Архіви: Новини

В Інституті світової політики 11 березня 2011 року відбулося засідання Медіа-клубу за участі директора Департаменту зовнішньоекономічного співробітництва МінАП, члена переговорної групи щодо укладенняУгоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом Сергієм Іващуком.{1}
Учасники обговорювали хід переговорів з ЄС щодо укладення угоди про зону вільної торгівлі. Також було висвітлено проблеми та питання підписання даної угоди до кінця 2011 року.

Інститут світової політики провів відеоконференцію з видатним політологом, професором Гарвардського університету, автором всесвітньо відомої праці «М’яка сила» Джозефом Найем.Відеоконференція відбулася в рамках проекту «М’яка сила України: інструмент для ефективної зовнішньої політики», який реалізовується Інститутом світової політики.Джозеф Най відзначив, що м’якою силою України є насамперед її демократичний розвиток: “Для США Україна є привабливою, оскільки ми відчуваємо, що вона є більш демократичною аніж будь-яка інша держава регіону”.
{2}
Він також закликав застосовувати м’яку силу по відношенню до Росії: “У вас з Росією спільна історія та культурні пріоритети, ви маєте цим скористатися”.
{3}
Захід було проведено за підтримки UNITER PACT та за сприяння Посольства США в Україні.
{4}

Фото: Станіслав Груздєв

Стенограма дискусії в Інституті світової політики з депутатом Європейського Парламенту, колишнім спікером парламенту Литви (1990-1992), Вітаутасом Ландсбергісом Альона Гетьманчук, директор Інституту світової політики: Доброго дня. Сьогоднішнього нашого гостя не потрібно представляти людям, які тут зібралися. Колишній спікер Литви, зараз депутат Європарламенту належить до дуже відомої навіть у Києві фракції Європейської народної партії. Прошу, вам слово, пане Ландсбергіс.
Вітаутас Ландсбергіс:
Ще раз доброго дня. Радий зустрічі та розмові. Сподіваюсь на ваші цікаві запитання. Для початку можна торкнутись проблематики Євросоюзу та України. Намагатимусь коротко описати ситуацію з розширенням Євросоюзу на останньому, п’ятому етапі, що відбувся у 2004-2007 роках. Так у ЄС опинилися Румунія і Болгарія. І ще в 2004 році було прийнято десять нових країн. Із цього року я працюю в Європарламенті, до цієї хвилі розширення увійшли 8 країн Балтійсько-Центральної Європи і дві основні держави Середземномор’я Мальта та Кіпр. Ці країни хтось охрестив «новою» Європою на відміну від «старої». Ми, звичайно, з цим не погоджуємось. Ми старіші багатьох інших. Особливо Литва, скажімо, належить до старої Європи. Але нехай так буде, я маю на увазі членство в організації. Ми група «нових», які в певний момент дали про себе знати від самого початку. Я бачу, що ми все-таки вплинули на цей союз 27-ми, ця десятка щось значить. Тим паче, що нас часто підтримують скандинавські країни, північні країни, іноді Великобританія. Яка теж не дуже щаслива від гегемонії Німеччини та Франції. Ці дві країни, які мають багато депутатів та великий економічний і політичний вплив у Європі, іноді поводять себе дивно, так начеб вони між собою домовились, а Європа вже мусить так і «їхати». Оскільки ми це вже бачили в інших місцях, то така маніпульована демократія нас дратує, і ми трохи «бунтуємо». Так що я думаю з цією новою десяткою, що має за собою і комуністичний режим, і навіть централізовану імперію із вдаваною демократією, не говорячи вже про систему репресій. Панове, ми це вже бачили, ну давайте не будемо схожими на ту систему. Не потрібно зближатись з тою системою, де «зверху» вже сказали, обговорили у невеликій групі, а парламент тільки для підняття рук. Із цією тенденцією доводиться боротися. Іноді ми програємо. Були такі явно актуальні питання для загальної політики Євросоюзу, які для нас були дуже чуттєві, ми це пропонували, а згори «гасили». «Гасили» успішно, використовуючи бюрократично-процесуальні прийоми. Ці прийоми нам нагадують радянські прийоми. Йде така діяльність, не скажу гра, діяльність, як охороняти Європу від сповзання в нову форму. Ви знаєте, що за структурою Євросоюзу три керівні ланки – Комісія, Європарламент і Рада керівників держав. Все-таки парламентська ланка відповідно і до Лісабонського договору, і за своєю суттю не згодна бути тільки дорадчим, консультативним органом, а втручається не лишень у бюджетно-грошові питання, але і в політичні. Я працюю там, і говорю зі знанням справи про цю структуру ЄС та її теперішній розвиток. Є і позитивні прояви, але є і якийсь бюрократизований елемент. От ми і повинні чинити опір цьому переродженню, щоб союз був дійсно союзом, а не такою структурою, яку тільки назвали союзом. Ми це проходили. У радянський період ніякого такого союзу не було. Ні республіки, ні союзу, ні соціалізму. Усе це було лише на словах.
Україна водночас перебуває на підході, не зовсім чітко визначеному підході. За моє перебування в Європарламенті, я бачив різні формули держав, що не входять в ЄС. Є найвищий ранг – кандидатський. А є і такі країни, яким не дають навіть статусу кандидата. Це означало би, що така держава однозначно отримає членство, а тому вона не старатиметься впроваджувати в себе реформи. Ну, це «розумники» так міркують. Це аргумент, щоб не поспішати та не тішити ці країни, що вони вже кандидати. Але є країни, які не мають кандидатського статусу, але вони вже близько до «порогу». Є там інші визначення, такі як визнання європейської приналежності або визнання прагнення до членства, inspiring to membership.
У ЄС відбувається своєрідна психологічна гра між прихильниками розширення, які самі недавно були за кордоном, тому розуміють побратимів, і тими, які побоюються, що союз стане занадто великим і неконтрольованим. Якщо говорити відверто, то там усе досить зрозуміло, що буде важче справитись, коли в ЄС входитиме не дві-три великих держави, які домовляються між собою, а буде, наприклад, Туреччина, буде Україна… І вже неспокійно. Тоді буде більше демократії, менше маніпульованої небезпеки, коли еліта, верхівка між собою домовляється, а інші вимушені тільки погоджуватись. Інколи інші бунтують, але вони не мають ваги. Ось у цьому і полягає резон розширення. Тому ми, як і багато інших країн виступають за членство Туреччини і, звісно, України. Можливе членство, яке вже визнане за країною, або документи з питань асоційованого членства – це також досягнення. Україна зараз має надію отримати Угоду про асоціацію.
Коли Литва підписала Договір асоціації, то підняла прапор Євросоюзу. Тому що ми фактично опинилися там.
Альона Гетьманчук:
У нас і без асоціації підняті прапори.
Вітаутас Ландсбергіс:
Ну, це добре! (сміх у залі). Я це вітаю. Це повинно ввійти у свідомість народу як ціль. І це добре. У нас ще довго працювала пропаганда, що нас ніхто там не чекає; нас там обберуть; не може бути такого, щоб задарма давали гроші. Дадуть гроші – відберуть щось інше. Це ж християнський підхід. Але виявилося, що можуть давати просто так – на розвиток. Звісно, були певні пропагандистські проблеми, але народ розуміє, що бути в ЄС краще, ніж висіти десь між кимось. Потім все одно впадеш на чиюсь сторону, сидіти дуже довго на паркані незручно – впадеш. Невідомо лишень, в яку сторону.
Альона Гетьманчук:
Дійсно, Україна певним чином зависла. Якщо вірити соціологічним опитуванням, то народ така ситуація цілком влаштовує, за інтеграцію в ЄС і за якісь інтеграційні проекти з Росією виступає приблизно однакова кількість людей. Вони думають, що мабуть це можливо. Цей рік є досить критичним, коли стане більш-менш зрозуміло, чи буде далі продовжуватись цей євроінтеграційний курс чи ні. Сьогодні вже почалась більш пікантна та хитра гра, розмови про приєднання України до Митного союзу відійшли на задній план. Водночас уже в травні Україна збирається підписати угоду про зону вільної торгівлі в рамках СНД. Я би хотіла дізнатися, які зараз оцінки цієї ситуації серед ваших колег, європейських депутатів. Тумо що ми завжди знали, що два митних союзи одночасно неможливі. Але зона вільної торгівлі – будь ласка. Нам завжди це говорили з Брюсселя, з Вашингтона. Але сьогодні, ситуація виглядає так, що є деякі занепокоєння, нібито зона вільної торгівлі в СНД насправді є якийсь дуже хитрий крок, щоб потім затягнути в митний союз. Чи так само ви це бачите? Наступного тижня відбудеться візит першого віце-прем’єра Андрія Клюєва до Брюсселя, де він буде пояснювати позицію України щодо зони вільної торгівлі. Також ми зараз в ситуації, коли ЄС думає, що Україна хоче, скажімо так, «з’їхати з теми» і тому не йде на компроміс, хоча пояснює це своїми національними інтересами, а українці бачать, що начебто ЄС не достатньо хоче, щоб було створено зону вільної торгівлі. Тобто виходить якась незрозуміла гра. Як ви думаєте, хто повинен піти на поступки і як вирішити цю головоломку?
Вітаутас Ландсбергіс:
У ЄС існують певні непрописані умови для членства. Серед чітка само визначеність. Не варто звинувачувати або випрошувати, або жалітися, а тим паче розігрувати якесь кокетство: «Ти мене не любиш, тоді я йду до іншого. І ти винна». (сміх в залі). Тут схожа ситуація. І на цьому грати не варто, тому що Європа може не злякатись. Щодо перебування в двох зонах вільної торгівлі, я маю великі сумніви. Тут Україну можуть обставити. Раз вона ввійшла, то потім значить, через Україну вони зливаються ці обидві зони вільної торгівлі. На мою думку, України повинна зберігати свою лінію і добиватись європейської вільної торгівлі. А тут приходять «розумники» зі Сходу щоб «підставити підніжку».
Альона Гетьманчук:
Це вже не «підніжка», а якийсь бойовий прийом. Перш ніж надати слово присутнім, я б хотіла представити наших інших гостей. Сьогодні тут присутній Посол Литви, що входить до десятки найефективніших послів за рейтингом Інституту світової політики за 2010 рік, також тут присутній заступник міністра закордонних справ Литви Евалдас Ігнатавичус. Слово надається Ігорю Жданову.
Ігор Жданов, президент аналітичного центру «Відкрита політика»:
Дякую вам за розповідь про ті проблеми, якими зараз живе Євросоюз. Звичайно, зараз нас цікавлять більше відносини ЄС та України. Тому у мене у зв’язку з цим є два питання. Сьогодні у нас якраз виповнюється річниця з дня інавгурації нового президента Віктора Януковича, його перемога на виборах у ЄС була сприйнята абсолютно нормально, як перемога на демократичних виборах. Мабуть європейцям набридла та нескінченна політична сварка між Ющенком і Тимошенко, всі хотіли стабільності. Але рік, що пройшов після виборів показав, що суспільство отримало дуже багато антидемократичних сигналів: проблеми зі свободою слова, відбувається монополізація влади в руках однієї людини, президента, поставлена під контроль судова система, тощо. Тому перше питання пов’язане з тим, чи ви бачите, як змінюється ставлення ЄС до тієї внутрішньої політики, внутрішньої ситуації, яка зараз відбувається в Україні, чи відбувається моніторинг цієї ситуації, чи змінюються підходи, чи вони не змінюються, а залишаються попередніми – Європа вітає політичну стабільність в Україні? Друге питання. Як я зрозумів, ви член фракції Європейської народної партії і вона робить достатньо різкі заяви з приводу ситуації в Україні, на що Президент заявив, що ке «куплені» політики, яких «купили» тут в Україні. Як ви оцінюєте ситуацію в Україні у зв’язку з політичними репресіями?

