Публікації

2018 рік є по суті першим роком президентства Дональда Трампа, коли очільник Білого Дому по справжньому намагається запровадити власні правила гри в американській зовнішній політиці.

До цього 45-го президента США стримували ключові члени його адміністрації, значна частина яких вже в відставці, а також новизна посади.

Тепер же Дональд Трамп почуває себе набагато вільніше, а політика США на ключових напрямках відчуває на собі все більше впливу глави Білого Дому. Мова йде про політику щодо КНР, КНДР, Ірану, РФ, Євроатлантичної безпеки, палестинсько-ізраїльського врегулювання, міжнародної торгівлі. Активність на різних напрямках, а також відповідні заяви мають стати гарною причиною для Києва врахувати їх при розробці і реалізації зовнішньої політики. По суті можна говорити про певні уроки, які було б доцільно врахувати Україні.

Урок 1 – змінити статус-кво в світовій політиці легше чим повернути його назад.Дональд Трамп будоражив світову спільноту і Україну в 2016 і 2018 роках неоднозначними заявами щодо статусу Криму, а також натяками щодо зміни офіційної позиції США по цьому питанню. Проте насправді мова йшла про те, що статус-кво легше змінити чим поновити його, відігравши назад. І мова йде не лише про окупацію Росією Криму. Так само КНР, намиваючи острови в Південно-Китайському морі і створюючи військові бази на них, створює радикально нову реальність в південно-східній Азії. Тому апеляція до начебто слабкості адміністрації Барака Обами це не лише спроба зіграти на контрасті і посилити внутрішньополітичні позиції, але і чітке нагадування, що саме при попередньому уряді у Вашингтону була можливість ефективно реагувати на спроби змінити статус-кво. В умовах, коли ти поставлений перед фактом зміни відіграти назад дуже важко.

Урок №2 – апеляція до справедливості в міжнародних відносинах не спрацює. В останнє подібні тези звучали в промові президента України на 73-тій сесії Генеральної асамблеї ООН. Загалом же з 2014 року Україна постійно намагається представити РФ як світове зло, таким чином мобілізуючи міжнародну спільноту протидіяти політиці Москви. Це робиться в тому числі через сприйняття міжнародних відносин, як протистояння добрих і злих сил, де добрі обов’язково в кінці кінців мають перемогти. Оскільки по іншому ніяк – має бути happy end. Проте, як відзначив радник з нацбезпеки президента США Джон Болтон в промові щодо Міжнародного кримінального суду, в кінці кінців єдиним гарантом від зла і страждань є справедлива могутність США і їх союзників – їх силовий потенціал, а не апеляція до справедливості.

Справді світ в перші 20 років після закінчення «холодної війни» перебував під впливом ідей кінця історії, забувши, що міжнародні відносини це конкуренція і протистояння. Україна по суті і стала однією із найбільших жертв цієї парадигми мислення на початку 2014 року. Проте сьогодні до міжнародних відносин знову повертається принцип «сила робить тебе правим» (might makes right) і розуміння того, що самі міжнародні відносини – це джунглі, де панує закон сили. І міра справедливості щодо тебе в кінці кінців буде пропорційною твоєму загальному силовому потенціалу.

Урок №3 – максимально посилюй свій силовий потенціал. Це логічний наслідок із попереднього уроку. Сам Дональд Трамп обожнює силу і в цьому дуже близький до Володимира Путіна. Особливо це стосується потенціалу американських збройних сил. Для 45 президента США загальний силовий потенціал – це можливість за допомогою тиску і примусу отримувати бажані результати. При цьому в хід мають йти не лише військові інструменти впливу, але і мита та інші торгівельні обмеження.

З одного боку Україна з 2014 року частково засвоїла цей урок. Збройні сили України за останні 4,5 роки перестали існувати значною мірою лише на папері, перетворившись на реальну бойову силу. Кількісні зміни особливо відчутні – мова йде про кількість навчань, відремонтовану техніку. Проте відкритим залишається питання, яким буде загальний силовий потенціал України наступних 10-15 років. Для виживання, нормального функціонування і системного протистояння РФ українська економіка повинна рости на 6-10% на рік замість сьогоднішніх 3-3,5%. Лише так можна буде в тому числі забезпечити потреби в переозброєнні на нову техніку, коли радянські високотехнологічні зразки озброєння (літаки, системи ППО) почнуть виходити з ладу.

На сьогодні ж поки що маємо економіку, яку без кредитів МВФ скоріше за все чекає дефолт. І яка не має жодного запасу міцності на випадок нової рецесії світової економіки.

Урок 4 – не треба розраховувати на такі евфемізми як «ліберальний світовий порядок», «світове співтовариство» та інші. Варто подумати про своє місце в новому світовому порядку. З 2014 року свою зовнішню політику Україна будувала з розрахунку, що країни ЄС і США будуть підтримувати той світовий порядок, який РФ поставила своїми діями під питання. І що можливо наші західні партнери навіть допоможуть відновити старий довоєнний статус-кво. При цьому наші політики і чиновники навіть вивчили ці формулювання про «ліберальний світовий порядок», апелюючи до нього.

