Публікації

Пост в блог на “Українській правді” директорки ІСП Альони ГетьманчукНа цьому тижні була в Берліні. Організували публічні дебати на тему реформ в Україні, запросивши до Німеччини Дмитра Шимківа (повний фоторепортаж буде у понеділок). Тема виявилась дуже злачною: зареєструвались півтори сотні людей. Мала також низку на диво відвертих розмов в офісі канцлера, Бундестазі, з представниками МЗС і провідних аналітичних центрів. Деякі спостереження виписала по дорозі з Берліна у сьогоднішньому “Дзеркалі тижня”. Для тих, хто відвик читати великі тексти, коротко скажу, що:\
– Україна зникла з перших шпальт, але так само присутня у багатьох дуже впливових кабінетах. Тут дуже розраховують на зустріч лідерів нормандської четвірки в Парижі 2 жовтня. Стверджують, що чергової сесії “бла-бла-бла” з істеричними випадами не допустять. План максимум – досягти “політичної домовленості” по виборах на окупованиз територіях, щоб Київ нарешті отримав законних представників для прямих перегооворів. План мінімум – примусити Росію та бойовиків відмовитись від проведення своїх власних виборів. Поза стінами канцлерату підозрюють, що у Парижі може статись “Мінськ-3”. Я більше схильна вважати, що Мінськ-2,5, оскільки якщо буде рішення по виборах, то фактично відразу буде затверджена пролонгація Мінська, бо на підготовку до виборів треба час.

– Дуже розраховують німці на попередню перед Парижем зустріч Путіна з Обамою у Нью-Йорку. Є підстави у них вважати, що американський президент налаштує російського президента “на конструктивний лад”. Якою ціною відбуватиметься це питання – все ще питання:)

– Не всі до кінця можуть відповісти на питання про долю санкцій щодо Росії. Є явно різне тлумачення виконання Минських домовленостей, під, які, власне, ключові санкції і прив”язані. Офіційно, звичайно, все добре: Йоганес Регенбрехт з МЗС чітко заявив на нашій дискусії, що санкції не знімуть, поки Мінські домовленості не будуть виконані ПОВНІСТЮ. Натомість, після приватних розмов складається враження, що для полегшення санкцій достатньо буде сталого перемир”я і яких-не яких виборів. Склалось враження, що кордон не для всіх є супер принциповим питанням. Деякі важливі люди взагалі натякали в стилі: ну це вже якось потім ви там між собою вирішите.

– Меркель і її офіс багато хто (навіть у її рідній партії) звинувачує у “донбасизації” зовнішньої політики Німеччини. Мовляв, занадто багато приділяє уваги Донбасу і Мінським домовленостям, дещо забуваючи про решту України і реформи. Я жартую, що Порошенку, Яценюку і Ко пощастило, оскільки довіра до їх відданості реформам явно не зростає. Швидше, навпаки. А як вона може зростати, якщо, наприклад, Голова служби зайнятості, якого взяли на хабарі 11 вересня, ще 3 вересня на запрошення німецької сторони проходив у Бонні тренінг… тільки не падайте, з питань превенції корупції.

– У Бундестазі намагаються якраз якось вийти з “донбасизації” зовнішньої політики і готують щось на зразок стратегії щодо України. Поки що це в статусі “non paper”, і я дуже рада, що нам з колегою з ІСП вдалось взяти участь в обговоренні цього майбутнього документу. Роблять це тому, бо вважають: після ратифікації Німеччиною Угоди про асоціацію, німці, як і ЄС в цілому, перейняв на себе частину політичної та економічної відповідальності. Загалом, рух є у правильному напрямку, але, як завжди, все залежить від нас. Щоб не сталось так, що закінчення однієї війни на Донбасі автоматично означатиме початок іншої “війни” в Києві. Чи вже насправді сталось?