Архіви: Новини

В Інституті світової політики відбулася відеоконференція з депутатом Європейського парламенту професором Данутою Хюбнер.Під час заходу гості ІСП мали змогу поставити професору Хюбнер запитання щодо проблем гендерної рівності в Україні та світі, а також перспектив підписання Угоди про Асоціацію з Європейським Союзом.На відеоконференції були присутні народний депутат України та член міжфракційного об’єднання «Рівні можливості» Борис Тарасюк, заступник голови представництва ЄС в Україні Марія Юрікова, представники посольств Польщі, Німеччини, та Канади, а також журналісти та представники громадянського суспільства.
Нижче – стенограма спілкування

Сергій Солодкий, перший заступник директора Інститут світової політики:

{1}
Сергій Солодкий, перший заступник директора ІСП, модератор заходу та Борис Тарасюк, Народний депутут України

Сьогодні ми ведемо бесіду з представником Європарламенту Данутою Хюбнер, яка багатьом українцям відома ще й тим, що свого часу була польським міністром у європейських справах; вона брала безпосередню в процесах інтеграції Польщі до Європейського Союзу.
Раді Вас вітати з Києва. У нас зібралась поважна громада в Інституті світової політики. Зокрема, в нашому заході бере участь двічі міністр закордонних справ Борис Іванович Тарасюк, народний депутат України та член міжфракційного об’єднання «Рівні можливості», яке опікується питаннями гендерної рівності в українському парламенті.
Наш захід відбувається в рамках проекту «Глобальний віртуальний форум жінок-лідерів», що реалізується за підтримки Інтерньюз та Агентства США з міжнародного розвитку. Ми вдячні також Головному офісу Європейського Парламенту в Брюсселі, Офісу Європейського Парламенту в Варшаві і Посольству США в Україні за надання технічної підтримки у проведенні відеоконференції. Крім того, хотів би нагадати, що наш захід транслюється в онлайн режимі за допомогою інформаційного агентства «Главком», тому широка аудиторія може стежити за нашою дискусією. Отже, професор Хюбнер, хотіли б почути Ваші ремарки щодо того, що робить Європейський Союз у питанні гендерної рівності. Чи могли б Ви розповісти про польський досвід, який був би цікавим для української аудиторії, а також поділитися Вашою думкою про перспективи співпраці України та Європейського Союзу? Дякую.

{3}
Данутa Хюбнер
Данута Хюбнер, депутат Європейського Парламенту:
Дякую. Я хочу сказати, що дуже рада бачити пана Бориса і багатьох друзів. У нас у Варшаві зараз зима. Я вчора ввечері повернулась з Брюсселя, де теж дуже холодно. Хоч в Європі зараз і складні часи, вона проходить через дуже серйозні реформи та зміни (особливо в єврозоні), але це вказує лише на те що наодинці ми не зможемо нічого зробити, щоб подолати проблеми. Саме в єдності може бути вихід.
Звісно, питання гендерної рівності – дуже важливе питання для європейської інтеграції. Ця тема порушується у директивах Європейського парламенту, наприклад, коли йдеться про рівну оплату праці. Також потрібно використовувати наявний потенціал. І жінки – це половина потенціалу, який має Європа та світ загалом. Саме тому потрібно створити умови, за яких жінки зможуть робити внесок у зростання і у зміни. А без цього ми програємо, тому що це означатиме, що ми не повністю використовуємо доступні нам активи.
Жінки мають бути активними в економіці і бізнесі, а також культурі. Вони повинні жити в такому середовищі, яке дозволяє їм не тільки виконувати традиційну домогосподарську роботу, а також ставати активними професіоналами. Тому завданням урядів є створення умов, щоб залучати жіночу половину населення до активного життя. Я думаю Вам буде цікаво дещо почути про Польщу. У нас чотири роки тому було створено Конгрес жінок. Ми кожного року збираємось на національному рівні, але також ми маємо і локальний вимір цього руху. Цей національний рух використовується для просування подальших реформ. І вже відбулось голосування відповідного закону про квоти в партійних списках. Ми бачимо, що більшість жінок стають активними в політиці, і ми переконані, що цей політичний вимір є дуже важливим. Адже саме в політиці приймаються рішення для створення іншої реальності.
Ми також створили політичне представництво цього Конгресу, який ми назвали «Тіньовим кабінетом», де ми дискутуємо про події, які відбуваються в польському уряді та парламенті. Крім того, ми активно беремо участь у мас-медіа, щоб підвищувати обізнаність жінок щодо переваг які надає рівність між чоловіками та жінками. Тобто, на мою думку, ми підвищуємо залучення жінок до формування нашого погляду на майбутнє. На цьому моменті я зупинюся і буду чекати на Ваші запитання.
Сергій Солодкий: Надамо слово для короткого виступу Борису Івановичу Тарасюку, а потім перейдемо до сесії запитань-відповідей.
Борис Тарасюк, народний депутат України: Доброго ранку, Дануто! Я дуже радий нашій віртуальній зустрічі з питання гендерної політики, яке є надзвичайно актуальним в контексті європейської інтеграції України.
{2}

Борис Тарасюк
Я є одним з трьох чоловіків-депутатів в Верховній Раді, які приєдналися до міжфракційного об’єднання «Рівні можливості». Разом з NDI та іншими міжнародними неурядовими організаціями ми проводимо конференції та виробляємо рекомендації для української влади. На жаль, ситуація з гендерною рівністю в Україні бажає бути кращою, якщо м’яко так сказати.
У минулому складі Верховної Ради було 7% жінок; у середньому в Європейському Союзі цей показник становить 23%, а в світі – 14%. У новому складі Верховної Ради ми маємо 9.7% складу жінок-депутатів. Цей показник – кращий за попередній, але все одно не досягає європейського і навіть загальносвітового рівня. Про важливість залучення жінок в політику свідчить той факт, що в країнах з найвищим рівнем представництва жінок в політиці, наприклад, у скандинавських державах (до 40%), проводиться найкраща соціальна політика. Отже, це свідчить про те, що жінки позитивно впливають на політику держави в цілому. Щодо питання взаємин України з Європейським Союзом, то нас непокоїть та пауза, яка склалася у відносинах України та ЄС, особливо у контексті відкладення підписання Угоди про асоціацію, яка могла б наблизити Україну до Європейського Союзу. Звичайно, тут немає вини Європейського Союзу. Європейський Парламент займає досить чітку позицію відносно тих проблем, які створила українська влада. Відповідальність за цей стан справ між Україною та Європейським Союзом лежить цілковито на українській владі. Якщо вона матиме політичну волю, то я думаю, що цього року є можливість підписати Угоду про асоціацію під час Вільнюського саміту.
Але все ж таки хочу зазначити, що, по-перше, ми вдячні депутатам Європейського Парламенту і особисто тобі, Дануто, за ту увагу, яку ви приділяєте питанням демократії та правам людини в Україні. Ми також особливо вдячні депутатам Європейського парламенту від Польщі, які завжди послідовно і прихильно ставилися до питань взаємин України і Європейського Союзу. Будемо сподіватись на те, що ви і надалі будете приділяти увагу взаєминам між Україною і Європейським Союзом. Дякую за увагу і радий ще раз нашій зустрічі.
Сергій Солодкий: Дуже дякую за виступи. Ми знаємо, що зараз в Європейському Союзі точаться гострі дебати з приводу квотування, представлення жінок (до 40%) у менеджерському складі компаній. Однак упродовж року європейські політики так і не змогли дійти компромісу з цього питання. Як Ви гадаєте наскільки запровадження системи квотування могло б сприяти розвитку країн? Наприклад, Борис Іванович сказав, що соціальна політика в Скандинавських країнах є ліпшою, і там спостерігається високе представництво жінок у владі, в топ-менеджменті у бізнес-сфері. Відоме також дослідження інвестиційної компанії Golden Sachs, яке свідчить, що вищий рівень представництва жінок у політиці може поліпшити економічну ситуацію в країнах. Нещодавно депутат Європарламенту Ребекка Хармс під час відеоконференції в Інституті світової політики також пропонувала впроваджувати політику квотування, яку застосовує Партія зелених Німеччини, де 50% місць відводиться жінкам. Водночас в Україні можна зустрітися з політиками, активістками, які виступають проти квотування та стверджують, що талант зажди проб’ється. Яка Ваша думка з цього приводу, наскільки потрібне квотування? Наскільки збільшення жінок як в парламентах, так і в компаніях могло б поліпшити політичну, економічну чи соціальну ситуацію? Дуже дякую.
Данута Хюбнер: Дуже дякую. Я хотіла б сказати, що дуже рада бачити друзів по інший бік екрану. Також мені б хотілося сказати, що дійсно в Європейському Парламенті дуже часто ведеться мова про Україну і багато сподівань покладається на Україну. Ми надіємось, що все-таки підпишемо Угоду про асоціацію під час Литовського саміту. Моя позиція як колишнього польського міністра у європейських справах полягала у тому, що потрібно зробити все можливе для того, щоб одного дня Україна все-таки увійшла до нашого кола. І я думаю, що одного дня ми це побачимо. Крім того, варто зважати на швидкість реформ, особливо в сфері правосуддя, бо ще багато чого потрібно зробити. Пам’ятаю коли приготування проводилися в Польщі і потрібно було внести величезні зміни як економічні, так і політичні. Це – серйозне завдання, але важливо працювати разом. Я думаю, що ми всі усвідомлюємо, що поодинці ми надто маленькі і в контексті глобальних змін потрібно працювати разом.

Щодо квотування, то слід визнати, що довгий час я виступала проти квотування. Але з часом я змінила свою думку, зрозумівши, що квотування це той інструмент, який може призвести до хороших результатів. Сьогодні, коли вводиться квотування у виборчій системі, ми вже можемо спостерігати зміни. Ми бачимо, що політичні партії залучають жінок у свої списки. Ми сподіваємось, що досягнемо більш справедливого розподілення кандидатів у списках. Отже, наразі в Польщі ми хочемо запровадити систему, коли співвідношення жінок і чоловіків у партійних списках буде один до одного. Щодо квотування у корпоративних компаніях, то ця пропозиція була озвучена і наразі обговорюється в Європі. Так, національні парламенти висловлюють свою думку з приводу цієї законодавчої ініціативи, і чимало парламентів висловили негативну думку включно з польським. Однак рівень негативної оцінки був занадто низьким для того, щоб блокувати роботу [Європейської] Комісії. Знову ж таки, квотування – це тимчасовий інструмент для підвищення обізнаності населення і для забезпечення людей інформацією, яка доступна в дослідженнях. А вони стверджують, що компанії, де в управлінському складі більше жінок, є більш ефективними.
Щодо підписання Угоди про асоціацію, то не слід думати, що це відбудеться одномоментно чи само собою. Тут варто говорити про національний та місцевий рівень, про відповідальність влади, високий рівень залучення мас-медіа. У даному контексті є дуже важливими питання прав людини.
У світі склалась ситуація, коли нам потрібно використовувати потенціал і жінок, і чоловіків. І все ж дуже багато потрібно зробити, щоб жінки мали змогу брати участь у діяльності поза сімейним життям. Звісно, є жінки, які віддають перевагу залишатися вдома; є чоловіки, які хочуть залишатися вдома, і є також робота, яка виконується вдома. Тому потрібно дозволяти виконувати таку роботу, але слід також усвідомлювати важливість реалізації амбіцій у суспільстві на користь цього суспільства.

