Архіви: Публікації

Пост в блог на “Українській правді” директорки ІСП Альони ГетьманчукДля людей, які серйозно у візовій (чи, точніше, безвізовій) темі, вже не є великою таємницею, що слід затримки з безвізовим для України веде з Берліна. Саме німці, за деякими даними, попросили своїх партнерів по ЄС відкласти розгляд питання. І в першу чергу це стосувалось Грузії і Туреччини, а ми вже пішли в комплекті, оскільки не дати безвізовий для Грузії, а дати для України – ляпас для грузинів страшний, враховуючи, що вони краще і швидше за Україну виконали План дій з візової лібералізації, і у них восени вибори. Так це відбувалось чи ні, всі ті європейські політики і дипломати, які стверджують,що жодної штучного затягування не відбувається, оскільки вони, на відміну від українського президента, ніяких дат і термінів не називали, дещо лукавлять.\
Раптова стриманість німців пояснюється по-різному, в залежності від того, кому і в якому форматі її пояснюють. То вже відомою потребою виробити спочатку механізм призупинки безвізу (suspension mechanism), щоб правляча коаліція могла підстрахуватись ним у відповідь на нападки від все більш популярної “Альтернативи для Німеччиними” (AFD) перед виборами. То тим, що все ж таки доцільніще проводити по безвізу в одному пакеті Україну та Грузію з Туреччиною, яка для канцлерки Меркель перетворюється на пріоритет номер 1 з точки зору її політичного виживання і переобирання. То все більш популярною ідеєю, що краще тримати безвізовий, як підвішений пряник для України, щоб спочатку запрацювали нові антикорупційні органи, а то отримає Україна безвіз і тоді реформи точно “ауфідерзейн”. Ну і нарешті тим, що ніяких рухів у цьому напрямку не має бути до BREXIT, хоча Британія і не в Шенгені.

Так що, сьогодні ключ до розморозки безвізу лежить у Берліні, а конкретно – в офісі канцлера. За деякою інформацією, окремі партнери по ЄС попросили німців за 2-3 тижні дати зрозуміти, як далі рухатись, оскільки така пауза виглядає як мінімум дивно. Тут, до речі, варто зазначити, що деякі країни-члени ЄС були більш ніж здивовані таким різким натисканням на гальмівну педаль з боку Берліна. Ну а деякі дуже навіть не проти, обурюючись, що українська влада не справляється з менеджментом політичних заяв, обіцяючи щось, а потім звинувачуючи Євроосоюз у невиконанні і гальмує з реформами.

Однак є ще одна серйозна загроза, про яку ніхто в німецькій столиці не говорить прямо, але між рядків вона вже читається: німці, а з ними за компанію і французи, не упустять шанс, щоб скористатись супер важливістю і чутливістю безвізу для українського президента, щоб натиснути на Мінський процес і, зокрема, прийняття Україною Закону про вибори. Оце якраз те, що абсолютно неприйнятно. На початку цього року я багато говорила про те, що українсько-німецькі відносини не можуть бути заручником Мінського процесу, але сьогодні дуже важливо донести до німецької столиці й інший сигнал: безвізовий режим не може бути заручником Мінського процесу.

Дуже важливо вже виробити достойну тактику реагування на подібні речі, оскільки спокуса прив”язати безпеку (читай російську агресію в Україні і суверенітет України) та реформи (точніше, їх повільний темп) спостерігається в багатьох, навіть доволі нейтральних до України членах ЄС. Як сказав мені днями один європейський посол, все більше політиків у ЄС хочуть покарати Україну через повільний темп реформ послабленням санкцій щодо Росії. Так що, українській владі все складніше буде відділити мінський процес від процесу реформ, і все важче й дорожче обходитеметься тактика затягування часу і в контексті Мінська, і в контексті реформ. Так що принаймні одне з двох виконувати доведеться в швидкому темпі.