Вітаутас Ландсбергіс:

Дякую. Я не стежу за тим хто кого «купив».
Альона Гетьманчук:
Але «купують» чи не купують? Які чутки ходять в Європарламенті?

Вітаутас Ладсбергіс:
По деяким колегам я бачу, що вони були гарячими прихильниками Юлії Тимошенко, підтримували, милувалися красою та рішучістю, а зараз охололи. Так вони дійсно не «куплені». І якщо президент звинувачує критиків України таким чином, то це також не дуже делікатно і не дуже продуктивно, тому що навіть коли на тебе «валять» і роблять не зовсім справедливі нарікання, краще подумати, а може є частина правди? І почати з того, що частина правди є, але не у всьому. І потрібно намагатися виправити те, що не дуже добре, тоді зовсім інша країна буде. Не слід робити так, трохи по-путинськи: усі хто критикує мій режим – куплені Заходом, зрадники. Це не продуктивно.

Альона Гетьманчук:
Зараз якраз відбувається спілкування громадян із президентом в прямому ефірі, і було знову сказано, що ті, хто пише критичні статті, теж роблять це на замовлення.
Вітаутас Ландсбергіс:
Я був приємно вражений, що в вашій пресі однаково критикують і теперішню владу, і колишню, і Януковича, і Тимошенко. У літаку я продивлявся журнал «Тиждень», і був позитивно налаштований, що у вас є вільна преса. Можна писати й проти влади, і вас не закривають.
Віктор Шлінчак, голова наглядової ради Інституту світової політики:
Пане Ландсбергіс, у мене одне уточнення. Все-таки, коли ви говорили про зону вільної торгівлі, чи не здалося Вам, що і ЄС повинен робити деякі поступки по відношенню до України, коли виходить на переговори. Тобто не тільки ми повинні йти на якісь поступки, але і Євросоюз.

Вітаутас Ландсбергіс:

Це було б добре. Але якщо ми починаємо розмову так, то це виглядає як вимога. Можна по-приятельськи взяти по пляшці пива і поговорити: «Панове, це ясно, що ми не зробили того і того…» Але ви можете нам це говорити більш дружнім тоном, не так зверхньо. І мене була така ситуація. І я також пояснював комісару з питань розширення, коли Литва також повинна була вислуховувати дорікання і тільки дорікання , хоча були і плюси. Але мова йшла і про мінуси. Я намагався пояснити, що це не дуже продуктивно. Краще «учня» заохочувати тим, що він хоч якісь успіхи робить, а не тільки писати про його помилки. Таким чином його можна ввести в пригнічення. Чому, до речі, ви так багато вимагаєте? Може бути таки ситуація, при якій ваша сільськогосподарська продукція при входженні в зону вільної торгівлі змінить ринкову ситуацію в Європі. А виробники в Франції, Голландії не будуть щасливі від того, що для України відкрилися ринки. І це може бути політичною завадою. Вони дорікатимуть своєму уряду, чому французький уряд не заблокував цю вільну торгівлю для України без будь-яких застережень. Звичайно, ви можете апелювати, а як же принципи ринку і заохочення конкуренції: «А ми ось виробляємо багато і дешево, давайте і ви дешево виробляйте, а якщо ні, то гиньте». Так, приблизно виглядає конкуренція. Також Європа не знає, що робити з дешевим китайським товаром. Тому що покупець хоче платити менше. Для Європи це проблема. Захід також крутиться в своїх соціальних, економічних проблемах. Кажуть, багатії живуть там вільно і їм все одно, що відбувається з бідними. У багатіїв свої проблеми. І бідні можуть бути більш поблажливими. Тому непотрібно загострювати те, що у Європи є, скажімо, проблеми або сумніви щодо української сільськогосподарської продукції. І як це вирішуватиме пан Янукович? І для нього це проблема. Я не думаю, що він скористається нагодою, пошле до дідька Європу, яка нас не приймає, і типу нас «не любить». Як цього уникнути? Можливо якісь бізнесмени почнуть тиснути: «Раз нас тут не хочуть, ми заробимо гарні гроші на сході»… Все це перемішано. Немає чистої політики, немає чистої економіки. Моя порада: не наполягати на одному, мовляв, давайте нам всю вільну торгівлю. Потім там вже розбирайтесь із нашою продукцією. На це вони не підуть. Суспільство повинно знати про наслідки до того, як ЄС прийме рішення, і суспільство в країнах-членах не повинно обурюватись та чинити опір новому.

Віктор Шлінчак:

Якщо можна, я уточню дещо в цьому ж контексті. У Брюсселі розуміють, що в оточенні українського президента є не тільки група, яка наполягає на так званому промосковському варіанті, є й іншу групи, з якими необхідно працювати, які можуть спілкуватись на рівні з представниками ЄС.

Вітаутас Ландсбергіс:

Я думаю, що посол, що сидить тут, на місці всю цю інформацію збирає, має, доводить до відома у Брюсселі. Для публіки через газети часто показують спрощену картину. Ось Україна проголосувала на користь Росії. Це спрощена картина діє упродовж деякого часу, і теж не на користь українських подальших інтересів.

Віктор Шлінчак:

Якщо можна у мене до вас останнє питання. Коли говорять про безпеку України, то часто мають на увазі енергетичну безпеку – від Росії в першу чергу. Тобто Росія завжди тисне через газ на Україну. Інших механізмів фактично немає. Литва також мала схожі проблеми. Які рекомендації ви можете дати Україні в питанні енергонезалежності, це могла б бути альтернативна енергетика? Чи ми повинні використовувати енергоресурси якось більш ефективно?

Вітаутас Ландсбергіс:

Незалежність – це відмінність в розумінні, в веденні справ, в культурі бізнесу, в демократичній культурі. Україні не слід ставати дедалі більш схожою на те, що відбувається в Росії, а бути більш схожою на європейську демократію. Хоча б у деяких сферах – наприклад, за рівнем корупції. Але Росію вже розписали у WikiLeaks відкрито. Про те, що там повністю мафіозна країна. Все підкупне і все наскрізь корумповане. Політики ввічливо обіймаються. Називають одне по імені, хоча ти і розумієш, що це останній шахрай. Це політика. Україна не мала би потрапити в таку ж ситуацію, коли у вас також вважатимуть усіх шахраями. Вам навіть будуть менш усміхатись, ніж росіянам. Від вас менше користі. Від Росії, приміром, може бути вигода через доступ до Афганістану. До вас будуть менш поблажливо ставитись, якщо складеться образ такої корумпованої і не правової держави, де можуть засудити будь-кого, хто не подобається начальнику, де суд чекає дзвінка з Кремля, який винести вирок. Не можна впасти до такого рівня. Нехай Україна відрізняється за такими рисами правового, економічного, цивільного життя. У Росії виходить на вилицю двадцять людей з протестом, і їх обов’язково б’ють дубинками та садять на два тижні, щоб знали в майбутньому, що заарештують ще на більш довгий строк. У Росії відбувається зближення з Білоруссю. А Україні тим паче не потрібно ставати другою Білорусією. Є дуже багато сфер, як працювати, щоб було не так, а було краще і на інших засадах.
Альона Гетьманчук:
На чому сконцентрувати увагу в енергетичному питанні?

Вітаутас Ландсбергіс:

Це питання дуже актуальне скрізь. Вугільні потужності України – це вже не цікаво. Даєш країні вугілля, давай своїй країні. (Сміх у залі). Можливо в Китаї вугілля потрібне. Вони там палять його, забруднюючи усю планету, це їм необхідно, у них мільярди людей, енергетика потрібна, а іншого палива немає. Але Європа вже «крутить мізками». Використовується і сонячна енергетика, і біоенергетика. Ми не такі вже суперноватори, ми маємо християнський характер – десять разів подумаємо, але зараз вже подумали. Тим паче коли отримані певні уроки від тієї ж Росії, що якщо ви залежите від Росії, то можете постраждати у будь-який момент. Карали Україну, а постраждала і Австрія, і Болгарія і інші. А розізлились на Грузію (це було ще 2 роки до війни), то хтось підірвав електролінії, припинилося електропостачання, а в той час йшли операції в лікарнях, хтось лежав під апаратом штучного дихання. І хто це зробив, тому все одно, що сталася трагедія, вони захотіли дати «урочок», за те що ви вигнали наших шпигунів. Так повиснути на одному енергоносієві дуже ризиковано. Ми це давно знаємо, але це зрозуміли і старі європейці. Невже така велика спокуса, що коли Росія дасть нам енергію, ми розквітнемо на увесь світ, ми будемо великою економічною силою, ми заплатимо Росії і вона нічого більше не вимагатиме. Ні, вона вимагатиме, більше вимагатиме або покарає. От коли ви «повиснете» зі своєю великою економікою на російському газі, то Газпром буде вказувати, що ви повинні робити: « А чому не продаєте нам це, хочете зіпсувати відносини? Ми вам не радимо псувати відносини з головним енергопостачальником».
Варвара Жлуктенко, журнал «Профіль»:
Пане Ландсбергіс, дозвольте поставити питання про ще одного нашого спільного непростого сусіда – Білорусь. 15 лютого в Братиславі був ювілейний саміт Вишеградської четвірки, в якому також брали участь канцлери Австрії та Німеччини і там була прийнята декларація по Білорусі, під якою підписались усі учасники, крім також запрошеного прем’єр-міністра України Миколи Азарова. Голова нашого уряду пояснив, що він не поставив там свій підпис, тому що занадто пізно надали документ для ознайомлення, швидко такі питання не вирішуються. Також він сказав, що у нас є активні контакти з Білоруссю, це наш близький сусід, ми пояснили країнам ЄС, що залишаючись в контакті, а не беручи участь у демаршах, ми можемо краще вплинути на Лукашенка в питаннях демократизації захисту прав людини, нашу позицію зустріли з розумінням. Україна як посередник в такій якості в діалозі з Білоруссю потрібна в ЄС? Її використовують чи це тільки слова? Дякую.
Анатолій Луценко, політолог:
Ви так змістовно розповіли про загрози погіршення демократії уже в ЄС, який бачили і литовці вже як нові члени ЄС, що у мене склалося враження, що поки Німеччина та Франція не посунуться з політичної арени, то Україні розраховувати на асоціацію не доведеться.
Вітаутас Ландсбергіс:
Це не про асоціацію, а про те, чому вони бояться членства таких великих країн як Туреччина та Україна. Хоча з Туреччиною ведуться переговори, і вона просунулась вперед, але Франція прийняла закон про те, що членство Туреччини повинно пройти французький національний референдум. Але це пуста справа. Що стосується зони вільної торгівлі, щоб ви зрозуміли, що вони дійсно мають привід чогось боятися з вашою такою проблемною кількісно сільськогосподарської продукції .
Анатолій Луценко:
Насправді в нас великі проблеми. Навпаки. Україна повинна боятися, скажімо кількості і якості аграрної продукції з ЄС.
Вітаутас Ландсбегіс:
Україна – житниця Європи.

Анатолій Луценко:
Житниця? Ми маємо тільки пшеницю.