Юлія Курнишова, Національний інститут стратегічних досліджень: Доброго дня. Дуже дякую за можливість спілкуватись з Вами сьогодні. Я думаю, що гендерна ситуація – це показник зрілості суспільства і в тому числі нашого наближення до європейських цінностей. {5}
Юлія Курнишова, Національний інститут стратегічних досліджень

Ви згадали про «Тіньовий кабінет», про Конгрес, навіть запровадження системи квотування – це вже свідоцтво зрілості суспільства. Європа і Польща вже пройшли певний шлях до гендерної рівності. Україна, скажімо так, ще на початку цього шляху. Які інституціональні кроки, спираючись на досвід Європи, Ви вважаєте за необхідне вжити в першу чергу? Дякую.
Данута Хюбнер: Насамперед – це встановлення верховенства права, повинна існувати відповідна законодавча база. В Європейському Союзі ми маємо директиви і норми, які опікуються захистом прав людини. Україна має скорегувати свої закони до цих стандартів, щоб наблизитися до Європейського Союзу. Україні також потрібно зрозуміти, що недостатньо просто формально узгодити закони. Тобто потрібно уникати ситуацій, коли закони схвалюються, але не впроваджуються. В той же час, ситуація не має бути занадто політизованою.
Наприклад, в Європі було схвалено правило про рівну оплату праці жінкам і чоловікам, але цей закон не завжди успішно впроваджується в життя, тобто рівень зарплати чоловіків та жінок не завжди рівнозначний. Відповідно до останніх досліджень різниця становить приблизно 10%. Часом жінки навіть не знають, що вони можуть піти в суд та подати позов з цього питання. Таким чином, ми маємо підвищувати обізнаність населення про цей закон. Тому певного роду дебати були важливими і корисними в цьому контексті. І в Польщі розпочалась дискусія про рівність лише після заснування вищезазначеного Конгресу. Перші зустрічі відбулися чотири роки тому у варшавському Палаці культури. Зараз ми збираємося на національному стадіоні, тому що жіночий рух розширюється, жінки починають усвідомлювати свої права і розуміти, який внесок вони можуть зробити у цю ситуацію. На мою думку, жінки досить швидко розуміють, що справа не лише в правах, а є й певні зобов’язання. Саме тому вони дуже швидко починають відчувати відповідальність за зміни. Тому я вважаю, що дуже важливо проводити дебати на національному рівні. Як я зазначила, ми розпочали такі національні дебати, але сьогодні ми також ведемо дискусії і на місцевому рівні. Так, цього року було проведено декілька регіональних конгресів. Крім того, слід додати, що жінки без спеціальної професійної підготовки також долучаються до процесу. Таким чином, ми вживаємо заходів для підвищення обізнаності жінок з питань гендерної рівності. Саме для досягнення цієї мети і було створено Жіночий конгрес, адже його представники ведуть перемовини з владою. Я вважаю, що це багатовимірна діяльність, якою варто займатись
Борис Тарасюк: Дякую Дануто за цікаві і конкретні відповіді. Ми почули, що не лише в Україні, а й в Європейському Союзі і Польщі є проблеми стосовно гендерної політики. Але, як ми кажемо в Україні, нам би Ваші проблеми. Буду конкретнішім: різниця в оплаті праці між чоловіками і жінками становить 25%. Всі в Україні бачили як один депутат-чоловік із застосуванням сили намагався винести із виборчої дільниці депутата-жінку. Я думаю, що такі речі важко собі увити в Європейському Союзі чи Польщі. Ми дуже добре знаємо, що Європарламент стурбований долею українських опозиціонерів – зокрема, ув’язненням найавторитетнішого політика-жінки Юлії Тимошенко. Як в кулуарах Європейського Парламенту оцінують ситуацію, пов’язану з ув’язненою за політичними мотивами Юлією Тимошенко, колишнім прем’єр-міністром , яка сьогодні, перебуваючи за гратами, залишається найрейтинговішим політиком України? Дякую.
Данута Хюбнер: Парламент справді переймається цим питанням і була створена спеціальна група. Ми всі стурбовані і сподіваємося, що одного дня система правосуддя в Україні перестане бути політизованою. Щодо функціонування правосуддя в Україні, то воно далеке від ідеального.
Не можу сказати, що ми блокуватимемо Угоду про асоціацію, тому що ми вважаємо її дуже важливою. Але я вважаю, що в цілому ми очікуємо виконання певних умов до підписання Угоди про асоціацію. Ми переконані , що думка суспільства є дуже вагомою, тому вибори були настільки важливими для нас. Я думаю, що ми очікуємо більш швидкого процесу в розбудові демократії . Будьте певні, що ви займаєте дуже високу позицію в списку питань якими ми переймаємось. Я можу вас у цьому запевнити.
Хотілось би повернутись до того, що Ви сказали на самому початку, а саме до гендерного питання. Значну роль в цьому питанні відіграє і культура. Наприклад, в Польщі дуже консервативне суспільство – церква зміцнює консервативний вимір польського суспільства; політичні партії також розділені. Не існує єдиної думки щодо цього питання. І я думаю, що для здійснення культурних змін має відбутись зміна поколінь.
Махайло Банах, Міжнародний фонд «Відродження»: Доброго дня. Ви згадували неодноразово у своєму виступі про необхідність підвищувати рівень обізнаності населення щодо гендерної рівності. В той же час питання гендерної рівності є дуже важливим в контексті європейської інтеграції. І якщо ще в Києві рівень обізнаності є досить високим, то в регіонах цей рівень – значно нижчий. Власне до нас надходять запити від наших партнерів в регіонах. Вони б дуже хотіли, щоб до нас приїхали європейські політики та відомі люди з Європи і говорили з пересічними громадянами про Європу, європейські цінності та гендерну рівність, щоб підвищувати обізнаність в регіонах України серед пересічних громадян. Користуючись нагодою, я хочу запросити Вас, пані Дануто, на таку поїздку регіонами і на зустріч з українськими громадянами. А моє запитання до Вас полягає в тому, чи готові європейські політики та відомі європейці приїжджати до нас відвідувати регіони та говорити про Європу і європейські цінності та переваги підписання Угоди про асоціацію? Дякую.
Данута Хюбнер: Ви торкнулися дуже важливого питання. Я вважаю, що з України хтось приїде з нашого Конгресу. Два роки тому він став міжнародним – до нас приїжджають великі делегації з арабських країн, Кавказу і центральноазійських країн. Сподіваюсь, що Україна теж відправить своїх представників і, можливо, таким чином ми зможемо полегшити регіональне співробітництво. Інше питання стосується приїзду європейських парламентарів до України і проведення розмов не лише з представниками української влади і парламентарями, але й відвідання регіонів. Коли я була Комісаром ЄС, то підписала угоду з Україною про співпрацю на регіональному рівні. Хоча впровадження цієї угоди просувається, але слід докладати більших зусиль. Я думаю, що з європейської сторони до цього питання буде більш відкрите ставлення. Вони розуміють проблеми і важливість України, тому, я думаю, ми зможемо це зробити. І завдання на майбутнє – це забезпечення високого рівня контактів на міжособистісному рівні.
Сергій Солодкий: Професор Хюбнер, ми розуміємо наскільки у Вас насичений робочий графік, тому наш захід добігає кінця. Дуже Вам дякуємо за бесіду, за професійні оцінки в питаннях гендерної рівності, теплі слова підтримки українського розвитку в напрямку європейської інтеграції та подальшої демократизації і за те, що Ви є справжнім другом України. Ми також поділяємо Вашу стурбованість тими трендами, які зараз відбуваються в політичній сфері України, але будемо разом працювати над тим, щоб Україна повернулась назад на шлях демократії. Сподіваємось на подальшу співпрацю, також сподіваємося побачити Вас у нас в Інституті та в Україні і всього Вам найкращого.
Данута Хюбнер: Дуже дякую. Хочу ще раз подякувати панові Тарасюку за те, що прийшов на цю зустріч і сподіваюсь зустрітись за Вами в Європі. Дуже дякую за інтерес до гендерного питання. Бажаю Вам всього найкращого!

Відеоконференція проводилась в рамках проекту «Глобальний віртуальний форум жінок-лідерів», що реалізується за підтримки Інтерньюз, Агентства США з міжнародного розвитку, Головного офісу Європарламенту в Брюсселі та Офісу Європарламенту в Варшаві. 25 cічня, 2013 р.

В Інституті світової політики відбувся показ фільму Геральда Кнауса і Фріца Офнера «Молдова: загублена у перехідному періоді», що є частиною серії показів кінострічок «Повернення до Європи» (www.returntoeurope.org), який був ініційований та підтриманий Фондом ERSTE.У фільмі йдеться про історію пострадянської держави, що намагається побороти небачений економічний занепад, який рідко переживають країни в мирний час. Під час перегляду фільму глядачі зустрілися з музикантами та громадськими активістами, комуністами і сепаратистами, єврофілами, молодими жителями міст і відчайдушними пенсіонерами – вони представляли суспільство, затиснуте між ЄС на Заході і дедалі більшим авторитаризмом на Сході. {6}{1}
Надзвичайний та Повноважний Посол Австрії в Україні Вольф Дітріх Хайм
Оскільки Молдова чіткіше демонструє напрямок свого розвитку, вона заслуговує на увагу інших європейських країн – і зараз навіть більше, ніж будь-коли раніше.
{2}
Старший аналітик ІСП Леонід Літра

Після показу фільму відбулася дискусія «Чому Молдова має значення?»
{3}
Надзвичайний та Повноважний Посол Молдови в Україні Іон Стевіле
У заході взяли участь режисер, голова Європейської ініціативи стабільності Геральд Кнаус, Надзвичайний та Повноважний Посол Республіки Молдова в Україні Іон Стевіле, старший аналітик Інституту світової політики і модератор заходу Леонід Літра
{4}
Режисер, голова Європейської ініціативи стабільності Геральд Кнаус
{5}
Директор проекту “Об’єднуємося заради реформ”, офіційний представник Pact в Україні Роланд Ковач

Захід відбувся в рамках проекту ІСП “Як позбутися пострадянськості?” за підтримки Чорноморського трасту регіональної співпраці – проекту Німецького Фонду Маршалла (GMF Black Sea Trust for Regional Cooperation)
{7}

В Інституті світової політики відбулася презентація аналітичної записки «Твітер-дипломатія. Як новітні технології можуть посилити міжнародні позиції України?»Дослідження представили старший аналітик Леонід Літра та аналітик Юлія Кононенко.{5}\
Мета дослідження – наголосити на важливості застосування українськими дипломатами інструментів Твітер-дипломатії для поширення інформації, отримання реакції громадськості на неї, для зміцнення зв’язків країни з зовнішніми партнерами, а також для полегшення процесу комунікації всередині українського дипкорпусу. {8}

Експерти наголосили, що українська дипломатія вже зробила перші кроки у цій сфері, і тепер їй варто більш рішуче використовувати можливості, які надає електронна дипломатія. В цьому контексті, експерти запропонували п’ять рекомендацій для дипломатів та посадовців, спрямовані на пришвидшення інституціоналізації практик, що мають призвести до адаптації практик електронної дипломатії в українських дипломатичних колах та започаткувати структурні зміни у царині української зовнішньої політики:
– Розробити спеціальну програму та створити відповідний відділ, призначений для просування та підвищення ефективності цифрової дипломатії в межах Міністерства закордонних справ. Цей підрозділ має відповідати за заохочення дипломатів до використання соціальних медіа у два способи. {1}
По-перше, для залучення ширшої аудиторії як всередині країни, так і за її межами з метою донесення інформації про актуальні проблеми міжнародної політики, для використання цифрових каналів із метою інформування суспільства у кризових ситуаціях, а також як засобу формування суспільної думки. Варто підкреслити, що повідомлення, які надходять крізь соціальні мережі дипломатів, мають відповідати загальному курсу, який підтримується МЗС. По-друге, для побудови цифрових мереж в межах дипломатичного корпусу та поширення інструментів електронної дипломатії серед дипломатичних представників, а також її популяризації у межах МЗС. Останнє є надзвичайно важливим для дипустанов, розташованих за межами країни.{2}

– Започаткувати навчальні програми та спеціалізовані курси, які мають бути запропоновані дипломатам з метою навчання основ застосування засобів електронної дипломатії у їхній роботі, а також протистояння викликам Твітер-дипломатії. Важливо заохочувати дипломатів використовувати інноваційні практики Твітер-дипломатії у повсякденній роботі з метою створення іміджу публічного дипломата. {6}
Більше того, важливо забезпечити персонал простором, часом та стимулами, аби зробити ці навчальні програми визначною частиною їхньої кар’єри. Крім того, ці програми мають з часом перетворитися на постійний спеціальний курс з використання е-дипломатії у межах навчальної програми Дипломатичної академії.{7}
– Підвищити рівень присутності Міністерства закордонних справ у мережі Інтернет за допомогою публікацій у сервісах новин, блогах, а також відеоблогах у глобальній веб-мережі. Більше того, ця ініціатива має бути спрямована на перетворення віртуального простору на справжній форум для публічних обговорень, формування партнерських відносин із відповідними організаціями, а також запровадження ініціатив, що відтворюють міжнародну політику. Окрім того, МЗС має докласти зусиль для того, аби конференції, саміти та форуми, ініційовані Міністерством, були якомога краще представлені у соціальних мережах, а також за допомогою засобів цифрової дипломатії. Особливо це актуально напередодні головування України в ОБСЄ.
– Дублювати акаунти у Твітері, а також сторінки у соціальних мережах англійською мовою – дипломатичною lingua franca на міжнародній арені, – що дозволить українським дипломатам бути активнішими у царині віртуальної дипломатії та поглибити свої зв’язки завдяки Твітер-дипломатії. Наприклад, здатність вести акаунти у Твітері англійською та українською одночасно може призвести до набуття більшої кількості «фоловерів» з числа керівників урядів, міністрів закордонних справ та дипломатів.
– Заохочувати публічні, неурядові організації, а також медійний простір до більш активного використання засобів цифрової дипломатії для зв’язку з МЗС, а також як платформи для донесення власних ініціатив та вимог до Міністерства з метою досягнення плідної та взаємної комунікації між найнижчим та найвищим рівнями дипломатії.
Повну версію дослідження ви можете знайти тут
{4}

