Архіви: Публікації

Відповіді на підсумкову новорічну анкету газети «День» директора ІСП Альони Гетьманчук та члена Наглядової Ради ІСП Джеймса Шерра.«Українці шукали Європу, а знайшли себе»Альона Гетьманчук, директор Інституту світової політики

1. Думка, яка, на мій погляд, найчіткіше відображає процеси, які відбувались у минулому році, це думка про те, що «українці шукали Європу, а знайшли себе». Самоідентифікація, яка мала місце особливо у східних, центральних та південних регіонах України просто вражала. Навіть, якщо вона відбувалась шляхом відмежування від чужого, в даному випадку — російського. Найбільш важливо, що українці — чи люди з паспортами громадянина України — почали ставити собі питання «хто я?», і в переважній більшості їхня відповідь була на користь України. Саме чітка самоідентифікація стала водорозділом між війною та невійною: де українці — там мир, де лише власники паспорту України — там війна.

Одна з найбільш символічних деталей для мене України 2014 року — це пам’ятники Леніну. Ми по факту маємо ще досі три України — де Леніних нема, де Леніни пофарбовані у синьо-жовтий колір, і де Леніни все ще стоять, і їм поки що нічого не загрожує. Фактично, де совок ще живий, де люди застрягли у пострадянськості, та де є висока готовність до змін і європеїзації.

2. «День» у 2014 році остаточно закріпив за собою статус газети громадянського суспільства. «День» став інтелектуальною підзарядкою для сотень чи навіть тисяч громадських активістів, волонтерів, просто розумних людей, які намагаються щось зробити для своєї країни. «День» також, надавши майданчик для ідей та нових облич з громадянського супільства, зробив вагомий внесок для того, щоб громадянське супільство не лише тиснуло й міняло владу збоку, але просочувалось у неї і змінювало її зсередини. Лупало ту стіну, як писав Франко.

А головне, що навіть у найскладніші дні року «День» умів зробити так, щоб не опускались руки, щоб смерть не витісняла життя. Повірити в себе і свої сили — це те, з чого почався Майдан. Повірити у свою країну — це те, з чого має початись успішна Україна.

Фотовиставка газети «День» — це якраз витіснення смерті життям. Це, як на мене, найкраща і найточніша візуалізація минулого року.

3. За тиждень до президентських виборів наш Інститут отримав від Петра Порошенка прапор Євросоюзу, з яким у Вільнюсі відстоювали на морозі європейське майбутнє України. Він наразі висить у нашому офісі і зобов»язує стежити, як виконується європейський порядок денний, досить прискіпливо. Лариса Івшина, коли відбувалась урочиста передача цього прапора, а заодно й дискусія про те, як той чи інший президент зможе реалізувати європейський порядок денний, дуже влучно зауважила: «Президента потрібно програмувати». Перефразовуючи скажу, що в цьому році ми програмували не лише президента, а й майбутню країну. Саме тому доводилось дуже багато їздити країною, адвокатуючи першочергові, на наше переконання, реформи — антикорупційну та правосуддя, а також обговорюючи найбільш оптимальні формати безпеки. Нам важливо було, щоб це програмування відбувалось не лише у Києві. Враження від наших Стратегічних дискусійних клубів (аме так називаються ці дискусії) у південних та східних регіонах України були якраз одні з найсильніших у цьому році. Вразили приречені настрої, які панували у квітні в Донецьку («під Росію, так під Росію»), і драйв Запоріжжя у вересні («нехай тільки спробують»).

Для мене особисто це був рік вимушеного тестування — колег, друзів, знайомих. Дуже тішусь, що ніхто з моїх родичів, друзів чи близьких знайомих не те, що на Сході України, але й у Росії, не став жертвою російської дезінформаційної машини, не втратив критичного мислення і «не продав душу Путіну». Всі залишились на боці права і правди.

Це був рік, коли ми набагато більше віддавали, аніж отримували. Причому, в більшості випадків, свідомо. І я постійно захоплювалась тими, хто підбадьорював це робити сотні інших людей, допомагаючи армії чи переселенцям, як це робила моя добра знайома Євгенія Завалій з Ільїчевська.

Це був рік переоціники міжнародних партнерів. З країн я б тут відзначила Румунію, яка ще зовсім недавно сприймалась у наших дипломатичних та експертних колах як потенційний суперник №2 України після Росії, а серед міжнародних лідерів — це, безумовно, трансформація Ангели Меркель. На світовому інтелектуальному фронті найбільша знахідка України — це Тімоті Снайдер.

Відповіді члена Наглядової Ради ІСП Джеймса Шерра наразі доступні лише в англійському варіанті публікації.

Пост в блог на “Українській правді” директора ІСП Альони Гетьманчук.Що ж, ми це зробили. Україна відмовилась від позаблокового статусу. Це мало статись раніше чи пізніше, сумнівів не було. Сталось раніше, ніж передбачали навіть найбільш оптимістичні прогнози.\
Позаблоковий статус – доказ того, що рішення, які штучно нав’язані Україні зовні, не працюють. Тим більше, не працюють безпекові рішення, написані під диктовку потенційного агресора.

З агресором взагалі цікаво вийшло. Спочатку Росія зробила все для того, щоб Україна стала позаблоковою, а потім Росія зробила все для того, щоб Україна скасувала позаблоковий статус.

Позаблоковий статус скасовано, але залишається низка завдань, над якими ще треба попрацювати:

1. Відмова від позаблоковості і подальша євроатлантична інтеграція не повинна перетворитись в популістський продукт одноразового використання. Скасування позаблокового статусу має забити остаточний цвях у труну зовнішньополітичної непередбачуваності та невизначеності України. Це має бути НЕЗВОРОТНЄ рішення, зроблене з приводу майбутнього без пекового формату України, а не емоційна реакція на настрої у суспільстві. І нинішнє керівництво має розуміти, як подібну незворотність забезпечити.

2. Підхід “або членство, або нічого” на сьогодні є контрпродуктивним. Для членства, як для танго, потрібні двоє. Друга сторона – НАТО – наразі не розуміє доданої вартості від можливого членства України в НАТО, і непотрібно зациклюватись на цьому в даний момент. Новітня історія України довела, що палкі заяви про бажання стати членом НАТО необов’язково трансформуються в реальну практичну співпрацю і наближення до тих самих пресловутих “натівських” стандартів. Скажімо, не мають нічого спільного з реальною модернізацією армії чи кількістю проведення спільних військових навчань з країнами-членами НАТО.

Сьогодні ми маємо вичавити максимум користі з практичної співпраці з НАТО, удосконалюючи старі формати й наполягаючи на нових. Ми в Інституті підготували і вчора презентували для журналістів з усієї України інфографіки та відеоролики про 4 практичні напрямки партнерства між Україною та НАТО, але їх насправді більше.

3. Ми маємо бути готовими до того, що Путін використає відмову України від позаблоковості, аби розколоти Європу з українського питання загалом. Зокрема і в тому, що стосується майбутньої пролонгації санкцій проти Росії. Він не зміг розколоти її з допомогою проплаченого лобі і санкцій у відповідь, тому спробує це зробити з допомогою “важкої артилерії”, чим є питання можливого членства України в НАТО для багатьох європейських членів Альянсу. Росія явно спробує подати це як доказ того, що Україна націлена на війну, а не на мир, а саме рішення відмовитись від позаблокового статусу припише США, щоб консолідувати антиамериканські настрої в країнах-членах (хоча справжні реакції у Білому Домі з приводу повернення України на євроатлантичний трек навряд чи зводяться до гучних аплодисментів). Нам, на жаль, не вдалось переконати європейських партнерів, що для Путіна НАТО – це лише привід для агресії. І, насправді, не буде НАТО – він знайде інший привід, як знайшов його у лютому цього року, анексуючи Крим.

У європейських столицях все ще багато ілюзій з приводу того, що якщо Україна навічно відмовиться від членства в НАТО, Путін залишить її в спокої. Деякі члени Альянсу нервово рефлексують на, здавалось би, зовсім безневинну формулу Альянсу про те, що “двері НАТО відкриті”. Рефлексують тому, що, мовляв, вже сама ця формула страшно дратує Путіна. Тому ми маємо а) доказувати європейцям, що питання НАТО насправді нічого не змінить в стратегії Путіна щодо України б) пояснювати, що інтеграція до НАТО – це стратегічне бачення України, яке відповідає очікуванням українського суспільства в) Україна на сьогодні не бачить більш адекватного способу гарантувати свою безпеку у майбутньому, ніж формат колективної безпеки, і це, зі зрозумілих причин, не може бути ОДКБ. Україна зрозуміла, для чого їй НАТО, тепер треба, щоб НАТО зрозуміло, для чого йому Україна.

Пост в блог на “Українській правді” директора ІСП Альони ГетьманчукПовернулась із Рима. Організовували там публічні дебати про Україну та роль Євросоюзу і ще кілька різних закритих заходів. Рим вибрали не випадково – хотіли підбити підсумки італійського головування в Раді ЄС і роззнайомитись з тими, хто так чи інакше впливає на бачення Фредеріки Могеріні в ЄС. Крім того, вже очевидно, що Італія є і буде залишатись у перших рядах тих, хто виступатиме за скасування санкцій проти Росії. Хоча заради справедливості треба визнати і наступне: Італія стала поодинокою країною, яка наважилась арештувати майно наближених до Путіна російських олігархів.\
Дискусію організували разом з Італійським інститутом міжнародних справ (IAI). Запросили також до Рима на дискусію Ендрю Вілсона, Андрєя Макаричева, Олексія Гараня.

Погодився виступити на дискусії і перший заступник міністра закордонних справ Італії Лапо Пістеллі. Останній завітав відразу після прильоту з Москви. Тому з порогу в пух і прах розкритикував президента Румунії, який начебто висловився за посилення санкцій проти Росії, бо все йде по плану. Тобто, російська економіка котиться під три чорти. Тому, звісно, Пістелі дуже обурювався, як можна взагалі розраховувати на економічний колапс Росії, від якого, мовляв, ніхто не виграє.

Нічого дивного в його ремарках нема: це ми в Україні переконались, що Росія найбільш небезпечна, коли багата і самовповнена, а в Європі переконані, що боятись треба якраз бідної і нещасної Росії,

Хоча нас запевняли, що Україна – не та тема, яка може зібрати в Римі зали (не студентські аудиторії), але людей прийшло дуже багато. Скажу відверто – більше, ніж ми очікували, враховуючи настрої у суспільстві та банально передріздвяний час.

Спробувала, як і після Берліна, звести докупи головні питання і ремарки, які звучали, як в ході дебатів і на нашому закритому робочому ланчі для тих, хто впливає на прийняття рішень, так і на інших зустрічах. Ці питання дають зрозуміти, на що будемо самі посилювати увагу і пропонуємо іншим це зробити на італійському напрямку.

Історія грає проти України

Історія відносин Росії й Італії настільки насичена і приваблива для багатьох італійців, що Україні в ній просто важко знайти навіть щілинку, не те що вікно, аби себе проявити. Від довгої традиції дружніх відносин між королівською сім’єю Савойя та Романовими, між верхівкою Комуністичної партії СРСР і Комуністичною партією Італії (яка, пам’ятаємо, номер один в Європі) до щирої дружби Путіна з Берлусконі у новітні часи. Навіть “Газпром” і той у свій час вибудовувся за зразком італійської ENI.

Про Україну все ще знають небагато, незважаючи на те, що українська громада – четверта за величиною в Італії (після Марокко, Китаю та Албанії). Італійці зізнаються, що насправді не до кінця розуміють, які процеси відбуваються в Україні і які тренди наразі панують в українському суспільстві. Є підгодоване російським дезінформаційним монстром уявлення про Україну як про “failed state”, країну-невдаху, а про позитивний потенціал відомо дуже мало.

