Публікації

Відповіді на підсумкову новорічну анкету газети «День» директора ІСП Альони Гетьманчук та члена Наглядової Ради ІСП Джеймса Шерра.«Українці шукали Європу, а знайшли себе»Альона Гетьманчук, директор Інституту світової політики

1. Думка, яка, на мій погляд, найчіткіше відображає процеси, які відбувались у минулому році, це думка про те, що «українці шукали Європу, а знайшли себе». Самоідентифікація, яка мала місце особливо у східних, центральних та південних регіонах України просто вражала. Навіть, якщо вона відбувалась шляхом відмежування від чужого, в даному випадку — російського. Найбільш важливо, що українці — чи люди з паспортами громадянина України — почали ставити собі питання «хто я?», і в переважній більшості їхня відповідь була на користь України. Саме чітка самоідентифікація стала водорозділом між війною та невійною: де українці — там мир, де лише власники паспорту України — там війна.

Одна з найбільш символічних деталей для мене України 2014 року — це пам’ятники Леніну. Ми по факту маємо ще досі три України — де Леніних нема, де Леніни пофарбовані у синьо-жовтий колір, і де Леніни все ще стоять, і їм поки що нічого не загрожує. Фактично, де совок ще живий, де люди застрягли у пострадянськості, та де є висока готовність до змін і європеїзації.

2. «День» у 2014 році остаточно закріпив за собою статус газети громадянського суспільства. «День» став інтелектуальною підзарядкою для сотень чи навіть тисяч громадських активістів, волонтерів, просто розумних людей, які намагаються щось зробити для своєї країни. «День» також, надавши майданчик для ідей та нових облич з громадянського супільства, зробив вагомий внесок для того, щоб громадянське супільство не лише тиснуло й міняло владу збоку, але просочувалось у неї і змінювало її зсередини. Лупало ту стіну, як писав Франко.

А головне, що навіть у найскладніші дні року «День» умів зробити так, щоб не опускались руки, щоб смерть не витісняла життя. Повірити в себе і свої сили — це те, з чого почався Майдан. Повірити у свою країну — це те, з чого має початись успішна Україна.

Фотовиставка газети «День» — це якраз витіснення смерті життям. Це, як на мене, найкраща і найточніша візуалізація минулого року.

3. За тиждень до президентських виборів наш Інститут отримав від Петра Порошенка прапор Євросоюзу, з яким у Вільнюсі відстоювали на морозі європейське майбутнє України. Він наразі висить у нашому офісі і зобов»язує стежити, як виконується європейський порядок денний, досить прискіпливо. Лариса Івшина, коли відбувалась урочиста передача цього прапора, а заодно й дискусія про те, як той чи інший президент зможе реалізувати європейський порядок денний, дуже влучно зауважила: «Президента потрібно програмувати». Перефразовуючи скажу, що в цьому році ми програмували не лише президента, а й майбутню країну. Саме тому доводилось дуже багато їздити країною, адвокатуючи першочергові, на наше переконання, реформи — антикорупційну та правосуддя, а також обговорюючи найбільш оптимальні формати безпеки. Нам важливо було, щоб це програмування відбувалось не лише у Києві. Враження від наших Стратегічних дискусійних клубів (аме так називаються ці дискусії) у південних та східних регіонах України були якраз одні з найсильніших у цьому році. Вразили приречені настрої, які панували у квітні в Донецьку («під Росію, так під Росію»), і драйв Запоріжжя у вересні («нехай тільки спробують»).

Для мене особисто це був рік вимушеного тестування — колег, друзів, знайомих. Дуже тішусь, що ніхто з моїх родичів, друзів чи близьких знайомих не те, що на Сході України, але й у Росії, не став жертвою російської дезінформаційної машини, не втратив критичного мислення і «не продав душу Путіну». Всі залишились на боці права і правди.

Це був рік, коли ми набагато більше віддавали, аніж отримували. Причому, в більшості випадків, свідомо. І я постійно захоплювалась тими, хто підбадьорював це робити сотні інших людей, допомагаючи армії чи переселенцям, як це робила моя добра знайома Євгенія Завалій з Ільїчевська.

Це був рік переоціники міжнародних партнерів. З країн я б тут відзначила Румунію, яка ще зовсім недавно сприймалась у наших дипломатичних та експертних колах як потенційний суперник №2 України після Росії, а серед міжнародних лідерів — це, безумовно, трансформація Ангели Меркель. На світовому інтелектуальному фронті найбільша знахідка України — це Тімоті Снайдер.

Відповіді члена Наглядової Ради ІСП Джеймса Шерра наразі доступні лише в англійському варіанті публікації.