Публікації

Дії Дональда Трампа виглядають різкими і місцями шокуючими як для президента Сполучених Штатів. Але вони виглядають цілком логічними як для президента своїх виборців.

Що це може означати з точки зору реакції США на війну Росії в Україні? Те, що ми маємо враховувати, поміж іншим, вражаючі метаморфози в настроях серед виборців Республіканської партії за останні два-три роки. Про що йдеться? Про те, що рівень толерантності до Росії Путіна серед прихильників республіканців сьогодні значно вищий, ніж був два роки тому. Так, згідно з опитуваннями Pew Research Center, яке дещо загубилось в Україні, лише 20% республіканців станом на січень 2017 року вважають Росію ворогом США (у 2014 році таких були практично вдвічі більше – 39%). З демократами відбулись метаморфози навпаки: на сьогодні 38% вважають Росію ворогом, хоча у 2014 таких було лише 14% (!!!).

Зі ставленням до Путіна тренд теж досить показовий. Третина республіканців (27%) задекларували у січні 2017 року своє ставлення до Путіна як прихильне, хоча ще в лютому 2015 року таких було лише 11%. Зате рівно 11% демократів заявили, що прихильно ставляться до Путіна.

Інше дослідження Economist-YouGov poll взагалі називає ставлення до Путіна серед республіканців станом на кінець 2016 року найбільш прихильним серед УСІХ демократичних лідерів світу (з підтримкою в 37%).

Чому так відбулось? Є багато версій. І розчарування нерішучим та слабким Обамою, на фоні якого Путін вигідно виділявся для республіканської публіки як саме рішучий та сильний. І спроможність Дональда Трампа “інфікувати” своїм ставленням до Росії та Путіна свій найбільш відданий електорат. І “вдячність” Росії за те, що під час виборів “допомагала” саме республіканському кандидату виграти вибори. І наслідком міжпартійної поляризації суспільства, в якій тема “Росія-зло” стала прив”язкою до Демократів.

Є важливий нюанс: прихильне ставлення до Путіна необов”язково є прихильним ставленням до його політики. Зокрема, і його дій щодо України. Це ставлення до Путіна як політичного лідера.

Але якщо цей тренд буде продовжуватись, і прихильне ставлення до Росії та Путіна ставатиме республіканським мейнстрімом, то Трампу як президенту своїх виборців нічого не заважатиме продовжувати публічно і непублічно “любити” Путіна. Шанси на адекватний підхід до стримування Росії з”являться тоді, коли Трамп зрозуміє, що йому пора ставати президентом США, а не лише своїх виборців, тому що в загальноамериканському розкладі настрої щодо Росії панують інші. Загалом, 69% американців все ще неприхильно ставляться до Путіна.

Крім того, цей тренд може продовжуватись, допоки тема російської загрози буде сприйматись виключно як дітище Демократичної партії. У поляризованому суспільстві, яким є американське після виборів, така прив”язка демократів до теми агресивної Росії грає явно на користь Путіна. І явно не на користь Україні. Хто знає, як би Трамп, який звик йти проти мейнстріму, змінив би своє ставлення до Росії, якби демократи раптом перестали її позиціонувати ледве не як найбільшу загрозу для американської демократії? Адже інколи складається враження, що чим більше у Вашингтоні критикують Росію, тим більше Трамп готовий йти проти течії – тобто, з Росією дружити.