Стаття Катерини Зарембо, заступника директора Інституту світової політики для “Дзеркало тижня”Хоча мало хто сумнівався в результатах латвійського референдуму про статус російської мови, була можливість створення цікавого прецеденту. Коли б сталося так, що більшість населення балтійської держави проголосувала за зміни до конституції, в Європейському Союзі з’явилася б офіційна мова, яка не є державною в жодній із країн — членів ЄС. \
Після розширення Євросоюзу на схід, коли до нього приєдналися як колишні республіки Радянського Союзу — Литва, Латвія й Естонія, так і країни колишнього соцтабору, Росія отримала певний інструмент впливу на ЄС. Ідеться про етнічних росіян та російськомовні громади, які живуть на територіях країн — членів ЄС. За даними онлайн-видання Euractiv, 1% населення Європейського Союзу — близько п’яти мільйонів осіб — називають російську рідною мовою (для порівняння: ірландська, яку визнано офіційною мовою Євросоюзу у 2007 році, налічує 1,6 мільйона носіїв). Після хвилі розширення ЄС 2004 року російська мова, поряд з англійською, французькою, німецькою та іспанською, ввійшла до п’ятірки найпоширеніших мов у Євросоюзі. 2011 року Дмитро Рогозін, тоді — представник Російської Федерації при НАТО, навіть запропонував скликати в країнах ЄС референдум щодо надання російській статусу робочої мови Європейського Союзу (в Брюсселі, втім, пропозиція пана Рогозіна дискусії не викликала).
Така лінгвістична ситуація не могла не сприяти Росії у розширенні її впливу в «зоні привілейованих інтересів», до якої президент РФ Дмитро Медведєв, як відомо, зарахував не тільки пострадянський простір, а й європейські держави. Згідно з державною політикою стосовно співвітчизників за кордоном, яка діє в Російській Федерації з 1999 року, Росія прагне всіляко забезпечити свою присутність у багатьох країнах світу. Так, у країнах ЄС перебувають 29 представництв російського фонду «Русский мир», заявлена мета якого — «популяризація російської мови та культури за кордоном». Причому, згідно з федеральним законом, співвітчизником може вважатися як громадянин РФ, котрий живе за кордоном, так і людина, котра вже давно отримала інше громадянство або стала особою без громадянства, за умови що вона або її предки — родом з СРСР або РФ, — фактично все населення колишнього Союзу!
Спроби РФ поширити свою «м’яку силу» у країнах — членах Європейського Союзу показові на прикладах Балтійських держав. За даними соціологічного опитування Євробарометр, опублікованого у 2006 році, 80% литовців, 70% латишів і 66% естонців вільно володіли російською мовою. Хоч у Латвії етнічні росіяни становлять 26,9% населення, а в Естонії — 25,6%, обидві держави вирізнялися жорсткими правилами натуралізації: не склавши іспит на знання державної мови та історії, неможливо отримати громадянство, а отже — претендувати на роботу в деяких державних установах і брати участь у виборах. Оскільки не всі етнічні росіяни володіли місцевими мовами на відповідному рівні, на сьогодні 8% жителів Естонії та близько 10% жителів Латвії, переважно — російського походження, класифікуються як «негромадяни». Така ситуація упродовж багатьох років загострювала двосторонні відносини з РФ і давала Кремлю привід до посилення свого впливу всередині держав через ЗМІ, неурядові організації, культурні, освітні та спортивні заходи, православну церкву, а також пряме фінансування політичних сил.
Утім, поки що Росії не вдалося ні допомогти російським меншинам у країнах — членах ЄС інтегруватися в місцеві суспільства, ні підвищити свою привабливість в очах європейського населення. За даними дослідження, проведеного експертами американського Центру стратегічних і міжнародних досліджень в Естонії 2011 року, 54% росіян у країні вважають, що дії російського уряду взагалі не впливають на їхнє становище. Більше того, 26% із них називають своїм домом Естонію, і тільки 8% — Росію. Російські ЗМІ та неурядові організації в Естонії, зокрема «Русский мир», неодноразово піддавалися критиці з боку служби безпеки Естонії за «маніпуляцію інформацією та пропаганду», а також просування зовнішньополітичних цілей РФ в Естонії.
Аналогічна ситуація простежується і в Латвії. На думку Віти Терауди, директора латвійського аналітичного центру «Провідус», Росія ніколи не прагнула розв’язати проблему інтеграції російськомовної меншини у латвійське суспільство. При цьому аж ніяк не всі російські латиші були готові підтримати російську мову на недавньому референдумі. Російське студентське братство в Латвії підготувало звернення, в якому закликало не дозволити провокувати ненависть серед етнічних груп та національностей Латвії, а також проголосувати проти визнання російської мови другою державною. Таку точку зору підтримують деякі представники культурної еліти Латвії російського походження — скульптор Гліб Пантелєєв, режисер Михайло Груздєв і журналістка Марина Костенецька.
Як висловився один високопоставлений європейський дипломат, росіяни, які живуть у Балтійських країнах, так чи інакше стають «євроросіянами» швидше, ніж зміцнюють свою російську ідентичність. У Латвії 46,6% носіїв латиської мови і 88,3% російськомовних добре або дуже добре ставляться до РФ, але молодь віддає перевагу європейській системі студентського обміну «Еразмус» перед можливістю навчатися в російському виші.
Спроби Росії дискредитувати латвійський і естонський уряди численними зверненнями до Європейського суду з прав людини від імені російських меншин також безуспішні. Так, за даними Центру стратегічних і міжнародних досліджень, 98% скарг у Європейський суд із прав людини проти естонської держави було визнано неприйнятними. При цьому позиція Брюсселя залишається незмінною: країни — члени ЄС мають повний суверенітет у питанні надання громадянства, а питання порушення фундаментальних прав і свобод громадян мають передусім розглядатися в національних судах.
У неформальних розмовах європейські дипломати підтверджують: «м’яка сила» Росії в Євросоюзі, а отже — й потенціал російського впливу на Брюссель та інші європейські столиці, поки що досить обмежена. Російські емігранти також не сприяють привабливості Росії в очах європейців. Ілюстрацією цього слугує книжка «Лондонград» Марка Холлінгсуорта і Стюарта Ленсла, що змальовує життя російських експатів у столиці Великобританії.
Утім, однозначно негативного ставлення до країни серед держав-членів також немає. Дослідження Європейської ради з міжнародних відносин демонструє, що 10 країн — членів ЄС, серед яких із центрально- та східноєвропейських країн — лише Словаччина, сприймають Росію як партнера. Чотирнадцять держав, до яких належать Угорщина, Чехія, Польща, Латвія та Литва, вважають, що Росія — це ворог, котрий прикидається другом (в англійському оригіналі frenemy). Така ситуація пояснює скепсис Балтійських країн до російських ініціатив, зокрема у сфері енергетики. З іншого боку, дослідники відзначають, що Польща вже давно облишила роль «нового воїна холодної війни» і спільно з Німеччиною працює над виробленням конструктивних партнерських відносин із Москвою. Однак навряд чи це результат збільшення російської «м’якої сили» — швидше зміна менталітету в самих нових членах ЄС.
Доти, доки російська політика у країнах — членах ЄС буде спрямована на роз’єднання, а не на інтеграцію, в Кремля мало шансів отримати «м’які» важелі впливу на Європейський Союз. А ідеї на кшталт «Нової Східної Європи», недавно розробленої у МГІМО, що охоплює Україну, Молдову, Білорусь, країни Прибалтики, Польщу, Словаччину, Угорщину, Румунію, Болгарію та Росію, залишаться жартом для більшості перелічених країн, а для України, — можливо, новим інтеграційним проектом, із якого доведеться шукати вихід.
Тема коментаря
Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme.
Тема коментаря
Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme.