Публікації

Підхід до російсько-українського конфлікту. Позиції Франції, Італії та Іспанії

02:57 22.01.15
Аналітична записка, підготовлена старшим аналітиком ІСП Леонідом Літрою

Закачати PDF-версію записки

Резюме

Російська агресія після подій Євромайдану має жахливі наслідки для України з точки зору її територіальної цілісності та економіки, але водночас формує широкий консенсус, що єдиний шлях розвитку України — це європейська інтеграція. Цей консенсус підтверджений, зокрема, і результатами парламентських виборів. Однак, на відміну від українського суспільства, деякі країни ЄС зайняли неоднозначну позицію щодо подій та результатів «революції гідності», яка відбулася в Україні. За їхнім суперечливим ставленням до української революції та мовчазною згодою з «легітимністю» російської інтервенції криїться помилкове сприйняття, якщо не невігластво, українських реалій, що накладається на інші дискусії, які ведуться сьогодні серед ключових акторів європейської політики. Країни з неоднозначним ставленням до російсько–українського конфлікту умовно називають «Russia's understanders» («ті, що розуміють Росію»), серед них: Франція, Італія та Іспанія, яких підозрюють у поблажливому ставленні до російської поведінки в Україні. Позиція Мадрида, Парижа та Рима є дуже важливою для послідовної політики ЄС стосовно Росії, тому розуміння того, наскільки ці сумніви відповідають дійсності, і як можна змінити цю ситуацію, має першочергове значення.

Вступ

Якщо поглянути з Києва на південно-західну Європу, базуючись винятково на офіційних заявах, Францію, Італію та Іспанію можна обережно назвати друзями України. Причини, що ставлять під сумнів цю дружбу, базуються на подіях останнього року. Стосовно Італії сумніви виникають, враховуючи скептичну позицію Рима щодо запрова¬дження санкцій проти Росії через її дії в Україні . Що стосується Франції, то значне роздратування у Києві та за його межами викликає угода стосов¬но «Містралей». Тим часом у зв'язку з Іспанією в Україні не залишилося непоміченим початкове не¬бажання Мадрида карати Росію та участь іспанських громадян у конфлікті на боці проросійських повстанців . Але для того, щоб краще зрозуміти позицію Мадрида, Парижа та Рима з українського питання, необхідно поглянути на проблему з іншого боку. Загалом, можемо констатувати, що на суспільний дискурс щодо України у цих країнах влива¬ють чотири важливих фактори, а саме: історична спадщина, «легітимний інтерес», антиамериканізм і фінансовий чинник.

Витоки дружньої політики стосовно Росії

Історична спадщина

Історичні зв’язки традиційно відігравали важливу роль у розвитку відносин між Європою та Москвою. На відміну від України, яка була однією з частин Радянського Союзу, Росія як центр радянської імперії протягом десятиліть фігурувала як єдиний співрозмовник у регіоні. Навіть після занепаду Радянського Союзу мало хто розглядав інші колишні радянські республіки як незалежні держави, незважаючи на те, що частина з цих держав раніше мали власну державність, не згадуючи вже про Київську Русь — протодержаву на території України — що існувала задовго до появи самої Росії.

Традиційні зв’язки між італійською королівською династією Савойя та імперською династією Романових забезпечили хороші відносини між двома країнами, продовженням яких стали особливі відносини між Радянським Союзом та Комуністичною партією Італії, на той час най- більшою комуністичною партією Європі. В Іспанії, яка не має історичного досвіду конфлікту з Росією, пам’ять про російську підтримку легітимного уряду у його протистоянні з режи¬мом Франко є важливим аргументом на користь дружніх відносин з Москвою. У порівнянні з Римом та Мадридом, Париж має особливо багату історію відносин з Москвою, включаючи тісні альянси протягом останні декількох сторіч. Дружба між Владіміром Путіном та Сільвіо Берлусконі, як і прихильне ставлення до нього Ніколя Саркозі та короля Хуан Карлоса, у недавньому минулому також впливали на те, що уряди цих країн ставилися до Кремля цілком інакше, ніж до сусідів Росії.

Крім цього, важливе значення на формуванні відносин між цими країнами та Росією має географія: у них не існує суперництва за вплив на східноєвропейський регіон. Тому історично тісні відносини Росії з Італією, Францією та Іспанією — це одне з переконливих пояснень неспроможності цих країн ставитися до нових незалежних держав інакше ніж як до чогось дратівливого, що історично є частиною Росії.

«Легітимні інтереси»

Той факт, що протягом останніх двох десятиліть Росія зберігала величезний вплив над колишніми республіками Радянського Союзу, живив уявлення про існування у неї «легітимних інтересів» у цьому регіоні та зумів переконати у цьому багато столиць Західної Європи. Геополітичні інтереси Франції традиційно лежали у Південній Європі, країнах Магрибу, Африки та на Близькому Сході. Саме на них Париж концентрував свою дипломатичну увагу та стратегічне планування.

Іспанія — після періоду ізоляції за правління Франко — завжди фокусувалася на країнах Латинської Америки та Північної Африки, в той час як Італія вела більш скромну зовнішню політику з певними інтересами у Середземномор’ї та на Близькому Сході. До того ж жодна з цих трьох європейських країн не відчувала з боку Росії прямої чи значної загрози своїм інтересам, національній безпеці чи територіальній цілісності. Загалом відсутність інтересів та зв’язків Парижа, Мадрида та Риму з ко¬лишніми республіками Радянського Союзу призвело до того, що у них недостатньо або зовсім немає знань про цей регіон. Це правда навіть у випадку Франції, яка має довгу традицію дослідження Росії.

Понад те, події у колишніх республіках Радянського Союзу — за винятком Балтійських кра¬їн та Казахстану з його досить дружніми відносинами з Іспанією — зазвичай аналізуються через російську призму. У результаті, Париж, Мадрид та Рим приймають уявлення Росії про простір колишнього СРСР як свою правомірну сферу впливу. Громадськість цих країн, оцінюючи незаконну анексію Криму, яка також ніби-то підпадає під ці «легітимні інтереси», прийняла аргумент Кремля про те, що там завжди мешкали росіяни, проігнорувавши той факт, що жителі Криму є громадянами України, а російськомовність в Україні не обовязково означає проросійськості. Це не означає, що політична верхівка цих трьох країн ЄС підтримала анек¬сію, особливо враховуючи негативну реакцію Мадрида через загрозу сепаратизму всередині самої Іспанії (як і у випадку з визнанням Косово). Так само не йдеться про відкриту підтримку дій Росії. Швидше за все, маємо справу з мовчазним схваленням. Додатково це уявлення про «легітимні інтереси» Росії підсилює той факт, що Захід та Міхаіл Горбачов нібито досягли неформальної згоди щодо нерозширення НАТО у Східній Європі; а через експансію НАТО до російського кордону ця «обіцянка» була порушена.

Наратив про обіцяне нерозширення НАТО та апеляція до Паризької Хартії 1990 року регулярно використовуються російським керівництвом та часто повторюється у ЄС для того, щоб показати нездатність Заходу виконувати свої обіцянки та виправдати агресивну політику Росії в регіоні. Робиться це таким чином, ніби було порушено якийсь офіційно підписаний документ чи договір. Але у розсекречених американських, німецьких та радянських документах немає жодних підтверджень словам Путіна , а Горбачов нещодавно особисто заявив, що жодних обіцянок не було порушено, оскільки їх ніхто не давав .

Крім того, Росія ніколи не запитувала себе, чому взагалі країни Східної Європи захотіли вступити до НАТО. Зрештою треба врахувати, що малі країни мають власну волю, що не співпадає з «легітимними інтересами» Росії. Серед останніх прикладів врахування Україною російської доктрини «легітимних інтересів» було затвердження позаблокового статусу в 2010 році та про¬довження оренди бази ЧФ у Севастополі. Для Росії нейтральна Україна — це, де-факто, союз¬ниця Москви. Натомість позаблокова політика України дала Росії час, щоб анексувати Крим. Активна фаза цього процесу стартувала 20 лютого 2014 року, коли Янукович офіційно ще був президентом, однак підготовка до вторгнення могла розпочатись ще у 2004 році .