Пост в блог на “Українській правді” директорки ІСП Альони ГетьманчукНу що ж, перша хвиля емоцій з приводу можливої затримки безвізового спала, яструби від влади та їх “говорящі голови” розказали все, що вони думають про європейців, але до безвізового це нас не наблизило. І не наблизить.\
Тому що, скільки ми б їм не говорили, що “ми все виконали, а ви, безсовісні, затримуєте” проблему це не вирішує. Оскільки в своїй комунікації з Євросоюзом українській владі треба визначитись: нам потрібно досягнути результату (тобто безвізового), чи розказати правду-матку, що ми думаємо про ЄС і його поведінку у конкретній ситуації? У мене особисто складається враження, що багато представників української влади вирішили під приводом ситуації з безвізовим якраз розказати правду матку. Взяти і вилити все накопичене незадоволення і роздратування європейськими партнерами за кілька останніх років. Така собі, як кажуть деякі владні стратеги, “отвєтка”: у вас втома від України, а у нас вже втома від Європи. Переконана, це хибний підхід. Треба заспокоїтись і перейті з мови образ на мову аргументів. Це ми як незалежні експерти або громадські активісти можемо дозволити собі нищівну критику ЄС, офіційні особи мають говорити аргументами, а не емоційними наїздами у стилі “ви нам ще за Будапештський меморандум і Бухарестський саміт не відповіли”

Так, погоджуюсь, це тяжко: такою кров”ю виконати багатостраждальний План дій з візової лібералізації і отримати відповідну оцінку Єврокомісії і нарватись на явне затягування процесу – це образливо і несправедливо. Але іншого шляху немає, аніж спокійно і аргументовано відповідати нашим європейським партнерам на питання, які ставляться. Ми з експертною командою спробували допомогти з аргументами всім офіційним і не дуже особам з України, які так чи інакше спілкуються з європейськими партнерами на тему безвізового, підготувавши відповідне комунікаційне мемо. Вчора презентували його у Комітеті закордонних справ Верховної Ради, почули важливий фідбек від депутатів. Так само передали його для вільного використання керівництву ВР. Ми нікому не нав”язуємо наших аргументів. Хто з політиків вважатиме за доцільне скористатись ними – вони більш, ніж welcome.

Бо дуже важливо тут є те, що якраз у питанні безвізового громадянське суспільство, з владою союзники: пощастило: це якраз той випадок, коли громадянське суспільство України є її союзником, а не опонентом. Навіть найбільш критичні до дій уряду громадські організації сьогодні підписуються під тим, щоб не було затягування цього процесу. Хоча, відверто кажучи, судячи з експертних розмов з деякими європейськими партнерами, вони явно розраховували, що громадянське суспільство у цій ситуації виступить на боці тих в Європі, хто вважає, що Україна ще має продемонструвати прогрес у боротьбі з корупцією, закріпити його суттєво до моменту незворотності, а вже потім отримувати безвізовий. Їхні очікування не виправдались.

Але це зовсім не означає, що в комунікаії з ЄС, українській владі – хочуть того на Банковій або Грушевського чи ні – вдасться відмахнутись черговим “ми все виконали, давайте нам безвізовий”, таки доведеться спокійно та аргументовано пояснювати, доводити і демонструвати, що антикорупційні органи у нас дійсно розпочали роботу. Причому вже у ці літні тижні і місяці. Це якщо дійсно потрібен безвізовий.

Пост в блог на “Європейcькій правді” аналітика ІСП Дарії ГайдайЦього тижня австрійські правоохоронні органи опублікували дані, які не можуть не шокувати навіть звиклих до корупційних скандалів українців.За минулий рік майже у чотири рази зросла кількість українців, на рахунках яких зафіксували підозрілі фінансові операції.
Як повідомили у Федеральному відомстві кримінальної поліції Австрії, у 2015 році місцеві банки запідозрили 197 громадян України у відмиванні грошей. Для порівняння: у постреволюційному 2014 році підозрюваних було 48 осіб.
Вищий показник сумнівних операцій лише серед росіян – 208 заяв про підозрілі фінансові транзакції.
Австрійська сторона утрималася від коментарів щодо причин такого різкого зростання. Так у чому ж справа?
Загалом можливі два пояснення:
або австрійські банки почали пильніше стежити за фінансовими транзакціями українців і сумлінно повідомляти про них правоохоронні органи, або багаті українці, відчувши загрозу своїм статкам в Україні, масово виводять активи.
Незважаючи на те, що українці завжди були серед лідерів цього “антирейтингу”, відкриття кримінальних справ, а тим паче суди, лишаються рідкістю. Українські антикорупційні експерти неодноразово відзначали, що австрійські органи неохоче проводять розслідування справ з офшорним елементом.
Австрія цінує свою репутацію як країни, де легко вести бізнес, а іноземні бізнесмени не турбуються за безпеку своїх активів (навіть якщо вони отримані не зовсім чесним шляхом).
Лише один приклад. Минулого року Центр протидії корупції подав заяву до прокуратури Відня щодо участі австрійського Meinl Bank у відмиванні грошей. Йшлось про суму близько 200 млн євро. Скільки загалом коштів на рахунках тих 197 громадян України, які потрапили до списку австрійської поліції, невідомо.
За інформацією DW, наразі австрійські правоохоронні органи розслідують 14 кримінальних справ проти українців щодо відмивання грошей.
А тепер важливий момент. Розслідувати подібні справи без активної і повної співпраці з українського боку майже неможливо, однак між Україною та Австрією не укладений Договір про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах.
І це при тому, що подібні договори Україна уклала з десятком країн (Польщею, Литвою, Естонією, Молдовою, Грузією та іншими), але не з Австрією.
На початку квітня в Австрії побували директор Національного антикорупційного бюро України Артем Ситник та антикорупційний прокурор Назар Холодницький. Вони відвідали Міжнародну антикорупційну академію у Відні, чиї навчальні ресурси можуть суттєво посилити рівень українських антикорупційних прокурорів, а також познайомилися зі своїми колегами з австрійського боку.
Але, як зазначив посол України в Австрії Олександр Щерба під час презентації дискусійної записки ІСП “Аудит зовнішньої політики: Україна – Австрія”, відсутність Договору про правову допомогу є суттєвою перешкодою для будь-яких спільних українсько-австрійських дій.
Це не просто формальність, це створення правової бази для тісної співпраці між установами юстиції України та Австрії у сфері боротьби з корупцією і економічними злочинами.
Минулого року, як повідомляє DW, Міністерство внутрішніх справ Австрії направило 24 запити до України про надання правової допомоги. Однак розгляд подібних запитів може зайняти не один місяць, оскільки комунікація відбувається на рівні центральних органів, до того ж через посередництво Міністерства закордонних справ.
Після укладення Договору українські та австрійські суди і органи прокуратури зможуть надавати один одному правову допомогу в робочому порядку, без виснажливої бюрократичної тяганини.
Конкретний перелік напрямків правової допомоги, які зможуть надавати одна одній Україна і Австрія, залежатиме від домовленості між державами. Найчастіше йдеться про виконання різних процесуальних дій: підготовка, пересилка та вручення документів, проведення обшуку, вилучення та видача речових доказів, проведення експертизи, огляду, допиту сторін, свідків, експертів, підозрюваних, обвинувачених і підсудних.
Понад те, у рамках Договору сторони зобов’язуються за клопотанням одна одної провадити кримінальне переслідування своїх громадян, а також іноземців, які постійно проживають на їхній території, якщо ті підозрюються у скоєнні злочину на території запитуючої сторони. Сторона може відмовити у правовій допомозі, якщо, на її думку, це зашкодить її суверенітету чи безпеці або суперечить принципам законодавства.
Як показало дослідження ІСП, взаємодія у сфері боротьби з корупцією має стати визначальним чинником українсько-австрійських відносин.
Однак для ефективного розслідування економічних злочинів та притягнення винних до відповідальності необхідна політична воля як з австрійського, так і українського боку.
Укладення договору про правову допомогу має бути першим кроком, якщо офіційний Київ і Відень щиро прагнуть запустити боротьбу з економічними злочинами.