Росія працює дуже агресивно і зараз. Вона, подейкують поінформовані італійські співрозмовники, почала фінансувати політичний проект другого за рейтингом особистої популярності політика після прем’єра Ренці – лідера “Леги Норд” Матео Сальвіні (а-ля кредиту, які росіяни дали “Національному Фронту” у Франції). Це на сьогодні єдина реальна опозиція до уряду Ренці, і в майбутньому вона може створити для нас чимало проблем. Росії так чи інакше підігрує медіа-холдинг Берлусконі. Страшні суми називаються, які росіяни дають на інформаційну кампанію в різних регіонах (начебто лише на Сицилії вони виділили на свою пропаганду 150 млн євро). Також, за деякими джерелами, “Газпром” зробив італійцям нещодавно подарунок з барського плеча, надавши 10% знижку на газ і відмовившись від принципу “бери або плати”.

Реакція на Україну має мало спільного з Україною

Багато італійських полісі- та опініон-мейкерів вибудовують свою лінію поведінки щодо подій навколо України безвідносно до самої України. Коли ми збирались до Італії і запитали, яка тема дебатів була б найбільш цікавою для місцевої дипломатично-експертно-політичної аудиторії, деякі поважні експерти запропонували нам тему: “Суперечка Росії та США через Україну: як залучити Кремль?”.

Власне, саме слово “залучити”, мабуть, найточніше відображає сутність політики Італії щодо Росії. Це Швейцарія думає, що вона найкращий медіатор у світі, в Італії ж думають, що у випадку конфліктних ситуацій між Росією та Заходом найкрутіші посередники вони. От і зараз Романо Проді не зміг завітати на наш захід, бо якраз полетів до Мінська і Москви пропонувати свої медіаторські послуги, щоб стати наступним президентом Італії. А Лапо Пістеллі на нашій дискусії навіть провів аналогію з Кубою, що країна, мовляв, 65 років була в ізоляції, і що Штати цим досягли? Хоч італійці і самі розуміють, що аналогія кострубата, бо інтегрована у світ Росія – це, звісно ж, не Куба.

Реакція на конфлікт навколо України в Італії – це не лише індикатор традиційних симпатій до Росії. І це не тільки індикатор рівня антиамериканських настроїв, які грають проти України у багатьох країнах Європи, про що я вже неодноразово писала. Але це ще й індикатор євроскептичних настроїв в Італії, розчарування в європейському проекті та європейських інституціях як таких, що нездатні належним чином подбати про економічні та соціальні проблеми італійців у часи кризи. Критика санкцій проти Росії – це лише один з каменів, які кидають в город Євросоюзу в рамках загальної кампанії з критики ЄС.

Допомога Україні – це втрати для Італії

Італійці звели війну Росії проти України до питання “скільки втратить Італія через санкції щодо Росії”. Все інше для них речі другорядні. За три дні в Італії довелось почути масу різних варіацій, скільки чого втратить Італія. Очевидно, допомагають нагнітати ще й російські партнери. Фактичний представник Путіна по Італії – заступник міністра закордонних справ РФ Олексій Мєшков – довго працював послом у Римі, тому добре знає вразливі точки італійців, на які треба натискати. Італія друга за залежністю від російського газу після Німеччини в ЄС. Так само Італія на другому місці в ЄС за експортом до Росії знову після Німеччини. Італійські урядовці та експерти люблять у ці дні докоряти прихильникам жорсткої лінії по Росії, що товарообіг між ЄС та Росією за останні сім місяців внаслідок санкцій впав на 20%, а між Росією та США виріс на 12%.

Де гарантія, що не буде повторення постпомаранчевого сценарію?

Італійці використовують наш провал після Помаранчевої революції як привід сьогодні пояснити, чому особливо напружуватись з приводу підтримки для України не варто. Мовляв, спочатку українці мають довести, що вони інші. Для початку Порошенко з Яценюком зможуть не перетворитись на Ющенка й Тимошенко. До речі, один з сивочолих італійських дипломатів довго розповідав на наших дебатах про конфлікт між Яценюком і Порошенком, згадуючи і про роль останнього в першій постпомаранчевій кризі.

Ми постійно кажемо і просимо європейців підтримувати єдність у питанні України, але насправді ми не маємо права вимагати єдності 28 країн, якщо цієї єдності не зможуть забезпечити лише 2 особи в нашій країні на ім’я Арсеній та Петро.

Жодного сенсу в Україні євроінтегрованій для Італії немає

Італійці не розуміють доданої вартості від розширення Євросоюзу та НАТО на Схід. Розширення НАТО вони сприймають як розширення зони американського впливу. Розширення ЄС за рахунок України – як розширення зони економічного впливу Німеччини та Польщі. А що, мовляв, з того їм?

Дійсно, ми ніколи до кінця не продумували, як отримувати політичний зиск, використовуючи економічні інструменти. Україна для Італії тому і перебуває в політичному досьє, а не економічному. Тому, власне, з боку України було б розумно продумати, де і в яких сферах можна було б залучати італійських інвесторів. І сьогодні важливо було б не допустити, щоб італійські банки пішли з України, бо якраз банківський сектор є для них один з пріоритетних. Два інші – енергозбереження та сільське господарство.

Італійці, звичайно, вголос не скажуть “сидіть собі під Росією і не викаблучуйтесь”, але люблять пороздумувати про міст, який Україна може створити між Росією та ЄС. Чи про Україну як лабораторію. Тому я своїм обов’язком в Римі вважала пояснити всім і кожному, що шляху назад для України нема: що болісно, з роздертими до крові колінками, з перспективою членства в ЄС чи без неї, вона поступово буде інтегруватись в європейський та політичний простір, і європейцям – зокрема, й італійцям – доведеться на неї реагувати і з нею рахуватись, і виробляти щодо неї чітку стратегію.

Якщо у вас нема фашистів, чому є фашистська символіка?

Італійці, як і інші південні європейці, вже не говорять про фашистів в уряді України – і це вже плюс. Але все ще говорять про “фашистську символіку, яку використовують деякі добровольчі батальйони”.

Націоналізм специфічно і дуже чутливо сприймається в Італії з її фашистським бекграундом. Навіть патріотизм тут не завжди сприймається адекватно. І навіть такі для нас важливі речі, як колективне розспівування національного гімну, виглядають в Італії не завжди пристойно. Взагалі вважаю, що про реальну роль ультранаціоналістичних партій в Україні і результат Яроша на президентських та Правого сектора на парламентських треба не соромитись говорити в Європі при кожній нагоді. Доходить все ще дуже туго – занадто яскравою видалась перша картинка, нав’язана росіянами.

P.S. Інститут світової політики дякує за підтримку та партнерство в організації заходів у Римі Pact, МФ “Відродження” та Посольству України в Італійській Республіці.

Старший аналітик ІСП Леонід Літра прокоментував результати парламентських виборів в Молдові інформаційно-аналітичному агентству “Главком”Михайло Глуховский, «Главком»По предварительным данным, на прошедших в воскресенье парламентских выборах в Молдове с результатом 21,54% голосов победу одержала Партия социалистов. На втором месте лидер нынешней правящей коалиции Либерально-демократическая партия (ЛДПМ) — 19,27%, на третьем — победитель предыдущих выборов Партия коммунистов с 17,86%. Кроме того, в парламент проходят два участника правящей коалиции – Демократическая партия (15,81%) и Либеральная партия Молдовы (9,42%). Таким образом, прозападные партии получают 54 места в парламенте, а их оппоненты, левые пророссийские партии – 47 мест. Этот шаткий перевес позволяет старой-новой коалиции снова сформировать правительство и продолжить курс на вступление в ЕС.

Выборы в Молдове не обошлись без скандала. Перед самым днем голосования Центризбирком снял с гонки пророссийскую партию «Патрия» (Родина) во главе с Ренато Усатым, бизнесменом с молдавским и российским гражданством. Накануне суд постановил снять партию Усатого в связи с получением почти $500 тыс. на предвыборную кампанию иностранного финансирования. Сам скандальный лидер бежал в Москву, опасаясь ареста. С рейтингом 13-15% «Патрия» могла бы в следующем парламенте объединиться с социалистами и коммунистами в пророссийское большинство. Это могло круто сменить расстановку сил.

Среди других особенностей выборов – малое количество избирательных участков в России, где проживает и работает значительное количество граждан Молдовы.

Эксперты, опрошенные «Главкомом», не считают выборы в Молдове полной победой европейского вектора развития страны, а также рассуждают, как поведет себя Россия, после того, как пророссийские партии не смогли получить право формировать правительство.

Свое мнение по этому поводу высказали Денис Ченуша, политолог, ассоциированный эксперт Expert-Grup и Леонид Литра, эксперт Института мировой политики. Аналитики отмечают самую низкую явку с 1994года, она составила 55,86%. Причина – разочарование избирателей не в последнюю очередь в неспособности власти побороть коррупцию.

Кто победил на выборах в Молдове

Денис Ченуша, политолог, ассоциированный эксперт Expert-Grup

Как показали выборы, проевропейские партии не смогли донести до избирателей свои месседжи. Прозападные партии потратили очень много денег на то, чтобы уговорить людей за них проголосовать, но, несмотря на это, они не смогли набрать больше, чем на прошлых выборах. На самом деле выиграли социалисты. Да, они не смогут формировать коалицию, но они набрали больше, чем другие партии, больше, чем они набирали согласно соцопросам.

В общем же итоге проевропейские партии смогут создать коалицию. Однако если мы посмотрим на опыт создания коалиции, то увидим, что в прошлом они не очень эффективно сотрудничали, поэтому создавать коалицию будет им сложно и в этот раз.

Леонид Литра, эксперт Института мировой политики

Проевропейские партии сохранили преимущество. Скорее всего, у них будет 54 мандата, в то время как у оппонентов 47. Они сохраняют большинство, но это большинство менее комфортабельное, чем было раньше. Несмотря на выигрыш, всегда ведь можно купить выход из коалиции пары депутатов и все поменяется. Этого нельзя исключать. Тем более, что в прошлом парламенте было много раз, когда депутаты переходили на сторону проевропейских партий. Были и такие случаи, когда служба безопасности арестовала человека, который хотел коррумпировать двух депутатов. Вместе с тем, несмотря на поражение, позиции тех партий, которые выступают за сближение с Россией, укрепляются. К примеру, те, которые выступают за Таможенный союз, набрали на этих выборах больше голосов, чем на прошлых.

Голосование в Молдове прошло без нарушений?
Денис Ченуша:
Прошедшая кампания была жесткой. Партии власти знали, какие будут результаты, и должны были действовать жестко, желая остаться у власти. Жесткость выражалась в том, что была исключена из предвыборной гонки партия Ренато Усатого «Патрия». На этот факт негативно отреагировало посольство США, посчитав, что властью были нарушены правила игры в последний момент. В то же время нужно понимать, что партия Усатого появилась ниоткуда, непонятно откуда он взял средства, да и вообще, расследования, которые проводили журналисты, указывали на то, что у Усатого достаточно криминальное прошлое и настоящее. Можно дебатировать, насколько демократично была снята с дистанции партия «Патрия», но то, что это произошло в соответствии с законом в виду доказательств о ее деятельности, не вызывает сомнений.

То, что многие граждане Молдовы, проживающие в России, не смогли проголосовать на прошедших выборах, является нарушением прав избирателей. Об этом в прессе Молдовы очень много писалось, все критиковали партии власти. Всем было ясно, что нужно было открыть намного больше участков, чем было открыто в России. Естественно, это было политическое решение. Ведь все знали, за кого будут голосовать граждане Молдовы, проживающие в России. Да, конечно, 5 участков в России и 25 в Италии – существенная разница. У власти было понимания, насколько, что открывать участки в России это небезопасно для ее партий. К примеру, если Ренато Усатый смог мобилизировать электорат в Молдове, то понятно, что ему было бы легко это сделать и в России. Наверное, был страх и желание не допустить голосования за Усатого, социалистов, и тех же коммунистов.