Антиамериканізм

Суспільства Італії, Іспанії та Франції почали відкривати для себе Україну досить нещодавно. Цей процес розпочався частково з Помаранчевої революції та поглибився з російсько-українською війною. У 2008 році аналогічний процес розпочався стосовно Грузії у зв’язку із російсько-грузинською війною, однак він протривав недовго, зважаючи на відносно короткі військові дії, розмір країни та її розташування. Оскільки ці три країни ЄС погано обізнані з колишніми радянськими республіками, українська тематика не була тут серйозним внутрішньо політичним питанням. Тому Україна не може мати того впливу на публічні дебати, який би мало питання, пов’язане з Алжиром у Франції чи питання, пов’язане з Латинською Америкою в Іс¬панії. Однак у цих країнах існують потужні антиамериканські настрої, породжені різними факторами. Так, в Італії та Франції їх продукують потужні ліві сили та більш нові ультраправі партії такі як Північна Ліга та Національний Фронт відповідно; у той час як в Іспанія, наприклад, досі добре пам’ятають втрату Куби на користь США в ХІХ ст.

Крім антиамериканізму, який в цих країнах підтримують публічні особи, лояльні до Росії, сильні антиамериканські сентименти базуються на бажанні позбутися однополярності, впливу США та покінчити із міжнародним хаосом, який начебто створила Америка. Ця полеміка має сенс, особливо у контексті операцій США в Іраку; однак включення до неї українського питання є абсолютно штучним. Досить часто, зважаючи на антиамериканський наратив Росії, опозиція до США починає асоціюватися із підтримкою дій Росії. Проте важко зрозуміти логіку, згідно з якою поведінку Росії слід толерувати, на шкоду України, тільки тому, що політика Кремля спрямована проти США. Переконання, що «ворог мого ворога — це мій друг», тут очевидне, однак це демонструє нездатність деяких західноєвропейських еліт сприйняти Євромайдан як вияв щирої незалежної реакції частини українського суспільства.

Понад те, поряд із антиамериканізмом успіх ультраправих та лівих партій також можна по¬яснити поширенням євроскептицизму, ультраконсервативних настроїв (з боку ультраправих партій) та браком лідерів серед європейських політиків на фоні сильних лідерських рис Путіна. Підтримка європейськими ультраправими партіями консервативних меседжів Путіна (націона¬лістичних, гомофобських і т.д.), та захоплення лівих партій анти-американським наративом, а також важливістю та вищістю їхніх держав, по суті, створюють сприятливий грунт для схвалення політики Росії, навіть якщо вона безпосередньо не пов'язана з Україною.

Фінансовий чинник

Фінансове питання є надзвичайно важливим для країн ЄС, які також страждають від санкцій, накладених на Росію. Хоча наразі важко підрахувати втрати, за попередніми оцінками це мі¬льярди євро: найважчий тягар падає в абсолютних показниках на Німеччину, а у перерахунку на душу населення — на Литву. Тому зрозумілим є бажання окремих країн ЄС узгодити умови зняття санкцій. Франція та Італія (і меншою мірою Іспанія) є важливими економічними партнерами Росії і навпаки. До того ж на дебати впливають особливі комерційні домовленості. Французький контракт на продаж Росії двох кораблів типу «Містраль» є вигідною бізнесовою угодою, хоч і викликає серйозну тривогу в України та деяких її партнерів по НАТО, особливо США.

Керівництво Франції відклало передачу Росії першого «Містраля», і не зрозуміло, чи призведе цей крок до скасування контракту та продажу корабля іншим країнам, наприклад, Канаді. Од¬нак на даний момент можливість скасування контракту видається малоймовірною . Не беручи до уваги моральну сторону питання, необхідність дотримуватися контракту переважно пояснюється фінансовими міркуваннями, але необов’язково йдеться про російські гроші. Досі непідписаний контракт з Індією щодо продажу ВПС Індії 126 військових винищувачів Rafale вартістю 20 млрд. дол., і потенційна участь Франції в модернізації польської армії (близько 45 млрд дол.) — це важливі речі, які потрібно враховувати, адже вони можуть призвести до непередбачуваних наслідків .

