Публікації

Пост в блог на “УКРАЇНСЬКІЙ ПРАВДІ” директора ІСП Альони ГетьманчукВчорашнє прийняття з нагоди національного свята Польщі могло б стати чимось на зразок передсвяткової вечірки на честь підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Такої собі pre-party, як люблять казати наші англомовні друзі. Враховуючи, звичайно, роль Польщі та її громадян у всьому цьому виснажливому процесі притягнення України за вуха до ЄС – від пана Квасьнєвського до зірки польської дипломатії, посла ЄС в Україні Яна Томбінського.\
Не сталось. Не треба було бути володіти особливими телепатичними здібностями, щоб вичислити кодове слово, яке витало в залі одного з найдорожчих готелей Києва під час цього прийняття. Це було слово “Вільнюс”, звичайно. Якби євроінтеграція мала свою світську хроніку, то один з найяскравіших кадрів вечора, мабуть, точно б дістався спілкуванню за кулісами (тобто за межами основного залу прийняття) посла ЄС Томбінського з послом США Паєттом, а потім ще й долученими до них послом Польші Літвіним та Петром Порошенком. Їхні напруження обличчя абсолютно не вписувались в зазвичай розслаблену атмосферу подібних дипломатичних заходів з жартами та обміном ні до чого не зобов”язуючих реплік за келихом вина.

Ще ніколи раніше мені не доводилось відчувати такого співпереживання до України. З боку не лише європейців, але й, наприклад, дипломатів з країн Східного партнерства. Ще ніколи не доводилось бачити такими недипломатичними європейських дипломатів. І такими по-людяному щирими. Причому, не лише з традиційно дружніх до України країн.

Один з послів поважної країни-члена ЄС вже визначив для себе, що він буде робити 29 листопада 2013 року. Він закриється у себе в резиденції, відімкне всі телефони і дуже сильно нап”ється. Або від дуже сильної радості (якщо Угоду підпишуть), або від дуже сильного розчарування (якщо Угоду не підпишуть). Інший посол пообіцяв після провалу у Вільнюсі зателефонувати начальнику кадрів у своє міністерство та попросити понизити його рейтинг й відправити послом десь, наприклад, на Трінідад і Тобаго.

Багато європейців жалкують, що настільки жорстко ув”язали Угоду зі справою Тимошенко. Це дійсно була одна велика їхня помилка. Але вона тьмяніє перед двома великими помилками Януковича. Перша помилка зрозуміло – посадити Юлю, а друга – понад рік робити вигляд, що він розуміє завдання “вирішити питання Тимошенко” так, як розуміють його на Заході. Тобто, відпустити відому ув”язнену принаймні на лікування. Тоді, коли насправді для нього поняття “вирішення питання Тимошенко” полягало в тому, щоб усіма можливими способами утримати її в тюрмі. Або, в найгіршому варіанті, перенести цю тюрму в красиву німецьку клініку “Шаріте”.

Більше того, за останній тиждень Янукович зруйнував навіть мінімальну надію на те, що Угода може бути підписана без Юлі. Адже одна справа, коли український президент не хоче вирішити питання Тимошенко, але хоче підписання Угоди, інша – коли президент не хоче вирішення питання Тимошенко в західному розумінні і не хоче підписання Угоди. А саме таке небажання демонструє його поведінка та риторика його “говорящіх голів” останніми днями. Є країни в Євросоюзі, які готові підписати без Юлі, але нема країн, які готові підписати без бажання з українського боку.

Чи можливо диво у Вільнюсі без вирішення питання Юлі? Навряд чи. Чи будуть найбільш віддані європейські партнери України добиватись дива без вирішення питання Тимошенко? Теоретично так. Але для цього потрібні принаймні дві заяви: одна заява Януковича про те, що пріоритетом номер 1 для нього залишається підписання Угоди з ЄС і ні про яку зміну курсу не може бути й мови, а друга заява – Юлії Тимошенко про те, що вона згідна перебувати у Харкові, а не Берліні, але просить Угоду підписати.

Загалом, маю зізнатись, чим ближче до поїздки у Вільнюс, тим більше охоплює дежавю – опановують абсолютно ті ж самі відчуття, які були напередодні поїздки до Бухаресту п”ять років тому на саміт НАТО. Незважаючи на те, що ПДЧ в НАТО і Асоціація з ЄС – це зовсім інший масштаб. Є лише одна, але дуже суттєва відмінність: Бухарест був провалений з вини закордонного партнера України, Вільнюс буде провалений з вини президента власної країни. Виключно з вини президента України станеться те, що вчора один мій дуже поважний європейський співрозмовник вже охрестив “історичною катастрофою”.