Вітаутас Ладсбергіс:
А овочі у вас не ростуть?
Анатолій Луценко:
Вони не витримують конкуренцію навіть з польськими.
Вітаутас Ландсбергіс:
Українці не вміють вирощувати гарні овочі і не дорожче, ніж поляки?
Анатолій Луценко:
Не вміють зберігати і не вміють фасувати…
Вітаутас Ландсбергіс:
Ну так потрібно вчитись!
Альона Гетьманчук:
Щодо питання про Білорусь. Чи потрібен ЄС такий посередник як Україна в діалозі з Білоруссю?
Вітаутас Ландсбергіс:
Ну, знаєте, тут напрошуватись на посередника… Якщо вдасться щось пом’якшити, якщо Україну Польща послухає, і Україна вмовить Лукашенка, наприклад, випустити всіх арештованих, то нехай це зробить. Це буде доказом.
Альона Гетьманчук:
Потрібні дії, а не слова.
Вітаутас Ландсбергіс:
Звичайно. Тут декларації мало що дають. Я хочу показати вам книгу, яку я привіз, видану в Європарламенті. У цій книзі йдеться про десять країн, які вийшли з-під комуністичних режимів або з-під прямого правління Радянського Союзу. Статтю по Литві написав я, але це не так важливо. Важливо те, що на обкладинці є фреска з костьолу в Страсбурзі. Ця фреска була маловідома, а зараз вона виявилась дуже змістовною історично та дуже символічною. Тут алегорично представлені країни, нації, держави Європи – короновані особи з прапорами, на яких написані назви держав, і вони йдуть в процесії в одному напрямку, очевидно в Рим. Це християнські країни, християнська Європа. Ще не було Реформації, усі ще були орієнтовані на Рим. Ось частина, яку дуже добре видно: Кастилія, це ще навіть не Іспанія, а Кастилія; за нею слідує Болгарія, потім Польща і в самому кінці Литва – вже християнська держава, йде у самому кінці, але вже в цьому напрямку. Але Литва веде одну фігуру, яка не має імені, а на прапорі написано Orien – це схід. Литва приводить ще й схід. Я не думаю, що це кримський ханат, я думаю, що це християнський схід, який може зорієнтуватися згодом. У Литви була ця ідея, і хтось про це знав, що Литва може ще привести схід туди ж. І це продовжується. І ми йдемо туди.
Альона Гетьманчук:
А ви розповідали полякам про те, що Литва веде Україну в ЄС? (сміх у залі)
Вітаутас Ландсбергіс:
Не сказано, що це Україна. Але Литва тоді була вдвічі більша Польщі (сміх у залі)
Альона Гетьманчук:
У нас у залі є представник посольства Польщі. Валдас Адамкус під час свого виступу в Інституті світової політики сказав, що Литва робить ставку на Україну і на Грузію. Що це дві найважливіші країни Східного партнерства. Я не знаю, як це можуть оцінити представники МЗС Литви, але ми бачимо сьогодні нове захоплення ЄС – Молдова. Усі захоплені, усі закохані в Молдову. Скажіть, є якісь реальні причини, щоб робити ставку на Молдову чи це більш як важіль впливу на Україну?
Вітаутас Ландсбергіс:
Так, Молдова зараз дуже актуальна, тому що вона подала знак надії, це не безнадійна країна.
Сергій Солодкий, заступник директора Інституту світової політики:
Пане Ландсбергіс, у мене питання наступного характеру. Сьогодні у президента сконцентрована в принципі абсолютна влада. Є люди, які виправдовують цю владну консолідацію, оскільки Україні необхідний сильний президент, щоб впровадити реформу. Наскільки важливі, на вашу думку, широкі повноваження для реалізації реформ, чи варто для реформ встановлювати авторитарну модель? І чи знаєте ви приклад інших країн, коли одна людина, що має абсолютну владу від неї потім відмовлялась?
Вітаутас Ландсбергіс:
Я проводив реформи, будучи прихильником демократії, а опоненти, користуючись цією недосконалою структурою, пострадянською структурою, намагалися загальмувати реформи. Ми пішли на вибори. Проти нашого реформістського курсу виступали антиреформісти, користуючись демократією. Ну і що ж, вони боялися, що такий страшний Ландсбергіс може використати силу півбатальйону солдат і захопити всю владу, оскільки очевидно, що він прагне до диктатури. Він критикує тих, хто «погано себе поводить», він їх візьме за горло Вони виграли вибори, не було перевороту. Давайте, хлопці, тепер ви працюйте. І вони робили все по-своєму. З корупцією боротися в них не вийшло, але вони не відмовились від Європейського курсу. У них була повна влада – більшість в парламенті, своя влада, свій президент. Це не переросло в повну диктатуру, тому що зберігалася опозиція та принцип вибору. На наступних виборах вони програли. Знову прийшли проєвропейськи налаштовані люди.
Альона Гетьманчук:
Дякую вам за те, знайшли час відвідати наш Інститут. В останній час ми намагаємось налагоджувати українсько-литовські відносини. І це активно виходить також завдяки посольству Литви в Україні. Дякую всім, хто зміг сьогодні прийти. Я знаю, що багато хто дивився онлайн-трансляцію на сайті «Главком». Сподіваюся, що і ви зробите для себе якісь висновки після сьогоднішньої дискусії.
Вітаутас Ландсбергіс:
Дякую. Мені було дуже цікаво. Я надзвичайно радий, що приїхав.

Інститут світової політики провів другий Сінема-Клуб грузинського кіно, під час якого було представлено фільм «1001 рецепт закоханого кухаря» (режисер Нана Джорджадзе, 1996 рік).Показ відбувся в ресторані «Чао», на нього завітали відомі експерти, політики, дипломати,журналісти, серед яких Володимир Огризко,Тарас Чорновіл, Ольга Герасим’юк, Валерій Чалий, Віталій Бала, Анатолій Луценко.{1}
Віктор Шлінчак, Віталій Бала, Анатолій Луценко
{2}
Володимир Огризко, Альона Гетьманчук
Майстерність режисера фільму Нани Джорджадзе та неперевершена гра акторів П’єра Рішара та Ніно Кіртадзе дозволила гостям поринути в атмосферу Грузії 20-х років минулого століття, та замислитися над подіями того часу.
{3}
Михайло Погребинський
Захід відбувся в рамках панелі Україна-Грузія
{4}
Володимир Скачко
{5}Володимир Фесенко

Фото Станіслава Груздєва

Медіа-клуб за участі Гіоргі Барамідзе, віце-прем’єр-міністра та державного міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Грузії відбувся 24 лютого 2011 року в Інституті світової політики.Гіоргі Барамідзе відповів на численні запитання українських журналістів, які стосувалися насамперед перспектив розвитку двосторонніх грузинсько-українських відносин.“Наші відносини розвиваються дуже динамічно. Україна зацікавлена в обміні досвідом проведення реформ, яким ми готові поділитися”, – зазначив Барамідзе.

Повний текст дискусії читайте тут

Інститут світової політики провів дискусію з депутатом Європейського Парламенту, колишнім спікером парламенту Литви (1990-1992), Вітаутасом Ландсбергісом, який перебуває у Києві з нагоди Дня незалежності Литви.Професор Ландсбергіс взяв участь у дискусії в Інституті світової політики. В рамках дискусії було обговорено східну політику Європейського Союзу, енергетичні виклики та сучасні проблеми європейської інтеграції України.Повний текст дискусії читайте тут
{1}

{2}
Пятрас Вайтекунас, Надзвичайний та повноважний посол Литви в Україні

{10}
Евалдас Ігнатавичус,заступник міністра закордонних справ Литви
{11}

{9}
Ян Пієкло, президент фонду PAUCI

{8}
Віктор Шлінчак, голова Наглядової ради Інституту світової політики
{7}
Ігор Жданов, президент Аналітичного центру “Відкрита політика”
{6}
{3}
Сергій Солодкий, заступник директора Інституту світової політики

Також професор Ландсбергіс провів лекцію на тему «Розвиток Європейського Союзу й енергетичні проблеми» у Київському інституті міжнародних відносин Національного університету імені Тараса Шевченка.
{4}
{5}
Фото Наталії Сагалатої

Стенограма дискусії з Гіоргі Барамідзе, віце-прем’єр-міністром та міністром з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Грузії.Сергій Солодкий, заступник директора Інституту світової політики\
Доброго дня, шановне панство. Сьогодні до нас завітав віце-прем’єр міністр Грузії, державний міністр з європейської та євроатлантичної інтеграції Гіоргі Барамідзе, щоб взяти участь у Медіа-клубі Інституту світової політики. Гіоргі Барамідзе вже не перший день в Україні, він щойно повернувся з поїздки до Луганської області. Таким чином можна сказати що наразі спостерігається активне поглиблення відносин України з Грузію, хоч можливо це не зовсім помітно для громадськості. Сьогодні ми поговоримо про успіхи Грузії на шляху до ЄС та НАТО, про перспективи українсько-грузинських відносин та, звісно, про грузинські реформи.

