Публікації

Сьогоднішній день Бухарестського саміту готував лише одну інтригу. Чи виступить Владімір Путін, який прилетів до Бухареста вчора увечері на засідання Ради Росія-НАТО, з черговою Мюнхенською промовою, або ж буде робити вигляд, що нічого особливого до моменту його приїзду в румунську столицю не відбулось. Президент Росії надав перевагу другому сценарію.Очевидно, зафіксоване в комюніке Північно-Атлантичної Ради формулювання, що Україна та Грузія стануть членами НАТО, він, на відміну від українського Президента, не вважав історичним рішенням для цих країн. Але про поведінку Владіміра Владіміровича у російській столиці трохи згодом. Спочатку про те, з чого розпочався сьогоднішній день бухарестської зустрічі у верхах. А саме – з Комісії Україна-НАТО, на якій Віктор Ющенко не оминув нагоди ще раз дати позитивну оцінку вчорашньому рішенню Альянсу з приводу України. Зробив він це і на загальній прес-конференції з генсеком НАТО Яап де Хооп Схеффером. \
На зустріч з пресою Ющенко з’явився у супроводі інших – відкритих, і, будемо так вважати, прихованих – євроатлантистів. У першому ряду, зокрема, сиділа секретар Ради національної безпеки Раїса Богатирьова, у другому – міністр оборони Юрій Єхануров, заступник глави Секретаріату Президента Олександр Чалий, міністр закордонних справ Володимир Огризко. Всі були в гарному гуморі й уважно стежили за тим, що відбувається в залі. Раїса Василівна, наприклад, елегантно прикладала навушники, коли ставились питання англійською мовою, а потім так само елегантно тримала їх у руках, коли звучала українська мова.

Було помітно, що у Віктора Андрійовича за два дні в Бухаресті виробився чіткий перелік месиджів, які він з однаковою тональністю доносив як до журналістів, так і до партнерів по НАТО. У цей перелік входили, зокрема, такі посили:

– Україну повністю влаштовує прийняте комюніке, в якому зафіксована чітка перспектива членства;

– Всі без винятку країни-члени Альянсу позитивно оцінили українську заявку на ПДЧ;

– Україна – єдина з країн не членів Альянсу, яка приймає участь у всіх операціях НАТО;

– Україна – перша країна, яка в односторонньому порядку відмовилась від свого ядерного потенціалу etc.

Як і вчора, Ющенко робив ставку на формулювання про те, що Україна та Грузія стануть членами НАТО, і жодного разу на публіці не згадав про Росію. Зате несподівано зізнався, що не є наївним політиком і «дуже добре розуміє, про які виклики йде мова»: мовляв, заявку в НАТО (Президент сказав саме НАТО, а не ПДЧ – Авт.) подала країна, яка понад 70-и років перебувала під комуністичним гнітом. І, додавши, що не знає в Європі нації, яка б так дорого заплатила за свій суверенітет, резюмував: «Україна – не продукт холодної війни. Це – незалежна суверенна держава. Вона має право формувати власну безпекову політику. Основи безпекової політики України і Альянсу співпадають».

Наприкінці, Віктор Ющенко вирішив подякувати генсеку НАТО за його терпіння, виявлене впродовж саміту, і, не знаю, як кому, але мені вперше довелось почути, як Президент говорить англійською. Щоправда, це поки було лише одне слово «дякую», яке він промовив, потискаючи розчуленому генеральному секретарю руку. Та все ж…

