Новини

b-00101735-a-00002153
У Брюсселі презентовано “Аудит імплементації Мінських угод”

12:23 19-10-2016

18 жовтня ІСП разом з партнерами з інших аналітичних центрів презентував у Брюсселі аналітичну записку “Не так все тихо на Східному фронті: аудит Мінських домовленостей та варіанти реінтеграції України”.Цей звіт є продуктом спільних зусиль експертів Інституту світової політики, Vox Ukraine, Фонду “Демократичні Ініціативи” та Донецького інституту інформації. Повний текст записки англійською мовою доступний тут.\
{1}
Спікери:
Катерина Зарембо, заступниця директора Інституту світової політики
Тимофій Милованов, cпівзасновник VoxUkraine.org, в.о. Президента Київської Школи Економіки
Марія Золкіна, політичний аналітик Фонду “Демократичні Ініціативи”

Дискусію модерувала Олена Пристайко, виконавчий директор Офісу зв’язку українських аналітичних центрів у Брюсселі

Презентуючи результати свого дослідження, експерти обговорили з європейськими колегами питання імплементації Мінських угод в секторі зовнішньої політики, економіки, соціальних відносин та громадської думки, а також можливі сценарії подальшого розвитку подій.

Катерина Зарембо:
“Загалом ми мали 10 годин чистого часу зустрічей з представниками єесівських інституцій та експертного середовища.
Особисто я оцінюю візит як успішний з цілої низки причин:
1) по-перше, вдалий таймінг. Наше перебування в Брюсселі збіглося в часі як з нормандським самітом (який ще у понеділок не був підтвердженим), так і з великою конференцією по Україні і реалізації Мінських домовленостей, яка відбувалася в Європейському Парламенті
2) відповідно, нашим візаві було відверто цікаво. Я б також зарахувала до індикаторів успішності той факт, що наші зустрічі майже завжди тривали довше заявленого часу
3) комунікація з боку нашої групи була дуже злагодженою та аргументованою. Кримчанин Dmytro Shulga обґрунтовував небхідність оновлення санкційного порядку денного ЄС щодо окупованого Криму, луганчанка Maria Zolkina розкладала по поличках нюанси громадського думки щодо врегулювання конфлікту та особливості процесу розведення озброєнь на трьох пілотних ділянках, економіст Тимофей Милованов тиснув безжальністю цифр, а я доводила, що при імплементації Мінських домовленостей Україна має межі для компромісу (які, втім, повністю узгоджуються з буквою та духом Мінських домовленостей), якщо йдеться про досягнення сталого миру та легітимну реінтеграцію, а не формального виконання (дякую Alyona Getmanchuk за ідею мемо щодо “червоних ліній” та усім колегам та організаціям, які його підтримали і долучилися до роботи над документом)
Тепер щодо ключових меседжів і настроїв наших брюссельських співрозмовників.
1. В цілому можу сказати, що ставлення до нас та наших меседжів щодо security first та продовження санкцій усі ставилися емпатично. Ніхто не жбурляв у нас закидами, що Україна не цінує західної підтримки, має сама йти на поступки і взагалі, “ваш президент взяв на себе зобов’язання і хай як знає, так і виконує”.
2. Розуміння того, що швидкого розв’язання конфлікту не буде, у Брюсселі безумовно є, але не у всіх. Тому зараз підтримка Мінського процесу потрібна для того, щоб західні партнери України могли зберегти обличчя і показати, що якийсь прогрес відбувається. У цьому ключі вчорашня зустріч у Берліні є важливою хоча б тому, що дає видимість процесу. Від себе додам, що скромні результати зустрічі є швидше хорошою новиною, враховуючи той тиск, який чинився на Україну в останні тижні.
3. Дії Росії в Сирії змогли налаштувати проти Путіна навіть Олланда. Як зазначив один з наших співрозмовників, якщо “моментом істини” для Німеччини став МН17, то для Франції – Алеппо. Тому, якщо ми і можемо говорити про зв’язок України та Сирії, то на сьогодні він грає виключно на користь України.
4. Усі розуміють безперспективність Мінська, але не бачать йому альтернативи, більше того – публічно цю безперспективність ніхто не визнає. При цьому нам як представникам громадянського суспільства дехто віч-на-віч висловлював подяку за те, що ми називали речі своїми іменами і наводили конкретні аргументи щодо того, чому Мінськ неможливо виконати швидко і чому тиск на українську владу може призвести до серйозної внутрішньої дестабілізації по лінії влада-суспільство та всередині політичних сил.