Леонид Литра:
Около 280 тысяч граждан Молдовы временно проживают в России. Всего же выехали из страны за границу порядка 800 тыс. граждан страны. Я не могу дать определение того, является ли открытие малого количества участков в России ущемлением прав потому, что когда организуешь выборы за границей, очень много зависит не только от желания, но и от инфраструктуры. Когда нет возможности проголосовать – это ущемление. Но когда созданы может недостаточные условия заграницей, но все же созданы, – это не ущемление. Во-первых, обратите внимание, все, кто пришли на выборы, успели проголосовать. Во-вторых, лидер Партии социалистов Игорь Додон, который больше всех агитировал за открытие большего количества участков, когда был вице-премьером и отвечал, в том числе за этот вопрос, открыл только два избирательных участка в России. То есть он, будучи у власти, открыл только два участка, а будучи в оппозиции ему мало и пять. Вот в Румынии в сравнении с выборами в Молдовы, можно сказать, что были ущемления прав избирателей. Очень много тех, кто голосовал за рубежом, не смогли проголосовать, были большие очереди.

Россия будет дальше нагнетать?

Денис Ченуша:

Массовые акции протеста – один из сценариев дальнейшего развития событий. Но как мне кажется, пророссийские силы будут действовать по-другому. Они будут создавать проблемы оппонентам в парламенте, дабы увеличить число своих сторонников накануне выборов в местные советы, запланированные на следующий год. Парламент нужен «красным» для трибуны. Они (пророссийские силы) попытаются продержаться в парламенте до следующего года, как минимум, с тем уровнем поддержки, какой имеют сейчас. После не очень хорошего результата на этих выборах проевропейским партиям будет сложно уговорить избирателей проголосовать за них снова и на местных выборах. Все зависит от того, как быстро будет сформировано новое правительство, насколько эффективным оно будет.

Что касается сценария создания так называемой Бессарабской Народной Республики (в некоторых вариантах Республики Буджак) к которой будет присоединена также Гагаузия, то не думаю, что этот сценарий будет кто-то реализовывать. Это очень сюрреалистический сценарий. Не думаю, что это возможно и даже в Гагаузии над этим кто-то серьезно думает. Думаю, и для России такой сценарий недостаточно интересен, поскольку с помощью Гагаузии они и так могут постоянно создавать проблемы молдовским властям.

Может быть запущен сценарий обострения противостояние между Приднестровьем и проевропейским правительством Молдовы, но больше обострение политического характера, чем военного. Страх военной интервенции, которой боится большинство граждан, согласно соцопросам, основан на опыте Украины. Новости из Украины очень эффективно использовались партиями во время предвыборной кампании. Пророссийские силы говорили, что если вы проголосуете за проевропейские партии, то у вас будет Донбасс, будет война.

В пользу дальнейшей нестабильности говорит и тот факт, что экономические преференции для Приднестровья со стороны России будут действовать до конца 2015 года. Если быть на 100% честным, то в Молдове все надеются на то, что Украина сможет решить свои проблемы решить и что ЕС не позволит развернуться в регионе России.

Леонид Литра:

Скорее всего, Россия будет наращивать давление на Молдову на фоне того, что для них главной целью является отмена соглашения об ассоциации с ЕС. Сначала было введено эмбарго на ввоз вин в РФ, потом Молдова была исключена из зоны свободной торговли стран в СНГ, осуществляется давление на мигрантов, которые работают в России.

Есть две партии в Молдове, которые открыто поддерживают союз с Россией. Это Партия социалистов и партия Патрия, во главе с Ренато Усатым. Последнего сняли. Многие думали, что из-за этого может что-то произойти, поскольку он довольно популярный популист. Но вот Служба безопасности в Молдове совместно с полицией на этот момент сумели предотвратить (беспорядки). Были арестованы многие люди, связанные с политиками, находящимися в списке партии Усатого. У них было изъято оружие.

Есть сценарий создания Бессарабской Народной Республики. Но как по мне, это больше фантастика. Первоисточники таких сценариев – непонятные, неизвестные, сомнительные сайты. Складывается впечатление, что это российская диверсия. Такой вброс происходит для того, чтобы посмотреть, есть ли кто-то, кто начнет на себе тельняшку рвать, кто клюнет. Но даже сугубо теоретический сценарий не означает, что его не нужно учитывать. Просто потому, что рядом Приднестровье, рядом Гагаузия. Гагаузы живут также в Одесской области. В чем особенность этого региона от других? В нем нет однозначного мнения насчет чего-то. Если о Винницкой области однозначно можно сказать, что она европейская, то на юге Одесской области совершенно разные мнения.

В Гагаузии есть потенциал беспорядков. Но в последнее время все больше людей стали понимать, что их используют. Они видят, что происходит на Донбассе и не хотят, чтобы такое же произошло у них. Я не вижу, чтобы сейчас была возможна какая-либо военная интервенция, возможны лишь мелкие пакости со стороны Приднестровья.

Пост в блог на “Українській правді” директора ІСП Альони Гетьманчук.У неділю Росія майже захопила Молдову. Не танками, а бюлетенями. На парламентських виборах там мала всі шанси перемогти коаліція, яка б реально могла зіграти такий же злий жарт з країною, як Янукович зіграв перед Вільнюсом з Україною – тобто, влаштувати геополітичний розворот на 180 градусів.\
Проєвропейським силам вдалось ситуацію вирулити, але глибока поляризація у суспільстві нікуди не випарувалась, як і протестні настрої, які підігріваються і будуть, без сумніву, й далі підігруватись російськими грошима та російською дезінформаційною машиною. Росія завжди знаходить цікавих персонажів, які з її допомогою розправляють крила. Інколи навіть із співзвучними іменами. У Молдові – це Додон, у Республіці Српскій у Боснії – це Додік, в Угоршині – “Йоббік”.

Історія з виборами в Молдові красномовна і повчальна для України.

