Публікації

Стаття голови Наглядової ради ІСП Віктора Шлінчака на “Главкомі”Анонсований на 23 серпня візит в Україну федерального канцлера Німеччини Ангели Меркель може виявитися як доброю, так і поганою новиною. В будь-якому разі це відкриває перед Україною чергові можливості. Вибору.\
З однієї сторони – такий крок – може бути виявом публічної підтримки України. З іншої – свою поїздку Меркель може використати як можливість певного тиску на Президента Порошенка з тим, щоб підготувати його до наступної зустрічі. Тієї, яка має відбутися уже у Мінську. І на якій, цілком ймовірно, відбудеться перша важка розмова Президента Порошенка і Путіна.

Чи повинен український Президент вести переговори з людиною, яка, цілком зрозуміло, є причетною до смертей сотень українських військових та мирних жителів? Питання риторичне. Але заради того, щоб припинити кровопролиття, можливий і такий формат. Тим більше, що він відбуватиметься за участю свідків.

Те, що Європа хоче якимось чином позбутися напруження на Сході України – зрозуміло. Ніхто не готовий до третьої світової війни. І Україна також не готова. Хоча б з огляду на те, що ми поки – ні фахово, ні матеріально – не можемо протидіяти можливому безпосередньому зіткненню російських і українських частин у разі офіційного оголошення про війну.

Тому поряд з витісненням бойовиків зі Сходу України, Порошенкові необхідно задіювати ще й свої дипломатичні вміння, аби продемонструвати готовність Києва притримуватися мирного плану. За умови, що Путін перестане насичувати зону АТО бойовиками зі зброєю. Так, в умовах, коли лідер країни-агресоора постійно підвищує ставки і грає в «багатоходовки», говорити про будь-яке перемир’я дуже важко. І скоріш за все, саме на ці дні припаде найбільше загострення ситуації в зоні АТО.

Після розстрілу літака Путін став «руконеподаваємим». Після ігор з так званим «гуманітарним конвоєм» (слово ж бо яке придумали!) знову повернув себе у ранг переговірника. З об’єкту для нападок він знову став суб’єктом переговорів. І попри нелюбов до офіційного Мінська, європейстьке керівництво летітиме на територію Митного Союзу, щоб сісти з Путіним за один стіл. Бо, як показує практика, сенсу проводити багаточисельні перемовини у форматі міністрів закордонних справ цивілізованого світу і паном Лавровим (міністром з Росії) – аж ніякого!

Саме такий формат переговорів (на якому наполягала українська дипломатія) – для України – найбільш вигідний. Бо лише так можна розставити крапки над «і», і зрозуміти, чи може Україна розраховувати на підтримку західних партнерів (і на яку саме підтримку), і наскільки вони є щирими у своїх прагненнях.

Та повертаючись до Меркель. Чи є у неї готові пропозиції, які вона озвучить Петру Порошенку в Києві? Чи пропонуватиме «спустити на гальма» тему Криму і повернення до ідеї федералізації, аби створити видимий «коридор» для відходу російських війск? Чи запропонує введення миротворчого контингенту? Усі ці тези – лише здогадки. Але від того, з якими пропозиціями приїде до Києва канцлер, стане зрозуміло, з чим поїде до Мінська європейська група переговірників.