Публікації

b-00009658-a-00001636
Як демонізують одного губернатора і одного посла

15:55 14-7-2015

Пост в блог на “Українській правді” директорки ІСП Альони ГетьманчукЧим більше організовуєш у країнах Євросоюзу відкритих та закритих дискусій на тему України – тим більше дивуєшся. Остання така поїздка, до Чехії, здивувала багатьма речами, але найбільше наступними.\
По-перше, в черговий раз була здивована тим, що найпопулярніше питання, яке ставилось і в стінах МЗС Чехії, і експертами – це питання про призначення екс-президента Саакашвілі губернатором Одещини.

Чехи, маю зазначити, не унікальні: це питання постійно лунає і від інших закордонних партнерів. Деякі, як, наприклад, один представник уряду Чехії, прямим текстом кажуть: вважаємо це призначення помилкою української влади. Логіка цього призначення залишається для світу незрозумілою. Пояснення такої реакції полягає не тільки в тому, що Саакашвілі для світу – занадто неоднозначна та непередбачувана фігура. Він і сам якось зізнався в інтерв’ю Newsweek, що у нього навіть в США залишився лише один вірний друг: Джон МакКейн. Пояснення полягає ще й в іншому: Саакашвілі ніяк не вписується в образ нової України, на яку себе запрограмував багато хто з наших закордонних колег. Бо нова Україна в їхньому розумінні мала передбачати, зокрема, і нові українські обличчя. Із призначенням Саакашвілі складається враження, що нова Україна – це насправді стара Грузія. А стара Грузія – це не тільки поліцейська реформа і Доми юстиції, а й жорсткий розгін мирної демонстрації та катування у тюрмах. Десь приблизно така логіка.

Проте, очевидно, Захід, який так наполягає на реформах в Україні, мав би лояльніше сприймати кожного, хто ці реформи готовий в Україні втілити.

По-друге, після анексії Росією Криму та після розмов у Чехії, у мене склалось враження, що ми занадто швидко і однозначно зробили висновок, що нарешті відбулось чітке розмежування між Україною та Росією.

Наше соціологічне опитування в найбільш населених країнах-членах ЄС на початку червня цього року показало, що Росія залишається другою найпопулярнішою асоціацією з Україною (після війни).

У Чехії я переконалась, що все ще складніше. Чеські партнери зізнаються: розмежування між українцями та росіянами відбулось, але знаєте яким чином? Усі бідні російськомовні сприймаються як українці, всі багаті російськомовні як росіяни. Тобто, лінія розмежування проходить між бідними та багатими.

Колись я запитала у Вайри Віке-Фрейберги, коли вона ще перебувала на посаді президента Латвії, в чому, на її думку, полягає головна відмінність між пострадянською людиною та західною. Її відповідь була миттєвою: ця різниця проходить по лінії – ввічливість та хамовитість. Дуже хочу дожити до того моменту, коли українців розпізнаватимуть на світових просторах не тільки за ознакою заможності, але й за ознакою ввічливості. І, наприклад, за ознакою знання іноземних мов хоча б на мінімальному рівні.

Але це ще не все. Ми багато докладаємо зусиль, пояснюючи світу, що йде війна Росії проти України, а не громадянська війна між самими українцями. У Чехії, спілкуючись з деякими експертами та журналістами, я почула взагалі шокуючу річ: деякі чехи насправді думають, що триває громадянська війна між українцями… та росіянами, як “представниками одного народу”. Це називається: приїхали.

По-третє, ще, мабуть, у жодній країні світу не зустрічала такого рівня демонізації українського посла, як у Чехії. Я була готова до критичних ремарок із приводу роботи нашої дипустанови у Празі, бо з чехами на цю тему говорила багато і не раз. Після розмов у чеській столиці може взагалі скластись враження, що це якраз посол України і винен в тому, що у нас із Чехією не клеїться так, як би хотілось. Це з Києва виглядає так, що все зіпсував Земан. У Празі поширена інша думка: це Київ довів до того, що Земан таке назаявляв. Зокрема, своїм ігнором чеського напрямку й надзвичайно ласого до уваги президента Чехії. І ратифікація Угоди про асоціацію начебто не відбулась досі через недопрацювання і недостатньо агресивну в позитивному плані дипломатичну роботу України.

Чехи – причому як з уряду, так і з аналітичного середовища – в один голос дивуються: можна хоча б чеською мовою мінімальну інформацію про Україну розсилати для місцевих медіа, а не спокійно спостерігати, як ті черпають інформацію про Україну з російських джерел.

Однак потрібно визнати й інше. Насправді, ратифікація Угоди йде туго, тому що ні для кого з нинішніх ключових гравців на чеському політичному Олімпі ратифікація Угоди з Україною не є пріоритетом. Для прем’єра Соботки, подейкують, зовнішня політика сфокусована на Берліні, тому телефонні дзвінки звідти і з приводу України мають магічні властивості.

Відносно нова зірка чеської політики віце-прем’єр, міністр фінансів Бабіч і за сумісництвом один із найбагатших чехів, за деякою інсайдерською інформацією, взагалі досить обережно ставиться до Угоди з Україною, враховуючи сільськогосподарську специфіку його власного бізнесу й потенціал України у цьому напрямку. Так що легко не буде, але й останньою країною Європи Чехія у цьому питанні навряд чи буде. Просто тому, що Чехія не любить бути останньою в Європі.