Особливо для влади, котра, як і молдовська, теж задекларувала європейський вибір. Головний урок виборів у Молдові може бути перефразований з відомої приказки: назвався європейцем, проводь реформи. І Порошенко, і Яценюк мають чітко зрозуміти: їхня поразка буде не просто їхньою дискредитацією як політиків, вона буде дискредитацією європейського вибору України як такого. Це буде ще гірше, ніж з Януковичем. Янукович дав лише примарну надію на інтеграцію з ЄС, а нинішні керманичі створили реальну можливість для такої інтеграції, підписавши Угоду про асоціацію.

Влітку цього року ми з Інститутом світової політики “експортували” до Молдови наші “вуличні євроуніверситети”. Кільки днів я провела, спілкуючись про євроінтеграцію з пересічними мешканцями на півночі Молдови – у Єдінці та Бельцах. Всі претензіїї, які ці мешканці висловлювали з приводу Євросоюзу – це були насправді претензіїї до молдовського уряду. Просто в той момент, коли молдовський уряд начепив на себе бренд “європейської коаліції” він весь свій негатив виплеснув на Євросоюз. Бо такий “Євросоюз”, який з допомогою своїх поводирів у Молдові починає асоціюватись з дерибаном, корупційними схемами і неформальними зв”язками замість інституцій, нікому вже особливо непотрібен.

Вибори в Молдові – це результат того, яким бумерангом можуть виявитись недостатні зусилля лише в двох сферах: боротьбі з корупцією та верховенстві права. Навіть якщо досягнутий безвізовий режим з Євросоюзом. І дещо полагоджена інфраструктура, зокрема побудовані дороги.

Вибори в Молдові – це не вибори в Грузії, коли Саакашвілі програв, бо проводив занадто радикальні реформи. Вибори в Молдові – це якраз результат того, що правлячий уряд проводив занадто половинчасті реформи. І Україна якрахз ризикує піти за другим сценарієм.

Вибори в Молдові – це й урок для європейців. Урок про те, що не треба створювати кумирів. Не треба ліпити країну-лідера, безумовну “історію успіху”, керівникам якої європейські чини будуть плескати по плечу й ставити у приклад іншим. А керівники будуть розслаблятись і втрачати будь-яку мотивацію рухатись вперед.

І останнє: трюк з геополітичним курсом можна провернути один раз. Наступний раз вони будуть голосувати вже точно не з геополітичних, а з антикорупційних і тому подібних міркувань.

Блог заступника директора ІСП Катерини Зарембо в EUObserverТекст публікації доступний лише англійською мовою.

Інтерв’ю старшого аналітика Інституту світової політики Леоніда Літри виданню «Об’єктив Європа».Молдова в переносном смысле находится в геополитической электоральной карусели. Первой выбор сделала Украина, 26 октября, a несколько дней назад проголосовала Румыния, которую ожидает еще второй тур президентских выборов. Республика Молдова решит свое будущее через несколько недель, 30 ноября. О пересечении избирательных процессов трех стран и, особенно, о последствиях их результатов побеседовали с экспертом Киевского института мировой политики Леонидом Литра.— Господин Литра, какое воздействие окажут – если окажут – результаты выборов в Украине и Румынии на выборы в Молдове?
— Выборы в Украине имеют более чем символическое значение. К сожалению, у Украины и Молдовы много общих проблем, чаще всего порождаемых одним и тем же партнером – Россией. Однако на парламентских выборах Киев доказал, что способен мобилизоваться в моменты максимального исторического значения для судьбы страны, выразив сильную поддержку европейской интеграции и процесса реформ, направленных на достижение этой цели. Что касатся выборов в Румынии, на данный момент все ведущие тамошние партии включили в свои программы тему сотрудничества с Республикой Молдова, соответственно, кто бы ни стал президентом, будет вынужден уделить достаточно внимания отношениям с Кишиневом, даже если будут вариации. Таким образом, главные последствия этих выборов, особенно в Украине, заключаются в обеспечении Молдове регионального геополитического комфорта, создающего хорошие условия для сохранения вектора реформ, направленных на сближение Кишинева с Евросоюзом.
— Станет ли европеизация Украины необратимой после этих выборов?
— История доказывает, что необратимых направлений или процессов не существует, и Украина не исключение. Именно по этой причине идею европеизации нужно продвигать непрерывно и неуклонно, в последовательном порядке. Речь идет не только о государственных учреждениях, но и о тех, кто поддерживает эту идею. Недавние нелегальные и непризнанные выборы, проведенные на части территорий Донецкой и Луганской областей, которые поддержала только Россия – трюки, доказывающие, что европейская и по-настоящему независимая Украина могла бы стать проблемой для авторитарных государств и сохранения власти в них, в том случае, если Киев доведет до конца начатые реформы и завершит переход.
— Что будет дальше с этим «новым Приднестровьем»?
— Сложно прогнозировать в ситуации, в которой продолжаются военные действия и неясно, на какой фазе будет «заморожен» этот конфликт, но очевидно, что в Украине это «новое Приднестровье» создано по аналогичному принципу и преследует такую же цель, что и сепаратистский регион в Молдове – сорвать европеизацию этих государств.
— Можно ли говорить об украинском уроке вследствие этих выборов?
— У киевских выборов несколько интересных измерений. Во-первых, большая победа проевропейских сил в разгар экономического кризиса и, фактически, войны и непопулярных реформ. Во-вторых, важно отметить что все партии, находящиеся на крайних полюсах – как правые, такие как «Правый сектор» или «Свобода», так и левые, как то Партия коммунистов -, не прошли в парламент. То есть, вопреки стахановским усилиям российской дезинформации, электорат смог сделать выбор, направленный на независимость и европеизацию Украины. В Молдове выборы еще только предстоят и электорат имеет такую же возможность наказать тех, кто абсолютно открыто и нагло продвигают идеи против интересов Республики Молдова. Если это не произойдет, тогда критиковать можем только самих себя и никого другого.
— Будет ли иметь люстрация тот эффект чистки, который ожидает украинское общество? Нужна ли люстрация в молдавском обществе или же это уже пройденный этап?
— Я не большой сторонник люстрации с запретом занятия определенных должностей в силу соображений, связанных с политическими убеждениями. В Молдове самую важную люстрацию можно сделать на выборах и поэтому важно, чтобы граждане мобилизовались и наказали силы, которые служат чужим интересам, а не интересам Республики Молдова. Второй важный механизм люстрации это независимое правосудие, применяющее закон к тем, кто его не соблюдает. Лично я не считаю, что бросание политиков в мусорные ящики может принести желаемые результаты.
— А можем мы говорить о молдавском уроке для украинцев, в смысле ошибок, которые не повторяли бы наши соседи?..
— Наверное, самый важный урок в том, что реформы нужно проводить в первый год правления и не пытаться затягивать их внедрение из политических или электоральных соображений. Молдова сделала важные шаги за последние четыре года правления и добилась хороших результатов, таких как либерализация визового режима с ЕС, подписание и применение Соглашения об ассоциации, которое обеспечит возможность модернизации экономики, значительное улучшение инфраструктуры. Однако, у меня такое впечатление, что можно было сделать и больше, будь меньше страхов, связанных с избирательным рейтингом, и больше решительности в борьбе с коррупцией. Другой важный фактор, который мог бы быть полезен Украине, связан с тем, что власть должна проектировать реалистичные ожидания и эффективно сообщать о том, что делает и для чего делает. Ясно, что для Молдовы будет важно сотрудничество с Украиной в плане европейской интеграции и замороженных конфликтов.
— Общеизвестно, что существовало необъявленное соревнование между Кишиневом и Киевом в отношении скорости и эффективности европейской интеграции. События последнего года в соседней стране волей-неволей выдвинули нас вперед. Что должна сделать Республика Молдова для сохранения этой высокой отдачи?
— У меня такое впечатление, что для обеих стран состязание в хорошем смысле слова благотворно для европейской интеграции и для внедрения Соглашения об ассоциации. Молдова действительно опережает Украину по большинству разделов, связанных с политическим сотрудничеством, однако в том, что касается зоны свободной торговли, к примеру, существуют сферы, в которых у Киева дела обстоят лучше. Необходимые шаги для сохранения высокой отдачи реформ и европеизации установлены в национальном плане по реализации Соглашения об ассоциации – и Кишинев знает, каковы они. Осталось, чтобы люди предоставили новый мандат тем, кто доказал, что могут это сделать.
— Нынешняя избирательная кампания в Молдове, может больше чем когда-либо, является геополитической – либо на Запад, либо на Восток. Те, кто зовут нас на Восток, не имеют еще никакого месседжа для киевской власти, словно и не существует вовсе этой огромной страны, отделяющей нас от России. Насколько правилен такой подход?
— С того момента, как Киев вернулся в колею европейской интеграции, геополитический месседж становится абстрактнее. Когда говорят о Востоке, имеют в виду Россию, а когда говорят о Западе – подразумевают Европейский союз. Украина, хотя и расположена восточнее Молдовы, рассматривается Кишиневом как Запад. Но важно другое: когда Украина разделяет те же цели, что и Молдова, крайне важно совместное усилие и региональный посыл. Более того, Украина, избравшая сближение с ЕС и также подписавшая Соглашение об ассоциции, делает теоретическим или даже невозможным серьезный разговор о вступлении Молдовы в Таможенный союз. Это «утопия», как говорил не так давно Игорь Додон, пытаться продвигать вступление в Таможенный союз в контексте отсутствия физической связи между Молдовой и Таможенным союзом

Коментар директорки ІСП Альони Гетьманчук стосовно ситуації на окупованій частині Донбасу та можливі аналогії з Придністров’ям”Про те, що на Донбасі події відбуваються по накатаному придністровському сценарію було очевидно з початку конфлікту. Деякі аналогії просто вражали. Включно з псевдовиборами, які ніхто з цивілізованого світу не визнає.\
Але є речі, які роблять ситуацію на Донбасі гіршою, ніж навколо Придністров”я, а є речі, які поки що грають на нашу користь.

Спочатку про те, що робить “ДНР” гіршим за “ПМР”?

1. Це спільний кордон Донбасу з Росією. Те, чого немає у Придністров”я з Росією. Якщо Придністров”я можна було просто задушити економічно, а нові поставки військової допомоги та живої сили завжди створювали масу незручностей, постійне підкріплення з Росії на Донбас є фактично питанням вирішеним. Якби це парадоксально не звучало, Україна має більший вплив через спільний кордон на ситуацію в Придністров”ї, ніж на свій власний регіон в частині Донецької та Луганської області.

2. Цінність Молдови для Росії не порівняти з цінністю України для Росії. Вага Молдови для концепції “русского міра” чи для Євразійського Союзу суттєво менша, ніж вага України. Міф про братів слов”ян так само не працює. Якщо у випадку з Придністров”ям росіяни самі зізнавались на закритих зустрічах, що “не зовсім воно нам і потрібне те Придністров”я, просто Захід ще не запропонував нам за нього хорошої ціни”, то з Донбасом так не вийде. Донбас, можливо, Путіну теж в якийсь момент перестане бути потрібним, але ціна за нього буде, в будь-якому випадку, в рази вища, ніж ціна за Придністров”я.

3. На Донбасі Росії навряд чи потрібен саме заморожений конфлікт. На прикладі Придністров”я Росія вже переконалась, що заморожений конфлікт створює перепони для європейської чи євроатлантичної інтеграції сусідніх країн, але не блокує європейський напрямок остаточно. Незважаючи на заморожені конфлікти у Молдові та Грузії з ними були підписані Угоди про асоціацію. Щоб заблокувати повністю будь-яку інтеграцію в ЄС чи НАТО, потрібно тримати конфлікт принаймні у тліючому стані.

Крім тото, заморозка конфлікту призводить до того, що у списку пріоритетів держави та суспільства рано чи пізно він починає займати далеко не перші місця. У Молдові в якийсь момент конфлікт у Приністров”ї сягнув такого ступеня заморозки, що дозволив Кишиневу підкоригувати пріоритети: спочатку євроінтеграція країни, а потім її реінтеграція. Тобто, спочатку ЄС, а потім Придністров”я. Є підстави вважати, що в України навряд чи вийде зробити: євроінтеграція відбуватиметься (чи не відбуватиметься) паралельно з реінтеграцією. У випадку з Україною Путіну потрібно, щоб він був питанням першим у суспільних та державних пріоритетах, постійно відтягуючи ресурси й енергію Києва.

