Публікації

Дивні все-таки люди українці: то обурюються, що їх хтось «втягує» в НАТО, а то перед кожною натівською подією (наступна – ювілейний саміт Альянсу 3-4 квітня) здивовано і неначе трохи розчаровано допитуються: «А що, питання України там не розглядатиметься?».От і журналісти вже почали «діставати» політиків, послів і просто обізнаних осіб, що ж очікувати Україні від саміту НАТО у Страсбурзі та Келі. А нічого не очікувати! Всі прихильники великого антинатівського шоу можуть заспокоїтись і продовжувати видавати на-гора непрофесійні коментарі з приводу острова Зміїний чи ділитись рефлексіями на тему непересічної фігури Віктора Черномирдіна в історії України: питання ПДЧ, про яке допитувались на днях в Анатолія Гриценка журналісти у Сімферополі, не значилось і не значиться на порядку денному саміту, тож не треба штучно здіймати інформаційну хвилю висмоктаними з пальця питаннями й дратувати і без того знервованих людей. \
Взагалі, французи і німці, які виступають організаторами заходу з нагоди 60-річчя створення Альянсу відразу попередили: це буде дуже вузьке сімейне свято – лише країни-члени. Більше того, один поважний дипломат з Альянсу розповів мені, що господарі навіть придумали байку для тих членів НАТО, котрі хотіли б бачити на святі і друзів Альянсу: мовляв, більше 28 делегацій (26 країн-членів плюс Хорватія з Албанією) вони фізично не можуть прийняти на такій обмеженій території, як два прикордонних міста.

Все, на що теоретично може розраховувати Україна в контексті цієї святкової події, це три наступні речі. По-перше, звернути на себе увагу в французько-німецькому інтер’єрі так, як я описала в попередньому «Щоденнику євроатлантиста»: спробувати підготувати й узгодити з НАТО Річну національну програму ще до саміту. Це дасть змогу Україні потрапити в підсумкову декларацію заходу, в якій відзначать і привітають (принаймні, за моєю інформацією, в Брюсселі готові це зробити) наші зусилля.

Другий сценарій (якщо, звісно, буде втілений в життя) дасть змогу Україні безпосередньо бути присутньою на ювілеї. Йдеться про можливий окремий захід для всіх контрибуторів операції в Афганістані – як стверджують надійні джерела, саме на його проведенні в рамках квітневого саміту наразі щосили наполягають американці. З країн-членів НАТО їх у цьому питанні палко підтримують Італія та Норвегія. З не-членів – Австралія та Нова Зеландія, котрі активно допомагають встановлювати мир та спокій в Афганістані і бажали б, щоб цей факт був оцінений Альянсом якраз у вигляді окремої зустрічі контрибуторів.

Афганський внесок України в 10 осіб – звісно, досить скромний (для порівняння – контингент маленької Чехії становить в районі 400 військових), та все ж дає нам право на участь у подібних заходах. До того ж, за нашою інформацією, напередодні Україна начебто запропонувала НАТО збільшити свою присутність в цій ключовій для Альянсу операції до 30 осіб. Цифра, можливо, не така вже й суттєва, проте є один важливий нюанс – серед додаткових 20 «штиків» мають бути спеціалісти зі знешкодження саморобних вибухових пристроїв, а також – українські пілоти, котрі будуть виконувати завдання на наших же гелікоптерах. Як розповів «Главреду» представник однієї з країн Альянсу, остання пропозиція є надважливою для НАТО, оскільки серед країн-членів спостерігається велике небажання надсилати свої гвинтокрили з пілотами в Афганістан – занадто, мовляв, ризикована справа.

І третій момент: ще в грудні минулого року в рамках відомого засідання міністрів закордонних справ ми з Альянсом домовились поновити підписану у 1997 році Хартію про особливе партнерство між Україною та НАТО – так, щоб вона відповідала новим реаліям. Фактично до вже існуючого документу потрібно додати щось на зразок того, що Україна проголосила своєю метою набуття членства в НАТО, ключову роль в процесі вступу відіграватиме Комісія Україна-НАТО, і саме під її егідою відбуватиметься оцінка Річних національних програм. Нічого складного – головне, щоб цей додаток затвердили країни-члени без суттєвих коригувань по змісту, невигідних для України (комусь, наприклад, заманеться зафіксувати на папері, що Річна національна програма в жодному разі не веде до членства). Наразі точаться внутрішні дискусії між Києвом та Брюсселем, як, де і на якому рівні краще підписати цей документ. Один з варіантів – це може зробити генсек НАТО та Президент України якраз в рамках саміту. Проте, у мене особисто є великі сумніви, що Меркель та Саркозі допустять таку подію на своєму сімейному святі. Тим більше, що після газового конфлікту, який, на думку французького президента, розгорівся саме з вини Ющенка (навіщо той, мовляв, відкликав делегацію з Москви?), президент Франції, за нашою інформацією, вирішив звести всі контакти з українським колегою до нуля. Так, можливо, через якийсь час він охолоне і зможе знову спілкуватись з Віктором Андрійовичем в минулорічному форматі, але навряд чи це станеться вже через місяць. Отож, швидше за все підписання цього додатку відбудеться під час чергового візиту Ющенка до Брюсселю.

Власне, це і все, що може очікувати Україну на квітневому саміті НАТО. Ну, і причому тут ПДЧ?