Публікації

Інтернет-видання “Главком” про Форум Україна-НАТОЩе кілька років тому, здається, чи не кожен продавець квітів знав, що таке ПДЧ і мав свою особливу точку зору щодо стосунків України з НАТО. Але після того, як Україна в 2010 році обрала позаблоковий статус, і вщухли всі політичні чвари, тема НАТО була стрімко витіснена з переліку тих, які підіймають політики, та які хвилюють пересічних українців. Проте колись вона може знову гостро постати перед країною. І у разі підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, це може статися набагато швидше.\
14 листопада Інститутом світової політики за підтримки Центру інформації та документації НАТО в був проведений форум Україна – НАТО. Обговорити виклики безпеки в XXI столітті та перспективи співпраці Північноатлантичного альянсу і країни в контексті позаблокового статусу зібрались провідні експерти з питань безпеки та міжнародних відносин Чехії, Литви, Польщі та України. «Безпека у співпраці: можливості розвитку» – такою стала тема заходу.

Позаблоковість України – лише пауза?

На початку форуму гостей привітав голова Наглядової Ради Інституту світової політики Віктор Шлінчак. «Кілька років тому довкола відносин України і НАТО було немало пристрастей. Але нинішній період характеризується відносним спокоєм: менше емоцій – більше роботи. Україна перебуває в пошуку. Позаблоковість – це лише пауза, відпочинок», – зазначив він і запропонував спрогнозувати, якими будуть відносини нашої країни з Північноатлантичним альянсом через п’ять та більше років.
Аналогічні сподівання висловила і директор Центру інформації та документації НАТО в Україні Наталія Немилівська. За її словами, незважаючи на те, що Україна відмовилась від прагнення вступу, співпраця триває, і для її продовження в Україні є вагомий фундамент.

Заступник міністра закордонних справ України Андрій Олефіров, який нещодавно повернувся із штаб-квартири НАТО, також стверджує, що позаблоковість жодним чином не позначилася на наших відносинах з НАТО. Він назвав ті приоритетні напрямки, за якими НАТО здійснює своє сприяння. Йдеться про внутрішні реформи, економічні, політичні, правові, військові. Україна, яка є єдиною країною – не членом, яка бере участь фактично у всіх миротворчих заходах альянсу, за його словами, налаштована на таку участь і в подальшому.

Після цих коротких виступів на форумі відбулось пряме включення зі штаб-квартири НАТО в Брюсселі. Про основну функцію НАТО та розширення партнерської сфери розповів заступник помічника Генерального секретаря НАТО з питань нових викликів безпеці Джеймі Шей. «НАТО – це організація військової безпеки, але ми думаємо і про безпеку на політичному рівні. Ми хочемо допомогти іншим краще розв’язувати свої проблеми з безпекою і розуміємо, що військове втручання – не найкраще розв’язання кризи», – зазначив він. Таке партнерство необхідно країнам саме заради миру.

Тим паче, що рік за роком з’являються все нові і нові виклики безпеки. «Неможливо знайти країну в світі, яка не була б задіяна в кібератаках. Нові виклики – це глобальне питання. Якщо раніше ми могли збудувати на своїй землі стіну від сусідів, то зараз весь світ став простором боротьби, весь світ – новий плацдарм для цих загроз. Якщо гарні хлопці не об’єднаються, вони не зможуть подолати поганих хлопців. Так, у поганих хлопців менше бюрократії, немає парламентів, у нас все трохи складніше, але роботу треба вести», – став на бік лише тимчасової позаблоковості України Джеймі Шей.

Нові виклики для Альянсу

Перша панельна дискусія форуму була присвячена співпраці НАТО та України в позаблоковому контексті. Директор департаменту військової політики та стратегічного планування Міноборони Олександр Затинайко розповів про напрямки співробітництва НАТО з Україною в оборонній сфері. «Завдання співпраці охоплює такі напрями: підтримання воєнно-політичного діалогу, сприяння розвитку Збройних сил України, підтримання миру та оборонно-технічне співробітництво», – наголосив він.

