Публікації

Пам’ятка про те, як сприймати результати Брюссельського саміту НАТО для України, якщо ви реально за Євроатлантичну інтеграцію країни, а не за несвідоме підігравання Москві чи Будапешту

1. Україна вийшла на саміт із пристойними результатами. В тому числі це стосується ухвалення нового закону про національну безпеку. Реформи сектору безпеки і оборони ідуть лише 2 роки. Водночас ідуть на не занадто великі гроші в абсолютних показник. Тому сенсу чекати великого прориву за цей час немає.
2. Україна на сьогодні партнер №1 НАТО в регіоні щодо підтримання безпеки і в трійці лідерів щодо партнерства серед більш як 15 країн-партнерів, поступаючись лише Швеції і Фінляндії. Внесок України в міжнародну безпеку (майже 6% ВВП на сектор безпеки і оборони) на сьогодні значно переважує те, що ми отримуємо від міжнародної спільноти у формі допомоги. Україна – нетто-контрибутор безпеки.
3. Брюссельський саміт НАТО підтвердив політику відкритих дверей і рішення Бухарестського саміту Альянсу 2008 року. Для України ці речі є принциповими. Адже на сьогодні в США обговорюється можливість відмовитися від політики розширення НАТО як одного із елементів гіпотетичної домовленості із РФ. Тому найгірший варіант це припинення політики розширення, щоб ми не робили і тим самим це означало б для України вічно залишитися в сірій зоні безпеки між НАТО і РФ, не залежно від наших зусиль.
4. НАТО іще довго в політиці щодо України виходитиме із того, що практичні моменти співпраці і посилення української обороноздатності це ключовий момент для безпеки самого Альянсу. Проте на відміну від подібної політики щодо Тунісу, Іраку чи Афганістану формат практичної співпраці України із НАТО дає можливість нам і далі підтягувати наш сектор безпеки і оборони до членства через Річну національну програму (РНП) і Стратегічний оборонний бюлетень (СОБ). Тому наше парнерство це не в форматі назавжди, а трамплін до чогось більшого.
5. Угорщина не може блокувати Євроатлантичну інтеграцію України. Євроатлантична інтеграція України це виконання РНП і СОБ, а не проведення Комісії Україна-НАТО на різних рівнях. КУН це лише інструмент, а не сама Євроатлантична інтеграція як така.
6. Так само те, що Альянс знайшов можливість провести засідання за участю президента України і глав держав і урядів НАТО не зважаючи на опозицію Угорщини показує те, що при формальному нейтралітеті НАТО Альянс не дозволить Угорщині поставити співпрацю із ключовим партнером під загрозу в угоду двостроннім питанням. НАТО погодилося розглянути прохання України приєднатися до Ініціативи парнерства по взаємосумісності. Очікувати те, що Альянс погодився б на таке рішення через декілька місяців через після початку таких дискусій це наївно. Бюрократії так не працюють. Проте згода розглянути таке прохання відкриває можливості або отримати участь в цій ініціативі, або обміняти відмову від цього прохання на щось практичніше.
7. НАТО продовжує і далі політичні підтримувати Україну в протистоянні із РФ, не визнаючи факту окупації Криму і закликаючи РФ виконати Мінські домовленості наголошуючи на відповідальності Москви за їх імплементацію. Важливо, що в деклації було згадано про кримсько-татарський народ, який РФ переслідує, і про українських бранців Кремля.

Тільки реалістичні очікування і розуміння позиції своїх партнерів може допомогти вибудувати взаємовигідну співпрацю Україна-НАТО. При цьому альтернативи Євроатлантичній інтеграції України немає, не зважаючи на те, що саме членство це питання не найближчої перспективи.

Микола Бєлєсков, заступник директора Інституту