Публікації

Останнім часом Молдова почала поступово налагоджувати стосунки із тимчасово непідконтрольною територією – Придністров’ям, або “Придністровською молдавською республікою” (ПМР).

Пожвавлення навколо цього замороженого конфлікту почалося відразу після анексії Криму та початку війни на Донбасі, коли Україна перестала “крізь пальці” дивитися на існування незрозумілого проросійського утворення в себе на кордоні, а Захід вирішив зсунути з мертвої точки процес врегулювання суперечки, яка існує в стані “заморозки” вже більше як 25 років.

Україна, зокрема, поклала край безперешкодному транзиту “російських миротворців” через українську територію – 8 червня 2015 року президент Петро Порошенко підписав закони про денонсацію угод з РФ, які дозволяли транзит через територію України російських військових у Придністров’я.

Економічна інтеграція

З 2017 року транзит через Україну продовольчих товарів до Придністров’я було дозволено здійснювати лише за умов погодження із молдовською стороною. Також з минулого року розпочалося спільне патрулювання, – за участю молдовських колег, – на Центральній ділянці українсько-молдовського кордону, так званому Придністровському сегменті (з українського боку). Тобто, поставки товарів в обхід молдовських митних правил та контрабанда теж було суттєво обмежені.

Ще з 2006 році підприємства ПМР, що здійснюють експортно-імпортні операції, вимушені були реєструватися згідно із законодавством Молдови. Відбулася поступова переорієнтація товарообігу з російського на молдовсько-європейський напрямок. Зараз експорт придністровських товарів в Молдову – більше 45%, в країни ЄС – понад 30%, в РФ – 8,7%.

В молдовських супермаркетах на почесних місцях можна побачити пляшки із відомими придністровськими коньяками, на яких в якості місця виготовлення позначені міста в ПМР, але вказано, що це – продукт Молдови. По суті, можна казати про реінтеграцію придністровського бізнесу в молдовське законодавче поле, і останні кроки України щодо транзиту товарів та спільного прикордонного контролю ще більш стимулювали цей процес.

Іншим важливим етапом налагодження відносин між Кишиневом та Тирасполем вважають відкриття мосту через Дністер.

Міст на міжнародної трасі М14 Одеса – Кишинев – Брест розташований в районі сіл Гура-Бикулуй з молдовської сторони й Бичок з боку Придністров’я було зруйновано в 1992-му році, під час бойових дій. Відбудували споруду на європейські гроші ще на початку 2000-х, але домовитися та відкрити рух по ньому змогли лише тепер. В урочистостях з цього приводу в листопаді 2017 року взяли участь “президент” ПМР Вадим Красносельський та прем’єр-міністр Молдови Павєл Філіп. Вони разом прогулялися по мосту і зробили заяви для преси, символізуючи таким чином готовність до діалогу та співробітництва.

В останні два роки були досягнуті домовленості про поліпшення стосунків між Молдовою та невизнаною республікою на Дністрі і в інших сферах.

2-3 червня 2016 року в Берліні та 27-28 листопада 2017 року у Відні відбулися засідання “Постійної наради з політичних питань у рамках переговорного процесу щодо Придністровського врегулювання” у форматі “5+2” (за участю Молдови і Придністров’я — сторін конфлікту, України, ОБСЄ і Росії – посередників, ЄС і США – спостерігачів). За підсумками переговорів сторони підписали документи (т.зв. “Берлінський” і “Віденський” протоколи).

Зокрема, йшлося про те, що Кишинів і Тирасполь мають:

• розробити правила виїзду за кордон автомобілів з придністровськими номерами;
• налагодити телекомунікації (в першу чергу, телефонний зв’язок) між лівим і правим берегом Дністра (комунікації не працювали понад 10 років).

Кишинев зобов’язався легалізувати придністровські документи про вищу освіту (йдеться про дипломи Придністровського університету імені Т.Г. Шевченка).

Тирасполь взяв зобов’язання:

• запровадити навчання в школах Придністров’я на латиниці (зараз є кирилиця),
• надати фермерам з Молдови доступ до їхніх угідь в Дубоссарському районі ПМР.

За перші два місяці 2018 роки вже виконана більшість торішніх домовленостей. Як повідомляє Місія ОБСЄ в Молдові:

• сторони домовилися про апостилювання (визнання) документів про вищу освіту, що видаються в Придністров’ї;
• забезпечено функціонування в Придністров’ї молдовських шкіл з латинським алфавітом;
• почалася робота щодо відновлення доступу молдовських фермерів до своїх земель в Дубоссарському районі.

15 лютого 2018 в Кишиневі відбулася перша зустріч у форматі “1+1” між політичними представниками Молдови та Придністров’я – Кристиною Лесник і Віталієм Ігнатьєвим. Учасники кишинівської зустрічі заявили, що протягом найближчих декількох місяців будуть досягнуті домовленості і по іншим напрямкам, зокрема про механізм, який дозволив би транспортним засобам з Придністров’я брати участь в міжнародному дорожньому русі.

Нинішній очільник Місії ОБСЄ в Молдові, посол Майкл Скенлан заявив, що швидке здійснення сторонами угод є “доказом політичної волі з обох сторін на підтримку орієнтованої на результат динаміки”.

Безсумнівним успіхом вважає останні досягнення в сфері врегулювання придністровського конфлікту спецпредставник голови ОБСЄ з придністровського врегулювання Вольф-Дітріх Хайм, що займав цю посаду впродовж минулого року. Нещодавно дипломат провів спеціальну презентацію в Києві, під час якої розказав про прорив в зближенні позицій сторін – перший за останні десятиріччя. Але, відповідаючи на питання щодо впливу реалізації цих “малих кроків на зустріч один одному” на загальне врегулювання конфлікту – на повернення Придністров’я до складу Молдови – він дав зрозуміти, що поточні завдання – це покращення повсякденного життя мешканців невизнаної республіки в рамках боротьби за права людини, незалежно від місця їх проживання.

Втім, Кишинів вірить, що поступово вирішення локальних питань допоможе, в кінцевому рахунку, реінтегрувати Придністров’я до складу Молдови. У Відні, підбиваючи підсумки переговорного раунду в форматі “5+2”, віце-прем’єр Молдови Георге Белан заявив, що прорив у вирішенні цілого списку соціально-економічних питань наблизив сторони до початку обговорення проблеми статусу Придністров’я. “Маленькими кроками ми наближаємося до головного питання, яке будемо обговорювати. Я маю на увазі особливий правовий статус для Придністров’я”, – підкреслив він.

“Повзуче” визнання ПМР

За неофіційною інформацією, проект документу, який регламентує політичну реінтеграцію, вже існує. “Придністровській автономії”, або як там буде називатися цей регіон в складі Молдови, Кишинів нібито готовий запропонувати широкі повноваження в економічній, соціальній, культурній сферах. Прикладом такого регіону із особливим статусом може стати вже існуюча в складі Молдови Гагаузька автономія, яку на початку 1990-х вдалося не перетворити на зону бойових дій, а потім мирно повернути до складу єдиної держави.

Окрім надання особливого статусу Придністров’ю, ще однією важливою частиною врегулювання конфлікту в Кишиневі є переформатування миротворчої місії. Йдеться про вивід з Придністров’я російських військ і трансформацію нинішньої миротворчої операції за участю РФ в цивільну місію з підтримання миру з міжнародним мандатом.

Закликати владу РФ вивести свої війська з території придністровського регіону і зупинити підтримку “сепаратистських рухів усередині Молдови” запропонували Конгресу США парламентарі Давид Прайс і Піт Олсон. Як повідомляють ЗМІ, 20 лютого 2018 конгресмени, що входять до групи дружби “Молдова-США”, зареєстрували проект резолюції на підтримку Молдови. “Довгостроковий мир і стабільність в Молдові – ключовий пріоритет для США, і це може бути досягнуто лише в тому випадку, якщо територіальна цілісність і незалежність Молдови і всіх інших європейських країн буде дотримуватися”, – підкреслюється в документі.

Підтримують Молдову в питанні про виведення російських військ, дислокованих в Придністров’ї, і в ОБСЄ. Як сказано в повідомленні ЗМІ, про це заявив генеральний секретар організації Томас Гремінгер під час недавніх переговорів з молдовським прем’єром Павлом Філіпом.

Ці новини не на жарт розлютили Кремль. Російські та проросійські пропагандистські ресурси почали пророкувати, що вивід російських військ з Придністров’я неодмінно викличе загострення конфлікту аж до поновлення збройного протистояння.

Якщо ж казати про ставлення до “миротворчих сил РФ” в ПМР, то один факт все пояснює – в 2016 році парламент Придністров’я ухвалив закон, який передбачає кримінальну відповідальність за заперечення позитивної ролі російських миротворців.

Отже, незважаючи на наявні успіхі в зближенні Придністров’я з Молдовою в економічному та гуманітарному напрямку, очевидно, що спроби Кишинева зайнятися політичною частиною реінтеграції призвели лише до активізації зусиль Росії щодо збереження нинішнього статус-кво, тобто фактичної окупації (“ефективного контролю”) частини Молдови.

Що стосується точки зору Тирасполя, то на сьогодні не існує переконливих аргументів, які змусили б ПМР повернутися до складу Молдови. Більшість мешканців Придністров’я мають молдовські паспорти, отже, можуть спокійно переміщуватися за межі невизнаної республіки, в тому числі – до ЄС (завдяки безвізу). Фактично, не існує економічної блокади – придністровські підприємства, якщо вони дотримуються молдовського законодавства, можуть вільно експортувати свою продукцію, зокрема, до Європи.

Немає обмежень і по імпорту товарів до ПМР, якщо він юридично відбувається «через Молдову». Тепер ще налагоджуються транспортні та телекомунікаційні зв’язки, будуть визнаватися придністровські дипломи, вирішиться питання із номерними знаками для авто з ПМР… Юридично невизнана республіка де-факто веде майже повноцінне життя, і її мешканці все менше відчувають дискомфорт від сумнівного статусу ПМР. Представники придністровської влади наголошують, що “Придністровська держава відбулася” і пропонують Молдові “розлучення” за чехословацькою схемою.

Висновки для України з придністровського “кейсу” є дуже повчальними. По-перше, треба визнати, що вирішення проблем людей не призводить автоматично до вирішення державних проблем, а реінтеграція населення не є запорукою відновлення територіальної цілісності країни.

По-друге, реінтеграційна діяльність лише в соціально-економічної та гуманітарній сфері, під девізом покращення життя людей, призводить до консервації невизнаних утворень та може зробити для них неактуальним питання політичної реінтеграції.

Автор: Наталія Іщенко, заступник директора Інституту світової політики.

Опубліковано на сайті “Еспресо“