Публікації

Стаття заступниці директора ІСП Катерини Зарембо у “Дзеркалі тижня”У березні агенція Bloomberg оприлюднила список п’ятнадцяти “найнещасніших” економік світу. Підставою для рейтингу стали індекси безробіття й інфляції. П’яте місце у списку, одразу за Україною, виснаженою корупцією та війною, посіла… Греція, на позір цілком благополучна країна-член Євросоюзу і єврозони.
Стан економіки Греції справді кепський. За сім років вона так і не змогла відновитися до докризового рівня 2007 року. На сьогодні державний борг Греції становить 177% ВВП (в Україні на кінець 2014 року державний борг становив 95,1% ВВП), рівень безробіття — 26% (скоротившись на 2% за останній рік). При цьому з 2010 року європейські інституції виділили Греції два пакети допомоги загальним обсягом 240 млрд євро.
Через жорсткі заходи економії у 2013–2014 рр. стан грецької економіки трохи поліпшився, проте в суспільстві зростало як невдоволення антикризовими діями уряду, так і антиєвропейські настрої. Греки схильні звинувачувати у власних фінансових негараздах, зокрема, ЄС і Німеччину — мовляв, жорстка економічна політика була запроваджена попереднім урядом на вимогу європейських кредиторів. Останнім часом до критики Брюсселя додалося продовольче ембарго, яке Росія запровадила торік у відповідь на економічні санкції проти неї з боку західних країн. Через це Греція була позбавлена російського ринку для своєї фруктової та овочевої продукції.
Останнє загальноєвросоюзівське опитування “Євробарометр” зафіксувало, що серед усіх держав-членів найгірший імідж ЄС має саме в Греції — 44%. Грецькі експерти зазначають, що типові для греків антиамериканські настрої нині навіть пішли на спад, поступившись антинімецьким.
Так само Греція звинувачує ЄС у погіршенні відносин з Росією. Грецькі політичні кола і громадянське суспільство єдині в переконанні: діалог з Росією необхідний. Росія справді важливий партнер для греків — і з погляду культурно-історичних зв’язків, і з геополітичних міркувань: Москва підтримує Афіни в Радбезі ООН у кіпрському питанні; може виступати як важіль впливу в історичному протистоянні з Анкарою; відіграє ключову роль у втіленні амбіцій Греції як енергетичного центру Південної Європи. Росія є імпортером 57% газу до Греції (через що імпорт з Росії становить 10% усього імпорту Греції), а також контролює 70% грецького газового ринку. Зрештою, дехто апелює до релігійних зв’язків, хоча в контексті російської агресії в Україні і, за влучним висловом Володимира Єрмоленка, — “православного джихаду”, це для грецьких можновладців швидше могло би бути підставою для переживань, аніж приводом для тіснішої дружби.
Варто зазначити, що ЄС дуже опосередковано відповідальний за біди Греції: країна ще до вступу в ЄС вирізнялася популізмом (нагадаємо, що під час вступу грецькі політики надали Брюсселю неправдиві дані щодо фінансової ситуації в країні), а дешеві кредити після приєднання до єврозони дали їй змогу не змінювати поведінку. Щодо Росії, то відносини з нею перебували в занепаді ще з 2010 року. Проте нинішній грецький уряд не загострює на цьому уваги: йому вигідно використовувати суспільні настрої для позиціювання Брюсселя й Берліна як зручних опонентів, а Москву — як зручного друга.
Саме критика політики попереднього уряду дозволила об’єднанню лівих партій СІРІЗА перемогти на парламентських виборах і сформувати з партією “Незалежні греки” правлячу коаліцію. Новий уряд Греції пообіцяв провадити кардинально протилежну політику: покласти край економії і відновити відносини з північним сусідом ЄС. Зокрема, далеко не повний перелік передвиборних обіцянок містить обіцянки збільшити мінімальну заробітну плату з 580 до 751 євро, відновити мінімальну пенсію на рівні 700 євро, повернути 13-ту зарплату для державних службовців і 13-ту пенсію на Різдво, повернути на державну службу “незаконно звільнених”.
З огляду на те, що державна скарбниця Греції порожня, такі популістські обіцянки її нового прем’єра Алексіса Ципраса видаються мало не самогубством. У лютому міністри фінансів Єврозони погодились і надалі фінансово допомагати Греції, проте тільки за умови здійснення серйозних реформ. На момент підготовки цього матеріалу грецький план реформ іще не отримав оцінки ЄС, а отже, дата виділення Афінам траншу обсягом 7,2 млрд євро залишається невідомою. Тим часом наближається термін повертати попередні борги: не пізніше ніж 9 квітня Греція зобов’язується виплатити Міжнародному валютному фонду (МВФ) 450 млн євро. ЗМІ повідомляють, що лік часу, коли у Греції закінчаться гроші, іде на дні, а міністр фінансів Греції Яніс Варуфакіс прямо заявив в інтерв’ю Time Online, що його країна — банкрут.
Оскільки серйозних аргументів для посилення власної переговірної позиції з європейськими кредиторами Афіни не мають, СІРІЗА намагається виконати одну передвиборну обіцянку за рахунок іншої: розіграти російську карту як важіль впливу на Брюссель і Берлін.

Роль посередника між Москвою і Брюсселем для Афін не нова. Відносини між Росією і ЄС були пріоритетними для Греції під час обох її президентств у Раді ЄС у 1994-му і 2003 рр. Розквіт грецько-російських відносин припав на період прем’єрства Костаса Караманліса (2004–2009). Тоді Москва назвала Афіни “найближчим стратегічним партнером у Європі”, а Караманліс оголосив РФ “партнером стратегічного значення”.
Колишній комуніст Ципрас має цілком відповідну ідеологічну платформу для того, щоб освідчуватися Росії в любові. Крім того, Москва для Греції ідеальний партнер, бо вона є подразником для Німеччини. По-перше, за нинішньої безпекової кризи в Європі Греція спекулює на власній геополітичній орієнтації. По-друге, не маючи серйозних засобів впливу на Берлін, Афіни експлуатують болісну для німців тему національної пам’яті про події Другої світової війни. Греція удає, що не помічає, до якої країни насправді тяжіють ультраправі європейські рухи, і настирливо нагадує німцям про їхні гріхи часів Третього Рейху.
Так, перший заступник міністра національної оборони Греції Костас Ісіхос в інтерв’ю “Российской газете” повідомив, що одна з цілей його чотириденного візиту до Москви — отримати з російських архівів докази знищення грецької інфраструктури нацистами під час Другої світової війни. Як відомо, СІРІЗА вимагає від Німеччини репарацій за збитки, заподіяні під час окупації, а також повернення позики, яку змушений був видати Банк Греції Третьому Рейху.
Аналогічне забарвлення має запрошення Ципраса до Москви 9 травня для участі в заходах, присвячених перемозі над фашистською Німеччиною. Коли ФРН в особі її міністра оборони Урсули фон дер Ляєн висловила невдоволення заграванням Афін з Москвою, зауваживши, що Греція ставить під загрозу свою позицію в НАТО, міністр оборони Панос Камменос відповів їй словесним ляпасом: “Греція завжди була на боці союзників, коли вони відтісняли німецькі окупаційні війська”.
Зазначимо, що останніми місяцями відбулося своєрідне “паломництво” грецьких урядовців до російської столиці. Крім першого заступника міністра національної оборони, у лютому й березні Москву відвідали міністр закордонних справ Греції, заступник міністра сільського господарства, міністр енергетики і спікер парламенту.

Ці візити відбулися не тільки для підтримання дружніх відносин, а й щоб спробувати полегшити тиск на державний бюджет. Заступник міністра сільського господарства Панайотіс Сгурідіс у розмові з російськими колегами порушив питання поновлення експорту фруктів до Росії. Насправді, навіть якби грекам вдалося б поновити експорт харчових продуктів до РФ, це аж ніяк не розв’язало б їхніх фінансових проблем. Частка скороченого експорту зовсім незначна: за минулий рік експорт фруктів до Росії зменшився на 50 млн євро. При цьому увесь грецький експорт до Росії, за останніми даними, становив усього 1,3% від загального обсягу експорту.
У свою чергу метою дводенного візиту міністра енергетики було домовитися про знижку на газ для населення. Це дозволило б виконати передвиборну обіцянку СІРІЗА про житлові субсидії. Для Греції також важлива участь у проекті газопроводу “Турецький потік”, який, згідно з планами “Газпрому”, має постачати російський газ до Європи в обхід України.

“Дефіляда” грецьких високопосадовців у Москві завершиться візитом прем’єра Ципраса, що відбудеться на місяць раніше, ніж очікувалося, — 8 квітня, за день до дедлайну повернення позики МВФ. Це буде перший візит грецького прем’єр-міністра до Москви з 2010 року.

Порядку денного візиту поки що не розголошують ані Афіни, ані Москва, проте російська сторона намагається роздмухати інтригу: посол РФ в Афінах Андрєй Маслов в інтерв’ю грецькому виданню Kathimerini охарактеризував майбутній візит як “велику подію”, а міністр закордонних справ Сєрґєй Лавров після зустрічі зі своїм грецьким візаві у Москві заявив, що Москва розгляне звернення греків з проханням про фінансову підтримку, якщо таке надійде.
ЗМІ проковтнули наживку — майбутній візит набув резонансу. Дімітрі Тріантафілу, директор Центру міжнародних і європейських студій університету Kadir Has University в Стамбулі, вважає, що увага до візиту є саме тим, чого потребує Ципрас для посилення своєї ролі брокера між Росією і Заходом.
Чи планує Ципрас просити РФ про позику, наразі невідомо. Згоди щодо цього немає навіть серед членів його уряду. Приміром, міністр фінансів Греції Варуфакіс під час візиту до Німеччини заявив, що Греція ніколи не попросить Москву про фінансову допомогу. Натомість міністр оборони Панос Камменос так не вважає. Він назвав отримання фінансової допомоги з інших джерел, зокрема й від Росії, планом “Б”, якщо грецькому уряду не вдасться домовитися про умови реструктуризації зовнішнього боргу. Зазначимо, що Камменос є лідером партії “Незалежні греки”, тоді як Варуфакіс представляє СІРІЗА. Обидві партії сформували правлячу коаліцію після парламентських виборів.
Танос Докос, генеральний директор Грецького фонду європейської та зовнішньої політики (ELIAMEP), скептично ставиться до перспективи отримання фінансування від російської сторони через неспроможність РФ запропонувати кошти в потрібному обсязі (до речі, у згаданому вище списку “найнещасніших” економік Росія посіла сьоме місце). Експерт вважає, що підтекст візиту, який відбудеться раніше, ніж було попередньо заплановано, цілком протилежний: двостороння зустріч на високому рівні виглядає набагато солідніше, ніж присутність на травневому параді в Москві як єдиного європейського лідера. Під час перебування в Москві 20 березня перший заступник міністра оборони Греції Костас Ісіхос не підтвердив участі Ципраса у заходах 9 травня.
Є всі підстави вважати, що грецько-російський ренесанс є швидше гарною виставою для європейських глядачів, аніж серйозним свідченням зміни геополітичного вектора Греції. Грецькі експерти переконані, що Греція не поступиться своїми європейськими й євроатлантичними зобов’язаннями на догоду Москві. Це також підтверджують і українські дипломати у неформальних розмовах, коментуючи візит до Києва грецького міністра закордонних справ Нікоса Котзіаса, що відбувся 19 лютого. До свого приходу до влади СІРІЗА висловлювала відверто антиукраїнську позицію, проте нині її поведінка значно поміркованіша. Наші співрозмовники в МЗС переконують: міністр чітко дав зрозуміти, що греки не гратимуть проти Європи, а одурманення їх російською пропагандою, принаймні на офіційному рівні, перебільшене. Російська карта використовується як козир у переговорах з європейцями, проте в кінцевому підсумку позиція СІРІЗА буде спільною з Брюсселем. Так, у січні СІРІЗА ефектно пригрозила заблокувати продовження санкцій проти Росії, але погрози не здійснила. Подальша риторика щодо санкцій, які “ведуть у нікуди”, приємна Москві, тримає європейців у тонусі й нічого не коштує Афінам. Варто нагадати, що Греція — одна з небагатьох держав-членів НАТО, яка підтримує видатки на оборону на погодженому рівні 2% ВВП. Проте навіть більше, ніж спільний європейський проект і залежність від європейських кредиторів, Грецію має перестерігати від російських обіймів власний сумний досвід співпраці з російськими партнерами. Афіни не мають рожевих окулярів щодо хижості Кремля й осуджують визнання Росією незалежності Косова, Абхазії та Південної Осетії. Два енергетичні проекти, які Греція хотіла втілити разом з Росією — “Південний потік” і нафтовий газопровід Бургас—Александруполіс, також залишилися тільки на папері. У Греції добре пам’ятають, що в довготермінові стратегічні союзники Росія не годиться, зате як ситуативний партнер для гри на європейських нервах — те, що треба.