Новини

Інститут світової політики провів у Дніпропетровську 11 березня засідання Стратегічного дискусійного клубу «ЄС, НАТО…Що посилить безпеку України?»Проект реалізовується за підтримки уряду Королівства Норвегії.Усвідомлюючи виклики, що сьогодні стоять перед Україною, ІСП ініціював проведення у східних та південно-східних областях публічного обговорення інструментів забезпечення безпеки та зміцнення української держави. Ціль ініціативи – залучити регіональні еліти до участі в дебатах стосовно стратегічного розвитку нашої країни у сфері безпеки та зовнішньої політики.
Спеціально для участі у публічній дискусії до Дніпропетровська завітали провідні європейські та українські експерти, дипломати країн-членів ЄС: заступник Міністра закордонних справ Литви Андріус Крівас, директор Офісу зв’язку НАТО в Україні Марчін Кожіел, Посол Норвегії в Україні Йон Ельведал Фредріксен, заступник директора Центру східноєвропейських досліджень Адам Еберхардт (Польща), український політолог Олексій Гарань та експерти Інституту світової політики.
{1}

{4}
Йон Ельведал Фредріксен, Надзвичайний і Повноважний Посол Норвегії в Україні
{7}
Марчін Кожіел, директор Офісу зв’язку НАТО в Україні
{6}
Виступає Андріус Крівас, заступник Міністра закордонних справ Литви
“Проблему забезпечення безпеки України я б розділив на два рівні. Перший, короткотерміновий, стосується врегулювання нинішнього конфлікту на Донбасі, конфлікту між Росією та Україною, і яку роль в цьому процесі мають відігравати ОБСЄ, НАТО і ЄС.
Узагальнюючи роль НАТО і ЄС, я б виокремив три основні напрями. По-перше, це підтримка та надання допомоги Україні у всіх сферах, а саме йдеться про економічну, фінансову, гуманітарну, консультативну, військову підтримку. По-друге, засудження агресора і стримування агресора. Якими засобами це здійснюється? І НАТО, і ЄС припинили всі програми співробітництва з Російською Федерацією, ЄС застосовує санкції у відповідь на агресивні дії Росії. Якщо Росія виконує взяті на себе зобов’язання, цей пакет санкцій розширюється. І третій напрямок – забезпечення безпеки власних держав-членів ЄС і НАТО. Зокрема, були реалізовані рішення самміту НАТО в Уельсі щодо укріплення безпеки країн-членів НАТО, які знаходяться вздовж східного кордону Альянсу.
Другий рівень аналізу проблеми безпеки України полягає у визначенні довготермінової стратегічної перспективи. Чи прагне Україна членства в одній з цих організацій, чи в обох? Безумовно, це рішення має прийняти сама Україна, її народ та керівники. Ми не можемо вирішувати за Україну, нав’язувати їй те, чи інше рішення; єдине, що ми можемо, так це поділитися власним досвідом. Однак, коли Україна визначиться, ми і наші партнери з ЄС, і НАТО, будемо поважати цей вибір і зробимо все можливе, щоб його підтримати. Не виникає сумніву, що сьогодні підтримка курсу на НАТО в українському суспільстві набагато ширша, ніж була два роки назад. Але з цього приводу ще повинні відбутися зрілі дебати. Теперішні дискусії, які ведуться на фоні воєнного конфлікту, агресії, є досить емоційними, потрібно посилювати раціональний елемент.
Сьогодні як в ЄС, так і в НАТО спостерігається «втома від розширення», і наразі жодна з цих організацій не має ентузіазму щодо прийняття нових членів, які з собою принесуть невирішені конфлікти. Ці організації мають дуже високі стандарти і критерії, за якими оцінюються кандидати на членство. Однак позитивна новина полягає в тому, що Україна, безсумнівно, має можливість претендувати на членство в обох організаціях, як за своїм геополітичним розташуванням, так і політичним спрямуваннями і зобов’язаннями, потрібно лише підтягтися до необхідного рівня, і ми готові вам у цьому допомагати”
{3}
{8}
Сергій Солодкий, перший заступник директора ІСП, Олексій Гарань науковий директор Школи політичної аналітики НаУКМА, та Адам Еберхардт, заступник директора польського Центру східноєвропейських досліджень