Коментар Дарії Гайдай, аналітикині ІСП, для телеканалу новин «24»23 червня у Великобританії пройде референдум щодо подальшого членства країни у Євросоюзі. Цей день може стати поворотною точкою в історії об’єднаної Європи. Журналісти сайту “24” спробували розібратись, чим для України може обернутись перемога євроскептиків.\
У січні 2013 року Девід Кемерон пообіцяв, що у випадку перемоги консерваторів на парламентських виборах 2015, його уряд ініціює референдум щодо подальшого членства Британії в Євросоюзі. Таким чином Кемерону вдалось залучити голоси євроскептиків та сформувати новий уряд. У Великобританії не прийнято відмовлятись від обіцянок, тож 23 червня 2016 року мешканці Сполученого Королівства матимуть можливість сказати так або ні Євросоюзу.

Водночас сам Кемерон отримав серйозний козир на переговорах з ЄС — наприкінці лютого цього року йому вдалось виторгувати для своєї країни хороші умови — Лондон отримав право з 2017-го до 2023-го не виплачувати жодної допомоги трудовим мігрантам з інших країн Євросоюзу, а також свободу від фінансування підтримки стабільності єврозони (таким чином, наприклад, проблеми Греції не є проблемою Лондона). Після закінчення саміту Кемерон урочисто проголосив, що “Британія ніколи не стане частиною європейської супердержави”.

Однак результати переговорів сподобалися не усім — як виявилось, у країні дуже багато людей вважає, що членство у Євросоюзі загрожує суверенітету Британії. Станом на сьогодні результат волевиявлення важко передбачити — розрив між прихильниками членства в ЄС та виходу з євроспільноти складає кілька відсотків.

{1}

Чим обернеться для Британії вихід з ЄС?

Вихід Британії з Євросоюзу звільнить Лондон від необхідності дотримуватись суворих європейських нормативних актів, дозволить зекономити значні суми, які країна перераховує у загальноєвропейський бюджет, а також укладати окремі торгові угоди з іншими країнами на власний розсуд та на власних умовах. Загалом прихильники Brexit виступають за те, щоб самим встановлювати закони, розпоряджатися національними фінансами, визначати режим прикордонного контролю.

Однак, за підрахунками фонду Bertelsmann, економія складе приблизно 0,5% від валового внутрішнього продукту, в той час як втрати від такого рішення складуть від 0,6% до 3% ВВП Об’єднаного Королівства лише в найближчі кілька років. Як випливає з опублікованого у травні дослідження консалтингової компанії JWG, фінансові інститути Британії в разі виходу з ЄС втратять у найближчі 10 років близько 21,5 мільярда доларів, а інша фірма, PricewaterhouseCoopers, прогнозує астрономічні збитки у 145 мільярдів доларів.
Однак постраждати може не лише економіка країни — під загрозою буде її цілісність, адже шотландські націоналісти погрожують проголосити незалежність Шотландії в разі виходу Британії з ЄС. У Гіблартарі також заговорили про приєднання до Іспанії у випадку перемоги євроскептиків.

Водночас, на думку аналітика Інституту світової політики Дарії Гайдай, Лондон не поспішатиме палити усі мости навіть у випадку перемоги прихильників виходу з ЄС.
“Слід відзначити, що є два варіанти: “м’який вихід” і “повний розрив”. За “м’якого сценарію” Британія збереже тісні, у тому числі економічні, зв’язки з ЄС, навіть відмовившись від членства. Якщо британці проголосують проти ЄС, швидше за все британський уряд обере саме цей варіант. Девід Кемерон, який сам агітує за ЄС, чудово розуміє всі небезпеки для Британії повного розриву з ЄС”,— переконана Гайдай.

{2}

Як Brexit вплине на Україну?

Якщо британці на референдумі проголосують за вихід із ЄС, це істотно змінить карту Європи, адже насправді до цього не готовий ані Лондон, ані Брюссель, переконана Дарія Гайдай.