Перерахувавши ряд проектів, в яких Україна співпрацює з НАТО, він розповів, як Альянс допомагає українським військовим в професійній перепідготовці, організації курсів та ярмарку вакансій в багатьох регіонах країни. Під час розповіді про «розумну оборону», оборонну-технічну співпрацю та будівництво корабля класу «корвет», не втримався екс-міністр закордонних справ Володимир Огризко. «Ти ж так всі таємниці розкажеш», – трошки розрядив він серйозну «військову» атмосферу. Завершив Затинайко меседжем про те, що «наше співробітництво з Альянсом у сфері безпеки і оборони – це наші потреби, пов’язані з прагненням України стати членом ЄС, можливість покращення міжнародного іміджу та наблизитись до міжнародних сучасних стандартів».

«За» повернення до ідеї членства України в НАТО виступила і член парламенту, колишній міністр оборони Литовської республіки Раса Юкнявічене. «Членство в НАТО і членство в ЄС є важливими для безпеки і політичної гарантії державності. Неможна недооцінювати і те, і інше. Ціле – важливіше за суму складових», – зазначила вона. За її словами, певні сумніви стосовно європейської стежки у Литви теж були, але зараз опитування показує, що 80% населення переконані, що це було на користь. Україну Раса Юкнявічене окреслила як партнера НАТО хоч і позаблокового, але дуже активного: «Україна і Зборйні сили готові до вступу в НАТО, якщо на те буде волевиявлення».

Директор Відділу оборонної політики та стратегії Чеської Республіки Ян Гавранек торкнувся питань стратегічної оцінки роботи НАТО в 2013-2014 роках. Наступний рік для Альянсу має стати поворотним – через згортання операції в Афганістані. Тому доведеться «знайти новий баланс».

Колишній міністр закордонних справ України Володимир Огризко в своїх поглядах залишився незмінним. «Позаблоковість – статус, який має бути лише паузою в русі до повного членства в НАТО. Позаблоковість – це зовнішня політична сірість, те, що позбавляє Україну власного обличчя. Бо так ми потрапляємо в зону нестабільності, із суб’єкта перетворюємося в об’єкт і втрачаємо те, що називається незалежністю держави», – зробив невеселий висновок політик. За його переконанням, говорячи про НАТО, ми маємо думати про ЄС, і навпаки. Причиною малої підтримки співробітництва з Альянсом він вбачає в поганому інформуванні суспільства: «Сьогодні 20% українців за НАТО. Це хороший майданчик. При правильній постановці цифру можна підняти до 30-40%. Але відповідна атмосфера не створюється, суспільство не включається в цей процес. І я би хотів, щоб успіх в Вільнюсі стимулював нас на більшу роботу в контексті НАТО».

Від оборони до безпеки

Друга панель заходу була присвячена співпраці НАТО та України поза рамками основної діяльності. Учасники тут вже виявилися не такими одноголосними в своїх поглядах. Колишній міністр оборони Польщі Януш Онишкевич, говорячи про ключову функцію НАТО, зазначив, що багато десятиріч – то була спільна оборона. Але список розширився до «керування кризою, створення певних зон співпраці, стабільності безпеки, вибудованих на прозорості та довірі, а не на балансі сил чи страху взаємного знищення». За його словами, треба розуміти, що НАТО – не просто система безпеки, це система спільної оборони. «В спільних системах безпеки організація така, що якщо одна країна атакована, інші мають об’єднатися проти агресора. В спільній обороні ви думаєте про те, що агресія може прийти лише ззовні. В системі безпеки ви не будете ділитися військовими таємницями, бо не знаєте, хто саме може атакувати. В системі оборони ви можете мати спільне командуванні і вести обмін таємницями», – висловив він думку.

Але вражає екс-міністра оборони те, що Україна повністю відсутня у дебатах по важливих європейських питаннях. «Та ж протиракетна оборона. Якщо буде ракетний удар по Європі, то ракети будуть летіти над Україною», – наглядно пояснив він свою позицію.