Європейські союзники України, яких з легкої руки екс-міністра оборони США Дональда Рамсфельда часто називають «Старою Європою», мали б бути розчуленими з приводу того, що Віктор Андрійович так активно апелював до того, що виключно всі країни-члени НАТО позитивно поставились до української заявки на ПДЧ. Хоча, насправді, йому та іншим прихильникам євроатлантичної інтеграції України потрібно було б подякувати, в першу чергу, наступним особам. По-перше, Джорджу Бушу, який виявив політичну мужність приїхати до Києва напередодні саміту, підозрюючи, що позитивного варіанту для України та Грузії може в Бухаресті й не бути з огляду на непробивну позицію Німеччини. По-друге, президенту Польщі Лєху Качиньському, якому, за деякою інформацією, і належала ініціатива будь-якою ціною внести в комюніке саміту формулювання про майбутнє членство України та Грузії в Альянсі. І, по-третє, главам країн-членів Балтії та Чехії, які теж рвали на собі сорочку заради позитивного для України рішення. Натомість, Ангела Меркель, подейкували в кулуарах саміту з посиланням на присутніх у залі учасників засідання, поводила себе на вчорашній Північно-Атлантичній Раді більш ніж ефектно: в якийсь момент вона зірвалась майже на крик, і хвилин десять її ніхто не міг зупинити. Пізніше також стало відомо, що Джордж Буш не оминав можливості висловити комплімент на адресу Ніколя Саркозі (начебто його листопадовий візит до США мав такий же вплив на американський людей, як остання інкарнація Елвіса).

Відразу після прес-конференції Віктор Ющенко вилетів до Києва, а на порозі побудованого Чаушеску палацу, де проводився саміт, з’явився Владімір Путін. Варто зауважити, що ще на початку тижня в Бухаресті чимало говорилось про те, що якщо по Україні та Грузії буде прийняте позитивне рішення, то російський президент може й не завітати на саміт. Господар дійства, румунський президент Траян Басеску взагалі зізнався у понеділок ввечері, що не він Путіна запрошував, а «Брюссель», отож в Брюсселі й треба уточняти, чи буде російський колега чи ні.

За допомогою внутрішньої телетрансляції я звернула увагу на те, що з обличчя Владіміра Владіміровича не сходила посмішка. Він навіть весело помахав комусь ручкою. На іншому екрані в той час демонстрували (шкода, що без звуку), як лідери країн-членів готувались до Ради Росія-НАТО. Президенти й прем’єри весело про щось розмовляли. Єдиною, на обличчі в кого спостерігалась якась тривога, була Ангела Меркель. Спочатку з’явився кадр, на якому вона прогулювалась по залу з президентом Литви Валдасом Адамкусом: він їй щось розповідав, ніжно обіймаючи за талію, вона стурбовано похитувала головою. Потім пані канцлер вирушила до Джорджа Буша, який спілкувався з Кондолізою Райс. Меркель підійшла, і активно жестикулюючи, почала щось з доволі роздратованим обличчям пояснювати американському президенту та його держсекретарю. Ті уважно слухали й щось відповідали. Розмова, судячи з телекартинки, не була надто приємною, отож ніхто не здивувався, як трансляцію раптово перервали. З’явилась вона знову тільки після того, як до залу ввійшов Путін. Журналісти жартували, що він спочатку мав би підійти потиснути руку Меркель, а вже потім зайняти місце поруч зі Схеффером, проте Владімір Владімірович з порогу попрямував до свого місця. Генсек Альянсу зробив коротке вступне слово, в якому сказав, якими комплексними і багатогранними є відносини між Росією і НАТО. У цей момент Джордж Буш почав сміятись і щось шепнув на вухо британському прем’єру Гордону Брауну. Трансляцію знову перервали, журналісти почали чекати анонсованої прес-конференції міністра закордонних справ Сергія Лаврова (про те, що Путін не буде спілкуватись із пресою, учасників саміту попередили ще у вівторок). Щоправда, перед цим до журналістів вийшов Яап де Хооп Схеффер, від якого ми дізнались, що жодних перепалок між Путіним та представниками НАТО з приводу України та Грузії на засіданні Ради не було. Це вже потім прочосилась інформація, що Путін не оминув нагоди трохи повиступати проти обіцянки альянсу включити в свої лави дві пострадянські республіки, і навіть відмовився підписати НАТО-Росія комюніке, аргументуючи це тим, що документ має містити “компенсаційні (для Росії -Авт.) формулювання” саме у зв”язку з тезою про майбутнє членство в Альянсі для України та Грузії. Ну а ще зробив кілька закидів в огород нових країн-членів НАТО з приводу “тотальної демонізації” Росії.

