Публікації

Завтра в Харкові Янукович зустрінеться з Медвєдєвим. Раз п’ятий, за два місяці президентства: двічі у Росії, один раз у Вашингтоні, один на похоронах в Кракові. А ще ж на носі спільні святкування Дня перемоги у травні і так далі тому подібне.Що ж, незважаючи на те, що українсько-російське перезавантаження є міні-копією російсько-американського, все йде до того, що кнопка перезавантаження Януковича вмикається динамічніше, аніж аналогічна кнопка у Вашингтоні. За більше, ніж рік російсько-американського перезавантаження, Обама зустрівся з Медвєдєвим шістнадцять разів. Якщо все піде такими темпами, то кількість обамівських зустрічей Янукович надолужить за півроку. І кожен раз буде прикриватись прикладом Обами, бо це він запровадив моду на перезавантаження з Росією у світі (на черзі Польща). Ну або вже за традицією говорити про те, наскільки всім в Європі та Америці вигідна така українсько-російська любов.\
Звісно, хочеться сподіватись, що такий темп, взятий українським президентом, пов’язаний виключно з необхідністю владнати дуже оперативно газове питання. І що після підписання потрібних документів Янукович почне не словами, а справою демонструвати, що пріоритетом зовнішньої політики України є все ж європейська інтеграція, а не Росія. І не тільки Янукович. На днях зустрічалась з одним відомим європейським політиком і він відверто дивувався, що прем’єр Азаров далі Москви ще взагалі не виїжджав і, здається, не особливо збирається (хоча дехто чекав на нього в Кракові). Аргумент про ощадність нової команди не проходить – у Вашингтон, таке враження, літали всі, кому не лінь.

Взагалі, в американського та українського перезавантаження з Росією є багато спільного. Крім ключового моменту, який добре відомий всім (Обама-не Буш, Янукович – не Ющенко), є й інший спільний знаменник: в обох перезавантаженнях лідирує Росія. Вона змусила Білий Дім відмовитись від ПРО в Чехії та Польщі (навіть якщо демократи й не були його фанатами з самого початку), і влаштувала справжній спектакль у питанні скорочення ядерних озброєнь, котрі в неї скорочуються непоганими темпами і без відповідного договору з американцями. Просто через банальну нестачу фінансування. Однак, сама не зробила жодного серйозного кроку назустріч президенту Обамі.

Те ж саме й з українсько-російським перезавантаженням. Не видно, щоб тамтешнє керівництво намагалось зробити будь-який доброчинний жест на адресу лояльного українського керівництва, зате нове українське керівництво ще до бажаного зниження ціни на газ перемістило в корзину файл з інтеграцією до НАТО (навіть якщо Янукович і Ко й без того не були в захопленні від цієї ідеї), чи самі себе почали заганяти у пастку розмовами про можливість пролонгації Чорноморського Флоту РФ у Севастополі та де-факто нейтралітету, що аж ніяк не поєднується в міжнародній практиці.

Дехто, можливо, під враженням візиту Януковича у Вашингтон може сказати, що він і без перезавантаження з Америкою здав більше, ніж здобув для України. Проте тут я, незважаючи на більш ніж критичне ставлення до українського президента і його “команди професіоналів”, хотіла б звернути увагу на те, що навіть якщо Янукович розміняв свою зустріч з Обамою на відмову від високозбагаченого урану (а це, як відомо, відбувалось саме за такою схемою), то це вийшла досить непогана оборудка. І не тільки тому, що завдяки цьому кроку Янукович отримав ще й чудову промо-кампанію у Вашингтоні зокрема та американській пресі загалом. Але й тому, що за лояльність Білого Дому інші країні платять значно вищу ціну. Скажімо, грузинський президент Саакашвілі відправив в Афганістан контингент, який є найбільшим з огляду на душу населення серед усіх союзників і навіть погодився прийняти трьох в’язнів Гуантанамо на території своєї країни, проте максимум зумів зустрітись під час минулотижневого саміту з віце-президентом Джо Байденом…Отож, все пізнається в порівнянні.

До того ж, непотрібно бути наївним і думати, що з Ющенком Буш зустрічався просто так. Український президент тоді так само ідеально лягав у концепцію “хрестового походу” за демократію та свободу, ініційованою Республіканською адміністрацією, як зараз Янукович у концепцію Обами за світ без ядерної зброї. Тільки тоді Україна фігурувала у заявах Держдепу разом з Іраком і Ліваном, де свобода начебто теж перемогла диктатуру, а тепер поруч з Мексикою та Чилі, які так само відмовились від високозбагаченого урану. Єдиний нюанс полягає у тому, що якщо в 2005 році в американській столиці з почестями вітали саме президента Ющенка, помаранчевого героя, то наразі в Америці вітали президента України неважливо з яким прізвищем…

Так чи інакше, те, що сьогодні робить Янукович у зовнішній політиці – лише підживлює стереотипи про нього у світі, а не руйнує їх. І стереотип про його проросійськість – живіший за усіх живих. Навіть якщо у Вашингтоні чи Брюсселі йому про це ніхто не скаже…