Більше того, у Кодексі поведінки ЄС щодо експорту озброєнь зазначено, що «держави-члени не видають ліцензію на експорт, якщо існує явний ризик того, що потенційний одержувач буде використовувати цей експорт в агресивних цілях проти іншої країни, або для того, щоб від¬стоювати силою територіальні претензії» . Агресія Росії проти України є саме таким ризиком. Звичайно, аргумент про те, що «Містралі» є лише транспортними кораблями, заслуговує ува¬ги, однак більш ніж сумнівно, що Росія використовуватиме їх для транспортування людей. Це чітко підтвердив російський адмірал Владімір Висоцький, заявивши, що «якби у 2008 році Росія мала такі кораблі, вона б виграла війну проти Грузії за 40 хвилин замість 26 годин» . Інша річ, яка наразі не була підтверджена публічно, але відома Інституту світової політики з власних джерел у Римі — це те, що в останні місяці «Газпром» запропонував Італії 10%-у знижку на газ та скасував принцип «бери або плати» .

Бізнес з Росією має також інший вимір. Важливе значення мають зв’язки з Росією таких по¬літичних партій як: Національний Фронт у Франції, Вперед, Італія (Forza Italia) та Північна Ліга в Італії та Об’єднані ліві та Podemos («Ми можемо») в Іспанії. Оскільки вплив цих партій у їхніх країнах зростає, зростають і їхні можливості лобіювати російські інтереси. Нещодавній скан¬дал з Національним Фронтом, який взяв кредит на 11 млн. дол.. у Першого чесько-російського банку , та підозри, що Північна Ліга Сальвіні також могла брати в борг російські гроші, поро¬джує питання щодо цілей, які переслідують ці партії. Крім того, тривогу викликає те, як деякі медіа висвітлюють російсько-українську війну. Незважаючи на те, що експерти у Франції, Іспа¬нії та Італії дають досить об’єктивну інформацію про Україну, провідні медіа, особливо в Італії, часто беруть інформацію переважно з російських інформаційних агентств на кшталт «ТАСС» та «РИА Новости», які слідують курсу Кремля. І нарешті, традиційне правило західних ЗМІ давати з певного питання принаймні два різних погляди часто веде до того, що цей «другий» погляд, який вони ретранслюють, має мало спільного з тим, що відбувається насправді. Загалом, ЗМІ та експертів, професіоналізм, яких викликає сумніви, не так багато, але оскільки вони просувають альтернативну точку зору, то вони більш помітні у західних медіа.

Питання України

Громадяни Іспанії, Італії та Франції більш симпатизують Україні, хоча Росія є для них більш знайомою. Останнє дослідження Трансатлантичних тенденцій показує, що Франція, Італія та Іспанія виступають за надання економічної та політичної підтримки Україні, навіть якщо це призведе до конфлікту з Росією (Франція 58% «Так» проти 38% «Ні»; Італія 52% проти 39% та Іспанія 48% проти 43%). Незважаючи на таке позитивне ставлення до України, громадськість цих трьох країнах ЄС порушує два важливих питання щодо подій в Україні: процедура відсто¬ронення Януковича і радикальні партії/рухи.

Досить легко сприйняти, що Янукович був відсторонений з порушенням, але факти свідчать про зворотне. Верховна Рада України прийняла постанову, згідно з якою «встановлено, що президент Янукович самоусунувся від виконання конституційних обов'язків». У постанові го¬вориться, що оскільки Янукович неконституційно припинив виконувати свої президентські обов'язки, Рада оголосила про проведення дострокових президентських виборів у рамках свого права відповідно до статті 85/7 .15 В українському законодавстві не існує положень, які б забороняли парламенту приймати таке рішення. Більше того, той факт, що Янукович утік з країни (до Росії), а Кремль розпочав операцію з анексії Криму ще до того як екс-президента юридично відсторонили, викликає більше запитань, ніж процедура, якою скористалася Вер¬ховна Рада. Ультраправі партії існують в Україні, проте їхній вплив незначний. «Правий сектор», який активно використовує Росія для проектування своєї інформації пропагандистського штибу за кордоном, отримав лише 1,8% на парламентських виборах і не потрапив до парламенту (про¬хідний бар’єр становив 5%). У порівнянні з результатом Національного Фронту у Франції або інших подібних партій в ЄС, успіхи «Правого сектора» є мізерними. Партія «Свобода», яка мала більш поміркований меседж, також не потрапила до парламенту, як і Комуністична пар¬тія ( вперше після розпаду Радянського Союзу)

