Публікації

Коментар першого заступника директора ІСП Сергія Солодкого для газети “День”За останнє півріччя українці переконалися, що російська влада завдяки підконтрольним ЗМІ з легкістю підмінює поняття. Щоб не казали в Кремлі — це слід сприймати з точністю до навпаки.\
Напередодні саміту НАТО в Уельсі президент Росії Володимир Путін запропонував свій мирний план щодо припинення кровопролиття і стабілізації обстановки на південному сході України. За повідомленням «Інтерфаксу», Путін «накреслив» цей план на… аркуші зошита під час візиту до Монголії.

У плані Путіна сім пунктів: проросійські терористи мають припинити наступ, сили АТО повинні відступити, обмін заручниками, доставка гуманітарних вантажів, припинення застосування української авіації «проти мирних громадян і населених пунктів у зоні конфлікту» і таке ін. Путін не врахував лише одного пункту щодо виведення російських військ з території України.

Президент РФ вважає, що його пропозиції можуть покласти край конфлікту, який він сам розпочав і тепер лицемірно намагається постати в ролі миротворця. Проте про яке перемир’я і план може йти мова, якщо вчора з’явилися повідомлення про те, що російські танки почали наступ на Маріуполь?

Ми поговорили з експертами «Дня» про те, як слід ставитись до плану Путіна і про те, до чого він може призвести.

Сергій СОЛОДКИЙ, заступник директора Інституту світової політики:

— Не Путіну пропонувати Україні мирні плани. Людина, яка розв’язала та підтримувала і підтримує агресію проти України, не має ні морального, ні політичного права нав’язувати якісь ініціативи Україні. Такий підхід виглядає, як мінімум, лицемірним.

Зрозуміло, кому адресований цей крок: світовій спільноті, зокрема світовим лідерам. Ми знаємо, що вони зустрічаються у Вельсі на саміті НАТО. Також відомо, що Європейський Союз має ухвалити подальший пакет санкцій, більш жорсткий за той, який було схвалено до сьогодні. На цьому тлі Путін намагається задобрити західних лідерів, щоб імовірний удар чи санкції західних країн були не такими сильними.

Очевидно, що кредит довіри, який надавали європейські лідери Путіну, вже давно вичерпано. Якщо у березні — квітні, на початку агресивних дій Путіна, Захід ще був радий обманюватися, а його політиці була притаманна свого роду інфантильність, то сьогодні нічого подібного ми не бачимо.

Друга аудиторія, кому, можливо, Путін адресував свій план, — це громадяни Росії. З одного боку, вони були осліплені тріумфальними походами Путіна до Криму, але, якщо вірити останнім соціологічним опитуванням, міць путінського рейтингу похитнулася. Нехай це якісь 3 — 4%, але бачимо, що істерія в російському суспільстві починає спадати. З кожним днем до росіян приходить протверезіння. Тому для свого «відходу» Путін починає формувати імідж такого собі «миротворця», аби потім прикриватися цим фактом, мовляв: я пропонував мирний план, але Україна його не прийняла.

Я не бачу ніякої новизни чи користі у пропозиціях Путіна для врегулювання конфлікту та агресії, яку розв’язала Росія. Порошенко вже давно оприлюднив свій мирний план, і кращого, більш доречного і оптимального плану бути не може. Путін у базових питаннях фактично повторив план Порошенка, назвавши його «планом Путіна». Якщо мова йде про припинення вогню з двох боків, то Порошенко його вже пропонував. Ми пам’ятаємо, чим це закінчилося: російські терористи перегрупувалися, посилили свої позиції, а українська армія за півтора тижня перемир’я зазнала неймовірних втрат.

Путін робить вигляд, ніби цього не було. Він робить вигляд, що саме він хоче бути миротворцем і почати все з чистого аркуша. Але цього вже не вийде, тому що Україна має поганий досвід діалогу з Росією. Якщо ми робимо якийсь крок назустріч, протягуємо руку до примирення, в Кремлі ладні її відірвати, а на знаки примирення просто плюють. Всі шанси відступити, стати на мирний шлях, які були у Путіна, він відкинув. Чи є підстави сьогодні в українського керівництва та західних лідерів довіряти Путіну? Жодних. Немирний план Путіна — індикатор його готовності до врегулювання кризи.

Єдиним індикатором того, що війну на сході буде закінчено, — це припинення вогню з боку терористів, яких підтримує Росія. Індикатором буде те, коли Путін накаже своїм диверсантам та військам припинити агресію проти України. Жодні папірці, слова Путіна не переконають світову спільноту. Все, що він зараз робить, — це окозамилювання. Інакше це не можна інтерпретувати.

Щодо обговорення плану Путіна у Мінську. До цього можна поставитися так: хто нас похвалить, якщо ми самі себе не похвалимо? Один агресор запропонував мирний план, а його прислужник — хвалить ініціатора-агресора. Іншого мирного плану, як виведення Путіним техніки й озброєння з Донбасу, бути не може. У Кремлі це чудово розуміють, це чудово знає і Лавров. Усі заяви, що лунають сьогодні від Лаврова, ми чули в квітні у Женеві, Берліні, Мінську. В це вже не вірить ніхто. Якщо подивитися на останні інтерв’ю Путіна і Лаврова, то так виглядає, що вони не можуть вже брехати про те, що вони жодним чином не причетні до цього. Зараз вони шукають шляхів виходу з конфлікту, але нехай це роблять практичними діями, а не замилюванням очей через пропонування «мирних» планів, які не мають нічого спільного з реальним врегулюванням кризи.