“Це стане справжнім землетрусом для решти 27 членів Європейського Союзу і політично, і економічно. Наразі не схоже, щоб у Брюсселі, чи столицях ключових держав мали «план Б» на випадок, якщо голосування все ж таки буде не на користь ЄС. Це, до речі, правда і щодо Лондона. Адже Brexit несе реальну загрозу існуванню Сполученого Королівства як єдиної країни. Референдум безперечно посилить позиції євроскептиків, і існує ризик, що схожі ініціативи з’являться в інших країнах ЄС. Таким чином ЄС буде боротися за власну єдність, та відновлення віри в європейську ідею”,— вважає Гайдай.

Варто усвідомити, що в цьому випадку Брюссель зосередить усю свою увагу на вирішенні цієї проблеми, тож усі інші питання, в тому числі й Україна, відійдуть на другий, а то й третій план. Більше того — Британія є однією з тих країн, які послідовно підтримують Київ у протистоянні з Москвою.
“За таких умов (перемоги євроскептиків) питання України опиниться в кінці порядку денного ЄС. В особі Британії Україна втратить потужного гравця всередині ЄС, який послідовно виступав за жорстку політику щодо Росії, санкції, підтримку України. Британія, яка виступає проти посилення влади Брюсселя, підтримує розширення ЄС. За негативного сценарію у ЄС посиляться ізоляціоністські настрої, що аж ніяк не сприятиме подальшому зближенню України і ЄС”,— наголошує Гайдай.

Варто також зазначити, що результати британського референдуму вплинуть і на рішення уряду Нідерландів щодо долі іншого референдуму — щодо Угоди про асоціацію між Євросоюзом та Україною, який відбувся в цій країні у квітні цього року. Безперечно, і результати Brexit, і їхній вплив на взаємини між Брюсселем та Києвом обговорять і на міні-саміті Україна-ЄС, який запланований на 27 червня і в якому візьмуть участь Петро Порошенко та вище керівництво Євросоюзу.

Автор: Юрій Мацула
Джерело: 24 Канал

Пост в блог на “Українській правді” директорки ІСП Альони Гетьманчук60% українців не схвалюють призначення Юрія Луценка генпрокурором.\
А от одна з речей, яка мене щиро здивувала останніми тижнями в спілкуванні з низкою західних партнерів України (якщо не сказати шокувала) – це якраз їхній спокій і навіть обережний оптимізм з приводу Луценка-генпрокурора. Спочатку, у мене було враження, що це суб’єктивна думка конкретного дипломата. А слова представників БПП, що взагалі-то навіть такі прискіпливі до реформи Генпрокуратури особи як віце-президент Байден схвалили призначення Луценка генпрокурором, як спроба видати бажане за дійсне.

Яким же було здивування, коли виявилось, що в принципі всі дійсно спокійно проковтнули і готові допомагати новому генпрокурору. Так, кажуть знаючі люди, спочатку у Вашингтоні ідея з Луценком не сподобалась. Начебто Байден чітко дав зрозуміти Порошенку, що політика взагалі не треба на цю посаду. Але коли з Києва почали переконувати, що серед прокурорів ситуація взагалі патова і нема дійсно з кого вибирати, там з цією думкою змирились. Інша справа, чому не можна було вибрати просто професійну людину з юридичною освітою? Але тут, впевнена, у Петра Олексійовича теж знайшлись серйозні пояснення.

Так чи інакше, Порошенку реально вдалось зробити неймовірне: переконати західний світ, що людина без жодної юридичної освіти може зайняти ключовий пост в ієрархії Генпрокуратури). Луценко вже не один раз говорив із західним партнерами, як він бачить реформу прокуратури. І хоча його співрозмовники самі визнають, що горизонти його реформування з кожною наступною зустріччю звужувалися, але в цілому їх начебто все влаштовує. Посол США на нашій конференції “Україна-ЄС” тиждень тому, користуючись присутністю серед учасників в залі Ірини Луценко, навіть публічно зробив комплімент новому генпрокурору (виступ Посла Пайєтта англійською мовою). Сказав, що Юрій Луценко запропонував найбільш вичерпне визначення того, що права людини для всіх громадян означають в Україні.

