Публікації

Пост в блог на “Українській правді” директорки ІСП Альони ГетьманчукВиглядає так, що не зайвим буде прояснити деякі речі, які стосуються поліцейської місії ОБСЄ на Донбасі. Поки збиралась писати цей пост, міністерство закордонних справ Німеччини дещо полегшило мені роботу і публічно прояснили свою позицію. Її коротко можна зрозуміти так: вони проти трансформації нінишньої цивільної місії у військову, збройну місію ОБСЄ (нехай це буде поліцейська в українському розумінні) вони поки в упор не бачать, оскільки прецедентів озброєних місій в ОБСЄ не було, але доручили секретаріату ОБСЕ розробити варіанти забезпечення безпеки під час виборів.\
Фактично, німці вимушені були вголос сказати про те, про шо не раз давали зрозуміти в неформальних розмовах: українська сторона в особі Петра Порошенка видає бажане за дійсне, коли каже про досягнуту домовленість по місії як з європейцями, так і з росіянами. Для чого Президент це робить? Можливо, для того, щоб у наших європейських партнерів не залишалось поля для відступу у цьому питанні. А можливо просто хотів похвалитись тим, що наче б то про щось в черговий раз домовився з сильними світу цього.

Про саму ідею місії. “Міжнародний компонент”, як люблять називати потенційну міжнародну поліцейську (військову) місію в українських урядових структурах став майже ідеєю фікс для України впродовж останнього як мінімум року- півтора. Ідея проста: хочете виборів на окупованих територіях, забезпечте там безпеку. Спочатку розглядалась миротворча місія ООН, однак навіть великі заокеанські друзі України в цій організації порадили цю ідею похоронити. Про місію Євросоюзу в рамках СПБО порадили відразу забути вже європейські друзі – причому в дуже категоричному тоні. Як варіант залишилась лише креативити в напрмяку поліцейської місії ОБСЄ.

По суті, введення “міжнародного компоненту” стало певною умовою України для проведення виборів. І коли з вуст українських посадовців лунає, що спочатку потрібно забезпечити безпеку, а потім займатись політичним врегулюванням, то йдеться, зокрема, і про “заведення” у цю частину Донбасу озброєних миротворців.

Інша справа, що кожна з заангажованих у ці розмови сторін, коли говорить про поліцейську місію ОБСЄ має на увазі щось своє. Скажімо, Путін, коли говорив про неї на прямій лінії насправді не підтримав введення поліцейської місії ОБСЄ, як це подали в заголовках багато медіа, а якраз говорив про посилення нинішньої моніторингової місії озброєними людьми, які будуть перебувати – і це важливо – на лінії розмежування. Цитую дослівно, щоб не було більше спекуляцій з цього приводу: “Недавно был у меня разговор с Петром Алексеевичем Порошенко: он предложил усилить присутствие ОБСЕ, в том числе его предложение, чтобы сотрудники ОБСЕ были с оружием на линии разграничения, и добиться полного прекращения огня. Мы это поддерживаем”. Тобто, як бачите, йдеться не про новий мандат для нової місії, а про ПОСИЛЕННЯ нинішньої спеціальної моніторингової ОБСЄ. І перебування озброєних людей виключно на лінії розмежування теж нічого суттєво не вирішує: Україні якраз важливо, щоб нова місія мала повний доступ до ВСІЄЇ окупованої території, включно з українсько-російським кордоном. І цікаво, чи Порошенко дійсно обговорював з Путіним саме посилення нинішнього мандату і говорив про озброєних миротворців саме на лінії розмежування, чи це Путін інтерпретував і озвучив, як йому треба?

