Публікації

Виступ Євгена Перелигіна, Надзвичайного і Повноважного Посла України в Італії, під час презентації дослідження ІСП “Аудит зовнішньої політики: Україна-Італія” 30 червня 2016 року.Відправною точкою для аналізу відносин між Україною та Італією, а також для вироблення відповідних рекомендацій, мають бути національні інтереси обох країн. Вважаю, що таких напрямків є три, принаймні, основних. Для Італії це: глобальна і регіональна безпека, протидія нелегальній міграції і соціально- економічний розвиток країни, економічне зростання. Якщо ми зрозуміємо всі ці три пріоритети і знайдемо можливості для співпраці у рамках цих італійських пріоритетів, думаю, що наші відносини стануть ще більш інтенсивними. Ми зможемо досягнути нового рівня партнерства між Україною та Італією. \
Що стосується глобального і регіонального виміру безпеки для Італії: Україна не відіграє основну роль у цьому процесі, і це об’єктивно. У чому ця об’єктивність полягає? У тому, що ми поки не є членами НАТО і не можемо разом з Італією виробляти рішення, які могли б убезпечити цю країну і весь регіон від загрози тероризму з Півдня. Що стосується регіональної безпеки і протидії нелегальній міграції, ми також не можемо відігравати тут ключову роль, оскільки не є членами ЄС, який постійно обговорює і виділяє фінансові ресурси для протидії нелегальній міграції.

Що стосується економічного зростання і соціально-економічного виміру розвитку Італії, думаю, Україна може і повинна відігравати ключову роль. Про що йдеться? Ви сказали про бренд «made in Ukraine», який до цих пір залишається невідомим в Італії, і ми не можемо широко вийти на італійський ринок з цим брендом. Але сьогодні відкривається нова можливість, і якщо б ми зробили бренд «made in Ukraine, made with Italy», це б не лише стало сполучною ланкою між Україною та Італією, а й допомогли Україні вийти на більш широкий європейський ринок та на традиційні ринки Італії в Північній Африці, Азії, Латинській Америці.

Наразі є чотири пріоритетні сфери, в яких працюють Україна і Італія. По-перше, це політичні контакти, тобто політична платформа для розвитку відносин. Як неодноразово зазначав шановний Посол Фабріціо Романо, за останні два роки відбулося стільки політичних заходів, що вони перевищують всю ту роботу, яка велась до цього 22-23 роки. Тому, я вважаю, що нашими керівниками, як України, так і Італії, створена надзвичайно потужна зовнішньополітична платформа для подальшої реалізації проектів.

Наступне – міжпарламентське співробітництво. За останній рік кількість делегацій і кількість контактів як формальних, так і неформальних досягла свого піку за всю історію наших відносин. Не випадково, що минулого року італійський парламент відхилив 10 проектів резолюцій щодо скасування санкцій щодо Росії, а два дні тому Сенат Італії переважною більшістю голосів (150 проти 50), відхилив ще дві резолюції щодо скасування економічних санкцій проти Росії. Тобто, ми маємо на сьогоднішній день надійного партнера, який працює на збереження європейської солідарності.

Ще одне питання – це міжрегіональне співробітництво. Маємо тут надзвичайно великі перспективи. Слід врахувати, що Італія – це найкращий приклад того, як у рамках унітарної держави існують широкі повноваження для регіонів. Ми могли б активно переймати цей цінний досвід, а також розвивати співпрацю на міжрегіональному рівні. Достатньо сказати, що Київ і Флоренція мають побратимські зв’язки більше 50 років. У нас є Лігурія і Одеса, у нас є Дніпропетровськ і Харків, які активно співпрацюють з Емілією-Романією і Болонією. Тобто, у нас створена певна база, але не вистачає міжрегіонального розвитку, який був б втілений у конкретні проекти співпраці.

І на завершення, знову повертаючись до економічної співпраці: ми пройшли пік нашої торговельно-економічної співпраці десь в 2011 – 2012 рр., коли товарообіг досягав майже $5 млрд. За останній рік товарообіг між Україною та Італією впав приблизно на 28-30% з об’єктивних причин (і деяких суб’єктивних), і досягає $3,5 млрд. Отже у нас є потенціал, і якщо ми зможемо конвертувати політичні домовленості у конкретні проекти в економічній, енергетичній, сільськогосподарській, інфраструктурній сфері, можу вас запевнити, що на наступній конференції, яка буде організована Інститутом світової політики, ми буде констатувати зовсім інші цифри.

Михайло Гончар, Президент Центру глобалістики «Стратегія XXI»:

Сьогодні ми дійсно бачимо таку ситуацію, коли нібито інтереси України і Італії співпадають і вони займають однакову позицію щодо продовження санкцій щодо Росії. Але бізнес інтереси італійської держави превалюють. Маттео Ренці недаремно зазначив під час зустрічі в Петербузі про інтерес Італії щодо відновлення проекту «Південний потік». Як тільки такої згоди буде досягнуто, італійський уряд займе зовсім іншу позицію щодо режиму санкцій проти Росії. Має місце продовження військово-технічного співробітництва Італії з Росією. Наступний пункт – компанія Eni. Чи не вважаєте ви, що в деяких речах потрібно давати відчути італійській стороні, що режим сприяння може бути змінений на користь інших партнерів через таку поведінку?

Посол Євген Перелигін:

У відносинах з Італією Україні слід дотримуватися більш практичного підходу, тобто не вказувати з ким і як їм працювати, а пропонувати альтернативу. Я в своїй презентації сказав, що нам треба здобути партнерства. На жаль, з історичної точки зору в українсько-італійських відносинах було мало точок дотику, але сьогодні, якщо ми запропонуємо тій же компанії Eni альтернативу, ситуація може бути зовсім інакшою. Ми не можемо просто сказати: не працюйте з тими (Росією – ред.), а працюйте з нами. Ми маємо показати, яким чином Eni буде вигідніше працювати з надійним європейським партнером Україною, ніж просто отримувати прибутки в іншій країні.

Уряд Італії відреагував разом з урядами всіх 28 країн членів, коли ввів перші санкції проти російських чиновників через анексію Криму. Щодо Eni, то це приватна компанія, яка може відреагувати, а може й не відреагувати (на анексію – ред.). Але для того, щоб Eni відреагувала на користь України з нею треба працювати. Це стосується й решти енергетичних проектів. Щодо поїздки прем’єр-міністра Маттео Ренці до Санкт-Петербургу, ми можемо уважно подивитися, як відбувався візит і які контракти, які економічні перспективи були намальовані російською стороною для італійських компаній, серйозно підійти до цього питання і запропонувати Італії альтернативу. Україна сьогодні може стати найбільш привабливим ринком для європейських країн. У цьому я бачу наше завдання – не вказувати, а пропонувати альтернативу.

Катерина Зарембо, заступниця директора Інституту світової політики:
Пане Євгене, ви постійно присутні в італійському медіа-просторі і вашими зусиллями, на мою думку, відбувся колосальний поступ у ставленні ЗМІ до України. Як проблема російської пропаганди та її розв’язання виглядає з вашої точки зору?

Євген Перелигін:
Це дійсно проблема. Треба рахуватися з тим, що всі національні медіа Італії мають своїх кореспондентів у Москві і не мають їх у Києві. І це спотворює реальну картину. Відповідь України має бути виключно зосереджена на журналістських джерелах. Попередній спікер задавав питання, щодо російської пропаганди на телебаченні. Я можу сказати, що в Італії пропагандою вважаються будь-які виступи державних чиновників, державних представників тому, що вони кажуть не від себе, а від державної установи, від партії. І тому в Італії цінна та інформація, яка отримана від журналістів, а не від державного діяча. Саме тому робочі візити до України, які організовував Інститут світової політики для італійських журналістів та експертів, мали неабиякий ефект. Ознайомившись з реальною ситуацією в Україні, вони після повернення продовжували висвітлювати українські події, хоча, на жаль, слід визнати, що їхнього запалу вистачало лише на місяць-два. Потім треба знову або запрошувати, або створювати відповідні умови, щоб вони відслідковували події в Україні.

Ще один важливий момент. Вважаю, що реальним досягненням Посольства за ці два роки було не те, що ми з’являлися на шпальтах головних італійських газет або на телебаченні, а те, що ми пропонували (досить успішно) брати інформацію не тільки і не стільки від Посольства, а передусім від українських інформаційних агентств. Однак проблема полягає у тому, що новина з’являється спершу українською мовою, ну можливо російською. І тільки окремі інформагентства, як наприклад UNIAN, дають переклад англійською через годину або дві. Італійської мови, на жаль, ми не маємо. Тому, звичайно, у конкуренції інформації, коли є новина від власного кореспондента з Москви італійською мовою та новина українською чи російською мовою з Києва, перемагає новина з Москви. І це проблема, над якою нам всім потрібно працювати. Наразі є згода окремих центральних інформагентств Італії мати певні угоди з українськими інформагентствами на постачання інформації. Але реалізувати ці угоди без достатнього фінансування неможливо. Йдеться про те, щоб, наприклад, у щоденному режимі наше інформагентство надсилало у певний час стрічку з 20 новинами італійською мовою.

Повний текст записки “Аудит зовнішньої політики: Україна-Італія” доступний тут.