Звісно, можна було б припустити, що на Заході вже просто опустили руки, і готові працювати з тим, хто є. Однак розмови з тамтешніми дипломатами свідчать про те, що вони все ще вірять, шо реформи можливі і готові відстоювати вже зроблені інвестиції та інвестувати нові. Саме тому на підмогу Луценку, як вже відомо, американці готові надати американського радника українського походження Богдана Вітвіцького. Однак є підстави вважати, що Луценка він цілком влаштовує, навіть якщо сидітиме поруч з ним в сусідньому кабінеті. Бо тут якраз важливо, щоб не вийшло як з радниками НАТО при Міноборони колись, що в приміщення вищеназваної відомства вони могли зайти лише з екскортом і вели їх наче шпигунів, а не союзників.

Що ж, схоже на те, що бачення українців та бачення Заходу знову розходяться на конкретні персоналії, як було у випадку з Арсенієм Яценюком, коли західні партнери лише здивовано знизували плечима у відповідь на прокльони в бік Яценюка з боку українського суспільства, зокрема й громадянського, та частини політикуму. До речі, Гройсману, на відміну від його попередника Яценюка, пощастило: на фоні суперечливого призначення Луценка, його власне виглядає збоку майже як безперечне.

Схоже на те, що умовний поділ украінського уряду та політикуму на “реформаторів” та “корупціонерів” у підходах західної публіки починає розмиватись. “Реформатори” не завжди могли запропонувати щось суттєвіше, аніж гучні слова про те, що “ми робимо реформи”, а їхній рівень компетентності інколи вимірюється рівнем їхніх комунікаційних спроможностей. А “корупціонери” не завжди виявлялися корупціонерами. Одним словом, замість того, щоб “стару Україну” витісняти “новою Украіною”, “старій Україні” дали ще один шанс інтегруватись в “нову Україну”. І добре, що хоч так. Було б гірше, якби “Новій Україні” дозволили інтегруватись у “стару”, що, будемо відвертими, місцями теж відбувається.

Ну і нарешті: з таким даром переконання, як у Порошенка, я спокійна за міжнародні позиції України. Якщо Порошенку вдалось переконати, що його ледве не найближчий політичний союзник і – головне- людина навіть без базової юридичної освіти може очолювати Генеральну прокуратуру на етапі її запланованого докорінного реформування, він зможе переконати західних партнерів і в питаннях, важливих для інтересів України. Треба лише допомогти йому якось захотіти переконати.

А щодо Луценка, як, до речі, і Гройсмана чарівний дар переконання буде дійсним протягом перших 100 днів, коли вони або продемонструють хоча б щось в практиці, або дискредитують і себе, і президента, і Україну.