Показово, що і в заяві МЗС Німеччини про відсутність домовленості вони, таке враження, в першу чергу заспокоювали нинішню моніторингову місію ОБСЄ: мовляв, не переймайтеся, ніхто вам в зброю в руки давати не буде, ви як були цивільними, так ними і залишитесь. Заспокоювали недаремно. Всі мої неформальні зустрічі з представниками ОБСЄ на всіх рівнях підтверджують: в ОБСЄ нової поліцейської місії не сприймають, і відверто побоюються. Хоча б тому, що вони два роки укріплювали свій статус як цивільної місії, а якщо раптом з’являться теж представники ОБСЄ, але зі зброєю, виникнуть додаткові безпекові ризики для цивільних співробітників країн-членів ОБСЄ і це може ускладнити ситуацію.

Що стосується німців, то тут ситуація цікава. Крім того, що вони взагалі проблематично сприймають все, що виходить за рамки дипломатії і де хоча б віддалено на горизонті маячить зброя, не потрібно забувати, що вони головують в ОБСЄ і не хочуть, щоб їхнє головування закінчилось репутаціиним провалом, якщо, не дай Бог, щось з цією місію піде не так. Є ще момент грошей: нова місія буде достатньо коштовна. Коштовніша, ніж нинішня СММ, яка й так тягне великий шмат бюджету організації. Однак, цей момент не є настільки критичним.

Подейкують, що офіс федерального канцлера більш лояльно ставиться до ідеї нової місії, аніж МЗС Німеччини. І навіть начебто канцлер Меркель доручала МЗС Німеччини розробити мандат цієї місії, але не зустріла там багато ентузіазму з цього приводу. І це, мовляв, не в останню чергу пояснюється тим, що саме Штайнмаєр як діючий глава ОБСЄ не хоче своє персональне головування перетворювати в персональний головний біль. Не виключно, що якби вчорашня заява була зроблена з офісу федерального канцлера, то вона була б не настільки різкою. Правда це чи ні, позиція Німеччини є ключовою в питанні місії, і поки не буде єдності і переконаності в Берліні в правильності цього кроку, то, очевидно, він не зможе об’єднати й переконати і решту 56 країн-членів ОБСЄі. Показово для України є те, що німці все ж таки доручили Секретаріату ОБСЄ виробити “варіанти посилення безпеки під час запланованих місцевих виборів”. Та і в деяких робочих документах, погоджених між Президентом України та канцлером (зокрема дорожній карті імплементації Мінських домовленостей), можливість такої місії фігурує.

Отож, виглядає так, що навіть поліцейська місія ОБСЄ, яка є далеко не ідеальним варіантом і панацеєю від усіх бід, все ще виглядає як складне завдання. І сумніваюсь, що бадьорі заяви Порошенка про досягнуту домовленість щодо такої місії допоможуть це рішення пришвидшити. Очевидно, сьогодні українська сторона має посилити свою аргументаційну базу, чому без подібної місії не можна підготувати та провести вибори на окупованих територіях, а також – забезпечити безпеку після місцевих виборів.

Також потрібно пам’ятати, що незважаючи на те, як далі будуть рухатись переговори, важливо пам”ятати про кілька речей, По-перше, як свідчить міжнародний досвід, неозброєні або легко озброєні місії з обмеженими мандатами практично не мають ефекту для підтримку миру. Понад те, обмежений мандат місії не тільки не сприяє миротворчому процесу, але й може навіть збільшити рівень агресії. По-друге, ми не маємо права навіть обговорювати місію, яка буде базуватись виключно на лінії розмежування. Нас має цікавити тільки місія з повним доступом до всієї території окупованих районів, включно з кордоном. І те, що досі нема політичного рішення про постійне базування навіть цивільних спостерігачів ОБСЄ ближче до кордону з РФ (Амвросіївка та Антрацит), свідчить, наскільки буде складно цього досягнути. По-третє, гібридний конфлікт в Україні безпрецедентний, тому й рішення по місії має бути знайдене безпрецедентне, і аргумент, що подібних озброєних місій в ОБСЄ ще не було, має сприйматись як інтелектуальний виклик, а не відмовка. По-четверте, президенту пора закінчувати з публічними заявами про домовленості, які насправді можуть бути спростовані нашими ключовими партнерами. І це стосується не тільки місії.