Гіоргі Барамідзе, віце-прем’єр міністр та державний міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Грузії.

Вітаю! Щиро дякую за запрошення. Хотілося б вірити, що візити до Інституту світової політики стануть доброю традицією під час моїх подорожей до України. Хочу відзначити, що намагаюся скористатися кожною нагодою відвідати Україну, оскільки необхідно частіше обмінюватися інформацією, розвивати співробітництво, адже все довола наших країн розвивається дуже динамічно. Враховуючи глибину наших відносин, які мають статус стратегічного партнерства, ми намагаємося збільшити кількість контактів з українськими партнерами, відвідуючи не лише Київ, але й регіони України. В минулому році ми були у Львові, Одесі, Херсоні. Цього разу була можливість відвідати Луганську область, яка є особливо важливим регіоном, географічно близьким до Росії. Там переважна більшість населення підтримує владну партію – Партію Регіонів. Відтак для нас особливо важливо було поспілкуватися з місцевими посадовцями про природу наших відносин. Ми мали зустрічі із Губернатором, і з керівником області, представниками мерії, бізнесменами, пресою. Візит був дуже насичений та цікавий, ми навіть мали нагоду спуститися до шахти і ознайомитися з умовами роботи шахтарів. Ми також прагнули відновити відносини між Луганськом та Квемокатвінським регіоном, які в свій час підписали Договір про співробітництво. Саме тому наш візит дав новий імпульс цим відносинам, адже зі мною були офіційні представники цього регіону, заступник губернатора, заступник керівника інвестиційного агентства Грузії, тому в нас була прекрасна можливість обговорити можливості поглиблення економічного співробітництва на основі взаємних інвестицій. Таке регіональне співробітництво сприяє посиленню відносин на центральному рівні.
Також ми зустрілися з керівником парламентської більшості. Це є логічним продовженням курсу максимального налагодження контактів між політичними лідерами та урядами наших країн. Ви знаєте, що нещодавно відбулася зустріч президентів наших держав, яка, не зважаючи на неформальний статус, була дуже насиченою та інформативною. У Києві я також мав зустрічі з віце-прем’єром Сергієм Тігіпко, віце-спікером парламенту, Головою комітету з питань європейської інтеграції, а також заступником Голови комітету із зовнішніх зв’язків.
Мені важливо поділитися з вами інформацією про Грузію, яка наразі дуже динамічно розвивається. Напередодні ми зустрічалися з заступником президента Європейського банку реконструкції та розвитку, паном Фішером, який також похвалив нас за наші реформи. Як ви знаєте, Грузія за оцінкою Світового банку займає перше місце у світі за рівнем проведення реформ. Також він зазначив, що ЄБРР провів соціологічне дослідження в багатьох країнах, яке стосувалося реформи поліції. Виявилося, що з 1000 громадян Швеції двоє зізналися, що сплачували хабарі поліції, в той час як в Грузії про це заявив лише один. Це доволі серйозний показник, в який мабуть важко повірити. Я й сам не знав про це дослідження Європейського банку реконструкції і розвитку, тому для мене ці цифри теж нові. За рейтингами того-ж-таки ЄБРР Грузія є найменш корумпованою країною Центрально-Східної Європи, а у всій Європі займає третю сходинку. Це надає нам можливість залучати все більше інвестицій Дійсно, країна не може бути не корумпованою, якщо в ній існують проблеми з демократією. Хоча наша опозиція критикує уряд, інколи навіть по-чорному, ці досягнення є беззаперечним фактом, і навряд чи вони б були успішно реалізовані, якби в країні були проблеми з демократією. Я не кажу, що все ідеально. Ситуація в Грузії далека від довершеності, і не зовсім така, якою б ми хотіли її бачити. Звісно, ми зараз перебуваємо на півдорозі, тому не можна зупинятися. Реформи не можна зупиняти, оскільки вони будуть ефективними лише за умови постійного просування та провадження. Ми вважаємо, що багато чого зроблено у сфері лібералізації економіки, законодавства, тощо, однак ще більше справ у нас попереду. За оцінками Світового банку Грузія є номером 13 у світі за полегшеністю умов ведення бізнесу, а п’ять років тому ми були на 112 місці. Отже інвестиції йдуть, не зважаючи на той шок, який пережила Грузія, коли відразу після глобальної світової кризи вона постраждала від війни з Росією, втративши 20% своєї території. Згодом країну сколихнула ще й внутрішньополітична криза, коли всі урядові установи були на три місяці заблоковані протестуючими опозиціонерами. У цій ситуації ми втратили сотні мільйонів інвестицій, але ми вижили, країна витримала, жодний банк не зазнав банкротства. Ми довели, що уряд працює ефективно, не припинивши жодної реформи, не згорнули будівництво доріг, електростанцій, що дало свої результати. Минулого року приріст ВВП Грузії становив 6.5 %, в цьому році ми очікуємо таких же показників. Грузія стала практично енергонезалежною країною. Ми не отримуємо газу від Росії, окрім транзитного палива, яке йде на Вірменію. Для власних потреб ми закуповуємо газ в Азербайджану за ціною 150 доларів за куб. метр. Грузія з країни-імпортера електроенергії перетворилася в потужного експортера. Ми експортуємо електроенергію в сусідні країни,в том числі в Росію, і не припиняли виконувати свої зобов’язання за контрактом навіть під час війни. Найбільшою проблемою залишається проблема окупованих територій Грузії – Абхазії та Південної Осетії, невиконання Росією угоди, яку підписав сам президент Мєдвєдєв, якою передбачається виведення російських військ з окупованих територій та повернення тимчасових біженців у власні домівки. А я хочу наголосити, що біженці – це 80% населення окупованих територій. Це не тільки етнічні грузини, але я росіяни, євреї, українці, які не поділяють ідею розділення Грузії, і якщо хтось хоче говорити про волевиявлення народу в Абхазії та Південній Осетії, він має враховувати думку не 20% населення, яке там залишилося, а всього населення.
{5}
Грузія закликає Росію обходитися цивілізованими методами. Наш президент з трибуни Європарламента наголосив, що Грузія в односторонньому порядку відмовляється від можливості використання силових методів для вирішення конфлікту. Ми також надіслали ноту урядам західних країн, в ООН, в ОБСЄ, НАТО, ЄС про те, що Грузія не застосує силу проти Росії, хоча й має право, як будь-яка країна військовими засобами захищати свою територію. Цей підхід назвали «одностороннім конструктивізмом» і ми закликаємо Росію також діяти відповідно до такого підходу. Натомість Російська Федерація нарощує свій військовий потенціал. Нещодавно на окупованих територіях було розміщено установки Град, а по тому ми отримали інформацію про розміщення ракет дальної дії (120 км) Точка У, і таке інше.
Ситуація з дотримання прав людини жахлива. Населення виганяють з будинків, насильно затягують у військові формування. Знищується приватна власність, знищуються пам’ятки культури, в тому числі й церкві. Грузинська православна Ілонська Церква десятого століття перероблена під російську, зафарбовано унікальні фрески. Це, звісно, просто варварство.
Поруч з критикою, ми пропонуємо Росії конструктивний діалог. Ми розуміємо, що де окупація – це тривалий процес, тому ми прагнемо рухатися поступово. Ми відкриті до співробітництва з Росією, оскільки розуміємо, що в нас є багато спільних об’єктивних інтересів, які не залежать від наших суб’єктивних поглядів політичних лідерів, однак є інтересами обох народів. Це боротьба з організованою злочинністю, боротьба з тероризмом, з розповсюдженням зброї та наркотиків. Це й економічні інтереси – енергетика, транспорт. Це й культурні зв’язки. Тобто ми готові до співпраці у всіх сферах. Єдине, що повинна зрозуміти Росія сьогодні – це те, що Грузія ніколи вже не буде молодшим братом, а прагне стати рівноправним партнером і співробітничати з повагою територіального суверенітету та незалежності обох сторін. Грузія не хоче бути на орбіті ексклюзивного інтересу Російської Федерації. Ми зберігаємо свій курс на європейську та євроатлантичну інтеграцію. З НАТО Грузія має Річні національні програми, які виконуються вже три роки, і НАТО відзначає значний прогрес з боку Грузії. У нас є також й інші інтеграційні документи, зокрема Комісія Грузія – НАТО. Ми розуміємо, що планка для Грузії буде трошки вищою, аніж вона є для інших країн-претендентів, втім вона досяжна і нам вистачить 2-3 роки, щоб виконати необхідні для членства умови. Інша справа, коли НАТО буде готово прийняти Грузію, відповідно до власного рішення, яке вкотре було підтверджене на Лісабонському Саміті, що Грузія буде членом НАТО. Не може бути, а буде членом НАТО. Це вже інше питання, коли НАТО досягне консенсусу і це рішення буде реалізовано. Що стосується Європейського Союзу, то ми успішно проводимо переговори щодо Асоціації. Сподіваємося, що цього року розпочнемо переговори щодо Зони вільної торгівлі з ЄС. З 1 березня вступає в силу договір про полегшення візового режиму, відразу після чого ми перейдемо до переговорів про повну лібералізацію безвізового режиму, про що ми вже говорили з нашими українськими партнерами і колегами. Нам є чому повчитися в України, оскільки ви раніше розпочали цей процес, і ці переговори ведуться досить динамічно. Отже в цьому напрямі також є прогрес.
Ви також знаєте, що Грузія приділяє значну увагу внутрішнім реформам, зокрема у сфері охорони здоров’я, освіті. Це й комп’ютеризація, і розвиток вивчення англійської мови, поруч з вивченням інших мов, в тому числі й російської. Є чутки, що в Грузії заборонили говорити по-російськи. Це не правда. Діти вчать всі мови, проте ми робимо акцент на англійській мові, оскільки в епоху глобалізації це найпопулярніша та найуживаніша мова, якою має володіти кожна молода людина.
У сфері охорони здоров’я ми впровадили систему приватного страхування, зараз будуються та розвиваються приватні лікарні. 120 нових лікарняних закладів будуються зараз в Грузії приватними компаніями – це й нові підходи до лікування, нове обладнання і нові підходи до забезпечення незахищених верств населення. Грузія знаходиться на перехідному етапі, в нас досі високий рівень безробіття, багато людей (щоправда менше, аніж до революції), знаходяться за межею бідності, тому це наша головна проблема. Ми хочемо її вирішити шляхом створення нових робочих місць, а це не можливо без залучення інвестицій. Тому ми впевнені, що маємо продовжувати курс ліберальних реформ, щоб створити сприятливий клімат для інвестицій. Наша мета розбудувати європейську демократичну розвинену державу, яка буде привабливою для всіх громадян, незалежно від того чи мешкають вони по цей бік від лінії окупації, чи по той. Ми повинні зробити все, щоб Грузія була європейською країною.
Власне, мій вступ, можливо, задовгий, тому давайте перейдемо до ваших запитань. Дякую за увагу.