Після більш ніж години очікування на Лаврова, в битком набитому залі несподівано завмерла гнітюча тиша. На сцену своєю специфічною ходою вийшов… Владімір Путін. У залі, на подив європейських (та й не тільки) журналістів, роздались гучні оплески. З цього моменту прес-конференція почала нагадувати добре зрежисоване шоу, яке настільки дисонувало на фоні інших заходів саміту, що складалось враження, ніби все це відбувалось вже в зовсім іншій країні і зовсім з іншої нагоди. Спочатку Путін подякував румунській стороні за чудову організацію саміту. Це незважаючи на те, що президент Румунії Траян Басеску ще на початку тижня звернувся по телебаченню з прямим зверненням до російського колеги: «Пане Путін, приїдьте і будьте нашим партнером, тому що загрози існують вже інші. Ви ніколи не виявите, що країни-члени НАТО представляють виклик для Росії… Якщо Грузія чи Україна роблять вибір на користь членства в НАТО, чому їм мають погрожувати націленими у їхній бік ракетами?».

Потім прочитав з папірця про результати зустрічі, помітно розчарувавши тих, хто очікував почути він нього другу Мюнхенську промову. Хоча б тому, що так само, як Віктор Ющенко нічого в Бухаресті не згадував про Росію, так само Путін вирішив оминати тему України й Грузії та натівського рішення з цього приводу. Лише в черговий раз дав зрозуміти, що Росія не сприймає аргументів, немов розширення НАТО не спрямоване проти неї. Коли дійшла справа до питань, на які була відведена рекордна в рамках саміту кількість часу – добрих півгодини, складалось враження, що більшість з них теж заздалегідь продумані та погоджені (Було тільки одне питання французькою мовою та одне англійською, після яких Путін, роздратовано скинувши навушники, заявив, що переклад відсутній або двоїться). Прес-секретар Алєксєй Громов, який виступав ведучим цього дійства, чітко вказував, кому запитувати наступним. Цікавились у Путіна про нову систему світової безпеки, про близькосхідну конференцію, про можливість нової холодної війни. Одним словом – про все, що завгодно, тільки не про Україну та Грузію, що тільки підсилювало враження про наявність певного сценарію. Так само, як і той факт, що після прес-конференції всі як один румунські журналісти розповіли, що російськомовний хлопчина, якого Громов анонсував «представителем румынской прессы» не мав жодного відношення до цієї країни.

Вперше про Україну Путін згадав, коли коментував дивний, на його погляд, взаємозв’язок між демократичними країнами та країнами-членами НАТО. Спочатку він сказав, що для нього «це дуже дивна теза – коли країна є членом НАТО, то значить вона демократична», а після цього видав просто геніальну фразу: «А якби Україну вчора прийняли в НАТО, то вона б стала демократією, а так вона що, не демократія? Що за брєд?». Отож, свідомо чи несвідомо, Владімір Владімірович наприкінці свого визнав, що Україна є демократичною країною.

Про вчорашнє рішення з приводу ПДЧ Путін так і не обмовився ні словом. Неначе заключив з кимось джентльменську угоду, що не буде коментувати в Бухаресті цю тему взагалі. Зате, в стилі відомого персонажа, закликав НАТО «жити мирно та дружити чесно».

Наприкінці прес-конференція чергова російська журналістка зробила зворушливу промову на тему, як російські журналісти за роки президентства Путіна звикли до такого чудового ньюсмейкера, як він, і поцікавилась, що їх, бідолашних, у цьому зв’язку чекає далі. Владіміру Владіміровичу, судячи з усього, дуже сподобалась така кінцівка, і він, в свою чергу, теж подякував журналістам, які «так об’єктивно висвітлювали всі наші зустрічі». У залі знову прозвучали оплески. На цей раз прогнозовані. Поки російські колеги аплодували, західні в легкому трансі знімали навушники й, переглядаючись, залишали зал…

Роз’їжджались якраз і глави держав НАТО. До наступного, ювілейного саміту на дві країни – Францію та Німеччину.