Публікації

b-00001896-a-00000462
Щоденник євроатлантиста. Європеїзація України чи “українізація” Європи?

14:35 31-10-2011

Блог директора Інституту світової політики Альони Гетьманчук для “УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВДИ”Гра продовжується: опозиція та наближені до неї експерти розповідають, як в Європі успішно поховали українську демократію і що нічого Україні вже з ЄС не світить. У владі та наближених до неї експертних колах вишуковують позитив навіть у тому, що Януковича запросили до Брюсселю через резолюцію Європарламенту (добре, що не через Європейський суд з прав людини, наприклад, чи Гаазький трибунал).\
Правда, як завжди, десь посередині. Добре, що в Україні на думку Європарламенту реагують більше, ніж в деяких країнах самого Євросоюзу. Інакше, українські дипломати не кидались би на амбразуру, намагаючись максимально пом’якшити ті чи інші положення в документі головного законодавчого органу ЄС, чудово при цьому розуміючи: навіть найбільш згладжені кути в позиції ЄС не є індульгенцією для української влади. Погано, що до рекомендацій Європарламенту щодо встановлення справедливого правосуддя ставляться в Україні приблизно з таким же ігнором, як у канцелярії Меркель до рекомендацій того ж Європарламенту про доцільність хоча б розмитої європейської перспективи для України.

Те, що в Києві вважають за складну дипломатичну гру, у Брюсселі виглядає як дешевий політичний торг. Правий польський міністр закордонних справ Радослав Сікорські, коли каже, що коли торгуєшся, можна переоцінити свої сили. Особливо, коли гру з російського боку курує Путін. Дійсно, Росія в питанні геополітичних коливань України поки що серйозно програвала лише один раз – під час Помаранчевої революції. До уваги Януковича: це якраз той самий випадок, коли разом з Росією програв особисто і він. У решті випадків – чи то стосується блокування інтеграції в НАТО, чи перебування Чорноморського Флоту РФ у Севастополі, чи інших критичних для неї питань – Росія перемагала. Росія перемагає і сьогодні. Ви помітили, в який момент змінилась динаміка в трикутнику Україна-Росія-ЄС на користь Росії? У той момент, коли Росія змінила тактику і почала себе поводити, як Євросоюз (тобто, замість принижувати Януковича почала з ним по-дружньому говорити, запрошувати на майже дружні посиденьки, не вказуючи на місце останнього), а Євросоюз почав вести себе як Росія (публічні закиди українському президенту, істеричність окремих представників ЄС у присутності Януковича та ще цілої братії інших президентів-прем’єрів й скасування візиту в останню хвилину, чим раніше славились у діалозі з Україною Москва).

Кажуть, у країн є своє прокляття. У Росії це прокляття – дешеві енергоносії. Вона, мовляв, не дає змоги розвиватись у “правильному” напрямку, відволікаючи увагу, енергію та ресурси на незрозумілі проекти й амбіційні цілі. Не знаю, яке прокляття наслане на Україну, але в українських президентів (як мінімум двох з них), здається, це прокляття – Юля. Жодна нормальна людина ні в Україні, ні в світі навряд чи зрозуміє, як ненависть і несприйняття однієї конкретної жінки може засліплювати всі задекларовані цілі, передвиборні обіцянки і просто якісь “пацанські” принципи, близькі принаймні третьому президенту. І Ющенко в часи свого президентства, і Янукович зараз довели одне: коли включається прізвище “Тимошенко” стають неважливими власне політичне майбутнє, обіцяні реформи, євроінтеграція, їхнє сприйняття на Сході і Заході, персональні міжнародні контакти. Різко девальвуються дзвінки Буша у часи Ющенка, який переконував припинити війну з Юлею, і приватні розмови з Меркель у часи президентства Януковича, яка так само висловлювалась про те, що Юлі мали б дати спокій. Чим більше говоритимуть “звільніть Юлю”, тим більша вірогідність того, що вона сидітиме.

І це притому, що Юля є лише суб’єктом боротьби двох процесів: “українізацією” Євросоюзу та “європеїзацією” України. Перший варіант – коли Україна переконає євросоюзівців заплющити очі на цінності і подивитись на відносини з Україною виключно через призму інтересів. Адже парафування, а потім підписання Угоди про асоціацію – теж в інтересах ЄС. Другий варіант – коли ЄС змусить українців (чи точніше українську владу) принаймні показово дотриматись європейських цінностей. Чи то адаптуючи кримінальне законодавство чи то здійснюючи все можливе і неможливе для повноцінної участі опозиції у виборах. Але унікальність (і навіть парадоксальність) нинішнього протистояння цих підходів полягає у тому, що тимчасова “українізація” Євросоюзу – підписання Угоди всупереч недотримання Україною бажаних демократичних цінностей – може в майбутньому посилити “європеїзацію” України. А тимчасова перемога “європеїзації” – цінності понад усе, і ніяких Угод – зрештою може обернутись серйозним згортанням цієї “європеїзації”.