Публікації

Блог директора Інституту світової політики Альони Гетьманчук для “УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВДИ”На наступному тижні євросоюзівська дипломатія займатиметься своїм ненависним питанням – українським. Ненависним, бо Україна не дає спокійно, на раз-два, досягнути консенсусу і піти готуватись до Різдва. Спочатку міністри закордонних справ у понеділок озвучать свої висновки по ситуації в Україні після виборів, потім – ще слухання в Європарламенті.\
Ознайомившись з заявою міністрів, яка буде офіційно оприлюднена у понеділок, можу сказати: питання не в тому, ЧИ буде підписана Угода про асоціацію, питання у тому, КОЛИ це буде зроблено. Відсутність часових параметрів – серйозний недолік висновків, які зробили шефи європейської дипломатії. Час грає проти України і проти ЄС. Проти України, тому що Україна ще ніколи не була так близько до початку інтеграції в інший Союз, Митний. Митний Союз – це не блеф української влади. Митний Союз в даний конкретний момент – це реальність.

Парадоксальна ситуація: Україна сьогодні однаково близько знаходиться і від першого серйозного прориву в напрямку європейської інтеграції, і від першого кроку в напрямку інтеграції євразійської. Якщо серйозна заява з приводу Митного Союзу не прозвучала в Ашхабаді, не значить, що вона не прозвучить в Москві. Як сказав мені один російський співрозмовник, “о такіх вєщах в Туркмєністанє не об”являєтса”.

Відповідно, якщо європейці будуть чекати виконання від українського керівництва всіх умов – і трьох відомих старих (вибіркове правосуддя, чесні вибори, реформи) і нових, які будуть озвучені у понеділок, може виявитись, що, в принципі, не буде сенсу його підписувати. Не тільки тому, що Україна почне розбудовувати інший Союз, але й тому, що деякі положення Угоди виявляться на той момент неактуальними через постійну зміну фінансово-економічної ситуації в ЄС.

Сьогодні ми оприлюднили звернення до керівництва ЄС на рівні експертів трьох аналітичних центрів, для яких тема європейської інтеграції є справою щоденною – Інституту світової політики в моїй скромній особі, Центру Разумкова (Валерій Чалий) та Інституту євроатлантичного співробітництва (Олександр Сушко). У ній, власне, і закликали ЄС підписати Угоду саме в 2013 році. У 2015-му буде пізно.

Головний аргумент, який змусив нас вийти з таким зверненням – той факт, що ризиків від непідписання Угоди більше, ніж від її підписання. Адже, який основний ризик її підписання? Небажання зробити подарунок “злочинній владі” Януковича? Але хто сказав, що Янукович сьогодні зацікавлений в її підписанні так, як ми з вами, всі, хто реально вболіває за проект “Україна в Європі”? Якщо Президента дійсно переконали рухатись в бік Митного Союзу (а підстави так вважати є), то підписання Угоди про асоціацію взагалі буде для нього неприємним сюрпризом, бо тоді він вже не зможе розповідати, що це саме ЄС, нацькований українською опозицією, змусив Україну піти в обійми Митного Союзу?

Більше того, якщо Угода про асоціацію і буде подарунком, то для Президента України, якого оберуть у 2015 році. Саме тоді – не раніше – Угода зможе набути чинності і почне виконуватись. До кінця президентства Януковича будуть, натомість, продовжуватись баталії між Україною та окремими країнами ЄС, національні парламенти яких висуватимуть новій і нові умови для ратифікації. Погодьтесь, нема з чим особливо піаритись.

Для мене особисто непідписання Угоди – це відмашка Євросоюзу на “білорусизацію” України. Так, можна довго говорити про те, що саме по собі підписання Угоди не є гарантією європеїзації і демократизації України, але кращого інструменту на сьогодні не існує. Це потрібно визнати і використати цей шанс.

P.S. Більше – в моєму інтерв”ю для “Главкому”