Публікації

Нинішній стан відносин між Україною та Угорщиною свідчить про те, що шукати вихід з кризи двосторонніх відносин потрібно спільними зусиллями. Подальша ескалація війни нервів не зіграє на користь ані Києву, ані Будапешту

З осені минулого року угорський уряд намагається довести (насамперед собі), що має реальні важелі впливу на українських колег. Схоже, у Будапешті звикли почувати себе на Закарпатті вільно, навіть більш вільно, ніж в інших місцях компактного проживання угорської діаспори. Не менше 100 тисяч розданих громадянам України угорських паспортів – зайве тому підтвердження.

Внесення змін з голосу до статті 7 закону «Про освіту» додало угорській стороні наступального запалу. Дійшло до того, що Петер Сіярто жваво тлумачив рішення Венеціанської комісії про освітній закон як перемогу Будапешту, помітно перебільшуючи власну значущість та викривляючи позицію ВК.  Напередодні виборів до парламенту, на яких партія «Фідес» намагалася посилити свої позиції, мета особливо яскраво виправдовувала засоби. Гра вартувала свічок: «Фідес» здобула конституційну більшість, викинувши на маргінес вчорашніх попутників з «Йоббіка»,  її лідер Віктор Орбан вчетверте став прем’єром, а Петер Сіярто отримав карт бланш на посаді голови дипломатичного відомства. Офіційний Будапешт пообіцяв не сприяти євроатлантичній інтеграції України, що і зробив. Засідання комісії Україна – НАТО так і не відбулося, для участі Петра Порошенка у зустрічі з лідерами країн Альянсу довелося вигадувати формат, проте Угорщина не торпедувала підсумкову декларацію саміту НАТО.

Росія добре відчуває не лише особливості українсько-угорських відносин, але і специфіку ситуації в Закарпатті. Цей регіон з географічних причин виглядає уразливим для різноманітних чуток та фейків. Проте їх енергійне використання у інформаційному просторі не спричинило спалаху міжнаціонального протистояння на Закарпатті. Мабуть, з цієї причини російські пропагандисти вдалися до більш масштабних спекуляцій (обіцянка дійти до Львова) та відвертих провокацій на кшталт підпалів. Кремль вправно використовує усталені відносини з Віктором Орбаном та підіграє Угорщині.

Водночас Європейський Парламент негативно оцінив тиск угорської влади на Джорджа Сороса та згортання окремих елементів демократичного управління. У вересні ЄП розпочав процедуру накладення санкцій на Угорщину, яка в разі завершення спричинить втрату нею голосу у Раді ЄС. Це, зокрема, може призвести до усунення Будапешту від процесу обговорення та узгодження бюджету ЄС, що може спричинити негативні наслідки для економіки країни.

Практично одразу після рішення Європарламенту стався скандал у Береговому, де у консульстві Угорщини до присяги їй приводили українських громадян. Дозволю собі припустити, що це Будапешт пішов ва-банк. Причина проста: довести власним громадянам, що Угорщина спроможна давати відсіч тиску України. Обмін заявами та навіть зустріч міністрів закордонних справ у Нью-Йорку не спричинили розрядки напруженості: надто зразково-показовим було порушення Віденської конвенції про міжнародні зносини. Прогнозовано українського консула вислали і угорці: від них марно чекати стриманості.

Павло Клімкін ініціював дискусію про подвійне громадянство, проте навряд чи вона швидко спричинить зміну офіційної позиції України в цьому питанні. Насамперед – через гібридну війну з Росією, яка постійно наголошує на праві захисту співвітчизників.

Якщо говорити про силову складову, то міряти потрібно не потенціал української та угорської армій. Угорщина є членом НАТО та ЄС, тому її агресивна риторика лишається риторикою. До речі, хоча Сіярто обіцяв поскаржитися на Україну США, у Вашингтоні позицію уряду Орбана щодо України не підтримують. У Варшаві, до речі, теж.

Як видається, єдино можливий варіант виходу з ситуації, що склалася в українсько-угорських відносинах – діалог без попередніх умов, на принципах обопільної поваги. Нагадаю, що обсяги двосторонньої торгівлі перевищують 1 мільярд доларів і мають тенденцію до зростання. Очевидно, варто зафіксувати існуючі протиріччя та намагатися вирішувати їх шляхом переговорів та розвивати співпрацю у всьому спектрі обопільних інтересів. Інші варіанти видаються неефективними.

Євген Магда, директор Інститут

Опубліковано на сайті «Сегодня»