Публікації

b-00001503-a-00000403
Щоденник євроатлантиста. Україна між Польщею та Грецією

15:10 5-7-2011

Блог директора Інституту світової політики Альони Гетьманчук для “Української правди”На момент запуску президентства Польщі в ЄС, про яке я вже детально писала в своїй останній статті в “Дзеркалі тижня”, мені довелось бути у Вільнюсі. І, здавалось, би початок шестимісячного керівництва Варшави в Євросоюзі мав би пройти повз мене. Тим більше, що широко анонсований міністр Сікорські так і не з’явився у день міністерської зустрічі Спільноти демократій. Хоча в кулуарах форуму один екс-міністр закордонних справ похвалився мені фірмовою краваткою польського президентства – червоною у білу цяточку, яку йому якраз подарував шеф польської дипломатії за день до того.Однак, був один момент, який все ж примусив мене на кілька хвилин задуматись, в якій міжнародній системі координат сьогодні знаходиться Польща, розпочинаючи своє головування в ЄС. Цей момент – прийнятий парламентом Греції якраз напередодні польського президентства драконівський закон, що суттєво скорочує соціальні витрати й підвищує податки. Закон, як і очікувалось, спровокував чергову хвилю масових протестів у грецькій столиці, а я наштовхнулась на заяву польського прем’єра Туска, який розповідав, що слово “солідарність” щодо Греції за президентства Польщі не буде пустим звуком, і Польща займеться грецьким питанням вже в перший місяць свого головування в ЄС. Згадала, тому що ще якихось років п’ять тому багато кому в ЄС та поза його межами було дуже складно уявити Грецію в ролі “чорної вівці” Євросоюзу, а Польщу – в ролі впевненого пастуха, який цю вівцю збирається пригріти й відбілити. Але факт залишається фактом: ще донедавна поляки масово їздили на заробітки в Грецію, а тепер думають, як її рятувати. Мої польські знайомі, які на привезені з Греції заощадження вже купили гарне помешкання у центрі Вроцлава і відкрили невеличкий бізнес, досі згадують, з яким зачаруванням вони приїхали до Афін всередині дев’яностих і з якою спокійною душею повертались у Польщу в 2004-му – різниця в розвитку фактично стерлась. Чи багато українських заробітчан можуть таке сказати, порівнюючи з сьогоднішню Україною не те що з Грецією, а навіть Польщею чи Чехією – нашими популярними маршрутами заробітку?

Для України в такому польсько-грецькому розкладі є гарна і погана новина. Гарна полягає в тому, що з допомогою Польщі та її президентства в ЄС можна спробувати переконати решту Євросоюзу, що Схід Європи достойний бути інтегрованим в Європейський Союз. Так, є деякі збої в Угорщині з авторитарними замашками нинішнього прем’єра, а в Румунії з корупцією, але вони навряд чи можуть порівнятись з тим головним болем, який створює для ЄС сьогодні південний фланг Європи.

З допомогою Польщі можна спробувати зняти й частку фобій з приводу і так званого слов’янського фактору у ЄС. Посол однієї європейської країни мені нещодавно прямим текстом повідомив: підвищений інтерес Євросоюзу до Молдови пояснюється не в останню чергу тим, що в Молдові, на відміну від України, “фактично немає всього цього слов’янства”.

Погана новина для України полягає у тому, що в ЄС вже давно побутує скепсис з приводу православного елементу в Євросоюзі. Так склалось, що Греція якраз й уособлювала завжди цей православний елемент у ЄС. Що вона уособлює сьогодні в ЄС – добре відомо. І, на жаль, жодного відношення до “історії успіху” це уособлення не має. Нова православна кров у ЄС – Болгарія та Румунія – поки теж не зробили нічого для того, аби розвінчати міф про шкідливість православ’я для заможного й стабільного Євросоюзу. Зрозуміло, що в України у цьому плані ще більш ускладнена ситуація – не просто з православ’ям, а з активністю Московського патріархату й динамічними спробами патріарха Кіріла відтворити за рахунок України так званий “Русский мир”. Те, що примушує більш ніж обережно поводити себе з Україною ті держави ЄС, які не хочуть зайвий раз провокувати “ведмедя”.

Так чи інакше, Україні вигідне успішне президентство Польщі в ЄС. І Україні вигідно, аби ключові обличчя цього президентства – польські топ-політики на кшталт Сікорського і Туска – потім могли посісти топ-пости в Євросоюзі. Адже чим краще вони відпрацюють головування – тим більше шансів для них потім успішно виринути десь в районі Брюсселя.

Україні вигідне успішне польське президентство, і вона має зробити все для того, щоб воно пройшло успішно. Незважаючи на те, що в українських дипломатичних колах і сформувалось враження, що Сікорському Схід Європи насправді не цікавий. І незважаючи на те, що деякі дипломати пояснюють неспроможність України домовитись з ЄС про доступ на ринок транспортних послуг Євросоюзу в рамках переговорів по Зоні вільної торгівлі саме залізобетонною позицією Польщі, яка й без України успішно демпінгує на цьому ринку. І незважаючи на те, що деякі депутати з Партії регіонів стверджують, що саме польські вуха тирчать і в питанні деяких квот для України (на той же крохмал). І незважаючи на те, що майбутня Угода між ЄС та Україною по ЗВТ і Угода про асоціацію загалом – все ж таки заслуга двосторонніх відносин між Брюсселем та Києвом, а не “Східного партнерства”, як комусь дуже хотілось би це подати.

Україні вигідне успішне польське головування в ЄС, бо Польща залишається єдиною країною, у випадку якої можна спокійно сказати: за рівнем уваги до себе Україна є одночасно країною Квасьнєвського, Качиньського та Коморовського. Хоча й залишається, як і Польща, країною Буша, а не Обами. Країною Путіна, а не Медвєдєва. Країною Адамкуса, а не Грібаускайте. І Україна так і не стала країною ні Шредера, і ні Меркель. Ні Ширака, і ні Саркозі.