Публікації

Щоденник євроатлантиста. Коли НАТО не забагато

10:42 26.08.15
Пост в блог на "Українській правді" директорки ІСП Альони Гетьманчук

Приємно, коли соціологія дає цифри, які відповідають твоїм внутрішнім відчуттям, хоча неприємно, коли ці цифри не такі, як хотілось би їх бачити. Думаю, підтримка членства в НАТО серед українців станом на сьогодні десь така і є, як у оприлюдненому вчора опитуванні "Рейтинг" – на рівні 40%, навряд чи суттєво більше. І це притому, що не враховані голоси Донбасу та Криму. Єдина, як на мене, справді позитивна новина: "за" членство в НАТО виступає більше людей, аніж "проти" членства в НАТО в УСІХ регіонах України, окрім Сходу. Тобто, ми "здобули" у цьому питанні хоч і не впевнену, але підтримку Півдня. Я на собі відчула цей тренд під час Стратегічних дискусійних клубів на натівську тематику, які ми організували в Одесі, Херсоні та Миколаєві трохи раніше в цьому році.

У принципі, мало хто з компетентних людей сумнівався, що задекларований раніше стрибок підтримки за членство в НАТО вище 60% – явище тимчасове. Сформоване не стільки свідомим вибором, а емоціями на фоні російської агресії. Але є й цілком логічні пояснення, чому, на мою скромну думку базується на поїздках регіонами України та масованому піврічному спілкуванні з пересічними українцями на цю тему, підтримка може падати.

По-перше, асиметрія в настроях політичних еліт та населення. Так історично склалось, що у нас симетрія настроїв політичного керівництва країни та пересічних українців спостерігалась, коли йшлось про непідтримку членства в НАТО, а не її підтримку. Коли ж мова заходила про підтримку, то хтось один постійно пас задніх. За Ющенка політична еліта хотіла, народ опирався, за Порошенка – народ захотів, політична еліта вимушено взяла паузу. Хоча представники в різних профільних відомствах запевнили мене, що ми офіційно взяли курс на членство в НАТО і це підтверджує низка нещодавно прийнятих стратегічних документів, риторика Президента і Ко у цьому питанні набагато стриманіша. Аля "готуємось бути готовими". Чи то до початку інтеграції, чи то до початку членства. Я навіть знаю причину цієї обережності: після анексії Криму говорити про членство України в НАТО у пристойних європейських колах стало дурним тоном. А наші високопосадовці намагаються, все ж, дотримуватись хороших манер у спілкуванні з європейськими візаві. Можливо, єдині європейці, які вголос ще говорять про переваги членства в НАТО – це литовці. Вони можуть це спокійно робити не тільки тому, що дійсно хотіли б бачити Україну в НАТО, але ще й "по долгу службы" – посольство Литви стало на початку року контактним посольством НАТО в Україні.

По-друге, НАТО у пік кризи виявилось в уявленні багатьох українців ще більш беззубим, ніж ЄС. Багато українців досі,наприклад, не в курсі, що у НАТО нема армії. Армію мають країни-члени. І рішення про надання зброї приймають країни-члени. НАТО пішло шляхом допомоги в часом невидимих, але дуже практичних речах, а українці хотіли чогось видимого і дуже символічного. Українці чомусь вважали, що для НАТО вторгення Росії в Україну стане "червоною лінією", після проходження якої Альянс буде зобов"язаний діяти, хоча насправді "червона лінія" для НАТО на Сході (і це цілком логічно) – це її східні країни-члени, на кшталт країни Балтії та Польщі. Іншими словами, українці жорстко і досить (будьмо відвертими) егоїстично перейнялись питанням: "Що НАТО може зробити для України?", у той час, коли в НАТО так само егоїстично потребували відповіді на питання "А що УКРАЇНА може принести з собою до НАТО?". Яке, образно кажучи, придане? Війну? Інфікованих корупцією генералів? Ще один заморожений конфлікт?

По-третє, поступово почало з"являтись усвідомлення, що підтримка громадськості нічого кардинально не вирішує. Так, вона нівелює один з аргументів "проти", яким вміло жонглювали, як у Москві, так і в інших столицях світу, де членство України в НАТО сприймається як загроза, а не додана вартість, але нічого не вирішує по суті. Досвід Грузії з її референдумом і майже 80% підтримки членства в НАТО – лише зайвий доказ. А якщо "глас народу" не має критичного значення, то для чого працювати над зростанням підтримки членства і для чого взагалі підтримувати цю опцію?

Що ж робити? Як на мене, останні цифри – ще один привід відійти від гадань на ромашці "вступимо – не вступимо" і продовжувати займатись з допомогою НАТО страшно нудними речами, які зроблять нашу армію такою, якій буде не страшно доручити найсучаснішу зброю і з якою НАТО зможе говорити однією мовою – в прямому та в переносному смислі цього слова. Зайнятись логістикою та системами зв"язку, проводити максимум спільних військових навчань, використовувати по максимуму хоча б тих кількох дійсно цінних радників, які надає Альянс для реформування збройних сил, і робити ще багато різних речей. Якщо Україна не може йти до НАТО, НАТО має прийти до України. Зі своїми стандартами, а не з військами країн-членів.

Зовнішньополітичний форум
21 грудня, напередодні Дня працівників дипломатичної служби України, ІСП проведе підсумкову дискусію у рамках проекту «Аудит зовнішньої політики України».
Аудит зовнішньої політики «Україна-Литва»
Інститут світової політики та Посольство Литовської Республіки організовують 13 грудня публічні дебати, присвяченні українсько-литовським відносинам, приурочені до 25-річчя відновлення дипломатичних відносин між Литвою і Україною.
Як протидіяти агресії з обмеженими ресурсами: 10 рекомендацій
05 грудня, 2016
На основі дослідження «Безпека перехідного періоду. Як протидіяти агресії з обмеженими ресурсами» Інститут світової політики розробив десять рекомендацій, виконання яких сприятиме посиленню безпеки України.
Підписатися на новини ІСП
×
Підписатися на новини ІСП
Якщо ви бажаєте отримувати на ваш e-mail новини ІСП, ви можете підписатися на розсилку. Листи будуть надходити, коли на сайті з`являться свіжі новини, але не частіше, ніж три рази на тиждень.