5. Є розуміння, що у січні 2017 санкції подовжать, але ніякої гарантії, як довго вони втримуватимуться, нема. Більше того, з часом санкції втрачають дієвість (наприклад, через те, що знаходяться шляхи, як їх обійти), тому необхідний пильний моніторинг, як держави-члени виконують санкції та як вони позначаються на Росії хоча б для того, щоб підтримувати їх на тому самому рівні.
6. Те, що ЄС не готовий визнати довготерміновість конфлікту, передусім відбивається на режимі санкцій. На наші пропозиції продовжувати санкції на рік чи довше замість півроку (наприклад, до відновлення територіальної цілісності України) нам казали, що таким чином ЄС би визнав, що конфлікт ще довго не буде розв’язаним. Перенесення дедлайну на півроку, своєю чергою, покликане демонструвати, що розв’язання може відбутися у осяжному майбутньому – ну, хоча б тим, хто досі не зрозумів, що відбувається на Донбасі, але чий голос необхідний для продовження санкцій. Також це пропонує Росії певну positive conditionality – пом’якшення санкцій в обмін на прогрес по Мінську. До речі, як зауважив Stanislav Secrieru, навіть у Кремлі не керуються логікою ілюзорного піврічного прогресу, продовживши контрсанкції одразу до кінця 2017 року.
7. Наші співрозмовники неодноразово наголошували, що Україна має розробити стратегію реінтеграції окупованих територій, що дозволить їй продемонструвати як наявність довготермінової візії щодо окупованих територій і її населення, так і конкретні кроки, які, хоча і лежать за межами Мінських домовленостей, в ЄС можна “продати” як прогрес з боку України. Мовляв, реінтегрувати готові, а те що немає для цього можливості – то вже не наша провина. ЄС, своєю чергою, готовий конкретно долучатися до реінтеграційних зусиль фінансово. Моє враження таке, що ЄС набагато комфортніше почувається у ролі реінтегратора, аніж медіатора, і тому у Брюсселя є бажання думати “на крок вперед”, аніж з’ясовувати, як на цей крок зсунутися.
8. В ОБСЄ серйозно думають над запровадження поліцейської місії, покликаної забезпечувати безпеку під час виборів. Щоправда, поки що йдеться про визначення викликів для такої місії, а не ідей щодо їхнього подолання, проте, на мою думку, конкретика у цьому питанні, а не заперечення ідеї як такої – це вже прогрес. Незрозуміло, правда, чому не говорять про увесь період підготовки до виборів, коли забезпечення безпеки під час роззброєння, відведення військ тощо є не менш необхідним.
9. Звичайно, не можна сказати, що з України зняті будь-які очікування. В ЄС дуже хотіли б, що український парламент проголосував закон про вибори (було уточнено: з передумовами, а не з датами), але, принаймні перед нами, це висловлювалося швидше як побажання, а не як ультиматум.
Коротко мої висновки такі:
1. Зараз політична ситуація для України досить зручна, оскільки маятник недовіри та втоми хитнувся в бік Росії. Україні варто всіляко підкреслювати відданість Мінську, але при цьому наполягати на тій послідовності, яка є прийнятною для суспільства та яка забезпечить сталий мир, а не ескалацію. У цьому українській владі в поміч як експертний консенсус, так і результати соцопитувань. Навряд чи це переконає Росію, але для Німеччини та Франції (чия роль як медіаторів є визначальною у тому, український чи російський підхід до врегулювання буде обрано) це може бути аргументом.
2. Як зазначали мої колеги, Україні варто визначити стратегію реінтеграції із сценаріями залежно від того, як розвиватиметься мінський процес. А ЄС вже зараз можна залучати до відбудови та реінтеграції звільнених територій.
3. Україні варто також аргументувати західним партнерам, що забезпечення безпеки не тільки під час, але і до виборів, – це, зрештою, їхня відповідальність просто з тієї причини, що ані українські, ані російські збройні сили не зможуть виконувати цю функцію. На сьогодні міжнародна безпекова місія є одним з глухих кутів мінського процесу. Це питання поки що не в топі порядку денного, позаяк на сьогодні немає навіть сталого режиму тиші. Однак теоретично може наступити момент, коли аргументу “ООН не хоче, ЄС не може, ОБСЄ не вміє” буде недостатньо, і Заходу варто вже сьогодні над цим задуматись”.

Захід був організовий Офісом зв’язку українських аналітичних центрів у Брюсселі та Центром досліджень європейської політики.

Публікація підготовлена у рамках «Ініціативи з розвитку аналітичних центрів України», яку виконує Міжнародний фонд «Відродження» (МФВ) у партнерстві з Фондом розвитку аналітичних центрів (TTF) та Офісом зв’язку українських аналітичних центрів у Брюсселі. Ініціатива здійснюється за фінансової підтримки Посольства Швеції в Україні.