Публікації

b-00000122-a-00000099
Щоденник євроатлантиста. Квасьнєвського – в президенти! України

10:50 9-10-2009

Александер Квасьнєвські, колишній президент Польщі з десятирічним стажем, був би не проти в майбутньому стати президентом України.Він не говорить про це публічно, але люди з його найближчого оточення кажуть, що ця тема вже неодноразово ставала предметом розмови Квасьнєвського з різними як українськими, так і західними співрозмовниками. Під час таких бесід польський президент виявляв готовність поміняти польський паспорт на український, а також пройти всі інші потрібні формальності й виконати всі інші вимоги, аби зайнятись великою політикою в Україні. Про можливість отримання українського громадянства Квасьнєвські й сам напівжартома обмовився навесні цього року у Києві, коли виступав на презентації документального фільму «Міфи про НАТО». Говорив, між іншим про те, що так часто буває в Києві, що вже міг би й стати громадянином України…\
Подібні думки почали відвідувати Квасьнєвського ще кілька років тому. Один поважний західний співрозмовник «Главреда» розповів автору цих рядків історію, як під час чергового загострення політичної кризи в Україні Квасьнєвські щиросердечно зізнався в присутності однієї вузької компанії, що, мовляв, якби його вибрали президентом України, то він би у цій країні швидко навів порядок. Сказав, що, мовляв, знає , що саме треба тут робити, краще, аніж власне українські політики. Та й допомогти їй хоче більше, ніж останні…

Чи знає Квасьнєвські, що за українським законодавством треба не бувати в Києві, а жити тут постійно – невідомо. Як і про те, що треба володіти українською. Хоча, кажуть обізнані люди, останньому питанню польський президент приділяє останнім часом багато уваги. Він вже не лише добре розуміє українську, але й постійно прислухається до того, як правильно потрібно те чи інше сформулювати. А судячи з того, як швидко пан Александер опанував англійську, можна допустити, що й з темпами вивчення української не буде проблем. Тим паче, що Квасьнєвські вільно і майже без акценту говорить російською. Зрештою, хіба українцям звикати до недосконалої української мови у виконанні головних політичних осіб країни?

Класичним прикладом у новітній історії того, як заїжджі персоналії ставали президентами інших країн є досвід країн Балтії. В якийсь момент (наприклад, перша половина 2007-го року), в усіх трьох з них президентами одночасно були колишні громадяни США чи Канади – Вайра Віке-Фрейберга у Латвії, Тоомас Хендрік Ільвес у Естонії, Валдас Адамкус у Литві. Мне завжди цікавило, чому саме в балтійських державах прижився такий заокеанський експорт, і я навіть не втрималась, аби не попитати це у Вайри Віке-Фрейберги у травні 2007 року під час її ексклюзивного (та взагалі останнього в її президентській кар’єрі) інтерв’ю «Главреду». Вона тоді відповіла наступним чином: «Ті, що приїхали до Латвії (з-за кордону – Ред.)- стали найбільшими ідеалістами в країні, найбільш емоційно сприймали свободу, яку отримала Латвія. Отож, немає нічого дивного, що саме з них і вибрали президента. Якщо хочете, відбувся такий собі відбір із дійсно відданих країні ідеалістів».

Звісно, балтійські заїжджі президенти більш пов’язані з країнами, які вони очолюють чи очолювали, бо походили з литовської, латвійської чи естонської діаспори. Однак, якщо, скажімо, Вайра Віке-Фрейберга народилась у Латвії і до восьми років мешкала в ній, то Ільвес з’явився на світ у Швеції, а потім до переїзду вже в незалежну Естонію, мешкав у США. Прикладом «чужого» президента міг би бути колишній президент Перу, японець Альберто Фухіморі, проте він народився хоч і у японській сім’ї, та все ж у перуанській столиці.

Так що, аргументів на користь Квасьнєвського-президента України, м’яко кажучи, негусто. А якщо врахувати ще й специфіку українського народу, який до національності кандидатів у президенти приглядається більш ніж уважно – то й взагалі мінімум. Мабуть, і сам пан Александер має це розуміти: кілька тижнів тому, виступаючи на форумі друга Пінчука в Ялті, Квасьнєвські чи не вперше публічно зізнався, що дійсно хотів стати генеральним секретарем ООН, проте один з відомих світових діячів відразу його попередив у дружній розмові: «Сашо, ти хороший хлопець, але ти не азіат». Це до того, що в оонівських виборах генсека регіональна «квота» завжди має ключове значення. Так само може бути й з Україною та національністю…

Проте, хто б якою фантастичною не вважав ідею з Квасьнєвським президентом, на мій погляд, більш важливо інше: те, що іноземним політикам рівня колишнього польського президента взагалі спадає на думку змінити громадянство на українське і приїхати щось робити для сусідньої країни. І що в них виникає враження, що вони більш вболівають за Україну, аніж її власні політичні лідери. Ось що насправді дуже сумно. А пан Квасьнєвські міг би зі своїм багатим досвідом та розкішними міжнародними зв’язками звичайно розбавити наше політичне болото. Нехай міняє громадянство і приїжджає…