Публікації

Пост в блог на “УКРАЇНСЬКІЙ ПРАВДІ” директора ІСП Альони ГетьманчукВирішила продовжити в рамках «Щоденника» міні-проект «Говорять євроатлантисти», де прихильники членства України в НАТО з різних регіонів України розповідають, як вони стали євроатлантистами й діляться регіональними нюансами теми НАТО. Першим нашим співрозмовником був доцент Донецького національного університету Ігор Тодоров.

Сьогодні, у розпал літа, мій маршрут пролягає на Південь – у місто, яке навіть у курортний сезон вирує політичними пристрастями на натівську тематику. І, здається, мало кого цікавить, чи хочуть бідолашні туристи під час відпустки спостерігати поруч обличчя вірних послідовників Вітренко чи фанатів Затуліна. Отож, Севастополь і наш співрозмовник – заступник голови Севастопольської міської держадміністрації Дмитро Базів:

– Отож, як живеться євроатлантисту в Севастополі?

– Нормально. Утисків не має. Ми ж формуємо навколо себе коло людей, які є нашими однодумцями. А що стосується спілкування взагалі, то живемо в демократичній країні і маємо поважати погляди, що відрізняються від наших. Сподіваємося, що й опоненти так само поважатимуть наші думки. Це, звісно, виходить далеко не завжди: все залежить від культурного рівня опонентів. Наприклад, є в тій же міській раді (Севатосполя – Ред.) люди – їх переважна більшість – які дотримуються абсолютно інших позицій, але з одними ми можемо знаходити спільну мову з різних питань, з іншими – не дуже.

– Як ви для себе усвідомили, що альтернативи НАТО для України на сьогодні не існує?

– Не можна сказати, що я одного дня прокинувся і переконався, що НАТО – це добре. Я закінчив Інститут міжнародних відносин Київського національного університету. Іншими словами, здобув освіту, яку надавали, на мій погляд, найкращі викладачі у сфері міжнародного права і міжнародних відносин. А людина, яка має певний рівень освіти, не може апріорі відкидати позитивні впливи процесу глобалізації. Йдеться не про уніфікацію всіх, а про те, що коли багато країн беруться за вирішення якихось питань – у випадку НАТО – це створення системи глобальної безпеки – то це завжди більш ефективний і більш правильний підхід. Адже чим більше буде на одному боці країн і націй, тим менше їх перебуватиме на іншому – разом завжди краще. Розуміння цього до мене прийшло в студентські роки – світогляд значною мірою тоді і формується.

– Чи посилюється це переконання завдяки тому, що ви мешкаєте в Севастополі?

– Я не думаю, що мешкання у Севастополі, у Львові чи Києві є фактором. Існують регіональні відмінності, але є базові, ґрунтовні інтереси України як держави. Розуміння цих базових інтересів має бути як у Донецьку, так у Севастополі і Києві. Отож, не думаю, що від того, де ми мешкаємо, повинно залежите це бачення. НАТО – це не питання регіонального рівня. НАТО – це загальнонаціональне питання.

Зараз я також розумію, що абсолютно неправильно буде вступати в НАТО без знаходження консенсусу всередині українського суспільства. Це рішення має отримати підтримку більшості громадян – я не кажу 90%, але більшості.

– Чи є у вас однодумці в Севастополі, в Криму загалом, хто ці люди?

– Це абсолютно різні люди, але об’єднує їх, в першу чергу, одне: ці люди відкинули шаблони радянського мислення. Специфіка Севастополя полягає в тому, що багато хто бачить наше місто як форпост протистояння тому ж Заходу, зовсім не замислюючись, чому обов’язково має бути таке протистояння і кому, власне, протистояти – Франції, Німеччині, Великобританії? Тобто, для людей, які продовжують жити цими штучним радянськими шаблонами, НАТО – це щось на кшталт Гітлера й концтаборів. Але є й люди, вільні від цих стереотипів. Це і журналісти, і представники середнього бізнесу, і студенти. Дуже лояльно ставиться до цих питань велика кількість кримських татар: у них немає радянської зашореності. Серед державних службовців є достатня кількість людей, які розуміють правильність цього шляху.

