Публікації

Глобальний збройний конфлікт може розпочатися у п’яти регіонах земної кулі. Україна — один із них. Такого висновку дійшов старший науковий співробітник Школи дипломатії і міжнародної торгівлі Паттерсона в Університеті Кентуккі (США) Роберт Фарлі, пише газета “Експрес”.

Якщо на першому місці за рівнем небезпеки — ситуація довкола Північної Кореї (що цілком прогнозовано), то на другому — Україна. У нас, за прогнозами американського науковця, ймовірний такий сценарій: дочасна зміна влади (можливо, насильницьким способом), у країні — хаос, Путін зважується на широкомасштабне вторгнення. Далі — неминуча реакція ЄС і США…

— Наскільки ймовірно, що Путін може зважитися на широкомасштабний напад на Україну?

— Якщо українська влада контролюватиме ситуацію, якщо триватиме посилення обороноздатності держави, то Москва, найімовірніше, не розпочне відкритої великої війни, — каже заступник директора Інституту світової політики Микола Бєлєсков. — Але якщо в Україні зав’яжеться боротьба за владу, що, зрозуміло, призведе до дестабілізації, від Росії можна чекати найгіршого.

Не відкидаю, що Москва не йде на жодні поступки на Донбасі, бо чекає 2019 року, а саме реваншу політсил, налаштованих на домовленості з нею. Або ж може бути так: настане 2019-й, Росія не отримає нічого з того, що хотіла, і повернеться до масштабного застосування військової сили в Україні.

— Так, Росія не досягла своїх цілей щодо України, — додає експерт із міжнародних питань, голова правління Європейського руху України Вадим Трюхан. — Понад те, не передбачила консолідованої жорсткої реакції Заходу на її агресію проти нашої держави і, власне, стала ізгоєм після 2014 року, яскравим підтвердженням чого є Брисбенський саміт G20 та виключення зі складу G8. Щоб повернутися у велику геополітичну гру, Москва змушена була втягнутися у сирійську авантюру та інвестувати величезні ресурси в кібератаки і підтримку право- та ліворадикальних політичних сил по всьому світу.

З огляду на це, загроза великої війни, яка може перерости у Третю світову, нині висока як ніколи після закінчення Другої світової. При цьому ймовірність початку війни у 2018 — 2019 роках безпосередньо залежить від трьох факторів.

— Яких саме?

— По-перше, від того, чи вдасться українській політичній еліті впоратись із внутрішньополітичною кризою, яка набирає обертів, — каже Вадим Трюхан. — По-друге, багато залежатиме від Заходу, позиція якого щодо шляхів врегулювання кризи, спричиненої агресією Росії проти України та спробами Москви впливати на внутрішню та зовнішню політику низки інших держав (від США до Нідерландів і Великої Британії), стає дедалі хиткішою.

По-третє, від того, який курс проголосить Путін після свого чергового перезатвердження на посаді президента Росії 18 березня. Є слабкі надії на те, що він піде на новітню “розрядку”, як це вже було в часи СРСР. У рази вища ймовірність, що це буде створення лінії “другого дихання імперської політики”. Тому Україні слід інтенсивно готуватися до оборони території.

— А як далеко може зайти протистояння між Північною Кореєю та США? Чи може розпочатися велика війна між обома країнами? На думку Роберта Фарлі, нині це — загроза №1.

— Американські військові опрацювали різні варіанти дій у разі загострення конфлікту з Північною Кореєю, — пояснює Микола Бєлєсков. — Новини, які лунали наприкінці грудня — на початку січня з Білого дому, свідчать про розгляд опції так званого превентивного удару по Північній Кореї.

Насправді це, на мою думку, ідіотська опція. І тут важливо, чи це лише елемент тиску, чи насправді США мають такий намір. Є інформація, що міністерство оборони не підтримує ідеї застосування військової сили проти Пхеньяна. Бо навіть якщо сили американських союзників перемагатимуть, ситуація може стати патовою. Адже ніхто не знає, як поведеться Китай. Загалом кажучи, криза довкола Північної Кореї справді найзагрозливіша.

В. Трюхан: — Великої війни між США та Північною Кореєю, за моїми прогнозами, не буде. На це вказують останні кроки Кім Чен Ина щодо примирення з Південною Кореєю, унаслідок яких корейці змогли домовитися і взяти участь у зимовій Олімпіаді у Пхенчхані єдиною командою.

Водночас не можна відкидати впливу третьої сторони на ситуацію в цьому регіоні. Зауважте, у КНДР раптово з’явилися технології виробництва балістичних ракет, здатних долітати до території США. Цей факт може свідчити про те, що корейці отримали “допомогу” в досягненні такого дивовижного технологічного прориву від тієї держави, яка найбільше зацікавлена у відволіканні уваги керівництва США, і передусім президента Трампа, від інших глобальних чи регіональних проблем.

З огляду на це, можливе подальше підштовхування лідера КНДР на агресивні випади щодо США та Японії. Відповідно, залишається і загроза переростання однієї з провокацій військових Північної Кореї у відкритий збройний конфлікт з американцями та японцями. Проте у разі його виникнення результат зрозумілий наперед: Північна Корея перестане існувати в тому вигляді, в якому вона існує нині, причому людські жертви обчислюватимуться мільйонами.

— Чи можливий спалах війни на південному фланзі НАТО через погіршення відносин між США й Туреччиною і на тлі зближення Туреччини з Росією?

М. Бєлєсков: — Нині Туреччина і США дуже близькі до збройного конфлікту. Як відомо, Анкара погрожує очистити міста Афрін та Манбідж на півночі Сирії від місцевих курдів. Якщо турки підуть у наступ, під удар можуть потрапити американські військові, які базуються у районі міста Манбідж. Якщо загине бодай один американський солдат, напруженість між країнами різко зросте.

В. Трюхан: — Хоча президент Ердоган дедалі більше віддаляється від Вашингтона і Брюсселя, стратегічні зовнішньополітичні пріоритети цієї країни не змінилися. Як і раніше, це НАТО і ЄС. Тому, думаю, прогнозувати виникнення війни між Туреччиною та США — абсолютно недоречно. Тим більше, що військова потужність цих двох держав неспівмірна.

Зважаючи на це, ймовірні непорозуміння між Анкарою та Вашингтоном, зокрема щодо найболючішого для Туреччини так званого курдського питання, виникати можуть. Проте, думаю, їх залагоджуватимуть суто політико дипломатичними засобами. Крім того, слід узяти до уваги, що Туреччина конче потребує інвестицій, технологій та ринків збуту. І в цьому питанні Росія явно програє як США, так і загалом Заходу. Адже ресурси, якими володіє Москва, не до порівняння з тими вигодами, які Туреччина отримує від співпраці зі США, ЄС та іншими західними партнерами.

— Чи є ризик загострення відносин між Тайванем і Китаєм? На чиєму боці у такому разі будуть США?

М. Бєлєсков: — Починаючи з 2016 року, китайсько-тайванські відносини справді погіршилися. Адже у Тайвані до влади прийшла партія, яка обстоює позиції, що не подобаються Китайській Народній Республіці. На додаток до цього адміністрація Дональда Трампа не відмовляється від ідеї використовувати Тайвань як фактор тиску на КНР. Навіть якщо налагодяться відносини між Пекіном і Тайбеєм, між Пекіном і Вашингтоном у контексті Тайваню, то баланс сил у Східній Азії буде на користь Китаю.

У США є неформальні зобов’язання перед Тайванем стосовно оборони. Однак Вашингтон може не прийти на допомогу тайванцям, якщо вони самі своїми діями спровокують Китай. Щоправда, допомогти Тайбею американців може стимулювати Японія, безпека якої опиниться під загрозою.

В. Трюхан: — Той факт, що Дональд Трамп одразу після обрання, 2 грудня 2016 року, ще до власної інавгурації, провів телефонну розмову з президентом Тайваню Цай Інвень, на перший погляд свідчить, що американська адміністрація розігрує тайванську карту як важіль впливу на Китай. Проте передбачити, яку позицію займатиме керівництво США надалі, доволі важко. Адже навіть попри те, що в низці останніх стратегічних політичних заяв та документів КНР разом із РФ визнано стратегічними суперниками США, навряд чи Вашингтон зацікавлений у подальшому загостренні відносин одночасно і з Москвою, тенденція до чого є, і з Пекіном.

Не можна відкидати, що КНР може скористатися “зайнятістю” Білого дому врегулюванням безпрецедентної кількості глобальних проблем (окрім Росії, це Сирія, Ємен, КНДР, Афганістан, Ірак, Лівія тощо) і спробує реалізувати свою давню мету щодо отримання контролю над островом Тайвань. Водночас, на мою думку, йтиметься не про глобальну війну, а про повзучу гібридну окупацію на кшталт тієї, яку Росія використовувала, реалізуючи сценарій щодо незаконної анексії Криму. Адже масштаби й ресурси КНР і невизнаної Китайської Республіки зі столицею в Тайбеї абсолютно не порівнянні.

— Небезпека під №5, на думку Роберта Фарлі, — спалах глобальної війни на Близькому Сході, зокрема через посилення конфронтації між Саудівською Аравією та Іраном. Наскільки це ймовірно?

В. Трюхан: — Останні удари ізраїльської авіації по позиціях іранських вояків у Сирії, які фактично залишилися без відповіді, свідчать, що оглядачі значно перебільшують військову потужність Ірану. Натомість Саудівська Аравія отримує сучасну зброю зі США та низки інших країн і небезпідставно сподівається на серйозну військову підтримку в разі загострення ситуації.

Тож очікувати якоїсь глобальної війни, яка би почалася з Ємену, не варто. Найімовірніше, думаю, поступово саудити витіснять звідти іранців, і в Ємені почнеться процес фактичного перезаснування держави під контролем Саудівської Аравії та США.

М. Бєлєсков: — Протистояння на Близькому Сході триває не перший рік, і географія його розширюється. Дуже загрозливою ситуація була в січні 2016 року, коли Ер-Ріяд і Тегеран розірвали дипломатичні відносини (це сталося після того, як у Саудівській Аравії засудили до смертної кари низку шиїтських священиків, що викликало протести в Ірані).

Нині між Тегераном та Ер-Ріядом глибокі суперечності, обидві сторони ведуть війну між собою в багатьох країнах, але не виходять за певні неформальні межі. А саме — воліють воювати чужими руками на території третіх держав і не готові переходити певні червоні лінії. Щоправда, ситуація може вийти з-під контролю на тлі того, що хусити час до часу обстрілюють Саудівську Аравію балістичними ракетами, отриманими з Ірану. Тобто підстави для ескалації є.

Автор: Наталія Васюнець

Опубліковано на сайті “Експрес“