До Інституту світової політики 11 січня завітали студенти Хартвікського коледжу та доктор Емі Форстер Ротбарт, помічник професора департаменту політології Хартвікського коледжу.Перший заступник директора Інституту світової політики Сергій Солодкий та заступник директора Інституту розвитку і соціальних ініціатив «Вііторул Леонід Літра представили результати дослідження «Як позбутися пострадянськості?», який включено до навчальної програми Хартвікського коледжу. Після презентації відбулася дискусія під час якої студенти змогли поставити питання експертам.Інститут світової політики здійснив масштабний проект «Як позбутися пострадянськості?» у співпраці з Грузинською фундацією стратегічних і міжнародних студій (Грузія) та Інститутом розвитку і соціальний ініціатив Viitorul за підтримки Чорноморського трасту регіональної співпраці Фонду Маршалла.
Мета дослідження – викорінити негативні явища в політиці та суспільстві, властиві пострадянськоському періоду розвитку. Під пострадянськістю мається на увазі форма соціально-політичної мутації, коли старі радянські цінності і моделі поведінки комбінуються з західними еквівалентами. {1}
Проект складається із трьох частин, в яких досліджується феномен пострадянськості в Україні, Республіці Молдова та Грузії. Вибір мотивований не лише приналежністю цих країн до колишнього Радянського Союзу, але і офіційно задекларованими намірами трьох держав інтегруватися до Європейського Союзу. У рамках проекту Інститут світової політики визначив атрибути пострадянськості у політиці та соціумі.{2}

Дослідження Інституту світової політики «Як позбутися пострадянськості?» включено до навчальної програми Хартвікського коледжу (США).Про це ІСП повідомила доктор Емі Форстер Ротбарт, помічник професора департаменту політології Хартвікського коледжу.\
Інститут світової політики здійснив масштабний проект «Як позбутися пострадянськості?» у співпраці з Грузинською фундацією стратегічних і міжнародних студій (Грузія) та Інститутом розвитку і соціальний ініціатив Viitorul за підтримки Чорноморського трасту регіональної співпраці Фонду Маршалла.

Мета дослідження – викорінити негативні явища в політиці та суспільстві, властиві пострадянськоському періоду розвитку. Під пострадянськістю мається на увазі форма соціально-політичної мутації, коли старі радянські цінності і моделі поведінки комбінуються з західними еквівалентами.

Проект складається із трьох частин, в яких досліджується феномен пострадянськості в Україні, Республіці Молдова та Грузії. Вибір мотивований не лише приналежністю цих країн до колишнього Радянського Союзу, але і офіційно задекларованими намірами трьох держав інтегруватися до Європейського Союзу. У рамках проекту Інститут світової політики визначив атрибути пострадянськості у політиці та соціумі.

Із текстом дослідження можна ознайомитися тут

Інститут світової політики здійснив опитування серед 180 офіційних осіб, українських та закордонних експертів, дипломатів, журналістів і активних громадян, які мали визначити найбільш цікаві теми для досліджень у 2013 році.Цілком очікувано питання, пов’язані з європейською інтеграцією, виявилися найбільш популярними серед респондентів; наступні за популярністю теми – інформаційна кампанія щодо євроінтеграції України і викорінення пострадянськості. ІСП отримав також майже 40 пропозицій із темами для проведення інших досліджень, які будуть обов’язково взяті до уваги наступного року. У такий спосіб Інститут світової політики формує порядок денний своєї діяльності на 2013 рік, який ґрунтуватиметься, передовсім, на ваших очікуваннях. ІСП буде вдячний усім партнерам з розвитку за надання підтримки у здійсненні досліджень і проектів із обраних тем. Нижче ІСП презентує ТОП-15 тем для проектів, які отримали найбільше голосів під час опитування.\

Яким напрямкам ІСП має приділити першочергову увагу в своїй проектній діяльності в 2013 році?
(Оберіть, будь ласка, не більше п’яти тем).

1. Виконання Угоди про асоціацію (Порядку денного Асоціації) – 45,8%
2. Процес лібералізації візового режиму з ЄС – 41,0%
3. Оцінка наслідків реалізації поглибленої зони вільної торгівлі з ЄС для України – 41,0%
4. Інформаційна кампанія, про те, чому Україна повинна бути в ЄС (основний фокус на громадянах України) – 39,8%
5. Викорінення пострадянськості в Україні, Молдові та Грузії – 31,3%
6. Розширення Митного союзу – 27,7%
7. Демократизація: новітні світові практики для відновлення народовладдя в Україні (e-democracy, deliberative democracy, etc) – 21,7%
8. Вплив Китаю в Україні – 21,7%
9. Геополітичні пріоритети середнього класу України, Молдови і Білорусі – 21,7%
10. Питання, пов’язані з НАТО: «дорожна карта» про те, як перейти від політики позаблоковості до План дій щодо членства? – 20,5%
11. Оцінка головування України в ОБСЄ – 20,5%
12. Придністровський конфлікт: що здатна зробити Україна? – 19,3%
13. Вплив «м’якої сили» Росії на пострадянському просторі: Грузія, Молдова і Україна – 18,1%
14. Російська Православна Церква як інструмент впливу на пострадянський простір – 16,9%
15. Освіта: створення школи молодих дипломатів і/та громадських лідерів – 16,9%

Інституті світової політики відбулася відеоконференція і дискусія з Ларисою Бураковою, російським економістом, авторкою книги «Чому у Грузії вдалося» українською мовою. Захід відбувся в рамках тематичної панелі «Україна-Грузія».Тема дискусії була: Поточна ситуація в Грузії. Відносини Грузії та Росії\
Модератором відеоконференції був Вахтанг Кіпіані, керівник проекту видання книги «Чому Грузії вдалося» українською мовою

Нижче – стенограма спілкування

Вахтанг Кипиани, руководитель проекта издания книги «Почему у Грузии получилось?», модератор:
Я представляю нашего московского участника дискуссии Ларису Буракову – молодого российского экономиста, автора книги «Почему у Грузии получилось», сотрудника Института экономического анализа. Я с Ларисой знаком чуть больше года. Сначала был читателем её публикаций, потом мы познакомились, потом возникла идея издать книгу. Недавно она вышла на украинском языке, а также на монгольском. То есть она пошла по миру. Как мы видим, интерес к Грузии огромен как в экспертных, так и в журналистских кругах. В этой аудитории присутствуют журналисты, эксперты, люди, которые интересуются внешней политикой и экономикой Грузии. Поэтому, Лариса, вам вступительное слово к украинской публике.
Лариса Буракова:
Всем здравствуйте. Спасибо за а интерес и приглашение. С наступающими праздниками. Хоть настроение и предпраздничное, но тема у нас не очень оптимистичная, судя по последним событиям, которые происходят в Грузии. Несмотря на то, что мы всё ещё остаёмся оптимистами, скорость разрушения всё-таки впечатляет. И может, ещё рано подводить какие-либо итоги, но вполне очевидно направление движения, которое отличается от того, каким оно было с 2004-го года. И это представляет отдельный интерес. Пора, наверное, писать новую книгу: «Как быстро можно всё разрушить».
Вахтанг Кипиани:
Я позволю себе задать первый вопрос. Буквально сегодня премьер-министр Бидзина Иванишвили заявил о том, что с января месяца он добился снижения цен на электроэнергию на 25 %, и в ближайшие дни будет решён вопрос о снижении цен на бензин. Если Вы владеете информацией, скажите, какими методами владеет премьер-министр, поскольку понятно, что электроэнергетика находится в частных руках, в том числе и заправки. Какой инструментарий имеет правительство для того, чтобы повлиять на частных собственников?
Лариса Буракова:
Во-первых, самый главный метод, которым пользуется нынешнее грузинское руководство – это метод популизма. Это метод, который был избран ещё во время предвыборной кампании, когда было объявлено, что тарифы планируется снизить в два раза. После того, как «Грузинская мечта» пришла во власть, стало очевидно, что это сделать невозможно. Хотя тарифы и назначаются Национальной Комиссией по Регулированию Энергетики Грузии, но всё равно она представляет частные компании, и нужно будет компенсировать им их расходы или как-то договариваться. Тот уровень тарифов, который сейчас в Грузии, экономически обоснован. Именно он позволил сделать снабжение электроэнергии в Грузии 24-часовым, чего не было раньше. После того, как «Грузинская мечта» начала воплощать свои предвыборные обещания или стала рассматривать возможность их воплотить, стало понятно, что снизить тарифы в два раза точно не получится. Более того, сам министр энергетики ничего по этому поводу не комментирует. Все заявления делает только премьер-министр. Сегодня была новость о том, что они снизят тарифы на 25%, до этого речь шла о 10%. Понятно, что какие-то действия будут предприняты, но каким образом они будут финансировать те убытки, которые неизбежно понесут компании, – это большой вопрос. Будет ли это делаться из личного кармана господина Иванишвили, либо из бюджета, либо каким-то другим образом, нужно сначала подождать и посмотреть, что будет сделано. Но то, что уже происходит – это как подстраховка компаний, которые уже начали временно прекращать снабжение, хотя тарифы ещё не снижены.
Игорь Турянский, Чрезвычайный и Полномочный Посол:
Вот я прочитал в интернете такую статью Левана Гудадзе, грузинского журналиста: он пишет о том, что эпоха авторитарного правления Саакашвили завершена, но остается открытым вопрос, когда конкретно и как она будет завершена. Гудадзе пишет: удастся ли избежать гражданской войны? Неужели такая серьёзная ситуация в стране, которая так резко изменилась за последние три месяца после прихода к власти Иванишвили? И еще одни вопрос. Разделяете ли вы такую мысль, которую высказал еще один грузинский журналист Миша Тавхелидзе, что за три месяца после победы на выборах Иванишвили сумел капитально испортить отношения с Западом?
Лариса Буракова:
Что касается эры Саакашвили, закончилась ли она и стоит ли его списывать со счетов, мне кажется, рассуждать на эту тему ещё очень рано. Во-первых, Саакашвили ещё президент и он будет таковым ещё почти год. Это немало. Более того, у него до сих пор есть ещё полномочия через 6 месяцев после парламентских выборов распустить парламент. Такая возможность до сих пор сохраняется, и ещё неизвестно, чем это обернётся. Кроме того, по последним заявлениям Саакашвили можно сделать вывод о том, что ситуация действительно напряжённая, и такой сценарий не стоит списывать со счетов. Саакашвили буквально на днях сказал, что то, что делается «Грузинской мечтой», может закончиться гораздо быстрее, чем они себе планируют. Действительно, ситуация тяжёлая. Я целенаправленно не хочу использовать эмоциональные эпитеты и характеристики, но те люди, которые сейчас находятся в Грузии, называют это одним словом: «крах». То есть всё то, что мы сейчас видим, это не движение вперёд, а только реваншистские настроения. Последует ли за ними движение вперёд? На данный момент может недостаточно времени прошло, чтобы власть себя как-то зарекомендовала, кроме как резонансными арестами представителей прежнего правительства.
О взаимоотношениях с Западом, наверное, ещё рано говорить о том, что они успели разругаться со всеми. Запад готов сотрудничать с кем угодно, особенно с теми, кто пришел к власти посредством демократических выборов. Если отношения с Западом были чётким приоритетом команды Саакашвили, то налаживание отношений с Россией является чётким приоритетом команды Иванишвили. Может, это не утверждается так однозначно, но, тем не менее, такие настроения присутствуют. Они вполне естественны, потому что достаточно большая часть сторонников Иванишвили – это именно те люди, которые ностальгируют по тем временам, когда отношения с Россией были близкими. Тёплыми их не назовешь, но тогда бизнес мог продавать свою продукцию в России, тогда в Россию можно было ездить. Выполнение этих ожиданий позволит Иванишвили остаться у власти. То, что сейчас происходит, ещё нельзя назвать налаживанием отношений, но движение в этом направлении уже происходит. Это не столько заслуга нынешней грузинской власти, сколько сам факт смены руководства. Так как прекращение экономических и политических отношений России и Грузии было решением российской стороны.
Вахтанг Кіпіані: Что удалось рационального сделать Иванишвили за первые 100 дней? Понятно, что он бизнесмен и что пришел он всерьёз и надолго. Если в предыдущем режиме в экономике превалировала либеральная модель, то сейчас это можно назвать социально-ориентированной экономикой?
Лариса Буракова:
Во-первых, Иванишвили сам заявлял, что он приходит во власть ненадолго. Не знаю, на самом ли деле это будет так или как-то по-другому. Он как бы пришел помочь Грузии встать на правильный путь. То, что мы видим сейчас – это замедление темпов экономического роста, но это нельзя записывать в «заслуги» Иванишвили. Это вполне естественная ситуация после выборов, и ещё рано говорить, что это результат политики Иванишвили. Точно также произошло замедление притока иностранных инвестиций. Но после выборов это вполне естественно, когда бизнес предпочитает подождать и посмотреть, как будут развиваться события, а не вкладывать деньги в страну. 100 дней – это много и мало одновременно. Чего-то принципиального сделать и добиться даже физически невозможно, но заявить и сформировать повестку дня можно, что и происходит. Эти аресты не есть какой-то частью программы «Грузинской мечты», а являются самой основной её частью. То, что пытается воплотить «Грузнская мечта» – это разрушить всё, что было сделано. Пока создание нового на повестке дня не звучит. Собственно та фраза, которую произнес Иванишвили накануне выборов, что он разрушит мост мира, недавно построенный в Тбилиси, после прихода к власти, она, наверное, характеризует всё направление движения. Но другое дело, что мост разрушен не был, но ставятся вопросы, например, о целесообразности дороги Ахалкалаки-Карс и дороги через Азербайджан в обход Армении в Турцию. Причем Грузия не вложила в проект практически никаких собственных средств, это всё делается на финансы азербайджанской стороны. Грузия выигрывает от этого проекта не только с логистической стороны, но также большое количество грузинских граждан было занято во время строительства дороги. Также Иванишвили говорил о нецелесообразности реализации крупных инфраструктурных проектов. Кроме того, можно посмотреть, что происходит в стране в плане безопасности. Тот уровень, которого удалось добиться до октября 2012, когда Грузию называли одной из самых безопасных стран в Европе, сейчас уже ставится под сомнение, когда Министр внутренних дел заявляет, что криминальная обстановка выросла в два раза: это и постоянные ограбления, и стрельба в центре города. Опять-таки, это нельзя списывать на «достижения» нынешних властей. Это та ситуация, которая возникла из-за неопределенности
Павел Жовниренко, Центр стратегических исследований:
Госпожа Буракова, скажите, пожалуйста, почему, на ваш взгляд, Саакашвили не удалось убедить электорат в том, что его реформы являются необходимыми для Грузии? Почему ему не только не удалось убедить электорат, но фактически и выиграть выборы? Это технологическая, психологическая или экономическая проблема? У Вас не возникало мысли написать книгу, почему России удастся? Прежде всего, энергетический фактор, снятие с иглы, уход от проклятия ресурсов.
Лариса Буракова:
На самом деле, позвольте начать со второго вопроса. России определенно рано или поздно удастся. Надо не книги сначала писать, а дела делать. Но дело не только в ресурсном проклятии, но и в головах, и людях, которые сидят на этой игле, получают от этого дивиденды и не хотят менять сложившееся положение дел. Это всё будет, и я надеюсь, что на вашей с нами жизни мы ещё с вами встретимся и будем обсуждать реформы в России. Но это пока дело будущего, дело прошлого – почему Национальному движению не удалось выиграть выборы.
Я именно называю это не проигрышем, а выигрышем Иванишвили, потому что 40 процентов, которые Национальное Движение получило по итогам восьми лет болезненных и радикальных реформ – это совсем немало. Это произошло из-за комплекса причин. Первое – это эмоции. Грузия – по-прежнему небогатая страна. Хоть она и проделала большой путь с 2004-го года, но по-прежнему пенсии и средняя зарплата достаточно низкие. Поэтому когда приходит человек, который щедро тратил деньги на благотворительность, и заявляет, что будет это делать на государственном уровне, конечно, есть часть населения, которая, живя в не очень хороших условиях, будет поддерживать эту власть, а не ту, которая говорит: «мы предоставим для возможности зарабатывать самим». Ещё одна составляющая эмоционального блока причин – это ошибка Национального движения в том, что они потеряли связь с населением. Восемь лет – это достаточно большой срок, чтобы успеть поднадоесть: одни и те же лица, одни и те же люди. Вначале Саакашвили приходил к власти как народный политик. Он так строил свою предвыборную кампанию в 2004-м году, когда он ездил по регионам и встречался с людьми, разговаривал и узнавал об их проблемах. Предвыборная кампания Национального движения в октябре этого года – принципиально иная. Она построена даже по такому Западному образцу со стадионами и флагами, но уже с принципиальным отрывом от населения. Власть, наверное, пошла более быстрыми темпами, чем население успевало за ними следовать. Это проблема коммуникаций ещё была очевидна в 2007 году накануне митингов, которые были грубо подавлены. Вторая группа причин – это изменившееся общество. Можем ли мы говорить о ментальной революции – это спорный вопрос. Но действительно, часть населения новой Грузии, увидев пыточные кадры, которые были показаны накануне выборов, не смогли проголосовать за Национальное движение, и не смогли выбрать ту власть, которая допускает такое у себя в тюрьмах. Даже, например, для моей страны и все-таки ещё для вашей это является ну если не нормой, то вполне таким не очень значимым событием, которое повлияет на результаты выборов. В Грузии это произошло. Третья причина – не столько причина, сколько характеристика демократического процесса в любой стране. Есть даже такая теоретическая концепция как иррациональный избиратель, что не всегда результат голосования будет способствовать повышению общественного блага. Это не потому, что избиратель такой неправильный, а потому что так работают демократические институты. Это соизмеримо и с тем, что избираемый политик тоже не всегда работает на увеличение общественного блага. Также надо понимать, что вот этот термометр выборов не является точным для того, чтобы оценить были ли успешными реформы или нет. Но ситуация такая, что Саакашвили сейчас в оппозиции. Факт, что Саакашвили в оппозиции – это демонстрация успешности реформ, логическое продолжение создания свободного общества не только в экономике, но и в политике, и вот тот авторитет, который был заработан Грузией в результате реформ, просто не позволил властям провести выборы по-другому. Это не столько проигрыш Саакашвили, сколько объективная реальность.
Вахтанг Кипиани:
Спасибо, Лариса. Но я замечу ещё одну вещь. Явка на выборах составила 61%, что для очень политизированного и разделённого общества очень низкий процент. Люди проголосовали ногами. Я думаю, что значительное число тех, кто не голосовал – это сторонники Национального движения, кто не хотел голосовать за погромщиков и насильников. Это важный момент.
Лариса Буракова:
Да, это важный момент. Но важно отметить, что недавно были проведены опросы общественного мнения «Если выборы пройдут завтра, то за кого Вы будете голосовать?». Результаты продемонстрировали, что за «Грузинскую мечту» готовы проголосовать 63%, а за Национальное движение – 13%. Казалось бы, прошло совсем немного времени, почему такая большая разница? Можно как угодно к этому относиться, но моя позиция такая, что 13%, тогда когда пачками бывших министров и чиновников времен Саакашвили сажают в тюрьму – это очень немало. Также присутствует большой процент людей, которые воздержались отвечать на этот опрос – это те, которые не готовы поддерживать «Грузинскую мечту», но и не готовы открыто выражать лояльность Национальному движению.
Виктор Шлинчак, глава наблюдательного совета Института мировой политики:
Скажите, пожалуйста, в последние годы многие говорили о так называемой элитарной коррупции в Грузии. И то, что пакуют пачками, как Вы сказали, чиновников и бывших соратников Саакашвили в тюрьмы – это следствие борьбы с этой элитарной коррупцией, которая вдруг начала проявляться в последние годы. Это все-таки политические моменты, которые мы наблюдали, в том числе и в Украине.
Лариса Буракова:
Арест бывших чиновников – это всегда политическая акция, какими бы причинами это ни было бы вызвано. Это было и когда Саакашвили приходил во власть и зачищали предыдущий аппарат от коррупционеров. Но об элитарной коррупции часто говорят без предоставления каких-либо фактов. Среди тех громких арестов, которые происходят сейчас, лишь небольшому количеству приписываются коррупционные скандалы. На данный момент не все дела раскрыты, не все дела доведены до конца, и пока рано ещё говорить. Если вскроются факты коррупции, то это хорошо, коррупционеры должны сидеть в тюрьме.

Татьяна Силина, обозреватель международного отдела «Зеркало недели. Украина»:
Многие западные лидеры говорили, что в Грузии победила демократия. Но мы с вами, живя с властью Януковича, понимаем, к чему могут привести демократические выборы, к каким недемократическим последствиям. Как вы считаете, были ли созданы Михеилом Саакашвили предохранители для того, чтобы не было полного отката, как в Украине (тем более, что сейчас многие западные наблюдатели говорят об украинизации Грузии)? Возможно ли развитие событий такое же, как в Украине – то есть полное сворачивание демократии?
Лариса Буракова:
Демократия, действительно, победила, но стоит разделять демократию и экономические реформы. Они не всегда идут в унисон. Правда состоит так же в том, что одно невозможно без другого: невозможно создавать экономически свободное общество, не создавая условий для политической свободы. Это в какой-то степени даже неизбежно. К чему это приведет? Это очень большой вопрос. У Саакашвили пока что достаточно рычагов, достаточно влияния. Более того, команда Саакашвили в оппозиции может оказаться для Иванишвили более опасным игроком, чем непосредственно находясь у власти, когда они успели порядком поднадоесть населению. Самым главным предохранителем может быть устойчивая судебная система. Наверное, раньше не было уделено достаточно внимания этой сфере. Другое дело, что это нельзя было сделать так же быстро и эффективно, как реформирование Министерства внутренних дел, или упрощая какие-то экономические процедуры. Судебная реформа – очень инерционная и долгосрочная задача; проблема в том, что не созданная независимая судебная система допускает откат; он уже происходит. Возможно, нынешний откат – лишь небольшое отклонение от большого тренда, начало которому было заложено в 2004 году. Так ли это – покажет время. Но тот факт, что Единое национальное движение осуществляет переосмысление работы партии, тех методов борьбы, которые они будут пытаться использовать, чтобы вернуться во власть, все-таки вселяет оптимизм. Хочется верить, что так и будет. В любом случае, будет интересно. Пока речь идет о демонтаже экономических достижений, а не политических. Потому что впереди еще президентские выборы; до того момента Саакашвили будет оставаться у власти, а это будет свидетельствовать о том, что и эти выборы будут демократичными. Говорить об откате демократии в Грузии, о том, что Грузия повторяет ошибки Украины пока рано. Но никто ни от чего не застрахован, как мы видим.
Татьяна Силина:
Недавно Саакашвили был в Украине. У меня сложилось впечатление, что он занял выжидательную позицию: вот, новая власть натворит столько и такого, что все будут вспоминать Саакашвили. Таким образом, на президентских выборах ему и его команде удастся вернуться во власть. Есть ли у вас такое впечатление? Грузия, по сути, была единственной страной на постсоветском пространстве, которой удалось что-то сделать. Во время поездки в Грузию мы искренне завидовали, искренне не понимали тех жителей Грузии, которые не были довольны, как они говорили, режимом Саакашвили. Мы можем только мечтать о таких реформах. Но в то же время, проигрыш Саакашвили – плохой пример для украинской власти. Он показывает, что в результате реформ реформаторы проигрывают. Возможны ли действенные и долгоиграющие реформы на постсоветском пространстве?
Лариса Буракова:
У меня тоже было такое впечатление, что Саакашвили выжидает. Особенно, в самом начале, когда Саакашвили отказался назначать силовых министров, хотя это входило и входит в его полномочия. Это выглядит как попытка все отдать в руки победившей партии, чтобы население увидело результаты этой власти. Но на сегодняшний день можно говорить, что уровень терпения почти переполнен. Совсем недавно состоялся съезд ЕНП, во время которого Саакашвили сказал: «Да хранит нас Господь от чорвилизации Грузии». Чорвила – это деревня, в которой родился Иванишвили. Он попытался там воплотить стандарты Советского Союза, предоставляя бесплатное здравоохранение, образование, покрывая крыши. Собственно, это говорит о том, что никто не может гарантировать, какой сценарий будет выбран. Но Саакашвили будет вынужден предпринять какие-то действия. Будет ли это угроза роспуска парламента? Или реальный роспуск? Это покажет только время.
Что касается проигрыша реформаторов. Реформы не нацелены на то, чтобы реформаторы оставались у власти; реформы нацелены на то, чтобы сделать жизнь в стране лучше. То, что реформаторы не остаются у власти, происходит достаточно часто. Мой любимый пример – Эстония, в которой тоже проводились реформы; реформаторы потерпели поражение на выборах; но на следующих выборах вернулись – население поняло болезненность, эффективность реформ, а также безболезненность и бездейственность другой власти. Как бы это не звучало цинично, но происходящее в Грузии даже полезно. Это та прививка обществу, которой не хватило российскому обществу; на что Ельцин не пошел в свое время. Грузия не пошла по этому пути определенно. Если удастся вернуться на прежние рельсы (что выглядит хоть и не реалистично, но все еще возможно), то это будет гораздо полезнее, чем если бы ЕНП победила на этих выборах. Например, на съезде Саакашвили сказал, что есть два пути – чорвелизации, повсеместные Чорвилы на территории Грузии; это такое патерналистское отношение, надежды на распределение благ. А есть второй путь – путь самостоятельности, индивидуальности; задача государства – предоставить возможности развиваться, вести бизнес.

Вахтанг Кипиани:
Как раз сегодня в Грузию вернулся бывший глава МВД Каха Таргамадзе, который работал в правительстве во времена Шеварднадзе. О нем вы писали в книге, не называя фамилии: во времена Шеварднадзе глава МВД встречал воров в законе и с мигалками сопровождал их в город. Вернулся Кетавани, бывший начальник Национальной гвардии, министр обороны, участник вооруженного путча в Тбилиси. Возвращаются воры в законе. Что это может означать? Они получили гарантии от нынешнего премьера? Или же центральная власть просто слаба?

Лариса Буракова:
Я склонна видеть в этом вторую ситуацию, что вряд ли был дан какой-то мандат: возвращайтесь, мы рады вас видеть. Это как, собственно, в случае с той ситуацией, когда сразу после выборов начали нарушать правила дорожного движения, начались грабежи банков, пошли стрелять на центральных улицах, чего не было до этого. Никто не давал этим людям, бандитам зеленого света на эти действия. Но они, почувствовав возможность этих действий, чего раньше предположить нельзя было, когда существовала нулевая толерантность на любые нарушения, эта неясность вынудила всех выйти на улицы. Приезд Кетавани и других знаменуют собой ту неоднозначность, которая сегодня существует в Грузии. С другой стороны, Окруашвили тоже вернулся, но его арестовали сразу в аэропорту, и сейчас он находится в тюрьме. Приехать-то они приехали, но вопрос в том, что они будут делать.
Конечно, все это печально. Это характеризует нынешнее положение дел в Грузии. В то же время это вселяет оптимизм по поводу следующих президентских выборов. Хоть и цинично звучит: но чем хуже – тем лучше данном случае; быстрее всем станет очевидно. Когда это происходит медленно, постепенно, то люди не так способны различать действия нынешней и предыдущей власти. Когда делается все быстро, то более очевидно, что было и что стало и где лучше жить – в безопасной стране или в стране, куда с удовольствием возвращаются воры в законе.

Павло Жовниренко:
В мае этого года я был в Грузии. Я смотрел на Грузию с изумлением: вот бы у нас так! Но в то же время следует говорить о вещах, которые, на мой взгляд, Саакашвили делал не совсем правильно. У меня был легкий шок, когда я увидел новую администрацию президента: маленькие улочки с трех сторон, а с четвертой – обрыв к Куре. Народу собраться для протеста практически негде. Но самый большой шок – пятиметровые пики по всему периметру территории. Это противоречие между демократической риторикой и реальностью. Такая вот деталь, но дьявол скрывается в деталях.

Лариса Буракова:
Это вопрос субъективный, эмоциональный. На мой взгляд, то место, в котором президент находился раньше, выглядело хуже. Так что в этом плане произошло движение вперед. На данный момент премьер-министр говорит о том, что президенту стоит освободить нынешнее здание: мол, слишком дорого оно обходится бюджету; и вернуться в советское здание, в котором работает кабинет министров. Может, ваши надежды будут реализованы такими методами. То, что здание ограждено забором, разумно; в принципе ни в какой стране вы не найдете легкого доступа к этому зданию. Другое дело, что необязательно собираться у администрации президента. Есть для этого другие площади. Оппозиция на своем опыте продемонстрировала, что можно собраться на Площади Свободы или на Проспекте Руставели, которые они могут перекрывать в любой момент; на которых может собираться до 50 тыс. человек. Необязательно собираться под окнами президентами; это и так видно.

Вахтанг Кипиани:
Еще одна реплика. Грузия все-таки находится в состоянии незаконченной войны.

Лариса Буракова:
Если держать в голове, что 20% оккупировано, танки находятся в непосредственной близости… Если вы посмотрите на кабинет президента, он весь состоит из окон. Насколько я знаю, в кабинете российского президента нет ни одного окна. В кабинете грузинского президента очень много окон. Весь кабинет – сплошные окна. Свобода это или не свобода; прозрачность или не прозрачность? Наверное, не такими методами надо измерять демократичность.

Леонид Литра, приглашенный эксперт Института мировой политики:
Власть Саакашвили не шла ни на какие переговоры с РФ по поводу оккупированных территорий. Новое правительство решило начать диалог, но Москва дала четко понять: никто отзывать признание Южной Осетии и Абхазии не собирается. Грузия находится в безвыходной ситуации. Что-то новые власти могут сделать в этом плане?

Лариса Буракова:
Любая власть – и нынешняя, и предыдущая – будут пытаться вернуть контроль над своими территориями. Другое дело, что у нынешней власти есть возможность строить перспективы диалога с Москвой. У предыдущей власти такой возможности не было. В силу того, что российское руководство в одностороннем порядке заявило о невозможности вести переговоры с народно избранным президентом Саакашвили. Не от действий грузинской стороны зависит, как будет вести себя РФ в данной ситуации. Разрешение возможно только через участие российское стороны – даже не Абхазии, не Осетии, не Грузии и не внешнего игрока. Как это не покажется печальным, разрешение возможно только, если будет желание у России. Попытки нынешнего правительства найти подходы к РФ – это факт. Совсем недавно было объявлено, что грузинская команда будет принимать участие в Олимпиаде в Сочи, которую раньше Грузия собиралась бойкотировать с политическим подтектсом. Мы видим также, что происходит в России: заместитель министра иностранных дел объявил, что политическое решение о возврате грузинских товаров на российский рынок уже принято. Хотя в 2006 году, когда вводилось это эмбарго, было заявлено, что никаких политических причин нет, только санитарно-гигиенические. Есть и другие примеры: Иванишвили поставил под вопрос необходимость строительства железной дороги Ахалкалаки-Карс (участок дороги из Азербайджана в Турцию) говорит о попытке нормализовать отношения с Россией. Эта дорога идет в обход Армении, где железные дороги принадлежат российским компаниям. Это можно интерпретировать как попытку вернуться в сферу влияния России. Сомневаюсь, что это ему удастся. Это не столько будет зависеть от него, сколько от России. А РФ в данной ситуации ставит во главу угла не интересы Грузии или грузинского руководства, а свои собственные.

Леонид Литра:
Возможное вступление Грузии в Таможенный союз могло бы служить предлогом для России, чтобы отозвать признание Абхазии и Южной Осетии?

Лариса Буракова:
Нынешнее руководство РФ не ищет никаких предлогов для того, чтобы отозвать независимость. Россия заявила, что никакого пересмотра решения не будет. Никаких изменений в российском руководстве пока не происходит, чтобы ожидать перемен по этой позиции.

Вахтанг Кипиани:
Дмитрий Медведев назвал это новой политической реальностью. То есть все новые переговоры должны начинаться с учетом этой политической реальности.

Лариса Буракова:
Собственно, недавно в Швейцарии состоялись переговоры российской и грузинской стороны. Обсуждался вопрос возобновления авиасообщения, еще ряд технических вопросов. Но не пересмотр независимости этих двух территорий. На данный момент это не ставится под сомнение российской стороной. И нет никаких предпосылок ожидать, что Россия поменяет свою позицию. Наверное, это будет связано, в первую очередь, с изменениями в российском руководстве, но пока все это может рассматриваться на уровне фантазии.

Роланд Микиани, специальный корреспондент Грузия Online:
Я сам родом из Сухуми, знаю эту тему очень хорошо. Проблема Абхазии и Цхинвальского региона, а также проблема воздействия Кремля на Грузию, тянется с советских времен. Абхазы и осетины как политическая субъектность были созданы в 1920-х гг. Они были придуманы как автономные субъекты именно для воздействия на Грузинскую государственность с точки зрении блокирования, разрушения ее. Это были мины замедленного действия, вложенные в Грузинскую государственность. В блоге Гелы Васадзе я прочитал материал под названием «Правда о Бидзине Иванишвили». Есть такой известный российский журналист, который живет в Европе Владимир Иванидзе (грузин по происхождению). Из его статьи мы узнаем, что у Иванишвили – темное прошлое, он связан с криминальными скандалами, с незаконными поставками вооружения в Анголу. Проблему «Грузинской мечты» надо рассматривать в иной плоскости: это – агент Путина в Грузии, который поставлен и внедрен для разрушения Грузинской государственности.

Лариса Буракова:
Я тоже читала это исследование. Такие спекуляции можно было услышать еще накануне выборов – если посмотреть на то, как Иванишвили делал бизнес в РФ, за какие деньги ему удалось продать бизнес в РФ во время финансового кризиса (и еще вышел с плюсом). Это вызывает много вопросов. Но я не склонна всерьез это обсуждать. Не потому, что это не может иметь место. Но, во-первых, как мы можем это изменить? Важно понять сейчас, что можно предпринять. А во-вторых, кем бы он ни был, он делает то, что делает – это называется словом разрушение. Является ли он агентом или нет – но разрушение на лицо.

Роланд Микиани:
Я хочу добавить. Нам необязательно иметь доказательство. Но по действиям все можно видеть. Если человек разрушает антисоветскую Грузию, если человек начинает сдачу интересов не-советской Грузии, то тут не надо даже сомневаться. Я уверен, что он действует по приказу Кремля.

Вахтанг Кипиани:
Путин сказал, что он Иванишвили не знает. А я Путину верю.

(Смех в зале).

Игорь Турянский, Чрезвычайный и Полномочный Посол:
Этот вопрос о территориальных претензиях очень серьезный. И как показывает история, они могут решаться только во время маленьких или больших воен. Россия не та страна, которая будет менять свою позицию. Карасин и грузинская сторона договорились в Женеве провести следующий раунд переговоров в марте. А какая позиция-минимум и позиция-максимум Грузии на этих переговорах?

Лариса Буракова:
Вопрос о грузинской позиции нужно адресовать непосредственно Тбилиси. Понятно, что это и заявляется, и держится в голове, что основная задача – попытаться найти пути налаживания взаимоотношений. Потому что ни политических, ни экономических отношений между РФ и Грузией сегодня нет. Поэтому если это удастся хотя бы частично сделать нынешнему руководству, то это будет их заслугой. Вопрос в том, какой ценой? И насколько стабильным будет это решение? Это вопрос не к грузинской стороне.

Вахтанг Кипиани:
Хочу спросить о ваших творческих планах. Собираетесь ли вы и дальше писать о грузинских реформах? Или о том, что от них осталось, может быть, через месяц? Или, возможно, о том, что осталось от Грузинской государственности? Является ли это фокусом вашего внимания. Или вы заняты другими экономическими темами.

Лариса Буракова:
События в Грузии – очень интересны. И в силу того, что я этим раньше занималась, и просто в силу стороннего наблюдателя. Конечно, я продолжаю за этим следить. Другое дело, что мой интерес был вызван успешными реформами в Грузии, чтобы потом их можно было применить в других странах – желательно в моей родной стране. Если это удастся, при всей моей любви к Грузии, уже не столь важно, что происходит сейчас. Успех реформ уже очевиден. Результат уже очевиден. Но стоит ли писать какие-то другие исследования? Это вопрос к другим людям. Мне интересен вопрос успешной трансформации страны. А вопрос истребления всего построенного – это не мой интерес.

