Публікації

Як приємно списувати всі євроатлантичні невдачі на різних зовнішніх недоброзичливців. На росіян, які псують всю натівську картину в очах Півдня і Сходу України й розгортають бурхливу пропагандистську діяльність у європейських столицях. На німців, які крутять енергетичні «шури-мури» з Москвою й тому не хочуть євроатлантичні старання України винагородити ПДЧ, на французів, які чомусь оглядаються на німців, на брюссельських чиновників, які дістають своїми каверзними й дотошними питаннячками про те, наскільки виконується Цільовий план на 2008 рік…Одним словом, на всіх тих, які заважають Україні мужньо рухатись до світлого євроатлантичного майбутнього. Ну так, є трохи й внутрішніх проблем, але хіба ми одні: от в Італії уряди міняються як рукавички, Угорщину два роки тому трясло так, що ледве другого Майдану не сталось, а в Чехії ще ті дива творяться на ґрунті коаліційного будівництва.

Думка про те, що саме такою логікою користуються окремі наші високопоставлені євроатлантисти, роздумуючи спекотними літніми днями про холодний грудневий день, коли у Брюсселі робитимуть «першу оцінку» прогресу Києва на шляху до ПДЧ, мене атакує все частіше. Роздумують, але, судячи з усього, не поспішають зробити перший крок, який би продемонстрував Альянсу, що євроатлантична інтеграція – це всерйоз і надовго. Крок, котрого як мінімум одна людина в НАТО – генсек Альянсу Яап де Хооп Схеффер – зачекалась щонайменше з лютого міся¬ця.

Йдеться про те, аби нарешті визначитись, хто є національним координатором інтеграції України в НАТО. Тут уже зовнішні впливи чи вибрики опозиції ні причому: потрібно просто трохи пригасити власні амбіції й остаточно поставити крапку, де буде знаходитись той телефон, за допомогою якого Брюссель триматиме на пульсі всі євроатлантичні порухи України. Поки такого номера не існуватиме, то, перефразовуючи відоме висловлювання про відсутність єдиної зовнішньої політики Євросоюзу, жодної євроатлантичної політики в країні не існуватиме.

Очевидно, що не в останню чергу проблема полягає у дещо викривленому розумінні того, хто такий координатор з питань євроатлантичної інтеграції. У мене особисто склалось враження, що цю персону розглядають, швидше, як «головного по НАТО в Україні», хоча насправді це має бути такий собі менеджер, готовий звалити на свої плечі весь масив чорнової роботи, бо євроатлантична інтеграція – це, передусім, внутрішні реформи, а не розпивання шампанського на вишуканих дипломатичних прийняттях чи виголошення промов на міжнародних форумах. Чи багато наших євроатлантистів при владі вже сьогодні, скажімо, можуть взяти на себе відповідальність за недовиконаний Цільовий план 2008 року чи відсутність конкретних досягнень на ниві інформування населення? Навряд чи.

Отже, національний координатор – це людина, ім’я якої, як слушно зауважив поважний представник Альянсу в розмові з автором цих рядків, навряд чи увійде в історію України. Членство України в НАТО так чи інакше розглядатиметься як заслуга Президента, а героєм, скажімо, грудневого засідання міністрів закордонних справ – незалежно від результату – так чи інакше буде вважатись глава зовнішньополітичного відомства.

Я навмисне не називаю жодних прізвищ. І навіть не роблю припущень з приводу того, чи має цим координатором бути окремий віце-прем’єр з питань євроатлантичної інтеграції, ким у свій час, подейкують, пропонували у Секретаріаті Президента стати Володимиру Горбуліну (а потім успішно про це «забули»), чи цим напрямком навантажать когось із діючих чиновників вищого рангу. Я так само не берусь оцінювати, з одного боку, пропозиції з координації, надіслані на Банкову з офіса віце-прем’єра Немирі, а з іншого, побажання для доопрацювання, висловлені після тривалої паузи у відповідь на запропоновану схему. І так само не збираюсь дискутувати, яка модель доказала свою ефективність більше: коли в країнах-кандидатах на членство в НАТО за євроатлантичну інтеграцію відповідав МЗС, чи відповідні офіси або комітети, підпорядковані напряму прем’єр-міністру. Важливо те, що у всіх цих країнах був єдиний центр, якого нема в Україні.

Навіть при тому, що відсутність системи координації є тим потужний козирем, який сьогодні безпощадно використовують проти України скептики всередині Альянсу. Козирем, який фактично паралізує всі інші розмови про плани на найближче євроатлантичне майбутнє…