Висновки

Революція гідності в Україні, анексія Криму Кремлем і російсько-українська війна створили нові лінії розколу по всьому світі. У ситуації, яка склалася сьогодні, кожна з країн, особливо в ЄС, повинна прийняти чиюсь сторону. На жаль, деякі країни почали усвідомлювати серйозність ситуації в Україні лише після такої драматичної події, як збиття «Боїнгу» рейсу MH17.

Викликом для країн-членів ЄС — Іспанії, Франції та Італії, не кажучи вже про Німеччину — є робота над вирішенням конфлікту і зупинення російської агресії. Це завдання не з легких, зважаючи на фінансовий аспект в часи кризи, але нинішній конфлікт стосується найбільш базових принципів ЄС. Тому найголовніша річ, яку Рим, Париж і Мадрид можуть зробити, щоб допомогти Україні, — це, по-перше, чітко дотримуватися курсу, узгодженого у Брюсселі.

По-друге, вони повинні мати спільну позицію та бачення того, що повинно статися, щоб санкції були зняті. Чи припинення вогню буде достатньо, чи необхідна повна імплементація Мінської угоди, в тому числі встановлення ефективного контролю української конституційної влади над російсько-українським кордоном?

По-третє,Україна відчайдушно потребує допомоги від держав-членів ЄС. Йдеться не лише про фінансову підтримку, а й про допомогу у проведенні реформ і здійснення тиску на українську владу для боротьби з корупцією та реформи судової системи.

По-четверте, три зазначені країни повинні обміркувати застосування репутаційних санкцій для росіян, які підтримують агресивну поведінку Путіна. Наприклад, це може бути відкликання рішення про нагородження Геннадія Тимченка орденом Почесного легіону, який він отримав у 2013 році.

У свою чергу, Україні слід суттєво розвинути свою комунікацію, як на формальному, так і не¬формальному рівнях, з Римом, Парижем і Мадридом у сферах, що становлять взаємний інтер¬ес. Більш того, Київ повинен не просто протестувати, а переконувати на основі взаємовигідних пропозицій. Наприклад, слід розглянути можливість залучення Париж, Рим і Мадрид до модернізації своєї армії через укладення контрактів з компаніями з цих країн, а також через розширення їхньої участі в Трастових фондах НАТО.

Боротьба України має важливе значення для інших колишніх радянських республік, а також для стабільності на кордоні ЄС. Шлях України слід розглядати у набагато ширшому контек¬сті, так як, наприклад, Французьку революцію, яка пережила довгі й болісні реформи, щоб модернізуватися. Україна зберігає свій шанс на успіх, і якщо його вдасться реалізувати, це буде позитивним прикладом для всього «Східного партнерства» і за його межами, у тому числі для Росії.

1. Italy accused of blocking tougher sanctions on Russia, July 13, 2014, http://www.ft.com/intl/cms/s/0/ad743cae-0a8a-11e4- be06-00144feabdc0.html#axzz3Kf3nt8XN 4

2. France defends sale of Mistral assault ships to Russia, June 6, 2014, http://www.bbc.com/news/world-europe-27729578

3. Divisions in Europe on sanctions mean Russia need not change Ukraine aims, April 28, 2014, http://www.theguardian.com/ world/2014/apr/28/divisions-europe-sanctions-russia-ukraine-vladimir-putin

4. Spanish civil war nostalgics join fight alongside Ukrainian rebels, August 8, 2014, http://www.reuters.com/article/2014/08/08/ us-ukraine-crisis-spaniards-idUSKBN0G81VX20140808