Науковий директор Інституту євроатлантичного співробітництва Олександр Сушко зазначив, що тема НАТО, дійсно, зникла зі стрічки новин в Україні, поступившись іншим. «Ключова позиція урядовців – деполітизація питання НАТО, позаблоковість дали змогу зосередитись на багатьох прагматичних питаннях. І ключовим внеском НАТО в український розвиток стало привнесення принципово нового типу стратегії і організації культури», – зазначив він. За словами експерта, після колапсу Радянського Союзу і його моделі військової, безпекової складової, треба було відповісти на питання: «а що ж прийде на заміну?». «І в цьому сенс присутності НАТО», – виніс він свій вердикт.

Свої мрії протилежного характеру – про перехід від позаблоковості до нейтралітету – висловив колишній заступник Міністра закордонних справ Олександр Чалий. «В головний бізнес НАТО ми ніколи не були і найближчим часом не будемо долучені. В найближчі часи ми також будемо бачити трансформаційні процеси в Альянсі – з блоку оборони в блок безпеки. Бо всі три геополітичні підстави створення НАТО – вже в минулому», – зазначив він. Також за його словами, говорити про європейську безпеку без рівної участі Росії в цих процесах – обманювати себе. «Я відчув, що після 2015 року, чи пізніше, ми зможемо змінити парадигму позаблоковості на парадигму інтеграції, і це буде помилка, яку українська еліта зробить. Бо саме позаблоковість дозволила реально підсилити співпрацю з НАТО. Як тільки ми повернемося до концепції членства, все повториться, ми знову отримаємо ризик на межі розколу країни. До того ж, це нічого не змінить з точки зору реального членства. Бо цей пазл в нас ще років 20-30 не складеться», – зробив висновок експерт. Незважаючи на доводи опонентів, він залишився впевненим, що до 2020 року НАТО сформує більш широку концепцію, в якій питання самооборони увійде в архів, і в цій ситуації найкраща позиція для України – залишатись позаблоковою, а ще краще – нейтральною державою.

Директор інформаційно-консалтингової компанії Defense Express, керівник наукових програм Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння Сергій Згурець наостанок панелі спробував довести тезу, що для виживання української оборонної промисловості, Україні потрібні нові орієнтири, стратегії і партнери. І вони знаходяться саме серед європейських і «натівських» країн. «Експорт в оборонці Україна веде в межах одного мільярда доларів, при тому що сам ринок розвивається як гумова куля – в 2012 році він становив 75 мільярдів. Найстрашніше, що наші показники не мають темпів зростання. При тому, що динаміку демонструє навіть Туреччина, яка двадцять років не мала оборонної промисловості», – розповів він. За його переконанням, Україна потребує модернізації в оборонному сегменті, і «очікування Угоди про асоціацію має забезпечити певне підґрунтя для розширення співпраці оборонних компаній України з іншими державами».

Результат форуму випало підсумувати директору Інституту світової політики Альоні Гетьманчук. «Навіть якщо ми будемо зберігати позаблоковість чи поглибимо нейтралітет, рано чи пізно нам доведеться робити вибір. Ми все одно маємо визначити, яке озброєння нам закуповувати, з ким ділитись інформацією, з ким ні, якою буде комунікація, чи будемо ми кандидатами в члени НАТО чи ні. Це питання, які сьогодні не бажають обговорювати, але вони будуть виникати», – висловила вона свою думку. Нинішню позаблоковість України окреслила як «позаблоковість з євроатлантичним нахилом». Але відзначила, що «багато проектів відбувається більше по інерції, аніж через те, що є багато драйву і ентузіазму». І у зв’язку з цим висловила сподівання, що «якщо ми підемо шляхом європейської інтеграції, цей драйв додасться. Важно уявити країну, яка буде економічно і політично інтегрована з ЄС, але безпеку залишить в євразійській зоні стандартів».