Заступник директора Центру східноєвропейських досліджень Адам Еберхардт розпочав свій виступ із подій російсько-грузинської війни 2008 року та їх впливу на настрої в Північноатлантичному альянсі.
“Той конфлікт відбувся через декілька місяців після проведення Саміту НАТО в Бухаресті, на якому обговорювалося майбутнє розширення НАТО на Схід (Україну і Грузію). В результаті війни 2008 року, питання про розширення НАТО було знято з порядку денного”.
“Війна, яку Росія розпочала проти України, направлена не проти розширення НАТО, а проти розширення Європейського Союзу, більше того, проти поширення європейських стандартів, проти реформ в Україні, проти модернізації України. Це зрозуміло, адже подібні перетворення є загрозою стабільності російського політичного режиму.
У нас є досвід 2008 і 2014 років, і якщо ми зараз не скажемо чітко «ні» Росії, через кілька років жертвами її гібридної агресії стануть країни ЄС. Звісно, Європейський Союз і НАТО не здатні забезпечити безпеку України, але вони можуть змусити Росію відкоригувати свою політику стосовно України, стримувати агресію.
Важливо те, що війна проти України ведеться на двох фронтах. Безпека України залежить, по-перше, від здатності втримати лінію фронту, зупинити агресію; по-друге, від того, чи вдасться уникнути внутрішньої нестабільності всієї України. Ці два фронти між собою пов’язані. Другий, внутрішній, у найближчий час буде головним, адже відбуватиметься погіршення всіх економічних показників, радикалізація суспільних настроїв, а війна проти Росії залишатиметься фактором консолідації суспільства.
Декілька слів стосовно військової безпеки, а саме питання постачання країнами Заходу зброї Україні. Вважаю, що гучні заяви українських політиків, радників президента Петра Порошенка, зокрема колишнього президента Грузії Саакашвіллі, щодо надання Україні зброї лише підвищують політичну ціну такого кроку для країн Заходу. У результаті, це лише грає на руку Росії. Щодо економічної допомоги (на проведення реформ), то Греція, наприклад, отримала за останній рік кредит від МВФ і Європейського Союзу у розмірі 240 млрд. євро. Було б добре, якби Україна отримала 10-ту частину цієї суми. Вважаю, що в економічному плані ЄС є більш надійним партнером для України, ніж у військовому”.

Олексій Гарань, науковий директор Школи політичної аналітики НаУКМА, наголосив, що масштаб допомоги і підтримки Заходу України не може залежати від процесу реформ.

“Реформи – це ключовий аспект для нас. Ми зможемо виграти гібридну війну, лише показавши, що є успішними, адже ціль Путіна – продемонструвати, що Україна не може бути успішною.
Однак, допомога Заходу не може залежати від процесу реформ, якщо держава знаходиться в стані війни. Є речі, які потрібно робити для захисту територіальної цілісності європейської країни, не залежно від її успіхів у демократії, економіці і т.д. Наведу історичні приклади. Коли у 1952 році Сталін погрожував Греції і Туреччині, ці країни були прийняті в НАТО. Країни Заходу розуміли, що необхідно перешкодити можливій радянській інтервенції у ці країни. В 1955-му році в НАТО прийняли демократичну, але розділену державу – Федеративну Республіку Німеччину. Також ми можемо згадати більш пізній приклад, коли Кіпр став членом Європейського Союзу. Має бути політичне рішення, розуміння того, що необхідно допомогти країні в критичній ситуації”.
Гарань відзначив, що у цій гібридній війні Путін використовує принципи функціонування демократичних держав на свою користь. «Згадайте Другу світову війну, у боротьбі з демократіями і Гітлер, і Сталін, використовували внутрішні протиріччя в демократичних країнах, і на початкових етапах це дає результати, але у перспективі демократія все одно виграє у боротьбі з диктатурою. Сьогодні ми повинні дивитися на речі збалансовано і розуміти, що рівень свободи іноді зашкалює не на користь нам і нашій безпеці. Коли комбати стали депутатами ВРУ, і жорстко критикують дії армійського керівництва або Верховного головнокомандуючого у Facebook або ЗМІ, це не припустимо. Потрібно обирати, ким ти є комбатом, чи політиком, закон не дозволяє це поєднувати. Якщо хочеш критикувати гостро, публічно, будь ласка, ти політик, і не кажи, що ти комбат. Якщо ти комбат, то повинен підкорюватися наказам, і не виходити на прес-конференції з критикою Головнокомандуючого, або армії навіть, якщо вони на це заслуговують – це елементарне правило військової дисципліни. На війні є все: і вбиті, і поранені, і поразки, – але ми маємо виграти війну. У цьому контексті слід згадати досвід країни, яка успішно протидіяла тоталітарній Росії – Фінляндії. Сталіну вдалося загарбати частину її території, однак де зараз Фінляндія за рівнем розвитку, і де Росія? Звичайно, хотілося б швидше звільнити Донбас, але давайте пам’ятати, що в процентному відношенні окупована частина Донбасу – це 3% території України. Ми маємо сконцентруватися на частині, яку ми контролюємо, і зробити її успішною. І це буде нашою перемогою у війні”.

{10}
Альона Гетьманчук, директор ІСП, Борис Трейгерман, радник голови Дніпропетровської ОДА, та полковник Петро Зубань, заступник командуючого військових сил «Південь»
{5}
{9}
{11}
Публічна дискусія була організована в рамках проекту Інституту світової політики «Стратегічний дискусійний клуб у регіонах України» за підтримки уряду Норвегії. Цей проект є продовженням успішного проекту ІСП, під час якого у 2013 році в Києві відбулося шість засідань Стратегічного дискусійного клубу. Драматичні події у Криму та на Сході України підтвердили необхідність продовження змістовних регулярних публічних дискусій щодо питань національної безпеки України, зокрема із більш широким залученням регіональних експертів. Всього заплановано шість регіональних дискусій, і Дніпропетровськ став п’ятим містом, де відбулося подібне засідання. За останні 9 місяців ІСП організував засідання СДК у Харкові, Запоріжжі, Одесі та Миколаєві.