4. Росія позиціонує конфлікт на Донбасі як відверту війну проти США. Саме відповідною реакцією на дії Сполучених Штатів у світі російська дезінформаційна машина пояснює свої дії в Україні, і це пояснення знаходить належний фідбек не тільки в Росії, але й багатьох європейських країнах. У випадку з Придністров”ям найбільш одіозною зовнішньою силою була Румунія. На війну з Румунією в Придністров”ї навряд чи когось мобілізуєш, на війну з Америкою в Донбасі при бажанні можна мобілізувати хороший шматок світу, навіть якщо Америка насправді не воює в Україні.

5. Як би там не було, Молдова досягнула хоча б якоїсь історії успіху на шляху євроінтеграції, яку вона може “продати” для Придністров”я: з 28 квітня цього року вона має безвізовий режим з Європейським Союзом. Кількість бажаючих отримати паспорт громадянина Молдови у Придністров”ї зросла втричі у порівнянні з аналогічним періодом минулого року. В Україні поки немає ЖОДНОЇ історії успіху з ЄС, тому практична вигода від євроінтеграції для Донбасу залишається під питанням. Поки що вони бачать від курсу на ЄС лише негатив один результат: європейські ціни замість європейських зарплат.

У чому ситуація на Донбасі все ще краща?

1. Офіційна влада України не пішла на прямі переговори з сепаратистами. Порошенко, умовно кажучи, не сів за стіл переговорів з так званим лідером ДНР Захарченком чи ЛНР Плотніцьким, хоча росіяни схиляли його до цього безбожно. У принципі, для цього й замінили громадянина Росії Гіркіна на громадянина України Захарченка. І для цього проводились всевдовибори, щоб обрану Росією владу зробити владою, начебто обраною народом Донбасу. Сам Захарченко вчора знову заявив про готовність зустрітись з Порошенком, щоб, звісно, перевести конфлікт з міждержавного у міжрегіональний – між Києвом та Донецьком/Луганськом.

2. Запити донецьких набагато вищі, ніж запити придністровських. Росія любить смітити грошима, але ж не настільки, щоб крім Крима взяти на повне утримання ще й Донбас. Тим більше, що 400 тисяч мешканців Придністров”я – це майже чотири мільйонів мешканців Донбасу, тобто майже у 10 разів більше. Придністров”я обходиться Росії десь в мільярд доларів у рік. Можна прикинути, у скільки обійдеться Придністров”я на Донбасі. Тим більше, якщо б Росія дійсно хотіла його спонсорувати, навряд чи б з таким ентузіазмом руйнувалась інфраструктура.

3. У Молдови немає навіть такої армії, яка є в України (21 місце у рейтингу армій світу станом на серпень 2014 року). І навряд чи буде, оскільки вона до цього і не прагне. Будь-яке вирішення конфлікту військовим способом не видавалось можливим для Молдови апріорі. Кишинів був приречений лише на дипломатичний шлях вирішення конфлікту. В України є шанс принаймні на відстроковане військове вирішення. “Хорватський сценарій” є тим самом світлом в кінці тунелю, який додає принаймні якогось оптимізму до досить сумної історії.

4. В України зовсім інший рівень міжнародної підтримки, ніж був у Молдови на момент створення де-факто держави під назвою ПМР. Тоді кордон Євросоюзу був настільки далеко до Молдови, що все, що там відбувалось, сприймалось так само віддалено й, відповідно, несерйозно. Сьогодні кордон ЄС проходить по кордону України і Молдови. Ідея Східного партнерства погано спрацювала, тому що ставка була зроблена на економіку, а при наявності такого сусіди, як Росія, мала б бути зроблена спочатку на безпеку.

5. Україна не має і не повинна приймати будь-якої миротворчої місії Росії. Росія дискредитувала саму ідею миротворчих місій, оскільки на прикладі Придністров”я доказала: її місії спрямовані, у першу чергу, на збереження та розвиток державності сепаратистських утворень, а не на встановлення сталого миру. Їхній успіх вимірюється тим, наскільки довго вони залишаться у тій чи іншій країні, а не тим, наскільки швидко вони закінчать свою роботу, як прийнято у тих же місій ООН. Те, як росіяни чутливо реагують на це питання, свідчить заява МЗС Росії з приводу презентації аналітичної записки Інституту світової політики “Реформа миротворчої місії в Придністров’ї”, остання презентація якої відбулась нещодавно у Брюсселі.

6. Масована атака російських телеканалів у Молдові. Найпопулярнішим каналом у Молдові залишається перший канал Росії (колишній ОРТ). Він покриває всю територію країни. На ньому сконцентрована левова частка всієї телереклами в країні. Оскільки права на ретрансляцію цьому каналу (як і доходи від трансляції) належать одному з найбагатших людей Молдови – Владу Плахотнюку – навряд чи він захоче позбутись цих прибутків заради інформаційної безпеки країни.

7. Реінтегрувати захоплену бойовиками частину Донбасу можна швидше, ніж Придністров”я з Молдовою. За 22 роки у Придністров”ї виросло покоління, яке вважає своєю батьківшиною ПМР і яке з дитинства чуло про Молдову з телебачення як про ворога. Деякі молоді люди можуть скільки завгодно проводити вільний час у кишиневському шопінг-молі MallDova, але все одно розповідатимуть, що вони придністровський народ. Крім того, між Києвом, Львовом і Донецьком немає такої мовної прірви, ніж між Лівим та Правим берегом Дністра. Порозумітись українською та російською значно легше, ніж російською та румунською. За різними опитуванями, 75-80% мешканців Молдови є румуномовними. Молдовська молодь російською переважно вже не розмовляє.

Так що, не все так погано у нашому домі, але час однозначно грає проти нас.