про те, що ВМС ФРН мають лише 9 із 15 запланованих фрегатів. Показово, що при цьому німецька суднобудівна компанія TKMS почала цього ж місяця створення першого корвета для Ізраїлю по проекту Saar 6. Всього німецькі корабели мають створити і передати Ізраїлю 4 корвети по цьому проекту. Паралельно Тель-Авів уже отримав 6 підводних човнів класу Дельфін від ФРН і в жовтні 2017 року була підписана попередня домовленість на постачання іще 3 додаткових підводних човнів для Ізраїлю. В той же час, як стало відомо восени минулого року, жодна зі 6 субмарин Тип 212 ВМС ФРН не перебуває в бойовій готовності – всі вони знаходяться на ремонті. Така ось парадоксальна ситуація.

Тож у січні Ханс-Петер Бартельс  визнав, що збройні сили ФРН фактично не здатні до виконання завдань в рамках колективної оборони. А саме це завдання по обороні держав-членів НАТО є основою існування альянсу.

На сьогодні відкритим залишається питання наскільки швидко ФРН зможе ліквідувати численні прогалини в національному воєнному будівництві. Протиріччя між ХДС/ХСС та СДПН по питанням збільшення витрат на оборону показують, що в німецькій еліті до сьогодні немає консенсусу щодо цього питання. І це попри те, що з початку нинішнього десятиліття світ дедалі більше звертається до силової політики в міжнародних відносинах. До речі, тут є ще один парадокс. Теорія міжнародних відносин вчить, що коли країна перебуває в умовах загрози чи використання іншими державами збройних сил як інструменту зовнішньої політики, то реакцією на це в тому числі є швидке нарощення власного військового потенціалу. Проте незважаючи на те, що РФ із 2014 року почала політику активного використання власних збройних сил для перекроювання кордонів в Європі і просування власних інтересів, ФРН поки ще не особливо поспішає діяти за приписами.

Автор: Микола Бєлєсков, заступник директора Інституту світової політики

Опубліковано на сайті “Новое время