{1}
{2}
{3}
{4}
{5}
{6}
{7}
{8}
{9}
{10}
{11}
{12}

В Інституті світової політики відбулася відеоконференція зі Спеціальним представником голови ОБСЄ з гендерних питань Джун Цейтлін.Під час заходу гості ІСП мали змогу поставити Джун Цейтлін запитання, які стосувалися питань гендерної рівності в Україні та світі, а також перспектив головування України в ОБСЄ.До вашої уваги повна версія стенограми з пані Цейтлін:

{2}
{1}

Сергій Солодкий, перший заступник директора Інституту світової політики: Сьогодні у Фонді Карнегі у Вашингтоні спеціальний гість – Джун Цейтлін. Сьогоднішній захід відбувається в рамках проекту «Віртуальний форум жінок-лідерів» за підтримки Інтерньюзу та Агентства США з міжнародного розвитку. Отож, слово Вашингтону.
Ізабелла Табаровскі, менеджер з програм Росії та Євразії Фонду Карнегі за міжнародний мир: Дякую Вам, мене звати Ізабелла Табаровскі. Я – менеджер з програм Росії та Євразії , і ми дуже раді приймати у себе гостей. Ендрю Карнегі заснував цю фундацію у 1910 році. Тоді він орієнтувався на створення організації, яка сприяла б співпраці між різними державами та їхніми суспільствами і саме такі заходи допомагають нам це робити. Ми із задоволенням використовуємо нові технології які сприяють цій місії. Ми є свого роду глобальним центром мислення і це нас відрізняє від інших організації. Ми присутні у Пекіні, Вашингтоні, Москві. Наша мета – надавати аналітичні ресурси політикам. Сподіваюся що ця конференція буде сприяти розумінню наших цілей. Тепер я хочу передати мікрофон Інституту світової політики. Дякую Вам.
Сергій Солодкий:
У нас в ефірі – Джун Цейтлін , представник ОБСЄ з питань гендерної рівності. Вона опікується правами жінок понад 30 років. Для нас ця бесіда важлива з огляду на значущість питання гендерної рівності, оскільки ми впроваджуємо цей проект уже півроку. Крім того, питання ОБСЄ важливе для України, оскільки вона буде головувати там з січня 2013-го року. Перше запитання стосується діяльності пані Цейтлін. Чи не могли б Ви більш детально розказати нашій аудиторії про діяльність представника ОБСЄ з питань гендерної рівності? Що для Вас означає гендерна рівність? В Нью-Йорк Таймс вийшла стаття-опитування відомих осіб на тему «Що ви розумієте під гендерною рівністю?». Колумніст цієї газети Ніколас Крістоф сказав, що проблема гендерної рівності зникне коли ми перестанемо про неї говорити. Які ваші рецепти, щоб цієї проблеми не існувало і чим Ви займаєтесь на своїй посаді? Дякую.
Джун Цейтлін, Спеціальний представник голови ОБСЄ з гендерних питань:
Я хочу подякувати ІСП за організацію цього заходу і фонду Карнегі за підтримку. Я справді вражена тим, як це все організовано. Отже, дозвольте мені відповісти на ваше перше запитання, яке є комплексним. ОБСЄ працює давно над питанням гендерної рівності. Так, у 2004 організація затвердила план дій з гендерної рівності та імплементація цього плану покладається на всі сторони ОБСЄ від Генсека і підрозділів у Відні та Варшаві до всіх держав-членів. Старший радник в секретаріаті кожного дня наполегливо працює саме над питанням гендерної рівності. Спеціальна посада, яку я займаю, була створена у 2009 році, коли Казахстан головував в ОБСЄ, і ви знаєте, що головуючий призначає представника. В 2011 році мене призначили на цю посаду. ОБСЄ на додаток до плану дій має спеціальні чотири зобов’язання:
Перше – мир та безпека жінок;
Друге – насильство проти жінок, зокрема насильство у сім’ї;
Третє – представництво жінок в політичних установах і в прийнятті рішень;
Четверте – поліпшення економічного стану кожної жінки.
Для тих, хто мало знайомий з ОБСЄ, я хочу сказати що це організація, до якої входить 56 держав, які приймають рішення на консенсусній основі, що відображає узгодженість дій всіх членів організації. Отже, роль Спеціального представника, полягає у тому, щоб доносити до вищих рівнів та щаблів організації питання гендерної рівності. Крім того, мені пощастило побувати у Сербії, Казахстані, Туркменістані, для того щоб подивитися яким чином вони виконують зобов’язання щодо гендерної рівності. Зокрема, я зосереджувалась на питанні насильства жінок, та представництва їх у політиці. Крім того, я брала участь у нарадах ОБСЄ у Відні та інших країнах-членах ОБСЄ, щоб підкреслювати ті виклики, які стоять перед країнами у запровадженні цих зобов’язань їх виконання. Існує багато прикладів належної практики і дуже багато зусиль, які можуть слугувати моделями у цьому напрямку. Отже, один із шляхів, якими я намагаюсь сприяти поширенню гендерної рівності – це, щоб країни навчилися вчитися у інших. Не треба вигадувати велосипед, у деяких країнах існують дуже потужні програми які протидіють насильству у сім’ї. Деякі країни починають приймати закони з цього приводу. Отже, у кожній країні існує свій стан справ, проте варто вчитися на кращих практиках держав-членів ОБСЄ.
Сергій Солодкий:
ОБСЄ зараз дуже занепокоєна станом справ із гендерною рівністю у зв’язку з світовою економічною кризою, вважаючи що жінка стає ще вразливішою. Водночас, я бачив дослідження інвестиційних компанії, яке вказує, що збалансоване представництво жінок і чоловіків на робочих місцях може сприяти зростанню ВВП. Так, у США на 9%, у ЄС на 13%, у Японії на 16%. Можна зробити такий висновок, що більше жінок працевлаштовувати, то вдалося б побороти економічну кризу, яка навпаки зараз похитнула позицію жінок. Що Ви думаєте з цього приводу?
Джун Цейтлін:
Це дуже оптимістично. Я думаю, ви чули, що це досить складний комплекс питань, хоча це дуже цікаве дослідження. Рада директорів менше схильна до ризикованих кроків, а ризиковані кроки часто сприяють кризі. Інший аспект – це закони про працюють стосовно жінок. І, власне, є інші дослідження, що жінки більш схильні витрачати свій заробіток на поліпшення фінансової ситуації в сім’ї. В 2012 році жінки не часто запрошуються до обговорення фінансових питань. Я думаю, що призначення Крістін Лагард головою Міжнародного Валютного Фонду – це великий прорив і зараз низка жінок перебувають на посадах міністрів фінансів. Тому, коли я бачу фотографії з зібрань фінансових спеціалістів, то багато жінок ви там не побачите. Я думаю, що це справжній виклик. Я впевнена, що в Україні існує цікавий та складний досвід. Тому що, наскільки я розумію, жінки в Україні мають дуже високий рівень освіти, отже, не можна стверджувати що вони не мають освіти щоб отримувати хорошу роботу. Але не тільки в Україні, але й в інших державах, вони не мають доступу до високооплачуваних робіт і цей розрив продовжує існувати не зважаючи на доступ до вищої освіти. Я думаю, що це питання треба дуже серйозно обміркувати. На жаль, коли йдеться про макроекономічну політику подолання кризи, цих питань не торкаються, так що думаю що до цього треба прагнути.
Альона Гетьманчук, директор Інституту світової політики:
Дякую за Ваші цікаві відповіді. В мене є два питання. Перше стосується безпосереднього головування України в ОБСЄ. Скажіть будь ласка, чи є у Вас певні очікування того, що головування України буде піднімати питання гендерної рівності у 2013 році? Чи для Вас буде показовим такий момент, що найпопулярніша жінка-політик, Юлія Тимошенко, знаходиться у в’язниці? Наскільки ці питання є взаємопов’язаними, чи розглядаєте ви це питання як порушення гендерної рівності, тому що не забезпечується мир та безпека жінок, те про що Ви згадували? Інше питання – в Україні на рівні місцевих органів влади дуже велика присутність жінок. Дуже багато жінок займають посади на місцевому локальному рівні, але чим вище рівень влади, тим менше жінок. Як би ви пояснили такий парадокс? Чому жінки мають роботу на місцевому рівні, де найбільше побутових проблем , але статусні посади жінкам дуже складно посісти і до них дійти?
Джун Цейтлін:
Звичайно, у нас є очікування щодо головування України в ОБСЄ і прем’єр-міністр зазначав що гендерна рівність є одним з пріоритетних питань. І усі з ким я спілкувалася у Відні були цим задоволені, що принаймні це включено в список пріоритетів, але ми побачимо наскільки буде втілене наше очікування в реальності.
Що стосується миру та безпеки жінок, то нещодавно на засіданні Ради міністрів була прийнята гендерна резолюція. Згідно з документом, від ОБСЄ вимагають створювати окремий план дій спрямований на захист миру та безпеки жінок. Ця резолюція закликає країни до розробки власних планів дій. Власне, деякі члени ОБСЄ вже розробили такі плани. Ідеться звичайно і про співпрацю у сфері безпеки в широкому сенсі. Я з задоволенням повідомляю що 55 з 56 учасників підтримало цю резолюцію, включаючи Україну. На жаль, Росія не могла погодитися з цим і резолюція не була прийнята, але мушу сказати, що було дуже приємно побачити що держави, які належать до регіону ОБСЄ, висловили свою підтримку. Як я сказала, Україна його підтримала, і ми сподіваємося, що ця підтримка буде і далі тривати.
Того, що стосується участі жінок у політичному житті більше на місцевому рівні ніж на вищих щаблях, я скажу що в багатьох країнах світу жінки протягом тривалого часу мали краще представництво на місцевому рівні. Тривалий час ми думали, що це питання часу, що жінки вже представлені в політичній системі і поступово вони будуть просуватись на вищі посади, але так сталося. Знаєте, це так само як розрив заробітної платні, люди кажуть що розрив є, але він з часом зникне. Але нічого не відбувається, і один з уроків з цього приводу полягає у тому, що є певний блок жінок, які зацікавлені державним життям, але вони не припускають що їм вдасться вийти на вищий рівень. Цим жінкам варто сприяти, тобто політичним партіям потрібно ставити їх на вищі місця у партійних списках і переконувати в тому, що це буде мати позитивні наслідки на національному рівні. Справді, на місцевому рівні набагато більше побутових проблем, жінки набагато краще бачать що відбуваються у суспільстві. Я знаю, що Україна має взагалі найнижчі показники представництва жінок у парламенті, але є не одна країна, де ці цифри не менші. Я розумію що ви над цим працюєте, і у нас в США також немає системи квот. А я вважаю, якщо вам не подобаються квоти, то вкажіть інший метод, яким можна досягти результатів і ніхто не знає, бо власне ніхто не любить поступатися владою, ані чоловіки, ані жінки. Представництво в законодавчому органі національного рівня це найбільш потужна посада. Тому, більшості країн вдалося досягнути 30% представництва завдяки квотам. Чи це були квоти, що політичні партії запроваджували добровільно, чи це передбачалося законодавством. Але варто наголосити, що це досить тривалий процес . 50 років він тривав він у Сполучених Штатах. Нарешті, ми обрали 20% жінок в Сенат. Ви знаєте, я подивилася на те, що Радянські Республіки мали квоти представництва жінок в Радах. Так, фонд Карнегі міг проаналізувати ці підходи, тому що за Радянських часів, жінки були краще представлені і в законодавчому органі в порівнянні з теперішнім часом, але сьогодні дуже повільно зростає їхня кількість.
Отже, мені важко це пояснити, дати чітке пояснення, можливо ми могли б пролити світло на причини такого явища, чому жінкам стало так важко повернути собі роль, тих, хто приймають рішення на законодавчому рівні, але я думаю що це важливо не тільки з точки зору статистики і справедливості, але також тому що наше дослідження покаже чи жінки часто стають в політиці на лідерські позиції, для зміни життя, законів. І часто буває так, що саме жінки очолюють такі рухи. Можна згадати приклад, що сьогодні вранці у Вашингтоні жінки-демократи з Сенату розіслали листи усім жінкам-республіканкам в палаті представників, закликаючи їх зайняти лідерські позиції в боротьбі проти насильства над жінками. Це завжди було питанням, яке підтримувалось обома партіями, але цього року було політичне тертя, тому трошки призупинилась і ця робота. Тому, я думаю, що збільшення кількості жінок в парламенті є важливим питанням. ОБСЄ має дуже цікаві приклади і ними треба ділитися.
Ліза Рай, міжнародний жіночий центр «Ла Страда-Україна»:
Наша організація досить давно займається питанням гендерної рівності. Дуже хочу поцікавитися з приводу найкращих практик, механізмів, з приводу впровадження гендерної рівності у трудовій сфері, тому що для України це дуже актуально? Ми постійно стикаємося з проблемою різниці у зарплатах, відбору на певні посади, також ці питання пов’язані з декретними відпустками. І друге питання це протидія сексизму в інформаційному просторі, зокрема у такій сфері економіки, як реклама. Наскільки серйозна ця проблема, наскільки з нею борються в інших країнах ОБСЄ які б ви могли дати рекомендації для руху в цьому напрямку, тому що наша організація намагається цим займатися?