5. Steven Pifer, Did NATO Promise Not to Enlarge? Gorbachev Says "No", Brookings, 6 November 2014, http://www.brookings.edu/blogs/up-front/posts/2014/11/06-nato-no-promise-enlarge Mikhail Gorbachev: I am against all walls, Russia Beyond the Headlines, 16 October 2014, http://rbth.co.uk/international/2014/10/16/mikhail_gorbachev_i_am_against_all_walls_40673.html -gorbachev-pifer

6. Mikhail Gorbachev: I am against all walls, Russia Beyond the Headlines, 16 October 2014, http://rbth.co.uk/international/2014/10/16/mikhail_gorbachev_i_am_against_all_walls_40673.html -gorbachev-pifer

7. Спікер» парламенту Севастополя Чалий зізнався у підготовці анексії Криму ще з 2004 року, 19 december 2014, http://www.unian.ua/politics/1023718-spiker-parlamentu-sevastopolya-chaliy-ziznavsya-u-pidgotovtsi-aneksiji-krimu-sche-z-2004-roku.html

8. Jim Dorschner, A Mistral for Canada, 19 September 2014,http://news.usni.org/2014/09/19/opinion-mistral-canada

9.Dimitri Halby, Sale of Mistrals to Putin May Cost France €11.3 Billion, 21 August 2014, http://oneeurope.info/by-selling-mistral-warships-to-putin-france-will-gain-12-billion-but-may-lose-upto-113-billion

10. European Union Code of Conduct on Arms Exports, http://www.consilium.europa.eu/uedocs/cmsUpload/08675r2en8.pdf

11. Mistral Blows, The Economist, 17 May 2014, http://www.economist.com/news/europe/21602291-why-france-insists-going-ahead-sellingwarships-russia-mistral-blows

12. Alyona Getmanchuk, Про що питають італійці? http://blogs.pravda.com.ua/authors/hetmanchuk/5497f9ae7c4c8/

13. French Far-Right Party Took Loan From Russian Bank, Radio Free Europe, 24 November 2014, http://www.rferl.org/content/russia-france-national-front-loan-le-pen/26707339.html

14. Transatlantic Trends 2014, German Marshal Fund of the United States, http://trends.gmfus.org/transatlantic-trends/

15. Maria Popova, Was Yanukovych removal constitutional?, PONARS, http://www.ponarseurasia.org/article/was-yanukovych's-removal-constitutional

Ця аналітична записка була підготовлена як частина стипендіальної програми демократії ім. Ілька Кучеріва, проекту PASOS (Асоціації Аналітичних Центрів за Відкрите Суспільство). Проект реалізовується за підтримки Національного фонду в підтримку демократії.

Автор хотів би висловити подяку Кармен Клаудін (CIDOB, Іспанія) за координацію, інтерв'ю та перегляд тексту; Наталі Tоччі, Андрєю Макари¬чєву, Тетяні Кастуєвій-Жан, Ніку Попеску, Марко ді Ліддіo, Елеонорі Тривіньйо та Олені Наза¬ренко за інтерв'ю.

Зовнішньополітичний форум
21 грудня, напередодні Дня працівників дипломатичної служби України, ІСП проведе підсумкову дискусію у рамках проекту «Аудит зовнішньої політики України».
Аудит зовнішньої політики «Україна-Литва»
Інститут світової політики та Посольство Литовської Республіки організовують 13 грудня публічні дебати, присвяченні українсько-литовським відносинам, приурочені до 25-річчя відновлення дипломатичних відносин між Литвою і Україною.
Як протидіяти агресії з обмеженими ресурсами: 10 рекомендацій
05 грудня, 2016
На основі дослідження «Безпека перехідного періоду. Як протидіяти агресії з обмеженими ресурсами» Інститут світової політики розробив десять рекомендацій, виконання яких сприятиме посиленню безпеки України.
Підписатися на новини ІСП
×
Підписатися на новини ІСП
Якщо ви бажаєте отримувати на ваш e-mail новини ІСП, ви можете підписатися на розсилку. Листи будуть надходити, коли на сайті з`являться свіжі новини, але не частіше, ніж три рази на тиждень.