Публікації

Пост в блог на “Українській правді” директора ІСП Альони ГетьманчукДивні ми все-таки люди, українці: з одного боку, радіємо, що Україна підписала Угоду з Євросоюзом, з іншого – нападаємо на Євросоюз з усіх боків за його нерішучість запроваджувати санкції – то проти українського керівництва, то проти економіки Росії. Чомусь важко зрозуміти Україні, що ЄС – не геополітичний гравець, як би хтось цього не хотів.\
Критикувати Євросоюз і хвалити Америку – зараз явно у тренді. І в принципі в цьому є і своя позитивна сторона: українці позбавляються патерналістських настроїв щодо Євросоюзу. Вони вже не вважають ЄС тим добрим царем, який прийде в Україну відразу у трьох чи більше іпостасях: і охоронець, який захистить від Росії, і банк, який видасть гроші, і “смотрящий”, який візьме за горло українських політиків і примусить їх не брати хабарі й робити реформи. Так і виходить, що після Помаранчевої революції частина суспільства позбулась патерналістських настроїв щодо особи президента, після революції гідності – позбулась ще й патерналістських настроїв щодо Євросоюзу. Тобто, покінчила з надіями на доброго царя, незважаючи на те, де б він знаходився – у Києві чи в Брюсселі.

Тепер у ЄС можна йти більш свідомо і з меншими ілюзіями з приводу його спроможностей. І хай підтримка українців членства в ЄС буде 54%, але свідомих і стабільних, ніж 85%, як у Грузії, але романтично налаштованих (це не закид грузинам, сподіваюсь у них теж стабільні та свідомі, це просто порівняння).

Але це так, ліричний відступ. Насправді для того, щоб зрозуміти, чому Євросоюз поводиться так, як поводиться, шарахається у всі боки від третьої хвилі санкцій і не дає себе хоч частково “українізувати”, потрібно зрозуміти приблизний розклад сил в українському питанні серед тих, хто приймає чи впливає на прийняття рішень в країнах ЄС. Умовно він, якщо підсумувати мої спілкування з розумними людьми у європейських столицях, виглядає так:

– Перша група – це група, яку образно можна назвати “ті, хто розуміє Росію”. Вони вважають, що Захід принижував Росію після “холодної війни”, ставив її на коліна, не дослухався до її думки, а Крим взагалі-то завжди був російським і передали його Україні незаконно (чи “неконституційно”, як люблять заявляти по Європам росіяни з посиланням на незрозуміло яку конституцію). До цієї групи я б віднесла і лютих антиамериканістів, які розглядають всю історію навколо України як своєрідний хрестовий похід проти Америки, в якому Росія відважилась взяти на себе лідируючу роль. Вуха антиамериканістів стирчать у багатьох урядах багатьох євросоюзівських країн, у деяких навіть на посаді прем’єра  Як би там не було, для цієї групи головне – “панять і прастіть” Росію.

– Друга група – це “ні вашим, ні нашим”. Вони гадають, що Євросоюз винен, бо проштовхував політику сусідства й Угоди про асоціації без консультацій з Росією і не враховував можливих наслідків для регіону. Однак, і Росія, на їхній погляд, перебуває в якомусь повному “неадекваті”, застосовуючи силу і порушуючи міжнародне право в Україні.

– Третя група – це умовно “про-Майдан люди”. Це люди, які зачаровані самим духом української революції. Їм подобається, коли люди самі борються та просувають революцію. І вони хочуть, щоб це сталось не лише в Україні, але й Росії.

– Четверта група – “міцні атлантисти”. Їхня головна турбота в тому, що Америка занепадає, і НАТО вже не в тій прекрасній формі, як могло б бути. Для них головне – відновити трансатлантичну єдність, не дати НАТО скотитись на маргінес і зробити все для того, щоб Америка з Європою виступали єдиним фронтом на міжнародній арені.

– П’ята – це просто бізнесмени. Вони не готові втрачати гроші, якщо їх можна не втрачати. А поки що ситуація така, що їх можна не втрачати і нічого страшного через це не станеться ні для них, ні для їхніх країн. Ну інші європейські колеги чи американці серйозно присоромлять, як це було, за моєю інформацією, з Австрією, коли Відень закидали претензіями щодо візиту Путіна і довелось австрійським дипломатам проводити роз’яснювальну роботу, що це лише “бізнес”, ніякої політики. До речі, зараз якраз теж їду на, впевнена, довгу й дуже жваву дискусію з австрійськими дипломатами та військовими. Буду соромити й морально тиснути 

На жаль, моє враження таке, що сьогодні в Євросоюзі рулять перша, друга і п’ята група. Тобто, ті, хто розуміє Росію, ті, хто однаково звинувачує і ЄС (чи Україну), і Росію з іншого боку, і ті, хто тупо заробляє гроші в Росії чи на Росії. Наш шанс “українізувати” Євросоюз – це переформатувати другу групу й максимально мобілізувати третю та четверту.