Янніс Каррас, Міжнародний грецький університет (Салоніки)Для того щоб зрозуміти, як греки ставляться до України, треба усвідомити: вони дуже мало знають про Україну.Загалом Україна завжди була другорядним питанням порядку денного зовнішньої політики Греції, особливо в період з 2010 по 2016 роки. Від початку фінансової кризи за уряду Георгіса Папандреу і до нинішньої кризи вже за правління прем’єр-міністра Алексіса Ципраса грецький народ приділяв увагу лише внутрішнім справам.
Події останніх років в Україні не стали винятком.
Водночас наявні дані вказують на зв’язок між ставленням греків до Європейського Союзу та до Росії. Навіть після шести років економічної кризи більшість греків досі оцінює членство в ЄС позитивно (69% у квітні 2015 року з падінням до 60% в листопаді 2015 року в розпал кризи).
Негативне ставлення до ЄС тісно корелює з підтримкою “привілейованих відносин” або “союзу” з Росією.
Лише 13% серед респондентів з позитивними поглядами щодо ЄС вважають, що Греція має стати союзницею Росії; серед тих респондентів, хто має негативне ставлення до ЄС, прихильників союзу з Росією – 58%.
Молоді греки віком до 24 років, які не бачили за своє життя нічого, крім економічної кризи, демонструють набагато гірше ставлення до ЄС. До того ж їм більше імпонує думка про союзницькі відносини між Грецією та Росією.
Вирішальним аспектом у цьому сенсі, однак, не є сама Росія. І навіть не різниця між правими та лівими. Головне – це ставлення респондента до Європейського Союзу.
Для того щоб краще зрозуміти ставлення греків до України, необхідно вийти за рамки сухих даних опитувань громадської думки.
Україна з її чорноморським узбережжям є для Греції частиною ментального “сусідського простору”, і завдяки історичним грецьким громадам у Криму, навколо Азовського моря, в Ніжині, Львові та, перш за все, в Одесі, відіграє певну роль в колективних уявленнях про минуле Греції, особливо про його донаціональну частину.
Також не варто недооцінювати роль мігрантів – як українських греків, так і грецьких українців – у відносинах між двома країнами.
Впродовж останніх років українці в Греції (наразі їх близько 40 тисяч) неодноразово з’являлися на шпальтах грецьких новин і утворили організацію навколо веб-порталу Greeks for Ukraine (“Греки за Україну”). Більшість греків українського походження є т.зв. понтійськими греками (існують різні оцінки їхньої кількості, але всі вони коливаються навколо 150 тис. переселенців з України, Грузії та Росії до Греції).
Вони, як правило, ідентифікують себе з наслідками геноциду православних християн, який стався в Османській імперії на початку ХХ століття.
Понтійські греки стають все більш помітною силою в суспільному житті Греції. Наприклад, гурт, учасниками якого є понтійські греки, представляє свою країну на Євробаченні-2016 з піснею про біженців.
Багато хто з них вважає Російську імперію своєю історичною батьківщиною, навіть попри те, що свого часу їхні пращури були депортовані Сталіним. Цей фактор, а також політика грузинської держави часів здобуття незалежності змушує їх споглядати українські події останніх двох років з тривогою.
Не менш важливою є посередницька роль релігії у відносинах між Грецією та Україною, адже релігія має велике значення для греків (65% вважають релігію важливою складовою свого життя).
Грецькі релігійні новинні сайти приділяють більше уваги Україні, ніж інші ЗМІ.
Читаючи поточні новини про Україну, греки зосереджуються на релігійних темах. Наочним прикладом цієї тенденції є архієпископ і радянський дисидент святий Лука Доктор, який народився у Керчі в Криму та прожив частину свого життя в Києві.
Біографія Святого Луки, написана Нектаріосом Антонопулосом, чинним митрополитом Аргоса, стала бестселером у Греції та розійшлася тиражем у понад 100 тис. примірників.
Наразі у Греції сформувався досить популярний культ Святого Луки, а його ім’я пов’язується з численними чудесами.
Предметом іншої книги Антонопулоса (з набагато меншим тиражем), роману “Дві кулі для Донецька”, є війна в Україні. Героями роману є двоє українців – добрих, розумних молодих людей і друзів, – які зрештою вбивають один одного, опинившись по різні боки ідеологічного конфлікту. Основна думка книги полягає у розколі України, пов’язаному з двома різними типами націоналізму.
У випадку релігії джерелом конфлікту є той факт, що патріархії Константинополя і Москви вважаються конкурентами за лідерство в православному світі.
