Стаття голови Наглядової ради ІСП Віктора Шлінчака на “Главкомі”Анонсований на 23 серпня візит в Україну федерального канцлера Німеччини Ангели Меркель може виявитися як доброю, так і поганою новиною. В будь-якому разі це відкриває перед Україною чергові можливості. Вибору.\
З однієї сторони – такий крок – може бути виявом публічної підтримки України. З іншої – свою поїздку Меркель може використати як можливість певного тиску на Президента Порошенка з тим, щоб підготувати його до наступної зустрічі. Тієї, яка має відбутися уже у Мінську. І на якій, цілком ймовірно, відбудеться перша важка розмова Президента Порошенка і Путіна.
Чи повинен український Президент вести переговори з людиною, яка, цілком зрозуміло, є причетною до смертей сотень українських військових та мирних жителів? Питання риторичне. Але заради того, щоб припинити кровопролиття, можливий і такий формат. Тим більше, що він відбуватиметься за участю свідків.
Те, що Європа хоче якимось чином позбутися напруження на Сході України – зрозуміло. Ніхто не готовий до третьої світової війни. І Україна також не готова. Хоча б з огляду на те, що ми поки – ні фахово, ні матеріально – не можемо протидіяти можливому безпосередньому зіткненню російських і українських частин у разі офіційного оголошення про війну.
Тому поряд з витісненням бойовиків зі Сходу України, Порошенкові необхідно задіювати ще й свої дипломатичні вміння, аби продемонструвати готовність Києва притримуватися мирного плану. За умови, що Путін перестане насичувати зону АТО бойовиками зі зброєю. Так, в умовах, коли лідер країни-агресоора постійно підвищує ставки і грає в «багатоходовки», говорити про будь-яке перемир’я дуже важко. І скоріш за все, саме на ці дні припаде найбільше загострення ситуації в зоні АТО.
Після розстрілу літака Путін став «руконеподаваємим». Після ігор з так званим «гуманітарним конвоєм» (слово ж бо яке придумали!) знову повернув себе у ранг переговірника. З об’єкту для нападок він знову став суб’єктом переговорів. І попри нелюбов до офіційного Мінська, європейстьке керівництво летітиме на територію Митного Союзу, щоб сісти з Путіним за один стіл. Бо, як показує практика, сенсу проводити багаточисельні перемовини у форматі міністрів закордонних справ цивілізованого світу і паном Лавровим (міністром з Росії) – аж ніякого!
Саме такий формат переговорів (на якому наполягала українська дипломатія) – для України – найбільш вигідний. Бо лише так можна розставити крапки над «і», і зрозуміти, чи може Україна розраховувати на підтримку західних партнерів (і на яку саме підтримку), і наскільки вони є щирими у своїх прагненнях.
Та повертаючись до Меркель. Чи є у неї готові пропозиції, які вона озвучить Петру Порошенку в Києві? Чи пропонуватиме «спустити на гальма» тему Криму і повернення до ідеї федералізації, аби створити видимий «коридор» для відходу російських війск? Чи запропонує введення миротворчого контингенту? Усі ці тези – лише здогадки. Але від того, з якими пропозиціями приїде до Києва канцлер, стане зрозуміло, з чим поїде до Мінська європейська група переговірників.
Тема коментаря
Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme.
Тема коментаря
Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme.