Публікації

Блог директора Інституту світової політики Альони Гетьманчук на сайті «УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВДИ»Не складно собі уявити, яка дискусія могла б розгорнутись після слів баронеси Ештон про те, що Україна вже не хоче в ЄС, якби не блискавичне спростування сказаного нею з боку Євросоюзу. Але, насправді, ця поважна за статусом персона в Брюсселі, фактично міністр закордонних справ ЄС, не відкрила б жодної великої таємниці, якби дійсно повідомила на лекції у Гарвардському університеті: «Україна не бачить себе в ЄС, а бачить себе як європейську ідентичність» (що вона насправді сказала, можна прослухати тут і тут). Незважаючи на всі закиди з приводу кваліфікації пані Ештон на посаду головного дипломата Європи, насправді вона зробила велику послугу українській владі: поставила питання, на яке не відважуються щиро відповісти Віктор Янукович та його команда. А саме – чи цікавить їх дійсно членство України в ЄС?\
Це питання, потрібно зізнатись, останнім часом постійно спливає в дипломатичних та експертних колах – європейських загалом, українських зокрема. І не тільки тому, що команда професіоналів поки що не підтверджує свій намір євроінтегруватись нічим іншим, крім нав’язливих заяв Віктора Федоровича про пріоритетність європейського напрямку. Причому, досі ніхто точно не розуміє, для чого Янукович це робить. Хоча логічно така риторика потрібна президенту принаймні з трьох міркувань.

По-перше, відмова від євроінтеграції була б досить ризикованим кроком в електоральному плані, враховуючи запрограмованість українського населення на «рух в Європу» (навіть якщо більшість в такому русі давно зневірилась). Натомість, такі безцінні плоди євроінтеграції як безвізовий режим могли стати більш ніж щедрим подарунком для регіоналів під вибори 2012 року.

По-друге, така риторика є корисною для прикриття у діалозі з Росією: як тільки росіяни почнуть пресингу вати з черговими інтеграційними ідеями, можна відразу послатись на попередні зобов’язання з Брюсселем (як це, в принципі, було з Митним Союзом і Зоною вільної торгівлі з ЄС) і списати все на непоступливих євробюрократів.

По-третє, чому б, власне, не говорити про євроінтеграцію, якщо про неї говорить сам Медвєдєв («у нас всіх своя євроінтеграція»)? Інше питання, чому так дратуються російські політики та дипломати, коли в неофіційних розмовах чують про євроінтеграцію України? І кого мав на увазі Віктор Федорович, коли в інтерв’ю The Wall Street Journal розповідав (а виглядало так, ніби виправдовувався), що Україна своєю євроінтеграцією нікого не хоче образити? Явно ж не Сполучені Штати чи Китай.

У цьому, власне, й полягає найцікавіший момент: якщо Янукович не бачить Україну членом ЄС, то його євроінтеграція нічим не відрізняється від російської. Не виключаю, що Росія спеціально почала експлуатувати термін «євроінтеграція», характеризуючи і свої відносини з ЄС, аби девальвувати значення цього поняття. Фактично підірвати уявлення про нього, як про процес, котрий веде до членства в ЄС. Саме так її традиційно сприймали в Україні. Тепер, виглядає, в неї вкладатиметься російський зміст: євроінтеграція як синонім слова модернізація. Нічого, на перший погляд, поганого, якщо не врахувати, що йдеться про модернізацію за європейським зразком, але російським планом дій.

Зізнаюсь, ніколи не була прихильником розмов про членство України в Євросоюзі. Не найкращий час, очевидно, говорити про це і сьогодні. Але якщо президент постійно акцентує увагу на пріоритетності євроінтеграції, то хотілось би принаймні розуміти, якою він бачить кінцеву мету цього процесу. Одна справа, якщо завдання-максимум полягає в отриманні безвізового режиму, інша – якщо планка ставиться на рівні членства в ЄС. Відповідно, реформи сягають далеко за межі запровадження біометричних паспортів та створення багатостраждального єдиного міграційного органу. Одна справа, коли українська влада відмовиться від амбіцій членства в Європейському Союзі, бо виявиться що і українське населення не бажає нічого більшого від ЄС, аніж безвізового режиму. Інша – коли такий рівень євро інтеграції виставлять (чи вже виставили?) Януковичу його друзі в Москві.

У зв’язку з цим дуже хочеться сподіватись, що після саміту Україна-ЄС в листопаді представники української влади показово не гримнуть дверима і не заявлять, що членство в ЄС Україну більше не цікавить. Адже допоки Янукович декларує пріоритетний курс на євроінтеграцію, доти в Брюсселя є принаймні мінімальні важелі впливу на нього та Україну, яку він будує.