Публікації

Поки в Єврокомісії всі активно зайняті аналізом газового контракту між Україною та Росією, в іншому органі ЄС – Європарламенті, теж перейнялись питаннями безпеки: тільки не енергетичної.Про що саме йдеться – трохи згодом, а зараз пару слів, що ж так насторожило наших євросоюзівських партнерів в новому контракті, в довговічність і однозначність якого ЄС настільки «повірив», що перше, що запитав мене знайомий німецький дипломат у минулий понеділок, звучало приблизно так: «Ну як ти думаєш, хоч пару днів ці домовленості протримаються?». Чим не ілюстрація рівня довіри до всього, що підписує Україна з Росією?\
А насторожив їх найбільше (як власне і знайомих енергетичних експертів з України, у незаангажованості яких я не сумніваюсь), пункт з третьої статті контракту, в якому зафіксовано наступне: «Продавець подає Газ в газотранспортну систему Покупця самостійно і/або (виділено Ред.) через будь-яку іншу уповноважену газотранспортну організацію в загальному потоці газу». І хоча в тексті документу йдеться саме про «газотранспортну організацію», ніхто не гарантує, що з часом не виникне якась незрозуміла структура, яка буде йменувати себе «газотранспортною організацією» і посяде почесне місце «РосУкрЕнерго». Але це так, тема для серйозних роздумів компетентних осіб…

Ми ж повертаємось до Європарламенту і безпеки в класичному розумінні цього слова. Отже, Комітет з питань міжнародних справ на своєму засіданні 22 січня схвалив пропозиції євродепутата Аре Ватанена про посилення співпраці між Європейським Союзом і НАТО. Зокрема, як повідомляє мій рідний сайт «Главред», у документі визнається фундаментальна роль НАТО в архітектурі безпеки Європи, тому, вважають євродепутати, майбутній колективний захист ЄС повинен бути організований у співпраці з НАТО.

Чим симтоматичний такий жест Європарламенту? Щонайменше двома моментами. По-перше, символічно, що Європейський Союз таким кроком нарешті публічно почав визнавати: його власна політика в сфері безпеки та оборони зазнає фіаско. Бо ж хто б що не говорив, ЄС досі перебуває у тому стані, який найкраще проілюстрував один впливовий європейський чиновник кілька десятків років тому: в економічному сенсі ЄС – це надпотуга, в політичному – карлик, а в військовому – черв»як.

Чому це важливо розуміти для України та її в цілому лояльного до Євросоюзу (на відміну від НАТО) населення? Та тому, що останній рік не один високопоставлений політик (включно з пожирателькою сердець немолодих європейських депутатів Юлією Володимирівною Тимошенко) настирно рекомендували посилити інтеграцію в Європейську політику безпеки та оборони (ESDP). І хоча деякі з них при нагоді запевняли, що це не альтернатива НАТО, але ми ж то з вами прекрасно розуміли: для електорального вуха Європейська політика безпеки та оборони звучить значно привабливіше, аніж до болю політизована абревіатура «НАТО». Тим більше, інтегруватись в ESDP – це значить нікуди не інтегруватись, бо ця євросоюзівська політика, на відміну від НАТО, де-факто існує лише на папері, і добре, що хоч в Європарламенті почали про це говорити вголос.

По-друге, проект доповіді підготував депутат від Фінляндії – однієї з шести країн-членів Євросоюзу, які не є членами НАТО. А ще – і на чому я повинна зробити особливий наголос – країни-взірця (разом зі Швецією та Австрією) для тих українських політиків та поодиноких експертів, які відстоюють нейтральний статус для України. Мовляв, нічого не заважає цим країнам бути в Євросоюзі (до речі, лише з 1995 року) та почуватись у безпеці і без НАТО. Щоправда, ніхто з цих палких прихильників нейтралітету чомусь не згадує про те, що Фінляндія вже раз жорстоко обпеклась за свою наївну позицію «нейтралітет нам допоможе»: намагаючись уникнути радянської загрози, вона в 1939 році приєдналась до Копенгагенської декларації про абсолютний нейтралітет, а вже в 1939-му Радянський Союз… успішно розв’язав проти неї війну. І чомусь замовчує факт, за яких історичних обставин Австрія у свій час вимушена була проголосити нейтралітет. Але ж історичні обставини були дуже навіть показовими: Австрія фактично обміняла проголошення нейтралітету на виведення Радянським Союзом своїх військ з території цієї альпійської республіки. А СРСР, в свою чергу, вирішив позбавити себе військової присутності в Австрії тому, що Нікіта Хрущов подав заявку на членство в НАТО, і однією з п’яти умов Альянсу розглянути це питання було якраз виведення радянських військ з Австрії.

Так чи інакше, факт залишається фактом: саме представник нейтральної Фінляндії, а не проєвроатлантично налаштованих країн Балтії чи Польщі, попросив Євросоюз тісніше координувати свою діяльність з НАТО. Не так уже й спокійно з нейтралітетом, виходить?

P.S. Інтерв’ю з євродепутатом Аре Ватаненом читайте на «Главреді» в найближчі дні.