– Чи безпечно говорити про НАТО і сповідувати євроатлантичні погляди в Севастополі?

– На кожного дурня намордник не одягнеш. Тобто, гарантії того, що не знайдеться якась божевільна людина, яка плесне тобі чимось в очі, ніхто не дасть. Але сказати, що прихильники євроінтеграції або прихильники вступу України до НАТО десь ховаються по підвалах і бояться висловити свою думку – було б теж абсолютно неправильно. Звичайно, не секрет, що в Севастополі переважна більшість мешканців досить негативно ставиться до ідеї вступу України в НАТО. Переважна більшість ще не розуміє сутності НАТО і того, що ніякої небезпеки ані для міста, ані для їхніх родичів у Росії, це не має.

– Що конкретно має бути зроблено в ході інформаційної кампанії, аби кримчани зрозуміли, що НАТО – це не ворог?

– Головний міф, чим лякають кримчан проти НАТО, – це те, що завтра російський Чорноморський Флот піде, а тут з’являться іноземні війська. Треба пояснити, що, по-перше, збройних сил НАТО як таких не існує: на території кожної країни-члена Альянсу діють свої власні збройні сили, і якщо Україна завтра вступить в НАТО, то це не означає, що в Криму базуватимуться французькі, англійські чи польські військові. Абсолютно ні. По-друге, що вступ України до НАТО ніякою мірою не відміняє норму Конституції – і про це говорив й Президент – де йдеться про заборону розміщення іноземних військових баз на українській території. Якщо ця норма буде виконана, а люди зрозуміють, що вступ до НАТО – це просто договірні відносини щодо спільної системи безпеки, а не те, що завтра прийдуть в Україну якісь окупаційні війська під німецьким або американським прапором, і якщо це на побутовому рівні донести до прибиральниці, двірника, виховательки в дитячому садку, то вони побачать, що НАТО – це зовсім не те, що вони собі уявляють, що ніякого американського чобота в Севастополі не з’явиться.

– Від позиції кого з політиків залежить корекція поглядів кримчан на НАТО? Чи можлива взагалі така корекція?

– Я не думаю, що рівень довіри населення – як в Криму, так і в Україні в цілому – до політиків такий високий, що якщо завтра якийсь політик N скаже, що, мовляв, люди я помилявся, НАТО – це дуже добре, давайте його підтримаємо, то всі побіжать за ним. Я думаю, все залежить не від позиції якогось політика, а від системної роботи. У Криму, на мій погляд, серед конструктивних фігур за масштабом і впливом на ситуацію, а також за управлінським досвідом, рівного Сергію Куніцину немає. Якщо виходити за межі Севастополя, то таких фігур є декілька – це, зокрема, Чубаров та Грач.

Але, люди в Криму – це не паства, якій пастор сказав, і так воно й буде. Хоча, звичайно, є впливові особи, думки яких мають певне значення для мешканців Криму. Я не думаю, що ми зараз повинні працювати через топ-політиків. Справа не в тому, щоб зібрати 10 провідних політиків, вивести їх в прямий ефір і щоб всі вони казали, що НАТО – це дуже добре. Треба працювати зі студентами, школярами, вчителями.

– Розігрування Росією теми про статус Севастополя і приналежність Криму, на ваш погляд, викликано саме бажанням України інтегруватись до НАТО, чи НАТО – це лише вдалий привід підняти ці теми?

– Я думаю, це спроба певного тиску на політичні еліти України. Вважаю, усі розуміють (в тому числі й керівництво Росії), що жодних правових підстав для того, аби ставити під сумнів територіальну приналежність Криму, Севастополя не існує. Це психологічна атака, яку проводять люди на кшталт Лужкова, Затуліна вже десятки років. Тому, звичайно, спроба тиснути – мовляв, якщо ви будете і далі рухатися в євроатлантичному напрямку, то ми будемо пробувати дестабілізувати ситуацію всередині самої України – це певний політичний шантаж. Але я думаю, не варто на це піддаватись, треба просто вести нормальну відкриту дискусію.