Цей конфлікт тривав упродовж більшої частини другої половини ХІХ століття, аж до російської революції, а грецька зовнішня політика мала чітке пробританське і антиросійське спрямування.
Константинополь не може допустити розколу православної єдності в разі одностороннього визнання Української православної церкви (Київського патріархату) канонічною. З іншого боку, помітні ознаки позитивного ставлення Вселенського Патріарха до об’єднання Церков в Україні.
Ймовірно, найтісніший зв’язок між греками і українцями має витоки у подібності їхніх стосунків з колишніми імперіями, у складі яких їхні країни перебували впродовж певних періодів їхньої історії.
Культурна гібридність, типова для постколоніальних суспільств, сприяє розумінню греками ситуації в Україні та, відповідно, їхнім симпатіям до українців. Грекам доводилося як боротися проти спадщини Османської імперії, так і ставати її носіями, адже певною мірою вони відігравали провідну роль у її створенні.
Ця гібридність також пояснює труднощі, які спіткають навіть освічених греків, коли вони не можуть розрізнити українських і російських історичних постатей (так, під час інтерв’ю, проведених автором, респонденти згадували Льва Троцького, Казимира Малевича і святого Паїсія Величковського).
До того ж, постійні порушення повітряного простору Греції турецькими військово-повітряними силами впродовж останніх місяців і днів нагадують нам про те, що у випадках і Туреччини, і Росії ми стикаємося з мілітаристськими імперськими або пост-імперськими силами, яких не влаштовує їхнє місце у світовій політиці.
Джерелом найбільшої кількості порівнянь з ситуацією в Україні є приклад Кіпру.
У контексті Кіпру 1974 року, як і в контексті сучасної України, ми бачимо суперництво великих держав, крихкість нової незалежної держави, вторгнення колишньої імперії, загиблих і біженців, конституційні зміни уряду, а також санкції.
Так само, як у випадку Кіпру, реакція Заходу на зовнішню агресію проти України виявилася стриманою та обмеженою. Грецькі зовнішньополітичні кола добре знайомі з паралелями між Кіпром та Україною.
Чому ж тоді кіпрське питання ігнорується як прецедент для України? Через історичну конкуренцію між Грецією та Туреччиною, двома членами НАТО, Греція ніколи не почувалася захищеною в рамках західної безпекової системи.
Це призвело до геополітичного сприйняття СРСР як фактора стабілізації міжнародних справ. Згодом це сприйняття було перенесено на Росію і зберігалося з часів Константіноса Караманліса аж до нинішнього уряду Ципраса.
Саме Караманліс створив цей трикутник зовнішньої політики Греції після вікопомного візиту до Москви у 1979 році.
З точки зору України, порівняння з Кіпром не сприймається позитивно, адже рішення, запропоновані Заходом для подолання проблеми поділу острова, такі як план Кофі Аннана (разом з референдумом, проведеним у 2004 році), виходять далеко за межі російських вимог щодо окупованих територій України, за винятком, звісно, Криму.
Крім того, таке сприйняття може бути пов’язано з тим, що подібні порівняння не йдуть на користь останнім крокам в бік розширення економічної та військової співпраці між Україною та Туреччиною.
Загалом Греція лишається міцно укоріненою в НАТО і ЄС. І сьогодні це ясніше, ніж після приходу до влади партії СІРІЗА.
Отже, Греція не відіграватиме провідну роль у спробах зняття санкцій з Росії, а слідуватиме курсу Франції або Німеччині.
Прецедент Кіпру дає Україні надію, навіть попри те, що дві частини острова ще не наблизилися до возз’єднання.
Процес побудови ефективної та сучасної кіпрської держави виявився успішним. Там, де зазнала невдачі таємна дипломатія ООН, триває публічна дипломатія Кіпру. Турецькі й грецькі кіпріоти працюють над налагодженням взаємин, зміцненням довіри і розширенням співпраці в усіх сферах, що стосуються їхньої спільної батьківщини.
Нарешті, Кіпр став членом ЄС, з усіма перевагами і зобов’язаннями, пов’язаними з цією організацією.

Стаття підготовлена в рамках проекту Інституту світової політики “Робочий візит закордонних експертів до Києва з метою розвіювання міфів про Україну”. Ініціатива здійснюється у рамках проекту «Ініціативи з розвитку українських аналітичних центрів» Міжнародного фонду «Відродження» (IRF) у співпраці з Фондом розвитку аналітичних центрів (TTF), за фінансової підтримки посольства Швеції в Україні (SIDA).