Проте будувати політику виключно за таким сценарієм як мінімум наївно. Особливо коли самі США за адміністрації Дональда Трампа перейшли від політики підтримання статус-кво до його ревізії на міжнародній арені. Тим самим до табору ревізіоністів світового порядку, в якому вже декілька років перебувають РФ і КНР, тепер також долалися США. Вашингтон відігравав ключову роль в створенні цього таки «ліберального світового порядку» і без американської допомоги утримати його буде дуже важко. Україна ж при всіх перевагах попереднього світового порядку не може об’єктивно по своєму силовому потенціалу ставити в основу зовнішньої політики його захист. Краще в цьому плані думати яким буде місце України в новому світоустрої. При цьому єдиною гарантією того, що таке місце буде є лише загальний силовий потенціал країни, перспективи якого на сьогодні не особливо райдужні.

Урок №5 – максимально посилюйте стратегічну автономність і стійкість до зовнішніх впливів. Цьогорічна промова Дональда Трампа на Генеральній Асамблеї ООН пройшла під знаком апелювання до суверенітету США і необхідності його поваги із боку інших країн. Насправді ж мова йде про стратегічну автономність, здатність протидіяти деструктивним ворожим впливам всередині країні. По суті саме над цим останніх 15-20 років активно працювали Москва і Пекін: максимальна автономізація від деструктивних на їх думку проявів впливу Заходу, максимізуючи спроможності самим чинити відповідний вплив. Тепер же в США приходять до розуміння, що свобода руху ідей, людей і капіталів не є благом, починаючи переходити до їх регулювання.

Україна теж частково переходить до відповідної політики, вводячи обмеження на рухи людей і ідей з РФ. Проте цього явно недостатньо. Крім того в умовах України важливим є відсутність критичної асиметричної залежності від будь-яких зовнішніх впливів. І мова не лише про РФ, але і про будь-яких зовнішніх гравців. Це повинно робитися для того, щоб ніхто ззовні не мав відповідних інструментів тиску на Київ і можливості нав’язування рішень, які суперечать національним інтересам України. З 2014 року Київ постійно прагнув збільшити об’єми американської допомоги для укріплення обороноздатності. Проте в новому дивному світі Дональда Трампа те, що Україна не залежить критично від такого типу допомоги може бути перевагою, а не недоліком. Інакше це давало б Вашингтону засоби тиску на Київ. Те, що Україна сама гарантує власну військову безпеку і є прикладом такої критично важливої автономності.

Урок №6 – плануватися треба виходячи з найгіршого, а не найкращого сценарію. Про один приклад небезпечності підходу планування з найкращого, а не найгіршого сценарію згадувалося в «Уроку 4» щодо сподівань на «ліберальний міжнародний порядок». Але відносно нещодавно сам Дональд Трамп ще раз нагадав Україні про небезпечність такого підходу. В рамках переговорів з президентом Польщі Анджеєм Дудою в рамках його візиту до Вашингтону глава Білого Дому заявив, що в США ніхто насправді не планував запроваджувати санкції щодо компаній, які задіяні в створенні «Північного потоку-2». (Трамп заявив, що США не збирались вводити санкції проти компаній, задіяних в проекті «Північний потік-2», які і так вийшли зі складу акціонерів ще рік тому; насправді найболючішими санкціями, які дійсно можуть заблокувати проект, будуть обмеження проти компаній підрядників – Ред.).

По суті вся українська політика щодо цього проекту, який в разі реалізації може коштувати бюджету країни до $3 млрд транзиту газу, зводилася до єдиної позиції – газогон так чи інакше не буде створений і не запрацює, скоріше за все завдяки санкціям США або втручанню Єврокомісії. «Плану Б» в офіційного Києва на випадок, якщо «Північний потік-2» таки буде створений і запрацює на повну потужність 55 млрд куб м газу до останнього часу не було. І, як показала практика, дарма.

Урок №7 – «Чому американські платники податків мають цікавитися Україною?» Це питання, яке минулого квітня озвучив тодішній держсекретар США Рекс Тіллерсон на засіданні керівників МЗС країн G7, викликало певний шок в Києві, а також купу аргументів у відповідь. Ще більшим шоком стало те, як стало відомо завдяки Der Spiegel, що таким чином глава зовнішньополітичного відомства США готував своїх колег до відсутності значного інтересу Дональда Трампа до всього, що пов’язано із Україною.

Проте нічого дивного в такій постановці питання немає. В зовнішній політиці нормою є те, що час від часу відбувається переоцінка пріоритетів, даючи відповідь на питання: «Чи те, що я роблю відповідає моїм інтересам?». А тому сприймати підтримку США як даність Україні не варто. Так само відсутність значного інтересу до України, а також ідея, що за нашу державу мають відповідати європейці, об’єднує Дональда Трампа і Барака Обаму. В цьому сенсі можна говорити про спадковість настроїв попереднього і нинішнього глави Білого Дому. Із такими реаліями буде змушений рахуватися будь-хто, хто опиниться на Банковій і Грушевського на кінець 2019 року.

Микола Бєлєсков, заступник директора Інституту

Джерело: Сегодня