{5}

Джун Цейтлін:
Дякую Вам дуже. Ви, насправді, поставили ключові питання. Власне, я не дуже добре обізнана з анти-дискримінаційними законами в Україні, не знаю наскільки вони потужні, але добре написаний закон не забезпечує ефективності його виконання. В багатьох країн, закон про рекламу вимагає щоб вона не була дискримінаційною за ознакою статі. Хіба що є причини того, що така робота може виконуватися тільки жінкою, або тільки чоловіком.. Звичайно, закони це тільки перший крок. Можна сказати, що така вимога існує, але коли люди проводять свої інтерв’ю щодо прийняття на роботу, вони мають свою суб’єктивну думку і треба змінювати статеві стереотипи, що є прийнятним для чоловіка, або жінки. Один із шляхів для рішення цієї ситуації це активніше пропагувати виконання жінками нетрадиційних робіт, цікавитись чи є дискримінації у якійсь структурі і це викличе зацікавлення широкого загалу. У Сербії існує анти-дискримінаційна комісія і вона дуже активно діє і хоча у них немає великих фінансових ресурсів, вони дуже стратегічно вибирають такі справи, які є типовими для банківського чи спортивного сектору і це завжди привертає увагу. І, навіть, якщо це одна справа, то вона набуває дуже широкого розголосу та починає активно обговорюватись. Отже, я думаю, що тут і закон, і зв’язки з громадськістю мають працювати разом, бо неможливо позиватися до кожного працедавця, який застосовує дискримінаційні підходи, але шляхом публічних дискусій, поведінка людей може змінюватися.
Сергій Солодкий:
Частково вже згадали частину цього запитання, але я хотів би конкретизувати. У нас два місяці тому була відео конференція з Ребеккою Хармс, яка зробила доволі гучну заяву, про те, що Юлія Тимошенко, ув’язнена не лише з політичних міркувань, але й тому, що чоловіки-політики захотіли її усунути з політичної сцени. Наскільки ви поділяєте таке бачення?
Джун Цейтлін:
Я боюся, що я не досить обізнана для того, щоб коментувати цю ситуацію, все що мені відомо, це тільки статті у медіа. Більше коментарів я дати не можу.

Леонід Літра, запрошений експерт Інституту світової політики:
У меня вопрос больше как комментарий или рекомендация. Вы напомнили об оптимальности введения системы квот. Мне кажется, что ОБСЕ говорит не с тем, с кем нужно, потому что в большинстве случаев ОБСЕ обращается к правительству, чтобы установить новые стандарты по гендерному равенству. В любом случае, я считаю, что в политической партии должны быть те, кто меняют ситуацию. На самом деле, практически на всем постсоветском пространстве, когда происходят парламентские выборы, лидер партии составляет список, за который голосуют люди, а женщины в этом списке обычно во второй половине. То есть, мне кажется, что ОБСЕ больше должна работать с политическими партиями, поскольку они являются более подходящими партнерами для более быстрого изменения ситуации по представительству женщин в высших органах власти. Спасибо.

{6}

Джун Цейтлін:
Я звичайно повністю згодна за важливості ролі політичних партій. І нам ,власне, доводиться працювати саме з політичними партіями над захистом прав людини так закликати їх висувати жінок на перші місця у списках. Так, була низка публікацій щодо участі жінок політичному житті. І я не знаю, чи ця робота ведеться в Україні, але якщо ні, то необхідно здійснювати певний тиск на політичні сили, щоб це відбувалося на практиці.
Юлія Кононенко, аналітик Інституту світової політики:
Доброго дня пані Цейтлін, дуже дякуємо Вам за участь у нашій дискусії. В мене є два питання. Перше практичного характеру, які рекомендації ви могли б надати громадянському суспільству в плані забезпечення гендерної рівності. Зокрема Україні як посттоталітарній державі, яка має боротися з цією спадщиною? Друге питання, як на вашу думку, нові медіа, такі як Facebook, Youtube, допомагають в питанні забезпечення гендерної рівності? Дякую.

{7}

Джун Цейтлін:
Громадянське суспільство відіграє абсолютно важливу роль. Я думаю, що в плані цих заходів, що робилися у низці країн, були зміни в законах, що відбулися під тиском громадянського суспільства. Без тиску суспільства нічого не буде, адже ви можете взяти на себе нагадування про зобов’язання, які на себе взяв український уряд , чи за Пекінською платформою, чи через європейські структури. Україна підписується під більшістю зобов’язань по забезпеченню прав жінок. Тобто, це чудові нагоди для того, щоб здійснювати тиск на уряд у цьому напрямку. Кожній країні подобається виглядати добре. Отже, таким чином можна примушувати уряд приймати певні закони. Крім того, якщо ви можете збиратися в певні коаліції, залучати до цього організації, які опікуються правами людини. Якщо ви виступите єдиним фронтам, наполягаючи на ключових пріоритетах, то, у вас буде більше шансів примусити парламент запровадити ті зміни, які потрібні, щоб жінки були представлені не тільки у парламенті, але й в органах виконавчої влади. Рецептів швидкого поліпшення ситуації немає. Я не думаю що в світі є хоча б якась країна, яка б досягла гендерної рівності. Навіть Північні країни, які дуже просунулися у цій сфері, але ще дуже багато залишається зробити. Отже, треба дивитися у довгострокову перспективу, підходити реалістично до того, що можна зробити. Якщо невпинно стежити за наближенням до конкретних цілей, за кожним кроком, який здійснюється для цього.

Оксана Пилявець, аналітик Інституту світової політики:
Дуже дякуємо за згоду взяти участь у нашому заході. В мене теж комплексне запитання, власне ОБСЄ є унікальною організацією, яка поєднує можливості як «м’якої», так і «важкої» сили в плані безпеки. Ми знаємо, що Україна свого часу була відомою не в дуже позитивному плані на Заході і в ОБСЄ через проблему торгівлі жінками. Як ви зараз прокоментуєте динаміку, чи стала ситуація кращою. Оскільки в Україні велася інформаційна компанія щодо припинення торгівлі жінками в країнах Східної Європи, чи бачите ви позитивну динаміку і наскільки досвід України в боротьбі з цим явищем може бути корисним під час головування в ОБСЄ? Дякую.

{8}

Джун Цейтлін:
Я знаю, що дуже велика увага приверталася до цієї ситуації. Власне, є в нас колега в ОБСЄ, який є спеціальним представником з питань торгівлі людьми, так що я не можу говорити про тенденції та деталі. Ці функції виконуються окремою людиною. Торгівля людьми – це критичне для нас питання. Я знаю, що йому приділяється дуже багато уваги, але я ніколи цим особисто не опікувалася. Тому я не маю відповідної інформації.
Сергій Солодкий:
Відеоконференція добігає кінця. Наостанок, хочу дати слово директору Інституту світової політики. У нас в Інституті аж занадто дотримано гендерну рівність, адже у нас на 70% жіночий колектив і щоб вирівняти ситуацію, мені дозволили вести сьогоднішній захід. Наостанок, даю слово нашому директору Альоні Гетьманчук.
Альона Гетьманчук:
Хочу ще раз подякувати Вам, що Ви знайшли можливість та час зустрітися з нами. Тема головування України в ОБСЄ зараз викликає дуже велике пожвавлення і в українському громадянському суспільстві, і в політиці, і серед громадян. Україна планує деякі заходи, такі як захід, що буде пов’язаний з торгівлею людьми, та жінками, тому буде важливо, якщо ОБСЄ підтримає такі заходи. Сьогодні ми отримали гарну новину з українського парламенту, що незважаючи на низьке представництво жінок у парламенті, жінки-депутати, є більш освіченішими, за чоловіків. Тобто, це свідчить про якість тих жінок, які приходять в політику. Загалом я б хотіла Вам побажати плідної роботи на цій посаді, запросити до України. Сподіваюсь на те, що ми можемо провести таку дискусію не лише у форматі відеоконференції, але і вживу. Ще раз Вам дуже дякую і ще дуже дякую Фонду Карнегі, які надали нам можливість такого спілкування, і з якими ми готові спілкуватися щодо інших тем і проектів. Дуже дякуємо вам.

{3}

Джун Цейтлін:
Я дуже вдячна за цю нагоду провести діалог з вами і я буду сподіватися що колись мені вдасться до вас приїхати, поспілкуватися особисто з вами. Від Фонду Карнегі ми вам дуже вдячні і будемо очікувати подій подібного характеру.

Відеоконференція проводилась в рамках проекту «Глобальний віртуальний форум жінок-лідерів», що реалізується за підтримки Інтерньюз, Агентства США з міжнародного розвитку. Відеоконференція проводиться у партнерстві з Фонду Карнегі за міжнародний мир у Вашингтоні.

Мета проекту – обговорення питань гендерної рівності та сприяння активнішій участі українських жінок в політичному та суспільному житті. У заході візьмуть участь українські політики, представники неурядових організацій, експерти та журналісти.
{4}

{9}

В Інституті світової політики відбулась панельна дискусія з Джумбером Дзігуа, керівником Львівського обласного осередку Всеукраїнського громадського об’єднання “Георгія”, заступником голови грузинської громади “Арагві” у Львівській області.Захід було проведено в рамках тематичної панелі «Україна-Грузія».\
Тема дискусії: Україна-Грузія. Суспільний вимір

Нижче – текст спілкування грузинського експерта з представниками експертної спільноти України.

Оксана Пилявець, модератор, Інститут світової політики:
Моє перше запитання: Інститут світової політики проводив дослідження «Як позбутися пострадянськості?», яке було сфокусовано на трьох країнах: Україні, Молдові та Грузії. Дійсно, було цікаво побачити, наскільки пострадянські тренди «законсервувалися» і наскільки швидко та легко з ними вдалося справитись Грузії – зокрема, йдеться про подолання корупції, створення Будинків юстиції, де отримання документів займає лічені хвилини, тощо. Як ви думаєте, в чому полягає секрет успіху Грузії і чому іншим пострадянським країнам досі не вдалося цього досягнути?

Джумбер Дзігуа:

Я думаю, що основний фактор – це політична воля і команда. Навіть сьогодні представники української влади могли б здійснити реформи дуже швидко, якби була політична воля. Потрібно починати з елементарного – скажімо, спростити пересічним громадянам процедуру видачі документів. Приміром, у Посольстві Грузії можна здати документи на отримання паспорту у першій половині дня, а отримати його вже у другій. Взагалі, коли в Україні скасовували талони техогляду на автомобіль, то дуже часто наводився приклад Грузії – якщо в Грузії не виникло з цим проблем, то і в Україні мало все вийти добре. У мене був випадок: керував автомобілем, мене зупиняє ДАІ, просить документи, і я з’ясовую, що забув їх удома. Але трапився розумний інспектор: він просто передзвонив до мене додому, ідентифікував мене і відпустив. Я здивувався, що так було, оскільки в інших випадках просто забирають автомобіль. У Грузії протилежна країна: якщо ви – чесна людина, то вам зелене світло. Принаймні так було до теперішнього часу, і я не чув, аби щось змінилось. Є елементарні речі, які потрібні звичайним людям. Ці речі можна було б зробити в Україні. Влада і сьогодні має цей шанс.

Оксана Пилявець:

Коли в Україні скасували автомобільний техогляд, то озвучувалися думки, що Україна йде шляхом реформ Грузії. Дійсно, досвід Грузії розглядався українським урядом. Ми навіть знаємо, що Сергій Тігіпко навіть здійснював візит до Грузії задля вивчення цього досвіду. Зараз існує думка, що ситуація може змінитися. Після перемоги Бідзіни Іванішвілі на парламентських виборах почали лунати думки про «українізацію» Грузії. Як ви думаєте, чи почує Грузія заклики з Заходу про те, що не потрібно повторювати шлях України, не потрібно дозволяти цей демократичний відкат? Чи бачите ви загрози у Грузії у цьому контексті?

Джумбер Дзігуа:

Я думаю, що загроза є. Зокрема, це полягає у внесених змінах до Конституції Грузії. Нові конституційні норми, які звужуватимуть повноваження президента та розширюватимуть права ряду й парламенту, набувають чинності з наступного року. Цей шлях Україна вже пройшла. Я не проти парламентської республіки, але все-таки до неї потрібно йти поступально, не так швидко. Європейські країни до цього йшли роками. Я особисто вважаю такі нововведення кроком назад, оскільки віддаю перевагу чіткіші вертикалі влади. Саме вона дозволяє проводити конкретні реформи, втілювати конкретні зміни в державі. Грузія на цьому етапі не готова до конституційних змін. Україна теж виявилася не готовою, повернувшись до президентської республіки. Грузія також мала врахувати український досвід. Так, це було зроблено хірургічним шляхом, але принаймні ми знаємо, що зараз є одна людина, відповідальна за стан речей в державі. Поки що, звичайно, ситуація в Україні невтішна – немає політичної волі, є багато інтересів.

Леонід Літра, запрошений експерт ІСП:

Нова влада Грузії намагається зблизитися з Росією. Чого насправді хоче Грузія? Зрозуміло, чого хоче Росія, а от чого хоче Грузія – ні. Для мене ясно, що Росія не збирається відкликати незалежність Абхазії і Південної Осетії. Чи вважаєте ви цілком нормальним йти назустріч тим, хто у 2008 році так образив грузинський народ?

Джумбер Дзігуа:

Не тільки ви, я теж цього не розумію. На жаль, сталось так, що команда Бідзіни Іванішвілі не має чіткої програми – ні політичної, ні економічної.
Нинішній уряд в Грузії починав себе вести нечесно ще під час передвиборної кампанії (за два тижні до дня голосування у колишніх опозиціонерів була підтримка не більше 25%). «Грузинська мрія» нинішньої прем’єра Іванішвілі перевозила своїх прихильників із одного населеного пункту в інший; такі прихильники могли бути навіть проплаченими. Існують навіть відеокадри, на яких селяни вийшли з протестом проти колишніх опозиціонерів (зокрема, проти пана Іраклія Аласанії, нинішнього міністра оборони): «Чому ви возите людей з інших регіонів? Якщо ви хочете зустрітися з ними, зустрічайтесь в їхньому регіоні, але якщо ви прийшли до нас, то зустрічайтесь з нами!» Таких випадків було дуже багато.
Для мене було сюрпризом і величезним розчаруванням, коли на багатьох таких зустрічах представники Грузинської православної церкви грали практично деструктивну роль. Також є відеокадри, де священнослужитель закликає молодого чоловіка негайно визнати, що відомі кадри насильства у тюрмі – справа рук Саакашвілі. Чоловік виявився розумним та освіченим, він сказав однозначно: «Це неправда!».
Щодо зближення з Росією. Як пересічний громадянин я проаналізував декілька фактів. Перед виборами Грузія піддалася страшній тотальній інформаційній війні зі сторони Росії. Реально, пушки були вже змащені. За кілька тижнів до дня голосування в Грузії (1 жовтня 2012 року) в Абхазії готувалися снайпери, медичні заклади. Лунали заяви військових із Росії про те, що якщо станеться заворушення чи хаос в Грузії, то вони увійдуть як миротворці. Лунали три варіанти їхнього прибуття. Перший: якщо Ізраїль вдарить по Ірану. Ми, звісно, не розуміли, до чого тут Грузія. Другий: якщо виникне конфлікт у Нагірному Карабасі. Ми теж не розуміли, до чого тут Грузія. Третій варіант: це хаос на грузинських вулицях.
Я забрав до України усіх родичів, тому що розумів – може статися щось страшне. Опозиція за два тижні до виборів, на мою думку, мала конкретне завдання – викликати хаос. Вони не готувалися до влади, про це свідчить навіть відсутність якоїсь програми. Хочу нагадати, що усім відомий футболіст Каха Каладзе спочатку мав стати міністром спорту, потім міністром економіки та сталого розвитку. На позиції кандидата на цю посаду він встиг ознайомитись з роботою міністерства, його запитали: «Ну як?» На що він відповів: «На жаль, в Грузії дуже багато хороших проектів». На запитання: «Чому на жаль?» Відповіді не було. У результаті він опинився на посаді міністра енергетики.
У Женеві ведуться чотирьохсторонні переговори з приводу врегулювання конфлікту за участі представників Південної Осетії та Абхазії. Але хто їм оплачує дорогу? Росіяни, звісно. Вони як одна команда. При цьому, уявімо, що хтось у Грузії починає вести з Росією таємні переговори. То що це означає? Женевська дискусія вже нічого не вартує? Я зрозумів, якщо нова влада не має свого бачення, що робити далі, то окремі члени кабінету міністрів починають висловлювати власну думку. Наприклад, того, що говорить міністр закордонних справ Майя Панджикідзе, я не чув від Іванішвілі. Міністр реінтеграції Паата Закареішвілі теж робить взаємовиключні заяви. Іванішвілі просто не знає, що далі робити.

Ігор Турянський, Надзвичайний і Повноважний Посол:

Я захоплююсь вашим знанням української мови. Хотів би погодитися з вами в тому, що все в цьому житті залежить від політичної волі керівників – не народу, а керівників. У вас борються з корупцією реально, у нас борються з нею на словах. У вас є політична воля, у нас її немає. Три тижні тому я був на зустрічі з Президентом Саакашвілі під час його візиту до України. Мені сподобалося його ситуації, що сьогодні склалася в Грузії: люди задоволені тим, що їм дали, але вони хочуть більшого. Раніше в українського та грузинського керівництва був постійний довірливий контакт, сьогодні ситуація інша. У мене до вас одне питання. Південну Осетію та Абхазію визнало небагато країн – лишень чотири. Серед них держава Тувалу: десять тисяч населення. Україна улітку цього року прийняла рішення про встановлення дипломатичних відносин із цією країною. Двадцять один рік незалежності – у нас не дійшли руки до Тувалу, раптом ми встановлюємо дипломатичні відносини. Як ви розцінюєте такий дипломатичний крок України щодо Грузії?

Джумбер Дзігуа:

Я думаю, Україна як суб’єкт міжнародного права може встановлювати дипломатичні відносини з тими країнами, з якими побажає. Якщо Україна вирішила, що хоче мати дипломатичні відносини з Тувалу, це її право. Думаю, в українсько-грузинських відносинах це нічого не змінює. Могло б змінити, якби теоретично Україна раптом подарувала Путіну ймовірне визнання Південної Осетії і Абхазії. Особисто я цього боюся. Тому що я бачу, що керівництво України у відносинах з Росією дійшло такої межі, де немає вже що брати або віддавати. Тому, на мій погляд, і було штучно створено мовну проблему. Це був маскарад. Не було ніякої потреби цього робити, тому особисто я розглядаю це як подарунок. В Україні має бути одна українська мова. До речі, ви правильно сказали, Янукович не їздить до Грузії, бо не хоче дратувати Путіна. З тієї ж причини і Ангела Меркель не їздить часто до України та Грузії, ніби даючи зрозуміти, що ці країни – це сфера впливу Росії.
Грузини взагалі дуже добре ставляться до українців. Ми пам’ятаємо, коли Україна допомагала в Абхазії. Леонід Кравчук тоді не подивився на Росії, а відправив гелікоптери, які врятували багато життів. Ми за це дуже вдячні.
Водночас потрібно розуміти, що незалежність України починається в Грузії. Ці інспіровані війни нікому не потрібні. Якщо візьмуть Грузію, то наступною стане Україна. Грузинам дуже не подобається, що Росія виявляє такий інтерес до україни. Але те, що все це відбувається мирним шляхом – для українців великий плюс. Є час проаналізувати, підготуватися і дати конкретну відповідь. Але невідомо, що буде завтра. Росія закуповує, приміром, «Містралі» у Франції, яка, до речі, є гарантом перемир’я. Їх, очевидно, триматимуть у Чорному морі. Ніхто не знає, що буде завтра. Тому Грузія – іспит для всіх нас.
Я думаю, українці відчувають приязне ставлення, коли приїжджають до Грузії. До речі, грузини ставляться добре і до російських туристі; вони не відчувають у Грузії не відчувають жодного дискомфорту. Грузини говорять: «Приходьте до нас, але не на танках».

Сергій Солодкий, перший заступник директора ІСП:

Грузія та Україна мають давні дуже близькі відносини. Це було помітно під час проекту ГУАМ, коли Україна та Грузія йшли разом до отримання ПДЧ в НАТО, і коли Ющенко приїхав в серпні 2008 року до Тбілісі, навіть при революційних змінах 2003-2004 роках. Але зараз ми спостерігаємо новий тренд своєрідного геополітичного розлучення, і не завжди руками самих українців та грузин. В останні тижні лунає дуже багато заяв з боку західних керівників про те, аби Грузія не повторювала помилок України (зокрема, в питанні вибіркового правосуддя). Більше того, зараз йде мова про те, що Україна може приєднатися до Митного союзу. Відбувається своєрідний геополітичний перелом. Чи бачите ви загрози роз’єднання грузинсько-українського тандему?

Джумбер Дзігуа:

Знаєте, з приходом нової влади в багатьох європейських країнах звучить теза: не повторюйте шлях України. До моїх рук потрапив цікавий документ, у ньому міститься імовірна розмова між послом США Річардом Норландом та Бідзіною Іванішвілі. Ця інформація вже є в Інтернеті, але слова Іванішвілі звідти вилучені. Мене вразило, що ймовірно посол США тричі змушений повертатися до конкретного питання. Він «розжовував», перепрошую, людині, що світ міг бути поділений на три частини: Росія, Китай та США, але він тримається на певних цінностях. Я так зрозумів, що Іванішвілі сказав, що грузини почали війну. Але посол переконував, що Саакашвілі був вимушений вступити у війну, інакше наступного дня російські війська були б у Тбілісі. А від теперішніх дій Іванішвілі, як сказав посол, може постраждати сама Грузія. Для Сполучених Штатів це буде другий удар після Афганістану. Дійсно, багато помилок робить теперішня влада. Можна дійти висновку, що Грузію розвертають в інший бік. Наразі в Грузії відбуваються арешти осіб, які долали корупцію, натомість з в’язниць хочуть випустити людей, які були корупціонерами. Парламент Грузії зараз прийняв закон про звільнення майже 4 тис. осіб. Таким чином в державі починається поворот до хаосу. Це моя особиста думка, вони готові повернутися до совковості. Але наш прем’єр-міністр каже що люди мають це сприйняти належним чином. Навіть вже складають анекдоти: в маршрутці мене обікрали, я ще й в щелепу отримав, але тут згадав про нашого прем’єр-міністра і поставився до цього з розумінням.

Олексій Семеній:

Пане Джумбере, ви досить в чорних фарбах змалювали ситуацію. Можна погоджуватись, можна не погоджуватись. Насправді, є ознаки того, що почуття помсти у деяких представників нової команди присутнє. Виникає питання. Саакашвілі ще рік буде президентом, у нього достатньо повноважень. Як будуть співпрацювати нова влада та президент? І друге питання. Як ви думаєте, хто з теперішньої команди найбільш кваліфікований у питаннях зовнішньої політики? Чи вважаєте ви, що міністр закордонних справ є особою впливовою та компетентною?

Джумбер Дзігуа:
Перше запитання. Думаю, президент до такої співпраці готовий. На мій погляд, президент виявив мудрість у багатьох випадках. Він, до речі, міг у свій час перенести вибори; міг сказати, що в умовах такого тотального тиску вибори краще перенести. Він зробив тактичний хід, це крок дуже сильного антикризового менеджера. У кризовий момент він державу не віддав, хаосу немає. Як писав один мешканець Тбілісі: «Усі розчаровані. Мала бути бійка, а бійки нема». У Грізії Саакашвілі проявилася демократії в ідеального сенсі цього слова; президент до оголошення офіційних результатів виборів привітав із перемогою своїх опонентів. Він врятував фактично Грузію. Іванішві ж не готовий до такої співпраці. Щоб бути готовим до такої співпраці треба мати конкретні відповіді на елементарні питання. Його питають: яку маєте думку щодо такої проблеми? Він не дає жодної відповіді на поставлені питання. Ми не знаємо, чого хоче ця людина. Мені здається, він проходить процес формулювання своєї власної думки і бачення. Іванішвілі ще не готовий до співпраці, він прагне помсти.

{1}

{2}
{3}
{4}
{5}
{6}
{7}

Інститут світової політики та Офіс зв’язку НАТО в Україні за підтримки уряду Норвегії розпочали реалізацію проекту «Стратегічний дискусійний клуб».Стратегічний дискусійний клуб відбувся 17 грудня 2012 року. Тема дискусії була: «Національна безпека України в контексті останніх перетворень у зовнішній та внутрішній політиці». {3}
Марчін КОЖІЕЛ, директор Офісу зв’язку НАТО в Україні Віктор Шлінчак, голова Наглядової Ради ІСП; Й.В. Йон Ельведал ФРЕДРІКСЕН, посол Королівства Норвегії в Україні;

На Стратегічному Дискусійному Клубі також були присутні представники Міністерства оборони Франції та Норвезького центру оборонних досліджень, українські експерти у сфері національної безпеки.

{2}
Віктор ШЛІНЧАК

Стратегічний дискусійний клуб має на меті створення можливостей для проведення змістовних регулярних публічних дискусій зі стратегічних питань національної безпеки України у неформальній атмосфері. Засідання Стратегічного дискусійного клубу проводитимуться кожні два місяці за ініціативи Інституту світової політики і будуть присвячені окремим проблемам національної безпеки. За результатами засідань буде опублікована серія аналітичних матеріалів. Визначення тематик кожного засідання та загальний моніторинг діяльності Стратегічного дискусійного клубу буде здійснюватися Почесною радою.

{1}
Альона ГЕТЬМАНЧУК, директор ІСП, Каріна СТАКЕТТІ, Володимир ОГРИЗКО, Тор БУКВОЛ, Олексій МАКЄЄВ, Ігор СМЕШКО, Вaлерій ЧАЛИЙ

{7}
Йон Ельведал ФРЕДРІКСЕН, Марчін КОЖІЕЛ
{8}
Павло ЖОВНІРЕНКО, голова правління Центру стратегічних досліджень
{9}
Михайло ГОНЧАР, керівник енергетичних програм центру “Номос”
{10}
{11}
{12}
Ігор СЕМИВОЛОС, директор Центру Близькосхідних досліджень НАНУ

{14}

Фото Наталії Сагалатої