Варвара Жлуктенко, журнал «Профіль»
Пане Барамідзе, наразі проходить нарада міністрів закордонних справ ГУАМ, і в цьому контекст хотілося б поцікавитися Вашою думкою щодо перспектив енергетичних проектів в рамках ГУАМ. Як Ви вважаєте, чи доцільно реалізовувати такі проекти в рамках цього об’єднання і чи спільна позиція ГУАМ зацікавить наших західних партнерів?

Гіоргі Барамідзе:

Я вважаю, що ГУАМ –це дуже важлива організація. У цього об’єднання є підйоми і спади, проте надзвичайно важливо, що такий формат спілкування існує. Енергетика – один з важливих напрямів співробітництва в рамках ГУАМ. Трубопровід Одеса-Броди й далі на Польщу має бути більш завантаженим, тому ми розглядаємо можливості транзиту через Грузію Каспійських ресурсів. Тому для нас це також дуже важливий напрям. Грузія співробітничає з іншими країнами щодо транспортування вуглеводнів. Нещодавно ми розпочали новий проект з Румунією та Азербайджаном, за яким ми будемо переправляти зріджений газ кораблями в бік Румунії, а це ще один елемент енергетичної безпеки Європи, диверсифікації поставок енергетичних ресурсів.
В України значний потенціал у сфері енергетики. Грузія готова розглянути всі пропозиції, які будуть виходити від України, тому що це відповідає нашим інтересам. Це ж стосується й ГУАМ.
{2}
Варвара Жлуктенко:
А ви розраховуєте на те, що активне використання транзитного потенціалу Грузії допоможе в майбутньому уникати конфліктів на її території, оскільки Захід буде зацікавлений у стабільності та безпеці?

Гіоргі Барамідзе:

Одним з мотивів конфлікту для Росії була мета перекрити цей транзитний коридор, щоб утримати за собою монопольне право на енергетичні поставки до Європи. Якщо не буде цього коридору з Каспію, Росія стане монополістом на ринку енергоресурсів. З іншого боку ЄС та США дуже зацікавлені в тому, щоб цей коридор працював і розвивався. Тому для нас не було несподіванкою, що ЄС вирішив активніше діяти в реалізації проекту Набукко, що в свою чергу надасть більшої значимості нашій країні. Тому ми не отримали військову допомогу, проте ми отримали значну економічну допомогу від ЄС та сША. Ми отримали 4.5 млрд дол., і дуже ефективно їх використали. Деякі нашій опоненти нас критикують, що це не заслуга уряду, що Грузія вистояла, а заслуга фінансової підтримки Заходу. А ці кошти могли ж щезнути, осівши в кишенях та на приватних рахунках високих чиновників, як це відбувалося раніше. Саме тому, що в нас практично немає корупції, ці кошти були використані за призначенням. По-перше, це підтримка тимчасово переселених осіб і надання їм житла, інший напрям – це відбудова об’єктів, які постраждали під час війни, а також будівництво нових об’єктів: електростанцій, доріг, ЛЕП, тощо.
Європа зацікавлена в розвитку Грузії. Якщо такі проекти будуть розвиватися такими ж темпами, буде ще більше зацікавленості з боку ЄС. Ми поки що не говоримо про членство, але наша головна мета, довгострокова – це саме членство, оскільки ми європейські сусіди ЄС, ми не африканські сусіди. Саме тому Східна Європа, в тому числі Україна, має перспективу інтегруватися до ЄС.

Андрій Вовк, Інформаційне агентство «Українські новини»

Зараз в Україні активно обговорюються результати першого року перебування при владі Віктора Януковича. В цьому контексті моє запитання наступне: українсько-грузинські відносини за цей рік покращилися чи погіршилися? Що Ви вважаєте найбільшим успіхом, а що найбільшою поразкою у цих відносинах?

