Нещодавно повернулась із Таллінна, де, як вже читачі «Главреда» знають, зустрічалась з естонським президентом та спостерігала, які настрої панують серед міністрів оборони НАТО з приводу України.Однак, переслідувала мене в естонській столиці не тільки думка про переосмислення механізму ПДЧ як необхідної сходинки до натівських дверей у випадку України. Ще більш наполегливо атакував мої думки нав’язаний деким з Кремля міф про те, що Україна не може бути в НАТО, бо вже надто багато на її території мешкає етнічних росіян, які ніколи не погодяться, щоб країна, де вони живуть, рухалась в іншому напрямку, ніж путінсько-медведівська Росія. А щоб показати масштаби опору етнічних росіян в Україні можливому її членству в НАТО Путін навіть дезінформовував «сильних світу» цього – президентів країн-членів Альянсу на саміті в Бухаресті, коли розповідав їм про 17 мільйонів етнічних росіян, які мешкають в Україні. Саме ця картинка, очевидно, мала переконати дружніх Меркель чи Саркозі, що з таким складом населення країна не може навіть смикатись у бік Північно-Атлантичного Альянсу. \
Насправді, в Україні мешкає щонайбільше 17% етнічних росіян. І якраз цю цифру я постійно прокручувала в голові, перебуваючи в Естонії. Чому? Та тому, що якщо порівняти процентне співвідношення етнічного російського населення в Україні та Естонії чи Латвії – вийде, що Україна в цьому плані зовсім не унікальна, як прагнуть донести до світової спільноти кремлівські очільники та їх групи підтримки в Україні. Бо в Естонії частка етнічних росіян складає на сьогодні 26%, а в Латвії взагалі 29%.
Проте, представницька російськомовна меншина не заважає цим двом країнам вже чотири роки як бути членами НАТО. І схоже на те, що від цього факту етнічні росіяни Естонії (далі писатиму саме про неї – Авт.) зовсім не страждають. Принаймні, естонська статистика свідчить, що помітне переселення естонських росіян на батьківську (чи прабатьківську) землю спостерігалось до 1995 року, після того особливих порухів з чемоданами у бік Росії не було. Про що це свідчить? Та про те, що навіть ті етнічні росіяни, які не мають громадянства, а лише так звані «сірі» паспорти, воліють краще бути негромадянином Естонії і користуватись усіма привілеями членства цієї країни в НАТО та Євросоюзі (високі заробітні плати та пенсії, вільне пересування Європою, легальне працевлаштування в країнах-членах ЄС та зовсім інші можливості для навчання в європейських столицях і т.п. ), аніж повноцінним громадянином Росії.
Взагалі, в Естонії вже не є проблемою зустріти молодих естонців, російське походження яких видає хіба прізвище: вони вільно володіють мовою країни проживання, працюють разом з естонцями і навіть часто одружуються з представниками «титульної нації» (раніше змішані шлюби у цій країні були великою рідкістю). Причому, чоловіки-росіяни часом беруть прізвище своєї дружини-естонки і тоді в таких новоспечених громадянах Естонії стає фактично неможливо вирахувати етнічного росіянина. Останній момент, на мій погляд, теж досить симптоматичний: таким кроком естонські росіяни максимально дистанціюються від Росії. Фактично дають зрозуміти, що не бажають мати з нею нічого спільного.
Так само не є проблемою сьогодні зустріти серед етнічних росіян Естонії батьків, які свідомо віддають своїх дітей в естонські школи, хоча в країні є 62 загальноосвітніх навчальних закладів російською мовою викладання. Або етнічних росіян, які намагаються дивитись естонські новини та читати естонські газети, бо вони більш якісні, аніж відповідні аналоги російською мовою.
Звісно, картина з інтеграцією в суспільство не така оптимістична з-поміж людей старшого віку. Вони не вчили і вже на планують вчити естонську («вік не той» і «мова дуже складна»). Відповідно, вимушені черпати інформацію про країну, де живуть, з російського телебачення, що, як не важко здогадатись, не особливо тішить естонську владу: Естонія з телеканалів РФ виглядає не набагато привабливіше, аніж Україна. Як, власне, і її нинішній президент Тоомас Хендрік Ільвес, який перед Росією «згрішив» хоча б тим, що виріс і виховувався в США (народився у Швеції) й, відповідно, не знає російської. Головна проблема російських каналів в Естонії – не мова, пояснювали мені в Таллінні, а те, що вони не дають змогу численним естонським росіянам дивитись на світ такими ж очима, як дивляться естонці. І головна відмінність тут Естонії від України полягає у тому, що українські етнічні росіяни мають змогу дивитись українські канали російською мовою і читати якісні українські газети російською. Естонці, які не сприймають мову країни, в котрій мешкають, вимушені дивитись лише російські – спроба створити повноцінний естонський телересурс російською поки не увінчалась успіхом. Отож, етнічним росіянам в Україні гріх скаржитись на обрізання їхніх інформаційних прав…
Коли я ж запитувала про вступ Естонії до НАТО, то випливла теж досить цікава річ. Люди, котрі безпосередньо займались кампанією з інтеграції Естонії до Північно-Атлантичного Альянсу та ЄС, помітили наступне: чим більше їх співвітчизники дізнавались про НАТО, тим більше вони хотіли бачити свою країну в Альянсі, а чим більше естонці дізнавались про Євросоюз, тим менше вони хотіли, щоб Естонія була його членом. Так чи інакше, на сьогодні маємо те, що за чотири роки членства і в НАТО, і в Європейському Союзі естонці не пошкодували ні про одне, ні про інше: рівень підтримки членства в обох організаціях, незважаючи на величезну російську меншину в країні, стабільно перевищує 60%, а то і 70%. А це вже про щось свідчить.
Тема коментаря
Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme.
Тема коментаря
Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme.