Публікації

Блог директора ІСП Альони Гетьманчук для “УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВДИ”Взагалі-то, я спочатку планувала написати допис під назвою “Чи варто Януковичу їхати на саміт НАТО в Чикаго?”. Навіть провела у зв’язку з цим спеціальне неформальне опитування серед профільних українських та натівських експертів. Симптоматично, що всі як один опитані мною і добре обізнані в українсько-натівських справах особи висловились на користь такого рішення. Мовляв, треба їхати. Різною була тільки аргументація. Хтось говорив про те, що Янукович їде туди представляти не себе, а Україну. Хтось звертав увагу на те, що відмова Януковича їхати буде черговим сигналом для росіян, що якщо Владімір Владімірович не їде, то й Віктор Федорович вважає за непотрібне летіти в рідне місто Обами, бо, видно, рівняється на сусіда. Хтось говорив про те, що позаблоковий статус України невічний, тому краще підтримувати градус у відносинах. Хтось допитувався на кшталт: “Якщо збирається навіть президент Узбекистану Карімов, то чому б не поїхати і Януковичу?”. Але найбільш точно, враховуючи останні реалії в Україні, висловився один поважний і впливовий полісімейкер з НАТО: “Треба їхати, бо це, можливо, останній раз, коли Януковича запрошують кудись західніше, ніж Брест”.\
Що ж діагноз, погодьтесь, невтішний. Чи усвідомлює це сам Віктор Янукович? Не знаю. Але й навряд чи переймається тим, як його зустрінуть на саміті НАТО в Чикаго так, як у свій час переймався Леонід Кучма перед славнозвісним самітом НАТО у Празі. Чесно кажучи, навіть складно собі уявити, щоб Янукович скликав спеціально Раду національної безпеки, яка б мала йому порадити “їхати на саміт чи ні”, як це робив Кучма перед Прагою. Звісно, Янукович трохи в іншій ситуації. Кучма був у прямій контрі з американцями, які, власне, тоді і скреативили французьку розсадку. Двигуном ізоляції Кучми на Заході були США. Двигуном ізоляції Януковича на Заході слід вважати Євросоюз.

Тим не менше, Чикаго може стати таким же символом ізоляції Януковича, як Прага стала для Кучми. Навіть попри відсутність французької розсадки. Янукович ОСОБИСТО має побачити та відчути, як його намагаються уникати західні колеги.

Так, у Януковича, звичайно, є всі шанси витиснути з саміту Чикаго чергове обамівське рукостискання і отримати чергову фотку в альбом “Барак вітається з Віктором”. Крім, звісно, самого факту, що Віктор Федорович буде гордо засідати за столом разом з сильними світу цього у той час, як в Україні багато хто вже зробив його “невиїзним” на Захід.

Але, мало хто знає, що навіть при французькій розсадці у Празі Буш потиснув руку Кучмі – просто зробив це автоматично, підозрюю, не до кінця розуміючи, що це був той самий “чувак, що начебто продавав “Кольчугу” Саддаму Хусейну”. До того ж і традиція американських президентів на подібних міжнародних зібраннях до цього зобов’язує – обходити по колу всіх лідерів за круглим столом й усім тиснути руки. Заодно, й кількома словам при бажанні можна перекинутись. Але чи це допомогло замаскувати жалюгідність становища, в якому опинився на той момент Леонід Данилович на Заході? У жодному разі.

Крім засвітки себе улюбленого в колі сильних світу цього, Віктору Федоровичу дійсно мало що є запропонувати у Чикаго. Рішення України приєднатись до антипіратської операції “Океанський щит” у вигляді надсилання фрегату “Гетьман Сагайдачний” наші натівські співрозмовники розцінюють, як спробу Януковича підкупити НАТО. “Номер з ураном вже не пройде. Тим більше, що ті, хто якраз найбільше і страждають від боротьби з піратством – це українські моряки”, – ділиться один з представників Альянсу. Інша справа, чи готове НАТО на практиці дати зрозуміти українському президенту, що хабарі і бартери із серії “український контингент” в Ірак чи “високозбагачений уран в Росію” – вже не проходять, коли йдеться про серйозний відкат у справах демократичних? Чи готове НАТО своїм ставленням до українського президента довести: ставка з боку деяких українських стратегів на те, що українською внутрішньополітичною ситуацією хворобливо переймаються лише в ЄС, а в НАТО готові робити “business as usual” провалилась з тріском?

З потенційною участю України в проекті європейської ПРО, якою українські можновладці в якийсь момент намагались шантажнути росіян під шумок газових переговорів, теж все не так оптимістично, як хотілось би багатьом українським євроатлантистам. Скільки б українська сторона не намагалась “продати” свій потенціал – апелюючи то до успішної в минулому співпраці з Агентством ПРО Міноборони США, то до РЛС в Севастополі, в НАТО поки що на це не клюнули. Більше того, за моєю інформацією, колишній заступник міністра оборони США Александер Вершбоу (який зараз вже перебрався до штаб-квартири НАТО) у своєму листі російським колегам чітко написав, що українські спроможності в контексті проекту ПРО Америку не цікавлять.

Ну і нарешті Афганістан, через який, власне, Януковича і запрошують до Чикаго. Підкреслюю: він їде туди саме у ролі контрибутора в афганську операцію. Тут внесок України також швидше номінальний. Особливо порівнюючи з нашим нещодавнім партнером по євроатлантичній інтеграції – Грузією, яка має найбільший контингент в Афганістані на душу населення. Чи навіть з Росією, яка одною рукою контролюючи всі рухи України в натівському напрямку, іншою дала згоду на відкриття в самому серці РФ – Ульянівську – бази НАТО, замаскованої під “логістичний центр”.

Та все ж, Віктору Федоровичу потрібно використати запрошення в Чикаго не тільки тому, що західніше Бреста його найближчим часом можуть і не запросити. Чи тому, що йому на власній шкірі варто відчути і порівняти, як змінилось до нього ставлення західних колег за два останні роки. А ще й тому, що Чикаго – дійсно цікаве місто (зізнаюсь, моє улюблене в Сполучених Штатах) і, на мій суб’єктивний погляд, з цікавою історією навіть для українського президента. Саме завдяки цьому місту з’явився термін “чиказька політична машина” – це коли в політику приходять люди, яких в минулому пов’язували з мафіозним світом. Проте, перебуваючи на тих чи інших політичних постах, вони справлялись зі своїми обов’язками достатньо добре для того, аби ні в кого не було приводу дорікнути їм їхнім минулим. Проводять такий собі повний ребрединг. Думаю, українські делегації було б дуже бажано ознайомитись з подібним досвідом. І ще більш бажано імпортувати його в Україну.