Гіоргі Барамідзе:

Я хотів би сказати, що та влада, яка зараз консолідується в Україні, можливо є не такою красномовною, як очікувалося, зате вона дуже дієва у багатьох напрямах, в тому ислі й у відносинах з Грузією. Ці відносини точно не погіршилися. Вони рухаються вперед. Те, що було напрацьовано, ми використовуємо, і ці відносини розвиваються. Я вже говорив про наші регулярні візити, контакти, обмін думками.
{3}
Андрій Вовк:
Тобто вони не погіршилися?
Гіоргі Барамідзе:
Так, вони рухаються вперед. Ці відносини виходять з об’єктивних національних інтересів наших держав, тому вони будуть розвиватися, незалежно від того, хто перебуває при владі у Грузії чи в Україні.
Я утримаюся від коментарів, що стосується невдач. Я тут не для того, щоб когось критикувати. Розпочато багато нових цікавих реформ. Вчора ми про це говорили з віце-прем’єр-міністром Сергієм Тігіпко. Дійсно, дуже багато нових ідей, нові підходи. І ми бажаємо успіхів нашим колегам.
Ми вітаємо обмін досвідом між нашими країнами, але звичайно, не потрібно калькувати грузинські реформи і дзеркально переносити їх на Україну, адже масштаби держав різні, географічне розташування також відрізняється. Але багато й спільного, тому це теж треба враховувати. Я переконаний, що українська влада робить все можливе, щоб Україна розвивалася як європейська держава. Ваша держава відіграє значну роль не лише в Східній Європі, і я переконаний, що надалі вона відіграватиме ще більшу роль.

Сергій Жук, керівник проектів Центру глобалістики «Стратегія ХХІ»
Останнім часом Україна та Грузія вважалися лідерами у європейській та євроатлантичній інтеграції. Згодом, після зміни влади в Україні, євроатлантична інтеграція відійшла для нас на другий план. Що стосується ЄС, то згортання демократичних процесів в Україні теж спричинило деяке охолодження. Тому логічно було очікувати, що саме Грузія стане державою номер один на шляху до ЄС і НАТО. Однак європейські урядовці називають тепер Молдову країною, яка подає найбільші надії для вступу в ЄС. Чесно кажучи, це виглядає трохи дивно, знаючи які масштабні реформи проводить Грузія. Це й боротьба з корупцією – вам вдалося викорінити всю систему.
Моє запитання наступне: де на Вашу думку Грузія «недопрацьовує»? Що необхідно поліпшувати, щоб Грузія стала одним з лідерів?
{4}

Гіоргі Барамідзе:
Я вважаю, що поліпшувати ситуацію можна в усіх напрямах. Як я вже зазначив, ми розуміємо, що для Грузії планка завжди буде трохи вищою. Зі зрозумілих причин. Росія впливає на процес європейської інтеграції. Європейські політики побоюються виглядати ентузіастами в підтримку Грузії, оскільки це може викликати невдоволення Росії. Тому деякі з них намагаються ще тримати якийсь баланс, інші зауважують, що Росія є єдиним пріоритетом. Ми це розуміємо. Але це не повинно нас знічувати і викликати почуття, що всі від нас відвернулися. Це такі реалії, і з цим нам доводиться стикатися. Ми повинні розуміти, що раніше чи пізніше, наші реформи будуть визнані і принесуть певні політичні результати.
Якщо Молдова буде попереду нас – ми нічого не маємо проти. Головне, щоб наш процес інтеграції не гальмувався і не затримувався. У Молдови є такий потужний союзник в ЄС як Румунія, і в неї немає кордонів з Російською Федерацією.
Так, у них також є заморожений конфлікт у Придністров’ї. Але цей конфлікт набагато легше вирішити, аніж конфлікт між Грузією та Росією.
Тому багато європейських політиків йдуть тим шляхом, де перші кроки зробити легше. І це зрозуміло.
Що може бути незрозуміло, так це те, що ЄС спробує не визнавати ті реалії, які об’єктивно існують. Наприклад, визнання факту окупації та етнічних чисток. Ми працюємо над тим, щоб відповідні резолюції були прийняті парламентами європейських держав, як це зробили парламенти Чехії, Литви, Румунії. Наразі ми працюємо над цим у Сполучених Штатах Америки, в Європейському Парламенті.
Це важливо, адже необхідно зрозуміти повною мірою перед якою проблемою ми стоїмо. Якщо цього не зрозуміти, то неможливо знайти адекватні шляхи вирішення такої проблеми і рухатися в правильному напрямку.
Я сподіваюся, що не зважаючи на все, шляхом модернізації Грузії та реформ ми досягнемо своєї цілі. Шлях до членства дуже довгий, від 10 до 15 років. Це залежить і від наших країн, і від ЄС, оскільки в ЄС існує потужна хвиля скептицизму щодо подальшого розширення.
Проте, хотілося б зазначити, що всі реформи, які ми робимо, ми робимо насамперед для власного народу, а не для Європейського Союзу. Нам не потрібні старші брати, ані Росія, ані ЄС, на догоду яких ми б змінювали б власну політику. Тому, не винайшовши велосипед, не догоджаючи нікому, окрім власного народу, ми рухаємося шляхом реформ, який, на щастя, відповідає політиці Європейського Союзу. Ми використовуємо позитивний досвід держав по впровадженню стандартів, які ми сьогодні називаємо європейськими, і в сфері охорони здоров’я, і в освіті, і в соціальному забезпеченні. Хоча, маємо свої нюанси. Ми впевнені, що не все потрібно запозичувати в ЄС. Наприклад, питання лібералізованості економіки, податкового законодавства, трудового кодексу, які є найбільш ліберальними в світі.
Оксана Гриценко, Kyiv Post
Пане Барамідзе, у Грузії є чудовий досвід боротьби з корупцією. Ви подорожували Україною, чи помітили Ви в яких сферах ми маємо найбільше проблем? Що б ви порадили Україні для викорінення корупції?
Друге запитання: коли можна очікувати з офіційним візитом президента Саакашвілі в Києві?
{6}
Гіоргі Барамідзе:

Я сподіваюся, що цей візит відбудеться, так само як і візит президента Януковича до Грузії.
Що стосується першого запитання. Я не називатиму сфери, де у вас найбільше проблем, оскільки – це без сумніву вирішувати насамперед вам. Я тут не для того, щоб когось критикувати, називати якісь прорахунки. Ц проблеми краще бачите ви, прості громадяни, журналісти. Єдине, що я можу сказати, це те, що я бачу величезну політичну волю сучасної влади, щоб ці проблеми й виклики, які стоять перед народом України були вирішені.
Також можу додати, що надзвичайно важливо, щоб у тих сферах, які становлять загальнонаціональний інтерес, опозиція співпрацювала з владою. Повинні бути ті теми, де всі повинні допомагати один одному. Є ті реформи, які будуть складними і болючими для суспільства, але вони необхідні. Тому і влада і опозиція мають разом взяти на себе той політичний ризик і йти на такі реформи, об’єднавши свої зусилля. Від цього виграє вся країна, і уряд, і опозиція. Це й доводить грузинський досвід.
Те, що ми виграли останні місцеві вибори з величезним відривом, говорить не про те, що ми раптом стали ангелами в очах виборців. Звісно ні, ми також припускаємося помилок. Це насамперед був програш нашої радикальної опозиції. Опозиція поводилася деструктивно, відвернувши від себе навіть тих громадян, хто був налаштований дуже критично проти влади, які зрештою проголосували за нас. Коли опозиція не змогла запропонувати нічого конструктивного, і грала лише на деструктивні і закликах до зміни влади революційним шляхом, вона не відчула, наскільки ці ідеї вже себе вичерпали. Революція вже була. Народ не хоче революції, громадяни прагнути спокою, стабільності, миру та конструктивний підхід. Мені здається, це дуже серйозний урок для політиків всього світу. Це не означає, що опозиція повинна припинити критику уряду. Ні, ні в якому разі. Вона має продовжувати критикувати владу, але критикувати конструктивно, а десь, де можна знайти спільну мову заради країни, мати спільну платформу з владою для консолідації суспільства. Ми б не змогли провести ті реформи поліції, судів, прокуратури, податкових, митних служб, якби не було всезагальної підтримки.
Цей момент консолідації потрібно створювати. У нас він був після революції, коли ми отримали мандат довіри 90% громадян. В Україні такий момент потрібно створити. Консолідація влади й опозиції є лише виграшем для проведення реформ. Сучасна влада в Україні намагається це зробити, і ми бачимо політичну волю та бажання це зробити.

Тетяна Кухаренко, Фонд Відродження:
Мене цікавить яким чином громадськість в Грузії долучена до проведення реформ? Чи залучаєте ви аналітичні центри, експертів? Чи існує в Грузії такий інститут як громадські ради при органах влади?
{7}
Гіоргі Барамідзе:
Так, існують, і без підтримки громадських організацій та обговорення проектів реформ, неможлива сама реалізація будь-якої державної політики. Ми кілька разів припустилися помилки, не проконсультувавшись з широкими верствами населення, вважаючи, що маємо мало часу, люди й так нас зрозуміють. Ні. Потрібно радитися. Потрібно пояснювати, навіть якщо нам все здається простим та очевидним.
Сам процес спілкування є дуже важливим. Він допомагає з’ясувати, які слабкі сторони є у наших реформ, як їх можна покращити та відшліфувати. Тому так важливо спілкуватися з неурядовими організаціями, які хоч і називаються неурядовими, але відіграють надзвичайно важливу роль в формуванні та реалізації планів уряду. Практично у всіх міністерствах є відповідні ради, з якими ми регулярно спілкуємося, зустрічаємося. Відіграють роль й парламентські слухання.

Ольга Лень, NEWSru.ua

Чи доводилося Вам зустрічатися з грузинським бізнесом, який працює в Україні? Якщо так, як він оцінює останні зміни в Україні і чи не було якихось побажань, які б ви могли озвучити на зустрічах з нашими урядовцями?
{8}
Гіоргі Барамідзе:
З грузинським бізнесом мені не доводилося зустрічатися, але в Луганську я мав зустріч з грузинською діаспорою. Багато хто з діаспорян не є етнічними грузинами, проте є вихідцями з Грузії і ототожнюють себе з нашою державою. Це й осетини, й абхази, і дагестанці. Серед них й бізнесмени, і лікарі. Один представник діаспори є навіть заступником мера Луганську. Дійсно, ними можна пишатися.
В нас була дуже цікава розмова. Вони є громадянами України та справжніми українськими патріотами. Я претензій від них не чув. Був дуже радий почути, що вони почувають себе в Україні вдома, як на Батьківщині.
Україна залишається другом номер один для Грузії, далі вже йдуть США та ЄС. Дуже приємно, що ця симпатія взаємно.
{9}
Сергій Солодкий:
Щиро дякую за цікаві запитання. Величезне спасибі пану Барамідзе за його детальні та змістовні відповіді. До наступних зустрічей в рамках Медіа-клубів, які проходитимуть в Інституті світової політики.

В Інституті світової політики 21 лютого 2011 року відбулося засідання Медіа-клубу за участі колишньої співдоповідачки Парламентської Асамблеї Ради Європи Ханне Северінсен.Під час спілкування з журналістами пані Северінсен значну увагу свого виступу приділила оцінці внутрішньої політики України за час президентства Віктора Януковича. Вона, зокрема, піддала критиці зосередження влади в президентських руках, вибіркове правосуддя, що здійснюється стосовно представників колишнього уряду.{1} Вона також зауважила, що було б небажано зараз припиняти моніторинг Ради Європи щодо України. Зокрема, вона пояснила це тим, що Київ є далеким від досягнення зобов’язань, які ставив перед Україною Страсбург. {2}
При цьому пані Северінсен вважає недоречним порівняння України з Білоруссю: «Останні вибори президента України були визнані міжнародною спільнотою. Тому не можна сказати, що Янукович не легітимний президент. В Білорусі ситуація інша».
Пані Северінсен також наголосила на необхідності ліквідації візового режиму ЄС для громадян України. За її словами, це розширило б кругозір українців, показало б їм, як урядують керівники в інших державах.{3}

На засіданні Ради директорів Асоціації аналітичних центрів за відкрите суспільство (PASOS) 18 лютого 2011 року було прийняте рішення про надання Асоційованого членства Інституту світової політики.Організація об’єднує 45 провідних аналітичних центрів Європи та Центральної Азії, серед яких, зокрема, Асоціація міжнародних відносин (Прага, Чехія), Інститут Громадських відносин (Варшава, Польща), Інститут ім. Джефферсона (Белград, Сербія), Європейська Рада з міжнародних відносин (Лондон, Велика Британія). \
Діяльність Асоціації спрямована на поширення демократичних цінностей, захист прав людини, впровадження міжнародних стандартів ефективного урядування в перехідних суспільствах. Членство в Асоціації є визнанням значного внеску Інституту світової політики у розвиток громадянського суспільства України та важливості аналітичного доробку у сфері зовнішньої політики.

У Львові 16 лютого відбулося відкриття фотовиставки “Грузія 2000 vs. Грузія 2011”, організованої Інститутом світової політики за підтримки Посольства Грузії в Україні.Спеціальний фотопроект дозволяє побачити дві реальності з різницею у десятиліття, відчути поклик Кавказу і подих грузинського вітру змін. Виставка успішно відбулася у Києві, здобувши схвальні відгуки відвідувачів та поціновувачів фотомистецтва. {1}\
Серед відвідувачів виставки були: голова львівської обласної ради Олег Панькевич, дружина голови львівської міської ради Катерина Садова-Кіт, представники ОДА, началькик відділу міжнародних зв’язків ОДА Левко Захарчишин, сестри Горгішелі, голова правління львівської філії “Укрсоцбанку” Василь Барилюк, представники іноземних консульств, представники комітету підприємців Львівщини, львівські дизайнери, зокрема Олена Даць, організатор Lviv Fashion Week Петро Нестеренко-Леньо, відомі громадські діячі, художники, митці, журналісти.

У Львові фотопроект «Грузія 2000 vs. Грузія 2011» представлений у Львівському Палаці мистецтв (за адресою вул. Коперніка, 17). Виставка триватиме до 28 лютого.

{10}
Альона Гетьманчук – директор Інституту світової політики
{11}
Леван Кутджаїдзе – консул Грузії у м. Львові

{12}
Олег Панькевич – голова Львівської обласної ради
{2}
{4}
Василь Барилюк – голова правління львівської філії “Укрсоцбанку”
{16}
Олесь Дзиндра – директор Музею ідей та організатор міжнародного фестивалю “Кінолев ”
{6}
{18}
Під час бесіди з дружиною Львівського міського голови Андрія Садового Катериною Кіт-Садовою (справа)
{7}
{8}
Андрій Чіпко – політик, Леван Кутджаїдзе, Лев Захарчишин – керівник управління міжнародного співробітництва та євроінтеграції Львівської ОДА,
{13}
Петро Колодій та Лев Захарчишин
{14}
Олена Даць – відомий український дизайнер, Віктор Шлінчак – голова Наглядової ради Інституту світової політики, Тамара Горгішелі – співачка, Альона Гетьманчук – директор Інстиуту світової політики

{15}
Ольга Романова – львівський дизайнер

{5}
Ігор Грищук – голова фракції Партії регіонів ЛОР
{20}
Остап Канака – співак, депутат ЛОР (зліва)